Характеристика підприємницької діяльності (підприємництва) 3 страница

Строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем повинен видати або надіслати заявнику копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем.

16. Порядок ліцензування та патентування господарської діяльності.

Ліцензування — видача, переоформлення та анулювання ліцен­зій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та лі­цензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцен­зійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцен­зійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Перелік близько 60 видів діяльності, що не можуть здійснюва­тися без ліцензії, визначений у Законі «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. (далі — Закон), що є основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензу­вання.

У Законі «Про ліцензування певних видів господарської діяль­ності» встановлено не тільки єдиний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а й єдина, уніфікована дозвільна про­цедура ліцензування.

Перший етап процедури ліцензування — звернення суб'єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу лі­цензії.

Таким чином, для початку процедури ліцензування досить здій­снення дій одним учасником ліцензійних відносин — суб'єктом господарювання. Закон не вимагає на цьому етапі видання яких-небудь актів з боку органу ліцензування.

Подання суб'єктом господарювання заяви про видачу ліцензії має важливе процедурне значення в тому змісті, що з цією дією пов'язується початок перебігу процедурних строків, установлених Законом.

Другий етап процедури ліцензування — розгляд заяви та при­йняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі.

Згідно з ч.8 ст. 10 Закону заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо: заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимог цієї статті.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишен­ня заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.

Після усунення причин, що були підставою для винесення рі­шення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, за­явник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка роз­глядається в порядку, встановленому цим Законом.

Третій етап — видача ліцензії. З одержанням ліцензії суб'єкт гос­подарювання, що є здобувачем ліцензії, здобуває статус ліцензіата.

Видачу ліцензії регламентує ст.14 Закону, згідно з якою орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії. Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішен­ня про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж три роки.

Патентування — умова здійснення деяких видів підприємниць­кої діяльності, зазначених у Законі «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що означає необхідність одержання торгового патенту у встановленому законодавством порядку. На сьогоднішній день умови отримання торгового патенту встановлюються Податковим кодексом України.

17. Поняття та види суб'єктів господарського права.

Згідно зі ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб'єкти господарського права (господарських правовідносин) - це учас­ники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.

Суб'єктам господарського права притаманні наступні ознаки:

• безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуаль­них підприємців, підприємств різних організаційно-правових форм, ви­робничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, або управління господарською діяльністю, що притаманно для власників майна підприємств, господарських об'єднань, холдингових ком­паній, промислово-фінансових груп, господарських міністерств і відомств;

• створення (набуття статусу суб'єкта господарських відносин) у вста­новленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб'єктів господарських відносин різний залежно від виду (суб'єкт господарюван­ня чи орган/організація господарського керівництва), організаційно-правової форми (унітарне підприємство, господарське товариство, вироб­ничий кооператив), основного або виключного виду діяльності (комер­ційний банк, страхова компанія, фондова біржа, промислово-фінансова група та ін.); набуття статусу суб'єкта господарських відносин (що, як правило, є завершальною стадією процесу створення господарської ор­ганізації) зазвичай пов'язується з їх державною реєстрацією; державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (відповідно до по­ложень ГК України - ст. 58, ЦК України - статті 50, 89, Закону України від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») та/або в спеціальному порядку (передбачається За­коном «Про банки і банківську діяльність» - статті 17-18, 22, Законом «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» - пункти 13-14 ч. 2 ст. 7; «Про інститути спільного інвестування (пайові та кор­поративні інвестиційні фонди)» - статті 8, 11; та ін.);

• наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єктом або покладе­ної на нього господарської діяльності чи управління такою діяльністю; таке майно може закріплюватися за суб'єктами господарського права на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі ко­оперативи), праві господарського відання (державне та комунальне комер­ційні підприємства), праві оперативного управління (казенне підприємство, комунальне некомерційне підприємство), праві користування (може засто­совуватися з будь-яким з названих правових титулів; є характерною озна­кою орендного підприємства);

• наявність господарської правосуб'єктності, тобто визнаної державою за певним суб'єктом господарських відносин можливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належ­не виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб'єктності учасників господарських правовідносин фіксується в законі та в їх уста­новчих документах і залежить від низки чинників (зокрема, від правового титулу майна, виду та характеру діяльності).

Суб'єкти господарського права надзвичайно різноманітні, тому їх класифіку­ють, тобто поділяють на групи.

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

• суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпо­середньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість госпо­дарських товариств, комерційні банки та ін.); • суб'єкти організаційно-господарських повноважень, які здійснюють управ­ління господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські й функціональні міністерства та відомства, ор­гани місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, холдингові компанії, власники майна підпри­ємств, Національний депозитарій України). Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють дер­жавні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарського права. До перших (державних) належать державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, господарські міністерства та відомства. До других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самовряду­вання та їх виконавчі органи. До третіх (колективних) - господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підпри­ємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями До четвертих (приватних) - індивідуальні підприєм­ці, приватні підприємства. До п'ятих (змішаних) - орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть вхо­дити господарські організації різних форм власності.

18. Поняття та види підприємств, теорія "персоніфікації підприємств" ("господарчого органу").

Домінуюче місце серед суб'єктів господарювання належить підприємствам.

Поняття «підприємство» є узагальнюючим. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 62 ГК підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.

Отже, по-перше, підприємство є самостійним суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

По-друге, закон визначає, що підприємство — це суб'єкт господарювання. Суть визначення «суб'єкт господарювання» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань громадян тощо), хоч можуть створюватися і для некомерційної діяльності (ч. 2 ст. 62 ГК).

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм. Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класифікуються за різними озна­ками:

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колек­тивної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територі­альної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання май­на різних форм власності).

2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвести­ції та розміру останньої ч. 2 ст. 63 ГК розрізняє: підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підпри­ємства іноземна інвестиція має становити не менше ніж 10%); іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100%).

3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, відповідно до ч. 7 ст. 63, підприємства бути можуть віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств:

• малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за се­редньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

• великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Націо­нального банку України щодо гривні;

• усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реа­лізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента суми від 500 тис. євро до 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні).

• Залежно від способу утворення (заснування), формування статутного фон­ду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприєм­ства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України):

• унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє не­обхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосе­редньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує пи­тання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання гро­мадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;

• корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше за­сновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учас­ників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учас­ників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є ко­оперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі госпо­дарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства, що використовують закріплене за ними майно на праві гос­подарського відання чи оперативного використання, є залежними від власника майна (засновника) підприємства. Проте і підприємства-власники, попри наяв­ність у них майна на праві власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від іншого суб'єкта. Зазначена обставина зумовила ще одну класифікацію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів: залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкта господарю­вання); контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій чи відповід­ною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшістю голосів у загальних зборах чи в інших органах управління залежного підпри­ємства).

Творці і прихильники теорії "персоніфікації підприємства" бачать у власникові підприємства лише "першого слугу підприємства". Французький юрист М. Деспакс у праці "Підприємство і право" прагне довести, що підприємство має свої власні інтереси, відмінні від інтересів його власника, і останній змушений поступитися частиною своїх благ для забезпечення належного функціонування підприємства. Правомочності власника підприємства, вважає Деспакс, є скоріше теоретичними, тому що численні законодавчі обмеження, насамперед податкові, утрудняють використання майна підприємства його власником на свій розсуд.

Практична мета цієї теорії — обмежити відповідальність власника підприємства за борги останнього розмірами майна самого підприємства. Однак для досягнення її в західних країнах використовуються вже апробовані конструкції, в тому числі інститут юридичної особи у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, довірчої власності. Як ми вже переконалися, сучасне цивільне право держав Заходу легалізувало і компанію однієї особи, що також широко використовується в зазначених цілях.

19. Установчі документи суб'єктів господарювання.

Під установчими документами слід розуміти документи, які фіксують волевиявлення на створення юридичної особи, її правовий статус як юридичної особи, мету, для досягнення якої вона створюється, права та обов'язки засновників та членів організації, умови її припинення, склад та компетенцію органів юридичної особи, взаємовідносини з третіми особами.

Особливість установчих документів та їх відмінність від інших документів, необхідних для створення та легалізації юридичної особи полягає в тому, що установчі документи визначають правовий статус організації та за своїм характером є локальними нормативними актами. Норми установчих документів (якщо вони не суперечать закону) обов'язкові не лише для учасників, але й для інших осіб. Установчі документи - це своєрідний Закон для конкретної юридичної особи.

Установчі документи юридичної особи готуються та затверджуються на початковій стадії створення організації. Для створення юридичної особи її учасники (засновники розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства, а також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

В залежності від організаційно-правової форми юридичної особи, необхідними для нього установчими документами є:

• статут (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, кооперативи, державні комерційні підприємства, казенні підприємства, комунальні унітарні підприємства, приватні підприємства статутні об'єднання підприємств);
• засновницький договір (повні товариства, командитні товариства, договірні об'єднання підприємств);
• індивідуальний або спільний установчий акт (установа за ЦК).

Законодавчі акти України встановлюють деякі спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створення юридичної особи. Так, ст. 142 ЦК встановлює вимоги щодо договору про заснування товариства з обмеженою відповідальністю, який не є установчим документам.

Це договір, за яким сторони (засновники) зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності по створенню юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в її діяльності. В договорі визначаються також умови та порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з його складу.

Ст. 88 ЦК та ст. 57 ГК встановлюють вимоги до змісту установчих документів юридичної особи. В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження юридично особи, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Установчі документи господарського товариства повинні містити також відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені законом (ст. 82 ГК)

У засновницькому договорі відповідно до ч. 3 ст.57 ГК засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю та участі в ньому засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут відповідно до ч. 4 цієї статті повинен містити відомості про найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми юридичної особи, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. На відмінну від засновницького договору, статут є локальними нормативним актом, призначення якого полягає у визначенні статусу та обсягу правоздатності юридичної особи, структури управління, визначення умов припинення діяльності юридичної особи.

Можна виділити декілька ознак статуту як локального акту: визначає правовий статус конкретної юридичної особи має індивідуальний характер; за колом осіб поширює свою дію на засновників (учасників), працівників юридичної особи; затверджується, змінюється самою юридичною особою; не повинен суперечити закону, але може містити також норми, які не суперечать закону; набирає законної сили з моменту державної реєстрації.

Статут акціонерного товариства повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, строк та порядок та виплати дивіденства наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

Засновницький договір повного товариства і командитного товариства повинні також визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

У статуті виробничого кооперативу визначаються: найменування кооперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу в кооператив і виходу з нього, права та обов'язки членів кооперативу, його органи управління і контролю, їхня компетенція, порядок утворення майна кооперативу і розподілу доходу (прибутку), підстави і порядок виключення з кооперативу, умови реорганізації і припинення діяльності кооперативу. До статуту можуть включатися інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, які не суперечать законодавству.

У статуті сільськогосподарського виробничого кооперативу визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності: порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу, умови реорганізації і припинення діяльності тощо.

20. Правовий статус державних, в тому числі казенних підприємств.

Підприємства державної форми власності були основним суб'єктом господа­рювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарюван­ня (з притаманною ринковим відносинам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною попри приватизаційні процеси. Це пов'язано з необхідністю залишення в державній власності об'єктів загальнодер­жавного значення (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного май­на»), що забезпечують:

• виконання державою своїх функцій, обороноздатність та економічну само­стійність української держави (підприємства з лісовідновлення, лісорозве­дення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, підприємства, що забез­печують випуск і зберігання грошових знаків і цінних паперів тощо);

• соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агент­ства при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України та ін.);

• життєдіяльність держави в цілому (підприємства авіаційної промисловос­ті; підприємства залізничного транспорту; метрополітен; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення та збері­гання мобілізаційних запасів, та ін.);

• контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реа­лізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (підпри­ємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин, та ін.).

Правове становище підприємств державної форми власності регулюється Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних і казенних підприємств, статті 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств і державних холдингових компаній, а також участі в так званих змішаних товари­ствах - за участю суб'єктів різних форм власності).

Підприємства державної форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерцій­не підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного типу) - дер­жавне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство).

Поиск по сайту: