Формування транскордонних кластерів еколого-економічної орієнтації

НАН України

Вступ. Постановка прблеми. Сучасні процеси глобалізації ставлять перед Україною нові виклики на шляху її інтеграції до світогосподарського простору. Останнім часом видіється тенденція до все більшого залучення окремих регіонів до конкурентних відносин на національному та світовому рівнях, що обумовлює актуальність досліджень проблеми конкурентоспроможності регіонів та необхідність пошуку ефективних підходів до підвищення конкурентоспроможності країни в цілому. Одним із таких підходів, який активно застосовується в багатьох країнах світу, є кластерний підхід.

В умовах кризових явищ в світовій економіці останнім часом цікавість до кластерів як мобільних самодостатніх економічних модулів, що можуть швидко та ефективно реагувати на зміни в оточуючому середовищі, зростає. В сучасних умовах посилення глобалізаційних процесів однією з основних задач регіональної політики держави має стати забезпечення повного формування транскордонних кластерів еколого-економічної орієнтації і всебічне використання специфіки кожного регіону.

Аналіз досліджень та публікацій. Формування транскордонних кластерів еколого-економічної орієнтації в Україні знаходиться на початковому етапі. Задля забезпечення сталого економічного розвитку країни та її регіонів необхідна програма реструктуризації економіки. Важливою задачею стає розповсюдження сучасного економічного світогляду серед усіх учасників ринкових перетворень в нашому суспільстві.

Різноманітні аспекти формування транскордонних кластерів еколого-економічної орієнтації досліджено в працях провідних вітчизняних та зарубіжних учених, серед яких: Беспалов В.А., Буркинський Б.В., Брикова І.В., Вахович І.М., Геєць В.М., Герасимчук З.В., Гранберг А.Г., Дергачов В.О., Захарченко В.І., Калюжнова Н.Я., Леонтьєв В.Б., Лук’яненко Д.Г., Осипов В.М., Оскольський В.В., Перський Ю.К., Поляков С.Г., Портер М., Поручник А.М., Фатхутдинов Р.А., Хосперс Г.Я. та ін. Проте багато питань, пов’язаних із формуванням і розвитком кластерів в економіці регіону, залишаються невирішеними.

Постановка завдання. Створення ефективних еколого-економічних систем, які будуть основою еколого-економічної безпеки, є одним із актуальних завдань, що постають перед керівництвом країни. Створення еколого-економічної системи будь-якого рівня потребує набору відповідних природних, виробничих, інформаційних, інноваційних, фінансових, трудових та інших факторів. Найбільшою проблемою сьогодні є пошук найбільш вигідніших форм поєднання та використання зазначених факторів, що, у свою чергу, забезпечить підвищення ефективності функціонування еколого-економічних систем і еколого-економічну безпеку України. Однією із таких форм, на мою думку, є формування транскордонних кластерів еколого-економічної орієнтації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Нині увага вчених всього світу з регіонального управління зосереджена на світовому досвіді застосування кластерної форми організації регіональної економіки. Відповідно, необхідність підвищення економічної ефективності регіональних господарств ставить перед територіями нові завдання пов’язані із вибором конкурентоспроможної моделі регіональної політики еколого-економічної орієнтації.

Світовий досвід доводить, що використання кластерного підходу для європейських країн стало складовою національних та регіональних стратегій соціально-економічного розвитку.

Інтеграція України у світову господарську систему зумовлює необхідність забезпечення високого рівня її конкурентоспроможності, яка значною мірою формується в регіонах та є головним стратегічним завданням державної політики країни.

Засновником кластерної теорії вважається професор Майкл Портер. Кластерний підхід, обґрунтований Портером, передбачає, що кожна галузь не може розглядатися окремо від інших, а повинна вивчатися системно як частина комплексу взаємопов’язаних секторів. Кластер дозволяє використовувати конкурентні переваги регіону через спільне використання взаємопов’язаними підгалузями загальних для них ресурсів.

Кластери - це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у споріднених галузях, а також пов’язаних із їх діяльністю організацій в певних галузях, що конкурують, але при цьому мають спільну мету.

Сьогодні ще не вирішеними залишаються проблеми державної стратегії формування та підтримки регіональних кластерів, розробки програми кластеризації України.

Кластерний підхід передбачає ефективні інструменти для економічного розвитку території: збільшення зайнятості у регіоні, збільшення відрахувань у бюджети різних рівнів, підвищення заробітної плати, підвищення стійкості та конкурентоспроможності регіональної промисловості.

