III. Зменшення державних видатків

А. Тільки I. В. Тільки III.

Б. Тільки II. Г. Вірної відповіді немає.

4. До прямих податків не відноситься:

А. Податок на додану вартість.

Б. Податок на заробітну плату.

В. Податок на прибуток підприємства.

Г. Всі відповіді вірні.

5. До непрямих податків не відноситься:

А. Акцизний збір.

Б. Митний збір.

В. Податок на продаж товарів.

Г. Податок на доходи корпорацій.

6. Оподаткування можна назвати пропорційним, якщо величина середньої ставки оподаткування:

А. Не змінюється зі збільшенням доходу.

Б. Змінюється пропорційно зміні доходу.

В. Не змінюється при любій зміні доходу.

Г. Змінюється пропорційно збільшенню доходу.

ТЕМА 6. Грошово-кредитна політика

Величезний вплив на ефективність національної економіки здійснює грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитна або монетарна політика – це комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь певної суспільної мети, заходів щодо регулювання грошового обігу, які здійснює держава через центральний банк.

Об'єктами монетарної політики є пропозиція (маса) грошей, ставка відсотка, валютний курс, швидкість обігу грошей.

Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки можливе за наявності в країні відповідної інституційної основи. Ключовими складовими її є банківська система і грошовий ринок.

Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є центральний банк, який в Україні має назву Національний банк. Саме Національний банк – орган державного управління, який відповідає за здійснення монетарної політики.

Для здійснення регулювання грошово-кредитної сфери Національний банк використовує інструменти прямого і опосередкованого впливу.

До першої групи належать: встановлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; введення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; встановлення обмежень або заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, які надаються комерційним банкам в порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами і тому подібне. Вплив даних інструментів має переважно директивний характер.

До другої групи відносять: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, зміна облікової ставки, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти. Вони відносяться до економічних методів державного управління, які формують поведінку економічних суб'єктів.

Найширше використовуваними в країнах з ринковою економікою є операції на відкритому ринку, тобто купівля та продаж державних цінних паперів. Обмежує застосування цього інструменту недостатній розвиток ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатня ліквідність державних цінних паперів і тому подібне.

В результаті цих операцій збільшується або зменшується пропозиція грошей на ринку, яка впливає зрештою на економічну кон'юнктуру. Купуючи цінні папери на відкритому ринку, центральний банк додатково направляє в обіг відповідну суму грошей і цим збільшує за інших незмінних умов спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей. Продаючи цінні папери, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обігу.

Одним з високо могутніх інструментів впливу на пропозицію грошей є регулювання норми обов'язкових резервів. Обов'язкові резерви – це певна сума активів, які комерційний банк згідно чинному законодавству зобов'язаний зберігати в центральному банку і не видавати як кредити. Обсяг обов'язкових резервів визначається нормами резервування, які встановлює центральний банк, і структурою та обсягом депозитних зобов'язань кожного банку. Обов'язкові резерви в повному обсязі можуть бути використані банком лише у разі припинення його діяльності. Формування обов'язкових резервів таким чином має на меті: 1) регулювання грошової маси в обігу; 2) забезпечення своєчасності здійснення платежів по вимогах клієнтів; 3) підтримка ліквідності комерційного банку (здатності банку своєчасно виконувати свої зобов'язання перед клієнтами).

Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк скорочує обсяг надмірних резервів банків, тобто коштів, які можна використовувати як кредити, а отже і зменшує загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, то достатньо відповідно понизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну - більший обсяг коштів комерційні банки зможуть використовувати для видачі кредитів, що підвищить кількість грошей в обігу.

Зміна облікової ставки - один з м'яких інструментів монетарної політики. Механізм його полягає в тому, що центральний банк надає комерційним банкам кредити під так звану облікову ставку, якою може маніпулювати залежно від економічної ситуації в країні. Підвищуючи плату за свої кредити іншим банкам, центральний банк гальмує і кредитування ними інших економічних суб'єктів, і зростання пропозиції грошей. Знижуючи облікову ставку – робить їх дешевшими, доступними не тільки для комерційних банків, але і для всіх охочих, тому що викликає зростання пропозиції грошей.

Рефінансування комерційних банків - інструмент, який застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою. Окрім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позики з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позик - зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позик і тому подібне. Такими заходами центральний банк може чіткіше і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей.

Регулювання курсу національної валюти – інструмент, який опосередковано, але відчутно впливає на масу національних грошей в обігу. Якщо центральний банк планує зменшити масу грошей в обігу, то йому досить продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що приведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, при необхідності збільшити масу грошей в обігу центральному банку слід купити відповідну масу іноземної валюти. Ці операції називаються валютною інтервенцією.

Залежно від економічної ситуації Національний банк може здійснювати стимулюючу або стримуючу монетарну політику.

Політику, яка направлена на підвищення рівня зайнятості, і, відповідно, на прискорення економічного зростання, називають стимулюючою монетарною політикою, або політикою "дешевих грошей". Політика "дешевих" грошей має на меті зробити кредит дешевим і досяжним, а тому для збільшення сукупних витрат, щоб привернути незайняті ресурси, центральний банк повинен збільшити пропозицію грошей. Цього він може досягти через купівлю цінних паперів на відкритому ринку, зниження облікової ставки або зменшення норми резервування.

Політикою "дорогих грошей" називають стримуючу монетарну політику, яка направлена на обмеження зростання цін в національній економіці. Цю політику центральний банк може проводити, продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збільшуючи норму резервування і підвищуючи облікову ставку. Ці заходи, як відомо, зменшують резерви комерційних банків або розмір грошового мультиплікатора, а отже пропозицію грошей, сукупні витрати, що і стримує темпи зростання цін.

Поиск по сайту: