Намагання підвищення справедливості через перерозподіл призводить до зменшення ефективності економіки, що скорочує суспільний добробут як джерело для перерозподілу

У межах економічної теорії добробуту агреговані індивідуальні уподобання аналізуються за допомогою побудови функції суспільного добробуту (ФСД) — моделі, що формулює цілі суспільства.

Функція суспільного добробуту є деякою функцією від індивідуальних функцій корисності і зростаючою функцією корисності кожного індивіда.

Функція суспільного добробуту має загальний вигляд:

, (13.1)

де – рівень суспільного добробуту;

– функції корисності окремих індивідів.

Графічно для випадку двох індивідів ФСД можна представити як сукупність кривих незмінного добробуту (або суспільних кривих байдужості) W ₁, W _2, W _3,— ліній рівня ФСД, кожна з яких поєднує множину точок, що відповідають сполученням індивідуальних рівнів корисності з однаковим рівнем суспільного добробуту.

Суміщення кривих рівного добробуту з межею можливих корисностей (UPC) дозволяє визначити точку максимізації добробуту (точка ), якій відповідають індивідуальні рівні корисності і . Якщо економіка досягне будь-якого іншого стану на межі можливих корисностей, то він не буде оптимальним щодо суспільного добробуту, хоча є Парето-оптимальним. Для максимізації добробуту і зміщення економіки до точки потрібне державне втручання.

Вибір конкретної форми ФСД залежить від прийнятого у суспільстві розуміння справедливості.

В економічній науці існує чотири підходи до категорії справедливості:

1) утилітаризм;

2) егалітаризм;

3) ролзіанський підхід;

4) ліберальний підхід (класичний лібералізм).

Утилітарний підхід, засновниками якого вважаються англійські вчені – філософі соціолог І. Бентам та економіст С. Міль, розглядає суспільний добробут як суму добробуту всіх членів суспільства. Принцип перерозподілу доходів в цій концепції ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність. Додаткова одиниця доходу принесе бідному більше корисності, ніж багатому, тому що зі зростанням багатства гранична корисність приросту доходу спадає. Якщо за допомогою податкової системи вилучити частку доходу багатого і передати бідному, то для багатого корисність скорочується в меншій мірі, ніж приростає для бідного, і таким чином сукупна корисність в суспільстві максимізується. Досягається Парето – ефективність за реалізації більш рівноправного розподілу.

Але в той же час утилітаристи заперечують повну рівність доходів, тому що вона веде до втрати стимулів економічної діяльності. Отже, держава, яка керується принципами утилітаризму, при перерозподілі доходів повинна слідкувати за тим, щоб стимули не послаблювались, інакше суспільна корисність буде зменшуватись.

Егалітарний підхід вимагає рівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами. З огляду на симетричність стану індивідів, досягається рівноправність у розподілі. Проте такого виду розподіл, як правило, не є Парето – ефективним. Одержані споживачами однакові набори благ за відмінностей їхніх уподобань будуть задовольняти не всіх, що стане мотивом прагнення до обміну, внаслідок якого рівномірність розподілу порушується, але може забезпечуватися Парето – оптимальність.

Сучасний американський філософ Джон Ролз сформулював два принципи, на яких, як вважав, ґрунтується соціальна справедливість:

- всі громадяни повинні мати рівні свободи;

- економічна нерівність є виправданою тільки у тому випадку, якщо покращується положення найбільш знедолених верств населення.

Отже, функція розподілу Ролза(ролзівська або мінімаксна) функція добробуту визначає, що суспільний добробут вимірюється рівнем добробуту найменш забезпеченого члена суспільства.