Управління внутрішньоекономічним комплексом регіону при застосуванні кластерного методу дає можливість органам влади здійснювати певні функції щодо координації його розвитку і тим самим стимулювати випуск висококонкурентної готової продукції.

Проведені дослідження дали можливість визначити основні переваги використання кластерного методу управління регіональною економікою: висока узгодженість із самим характером конкуренції та джерелами досягнення конкурентних переваг; ефективне забезпечення функціонування міжгалузевих зв’язків; можливість застосування внутрішньої спеціалізації та стандартизації, збільшення продуктивності праці; зменшення витрат на впровадження інновацій; можливість ефективного обміну ідеями, досвідом між спеціалістами, а отже формування конкурентного середовища; можливість формування промислових об’єднань, які можуть забезпечити зайнятість населення регіону, розвиток інфраструктури тощо; можливість цілеспрямованої переорієнтації збиткових підприємств регіону.

Основними умовами існування кластера є наявність таких складових як: підприємства-лідери, що випускають висококонкурентну продукцію, мережа постачальників, що забезпечують безперебійне виробництво готової продукції, створення бізнес-клімату.

Переваги кластерної стратегії економічного зростання національної економіки зумовлюють необхідність розробки нових методів формування кластерної політики в Україні вже з у рахуванням особливостей національної економіки.

Серед нових форм транскордонного співробітництва насамперед слід виділити транскордонні кластери, які охоплюють суміжні прикордонні території сусідніх держав, до складу яких входять інституції та фірми, розміщені по обидва боки кордону.

Кластерами можуть бути невеликі мережі малого та середнього бізнесу на мікротериторії (менш ніж 50 підприємств). Найбільш узагальнено кластери можна визначити як групи незалежних компаній та асоційованих інституцій, які: співпрацюють та конкурують; географічно зосереджені у одному чи у сусідніх регіонах; спеціалізується у конкретній сфері діяльності, пов’язані спільними технологіями та навичками; традиційні або інноваційні; інституціоналізовані або неінституціоналізовані.

В Україні кластерним стратегіям поступово надають все більше значення. Розробляються проекти економічного розвитку регіонів, але поза увагою продовжує залишатися екологічна складова.

Найбільш ефективний рівень розвитку територій та забезпечення еколого-економічної безпеки країни може виникати при формуванні інтегрованих еколого-економічних системах – екологічно орієнтованих кластерах (господарські комплекси, в яких окремі економічні суб’єкти ув’язуються в єдині цикли таким чином, що процеси господарської діяльності взаємодоповнюються процесами відтворення екосистемних компонентів).

У таких умовах збільшується роль підприємств, які сприяють появі позитивних синергетичних ефектів і навколо яких будуть формуватися екологічно орієнтовані кластери (ЕОК).

З цією метою виникає необхідність у формуванні та використанні відповідного механізму управління процесами функціонування ЕОК. Однією із форм організації виробництва, що буде відігравати провідну роль у структурі національного господарства, можуть стати такі системи як екополіси. Це еколого-економічні системи більш високого рівня (об’єднують декілька екологічно орієнтованих кластерів).

Це означає, що сучасний стан еколого-економічних систем є кризовим. Криза викликана тим, що антропогенне навантаження є значно більшим за асиміляційний потенціал природного середовища. До стану рівноваги систему може привести збільшення кількості екологічно безпечних виробництв. Саме через це, на мою думку, однією із найбільш вигідних форм організації ЕЕС є кластеризація.

Створення в регіонах країни відповідно до конкурентних переваг екологічно орієнтованих кластерів є одним із можливих напрямів реалізації стратегій сталого розвитку територій і забезпечення еколого-економічної безпеки.

Унаслідок формування та розвитку екополісу, який складається із кластерів підприємств, можуть бути отримані такі ефекти: зменшення енергоємності; зменшення забруднення атмосферного повітря; зменшення забруднення навколишнього природного середовища; стимулювання впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій; відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Аналіз економіки Вінницької області з метою визначення рівня її готовності до впровадження мережевих структур-кластерів показав, що тут є всі необхідні умови для розробки програм соціально-економічного розвитку, побудови партнерських відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій.

Сприятливий вплив на розвиток кластерів має потенціал економіки регіону, складовими якого є: багатий природно-ресурсний потенціал; висококваліфікований трудовий потенціал, висококваліфікована творча інтелігенція; розвинута мережа науково-дослідних закладів, вузів, проектно- конструкторських інститутів; існування технологічних та наукових інфраструктур, спеціалізованих кадрів.

Дослідження економічних процесів у регіоні показали доцільність створення кластерних об’єднань, у яких досягається синергетичний ефект територіальної агломерації, в результаті наближеності споживача та виробника.

К ластерні дослідження у Вінницькій області показали доцільність формування кластерних структур в таких напрямках:

1. Агропромислові кластери пропонується створити у Гайсинському, Немирівському, Оратівському, Бершадському, Липовецькому,
Барському, Хмільницькому, Іллінецькому, Шаргородському, Крижопільському, Тростянецькому, Тульчинському, Томашпільському, Могилів-Подільському, Калинівському районах. Підстави: наявність власної сировинної бази, кадрів, виробничої та збутової інфраструктури, сприятлива екологія, сприяння самозайнятостінаселення у сфері ведення присадибного господарства, розвитку фермерства.

2. Туристичні кластери пропонується створити у Немирівському, Барському, Шаргородському, Томашпільському районах. Підстави: наявність багатого природо-ресурного потенціалу, сприятлива екологія, збережені народні звичаї, традиції, ремесла, сприятливе середовище для організації підприємницької діяльності.

3. Будівельні кластери пропонується створити в Іллінецькому, Крижопільському, Томашпільському, Козятинському районах. Підстави: наявність власної сировинної бази, збережена виробнича
інфраструктура, наявність кваліфікованих кадрів, очікуване збільшення обсягів будівельних робіт.

Львівська область ― найбільш промислово розвинена область західного регіону України з чисельністю населення понад 2,5 млн осіб. Географічне розташування на кордоні з ЄС призвело до того, що область є важливим торговим і транспортним центром країни.

На думку фахівців, за концентрацією обсягів реалізації у Львівській області є 8 потенційних кластерів, яким відповідають 15 видів економічної діяльності. Зокрема, це тваринництво, легка промисловість, папір та поліграфія, приладобудування, туризм, транспорт та логістика, ІТ- та бізнес-послуги, роздрібна торгівля.

Результати попереднього оцінювання конкурентоспроможності потенційних кластерів свідчать про високий рівень диверсифікації економіки області та значний потенціал до формування кластерів. Вони дали можливість обрати 3 потенційних кластери для подальшого аналізу. Це, зокрема, тваринництво, легка промисловість, транспорт та логістика.

На сьогодні зареєстровано кластери «Бізнес послуг» (Розвиток ІТ технологій) та «Виробництва альтернативної енергії». В галузі туризму ведеться активна робота в рамках продовження кампанії «Привітне місто». Кампанію планують продовжувати для інших установ, задіяних в сфері туризму.

У Львівській області сьогодні також опрацьовується питання утворення та діяльності туристичного кластеру. Так, Спільна стратегія розвитку українсько-польського транскордонного регіону (Волинська, Львівська, Закарпатська області та Люблінське і Підкарпатське воєводства) у рамках проекту «Новий рівень добросусідських відносин – розвиток польсько-української стратегії транскордонної співпраці» (програма INTERREG ІІІА/ТАСІS CBC 2004-2006), передбачає одним із своїх основних пріоритетів розвиток туристично-рекреаційної сфери.

Характерною особливістю Івано-Франківської області є унікальність природних ландшафтів, рослинного і тваринного світу, наявність рекреаційно-оздоровчих ресурсів.

В області діють туристичні підприємства та підприємства санаторно-курортного комплексу. Найбільшим підприємством є державне підприємство «Івано-Фраківськтурист».

Для формування рекреаційно-туристичних кластерів в області існує досить потужна база – 66 підприємств та різноманітні осередки туризму. При цьому у сфері сільського туризму виявили готовність надавати послуги 373 господарства з 12 районів, якими прийнято у минулому році 15 тис. туристів.

Учасниками лісопромислового кластеру можуть стати 285 підприємств: лісокомбінатів, деревообробних фабрик, виробництв з виготовлення меблів.

ТзОВ «Спільне підприємство «Інтерплит» стало лідером деревообробної промисловості України й поставляє на вітчизняний ринок та в 19 країн світу широкий ассортимент високоякісного товару. СП «Промінь-Галичина» випускає шкільні меблі сучасного дизайну, конкурентоспроможні в Україні та за кордоном.

На сьогодні в області зареєстрований кластер «Сузір’я» у галузі народних художніх промислів, який охоплює осередки ліжникарського ткацтва та виготовлення сувенірів.

Чернівецька область – це благодатний район багато профільного літнього та зимового гірсько-спортивного туризму, масового пізнавально-оздоровчого відпочинку, а також бальнеологічного лікування. Чернівецькі села мають багату історико-архітектурну спадщину, культуру та лікувально-рекреаційні ресурси. Сільський зелений туризм давно практикується в Україні, адже в селах на відпочинку завжди було багато міського населення.

В нього поки що є велика кількість проблем, які потрібно вирішувати. До них можна віднести: недостатню забезпеченість регіону області автомобільними дорогами, сервісною та інформаційною структурою. Також слід відмітити недостатню методичну, організаційну, інформаційну та матеріальну підтримку суб’єктів туристичної діяльності краю.

Кластерні дослідження показали, що в Чернівецькій області доцільно спрямувати ініціативи та зусилля на формування таких мережевих структур:

1. Деревообробний кластер. Підстава для формування вказаного кластеру: наявність власної сировинної бази (деревина, мінеральні копалини), розвинена виробнича інфраструктура, кваліфіковані кадри.

2. Кластер вирощування і обробки цукрового буряку. Підстава для формування кластеру: наявність сировинної бази, сприятливий клімат, наявність ринків збуту сільгосппродукції.

3. Плодоовочевий кластер – вирощування та переробка фруктів та овочів. Підстава для формування кластеру: наявність сировинної бази, достатня кількість населення, сприятливий клімат, необхідність сприяння росту зайнятості населення у сфері переробки плодоовочевої продукції.

4. Туристично-рекреаційний кластер. Підстава для формування кластеру: наявність унікальних історико-архітектурних і природних пам’яток, сприятливий клімат, збережені народні звичаї, традиції та ремесла, сприятливе підприємницьке оточення та інвестиційний клімат, науковий потенціал, різноманітність природних ресурсів, наявність унікальних природних ландшафтних зон.

З огляду на результати проведення соціально-економічних досліджень області на території Закарпаття доцільно створення таких перспективних кластерних систем як:

1.Кластер туристичний (Рахівський, Міжгірський, Воловецький, Мукачівський райони). Основні напрями діяльності – екстремальний туризм, альпінізм, гірськолижний, рекреаційний та сільський зелений туризм. Для цього є необхідні умови – мальовничі пейзажі, туристичні бази і табори, гірські траси, підйомники, мінеральні та термальні води, лавино-безпечні умови.

2.Лікувально-оздоровчий кластер (Свалявський, Мукачівський райони). Свалявський район є найбільшою здравницею Закарпаття, де можна прийняти щороку біля 25 тис.чоловік. Розвідано вісім родовищ мінеральної води.

3.Агропромисловий кластер. Основні напрями діяльності – виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка, збут, заготівля та переробка дикоростучих плодів та ягід, грибів, лікарських трав, виробництво вин виноградних на території області.

Виходячи з цього, цілком зрозуміло чому на сьогоднішній день у відповідних регіонах необхідно багато уваги приділяти кластерній моделі управління підприємствами в рекреаційно-туристичному секторі регіональної економіки. Цю тезу підтверджує визначення кластера М. Портера, який розкриває його сутність як «зосередження в географічному регіоні взаємопов'язаних підприємств і установ в межах окремої галузі».

Висновки. Отже, для України, яка прагне до європейської інтеграції, проблему формування транскордонних кластерів еколого-економічної орієнтації можна розв’язати за допомогою об’єднання зусиль окремих споріднених галузей та інституцій. Саме кластерна модель організації діяльності підприємств може бути інтегруючим елементом для таких галузей та інституцій, які об’єднують свої зусилля для того, щоб отримати синергетичний ефект від співпраці.

Розвиток регіональних промислових кластерів на сьогодні є загально визнаним засобом, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності економіки країни. А постійно зростаюча кількість кластерних об’єднань в країнах світу підтверджує їх ефективність.

Світова практика застосування кластерних структур доводить, що кластеризація – це, перш за все, запорука становлення розвиненого господарства та конкурентоспроможної економіки. По-друге,кластер – це поєднання кооперації та конкуренції між його учасниками, яке дозволяє їм отримувати синергетичний ефект, що підвищує конкурентоспроможність об’єднання в порівнянні з окремими підприємствами. Та, по-третє, процеси кластеризації базуються на взаємодії між такими трьома групами учасників кластеру як: органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства та науково-освітні установи. Така взаємодія дозволяє підвищити інноваційність виробництва та удосконалити їх роботу.

Дані переваги не залишились непоміченими українськими вченими та підприємцями та завдяки регіональним ініціативам за останні 10 років кількість кластерних структур значно зросла. Більшість областей України були досліджені на доцільність створення кластерів, в результаті розпочалося формування перспективних кластерних структур.

Перші спроби створити кластер в Україні були здійсненні в середині 90-х років ентузіастами з бізнесу, професорсько-викладацьким складом місцевого університету, мерами кількох міст та представниками обласної адміністрації в Подільському регіоні і вже в 1998 році з’явився перший кластер будівельної галузі «Поділля Перший».

Завдяки ініціативі ентузіастів в Україні було започатковано просування кластерної стратегії підйому економіки регіонів країни. Під час просування даної стратегії було проведено серйозну дослідницьку роботу по виявленню можливостей для створення та розвитку кластерних структур. На Поділлі, а саме на території Хмельницької області отримали розвиток кластери різного роду туризму, виробництва одягу, продуктів харчування та ін.

Хмельницький будівельний кластер на сьогодні об’єднує близько 30 підприємств та за перші роки функціонування створив 5 тисяч нових робочих місць. Кластер «Поділля» досяг успіхів на місцевому ринку та вийшов на будівництво об’єктів за межі свого регіону. Також даний регіон має успішно функціонуючий швейний кластер, якому також в короткий строк вдалося створити біля 3 тисяч нових робочих місць.

Література

1. Гоблик В.В. Формування кластерів у рекреаційно-туристичному комплексі // Автореф. дис. кандидата економічних наук / ДНВЗ «Ужгородський національний університет» - Ужгород, 2009. - 24 с.

2. Горблюк Р., Демченко В., Пелещак І. Узагальнення світового досвіду розвитку транскордонних кластерів. // Звіт НДР «Розробка регіональної стратегії формування та підтримки розвитку транскордонних кластерів». Наук. кер. д.е.н., проф. Н.Мікула. № держреєстрації 0106U013076. – Львів, 2008р. -166 с.

3. Дубовик В.С. Формування інноваційних кластерів як методу активізації інноваційної діяльності в економіці регіону / В.С.Дубовик // Продуктивні сили України. - 2009.- № 1.- С.153-163.

4. Мікула Н.А. Стратегія формування та підтримки розвитку транскордонних кластерів / Н.А.Мікула // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. Кластери та конкурентоспроможність прикордонних регіонів: Збірник наукових праць. Вип.3 (71) / НАН України. Ін-т регіональних досліджень; Редкол.: Відп. ред. Є.І.Бойко. – Львів, 2008. – С.129-141.

5. Музиченко-Козловська О.В. Переваги кластерної моделі розвитку туризму над іншими формами об'єднань // Проблемы науки. - 2009. - №3. - С.21-26.

6. Пилипенко И. В. Кластерная политика в России / И. В. Пилипенко// Общество и экономика. – 2007. – № 8. – С. 28.

7. Нездоймінов С. Г. Туризм як фактор регіонального розвитку: методологічний аспект та практичний досвід / С.Г. Нездоймінов. - Одеса: Астропринт, 2009. - 304 с.

8. Созаева Т.Х. Кластерная концепция устойчивого хозяйственного развития южного федерального округа // Региональная экономика. - 2008. - №25(82). - С.12-18.

9. Соколенко С.І. Світовий і національний досвід формування інноваційних кластерів / Матеріали ІV національного форуму з питань регіонального розвитку «Стратегії конкурентоспроможності регіонів в умовах глобалізації: український та закордонний досвід».- м. Київ. - 2008.

10. Федоренко В. Г. Кластери – системний інструмент підвищення конкурентоспроможності економіки / В. Г. Федоренко, А. Ф. Гойко, В. Б. Джабейло // Економіка та держава. – 2007. – № 9. – С. 6–9.

11. Andersson T. The Cluster Policies. Whitebook. / T. Andersson, S. Schwag, 2004. – P. 29–31.

Поиск по сайту: