Участь у процесі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів

Коментована стаття регламентує учать в судовому процесі таких учасників, як посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, з метою надання пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Відповідні посадові особи та працівники залучаються господарським судом до участі в судовому процесі, якщо обставини справи свідчать про доцільність отримання роз'яснень (консультацій) спеціаліста з тих чи інших питань. З метою визначення кола осіб, які можуть бути залучені для надання пояснень, постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зокрема зазначено наступне: "У частині першій зазначеної статті ГПК йдеться про можливість участі в судовому процесі лише посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, тобто осіб, зв'язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами) трудовими відносинами на основі трудового договору (контракту). Тому якщо певна фізична особа (громадянин) не є посадовою особою чи іншим працівником підприємства (установи, організації, органу), в тому числі в разі, якщо зазначені відносини припинилися до моменту вирішення спору господарським судом, то вона не підпадає під дію відповідної норми ГПК. Господарський суд вправі викликати зазначених осіб як у процесі попередньої підготовки справи до розгляду (пункт 8 статті 65 ГПК), так і під час її розгляду (пункт 1 частини першої та частина третя статті 77 ГПК). Господарським судам необхідно враховувати, що зазначені в статті 30 ГПК особи не мають статусу представників сторін або інших учасників судового процесу (якщо їх не уповноважено на це відповідно до статті 28 названого Кодексу), і тому, зокрема, можуть викликатися судом для дачі пояснень незалежно від участі в даному судовому процесі тих підприємств, установ, організацій і органів, працівниками яких є ці особи. Водночас ці особи самі є учасниками судового процесу, і їх ухилення від участі в цьому процесі та від надання пояснень тягне за собою наслідки, передбачені, зокрема, пунктом 5 статті 83 ГПК."

Як учасники судового процесу, посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, яких викликано до господарського суду для дачі пояснень, наділені певними правами. Вичерпний перелік таких прав визначено в частині 1 коментованої статті:

- знайомитися з матеріалами справи;

- давати пояснення;

- подавати докази;

- брати участь в огляді та дослідженні доказів. 14.Поняття і види доказів ст. 32

15. Належність доказів і допустимість засобів доказування Виходячи зі змісту ст. ч. З ст. 43 ГПК України, Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При вирішенні судових спорів наведена стаття має важливе значення, оскільки дозволяє суду відмежовувати та брати до уваги саме ті докази, які мають безпосереднє відношення до предмета доказування, які були належним чином отримані та належним чином подані до суду від інших доказів, які не відповідають даним умовам.

Правило про належність доказів є обов'язковим для суб'єктів доказування. Належність доказів є мірою, що визначає залучення до процесу в конкретній справі належних доказів.

І. В частині першій коментованої статті зазначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

В розумінні коментованої статті належність доказів - визначається їх придатністю для встановлення чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування в справі (3 практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції).

Допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Під час здійснення правосуддя не допускається використання доказів, одержаних незаконним шляхом (3 практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції).

Також варто взяти до уваги позицію Вищого господарського суду України з даного питання, де він в своїй Постанові від 13.12.2007 року по справі № 11/87-07-1806 зазначив, що враховуючи викладене, апеляційним судом встановлено, що TOB "Київський насіннєвий завод" не доведено дотримання статті 34 ГПК України в частині наявності належних доказів, які 6 підтверджували факт виконання останнім умов Договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки акти здачі-приймання виконаних робіт та видаткові накладні, на які посилається скаржник, не можуть свідчити про належне виконання останнім умов Договору, оскільки на зазначених документах відсутні посилання на договір № 02/02 на обробку насіння цукрового буряка. Інших документів, які 6 свідчили про одержання відповідачем зазначеного вище товару - в матеріалах справи відсутні.

2. Частина друга коментованої статті, стосується тих випадків, коли законодавством прямим чином передбачаються засоби доказування для певних обставин.

Як приклад можна навести те, що чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу.

Ще одним прикладом належності доказів в розумінні частини другої коментованої статті може слугувати ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", де зазначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Беручи до уваги наведену вище норму, належним доказом щодо відомостей визначених в ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (організаційно-правова форма, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) тощо) буде витяг з ЄДРПОУ.

Аналогічної думки притримується Вищий господарський суду України, зазначаючи в Постанові від 18.01.2011 року по справі № 32/1251-10, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.Наведені вище Постанови Вищого господарського суду України дають змогу оцінити на скільки важливим є дотримання в процесі доказування всіх вимог щодо належності та допустимості доказів.

Поиск по сайту: