 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Християнсько-середньовічна апологетика і патристика та їх місце в духовному житті епохи (ІІ-ІХ ст.)
ТЕМА: Філософія епохи Середньовіччя
ПЛАН
Особливості філософської думки епохи середньовіччя.
Християнсько-середньовічна апологетика і патристика та їх місце в духовному житті епохи (ІІ-ІХ ст.).
Схоластика і містика як напрями середньовічної філософії (Х-ХVІ ст.).
Особливості філософської думки епохи середньовіччя.
Середньовічна філософія формувалася і розвивалася за умов церковно-ієрархічної структури суспільства. Це визначило зміст філософії. Вона існувала переважно як теоцентричний світогляд, тобто теоретична проблематика концентрувалася навколо поняття Бога, а любов до мудрості реалізувалася як течія богословської думки. Знання в ній автоматично підпоряд-ковувалося вірі, а науковий інтерес - релігії. Звідси її визначення, яке досить вірно сформулював Фома Аквінський: "Філософія - наймичка богослов'я".
Поява і утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Відбулося суттєве просування філософської думки цього часу в таких напрямах, як онтологія, логіка, теорія пізнання, антропологія.
Характерні риси античного та середньовічного світоглядів:
(порівняльна характеристика)
| Античний світогляд | Середньовічний світогляд |
| політеїзм (багатобожжя) | монотеїзм (єдинобожжя) |
| боги - частина природи або уособлення природних стихій | Бог - духовна сутність, яка перебуває за межами світу (трансцендентальність) |
| вихідні якості богів - сила, могутність | вихідна якість Бога - любов до людини |
| боги впорядковують та оздоблюють світ | Бог творить світ з нічого |
| космос, природа - загальні умови існування богів і людей | природа не має власної сутності і не може існувати без припливу божестенної енергії |
| людина спирається у своїх вчинках на знання | людина в усьому покладається на віру в Бога |
| головне життєве завдання людини - здійснення подвигу | головне життєве завдання людини - спасіння душі |
| люди поділяються за етнічними та родовими ознаками | всі люди є рівними перед богом |
| панування натуралістичного світосприйняття | панування символічного світосприйняття |
Основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до середньовіччя змінюються на протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на духовному, внутрішньому. Панує теоцентричний світогляд, світ сприймається як двоїсте буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) -(цей поділ проходить через всю середньовічну філософію).
Християнсько-середньовічна апологетика і патристика та їх місце в духовному житті епохи (ІІ-ІХ ст.).
Починається середньовічна філософія з періоду так званої апологетики (ІІ-ІV ст.) (апологія - захист) - захисту християнства від впливу античної філософії. (На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики: перші християнські мислителі зверталися до римськких імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн. У таких зверненнях апологети почали розробляти важливі світоглядні ідеї, такі, як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природа і сутність віри, співвідношення віри і знання.).
Одним з найважливіших питань апологетики було питання про ставлення до античної філософії, до античної мудрості. Виходячи з того апологети (патристи) поділялися на тих, що ставляться до античності позитивно (Юстин Мученик, Афінагор, Климент Олександрійський) і тих, що ставляться негативно (Татіян, Тертулліан,Арнобій).
Першим представникомстав Квін Тертулліан (бл.160-220 рр.), який проголосив думку про несумісність філософії і християнського віровчення, розуму, знання і віри.
Тертулліану належить ідея віри в абсурдне, як справжню основу буття - “Вірую - бо це абсурдне”. Ця теза набула певного сенсу у ситуації, коли рабовласницьке суспільство зайшло в тупик в свому розвитку, стояло на грані розвалу і кризи. Антична свідомість базвалася на тому, що вважала абсурдними догми християнської релігії: створення світу за сім днів, непорочне зачаття, полюби ворога як себе самого. Християнська свідомість руйнувала такі твердження і тим самим ставала рятівною для людства. Тому, віра в “абсурдність” - це заперечення античного світогляду, пропаганда християнського.
Першою спробою обгрунтування християнства була патристика (лат. раter - отець). Проповідник і засновник Аврелій Августин, якого нарекли Блаженним. Августин вважав, що філософія поза богослов'ям - ніщо. Бог наперед визначає долю людини. Людська воля - сліпа зброя волі Бога.
В книзі "Про град божий", розглядаючи історичний процес він твердив, що є два світи: церковно-християнський -"град божий" і світ сатани - світське життя, держава. Перший в час "суду" дістане блаженство, другий - відданий мукам. Розглядаючи людську історію, він стверджував, що вона має певну спрямованість: йде від виникнення до кінця; час не вічний, ьо до створення світу його не існувало. Світ також розглядався як беззупинне творення богом, що дістало назву креаціонізму (від лат. - творити).
Прагнення до щастя - це основний зміст людського життя. Однак щастя - це пізнання людиною Бога і любов до нього. В проблемі стосунків людини і Бога Августина найбільше цікавило питання про гріховість людини перед Богом, причини і наслідки першородного гріха Адама і Єви. Зло на світі - це не помилка ьворця, не його творіння. Зло - це вільний вибір людини, протиставлення людської волі божественній. Джерело зла - свавілля людини. Зло - нестача або спотворення добра.
Вивчаючи і розглядаючи людину, Блаженний висуває на перший план свідомість. Людина має внутрішню душу, яка залежить від пам`яті (без якої не може бути єдності особи), волі (що пов`язана з первинними мотивами дій) і розуміння.
У пошуках божественної істини філософ закликає: “Вірити, щоб розуміти”. Він вважає доцільним використання людського розуму для підкріплення істини божественної мудрості. Однак наука підпорядкована мудрості, оскільки навчає лише вмінню користуватися речами, а мудрість орієнтує на пізнання Бога і його діянь.
У перші століття існування християнства інтенсивніше розвивалася східна (грецька) патристика: “великі каппадокійці”: Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський. У своїх працях вони вивчали проблеми натурфілософії, антропології, пізнання та моральної поведінки, церковного життя.
Важливе значення для християнської філософії мав кодекс праць Діонісія Ареопагіта під загальною назвою “ Ареопагітики” (уперше оприлюднений в 532 р.). Тут проведено думку про:
· ієрархічну (суворо підпорядковану) будову світу, в якій кожен вид буття має свою міру причетності до божественного;
· про шляхи богопізнання: катафатичний (позитивний - вивчення буття для сприйняття величності божественної мудрості) і апофатичний (негативний - пов`язаний з відкиданням всього, що було пізнане, як несумісного з абсолютністю творця, бо Бог таємнича сутність).
Свою роль в утвердженні християнства зіграв і Ієронім Стридонський, що переклав “Біблію” латиною.
Отже, християнська патристика вперше докладно розробила ідейні (а не догматичні) засади нового, християнського світобачення, використовуючи, чи заперечуючи досягнення античної філософії. Християнство їз самого початку своєї історії уввійшло у взаємодію із філософією і цей зв`язок протягом всього середньовіччя визначався формулою “Філософія є служницею теології” (вперше висловив Климент Олександрійський).
Поиск по сайту: