Характеристика підприємницької діяльності (підприємництва) 8 страница

Порядок затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи здійснюється згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. N 560 «Про затвердження Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи». Згідно п. 3 Постанови при дво- і тристадійному проектуванні проекти будівництва затверджуються на стадії проект та робочий проект і схвалюються на стадії технікоекономічне обґрунтування, техніко-економічний розрахунок та ескізний проект. В свою чергу, експертизу проводять експертні організації незалежно від форми власності, що відповідають критеріям, визначеним Міністерством будівництва та житлово-комунального господарства. Інформація про експертні організації, які відповідають критеріям, оприлюднюється зазначеним Міністерством на його офіційному сайті.

Згідно ст. 33 Закону наступним елементом порядку здійснення капітального будівництва є здійснення комплексної забудови території. Комплексна забудова території здійснюється з метою забезпечення реалізації громадських інтересів і спрямовується на попереднє проведення інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інженерно-транспортних мереж, об’єктів соціальної сфери, житлових будинків, інших об’єктів будівництва, а також на благоустрій території. Комплексна забудова території може здійснюватися шляхом комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду одним або кількома інвесторами. Згідно ст. 37 Закону дозвіл на виконання будівельних робіт видається відповідними інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Також під час будівництва об’єкта згідно із Законом «Про архітектурну діяльність» здійснюється авторський нагляд. Цей нагляд здійснюють архітектор – автор проекту, інші розробники проекту або уповноважені ними особи відповідно до законодавства та договору із замовником.

Згідно ст. 39 Закону здійснюється прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.Так прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що належать до I-III категорій складності, та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об’єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

42. Правове регулювання договору підряду на капітальне будівництво.

За договором підряду на будівництво (капітальне будівництво) підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати відповідно до за­твердженої проектної документації (інвестиційного проекту будівництва) та зда­ти йому в установлений договором підряду строк закінчені роботи (об'єкт будів­ництва), а замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, а також затверджену в установ­леному порядку проектну документацію (у разі якщо цей обов'язок повністю або частково не покладено на підрядника), забезпечити своєчасність фінансування будівництва, прийняти від підрядника закінчені роботи (об'єкт будівництва) та оплатити їх.

За своїм предметом договір підряду на капітальне будівництво є універ­сальним договором. Він укладається на нове будівництво, на усі види реновації (реконструкцію, розширення, технічне переозброєння, капітальний ремонт), на консервацію об'єктів, на виконання передбачених проектно-кошторисною доку­ментацією комплексів робіт, пов'язаних із місцем знаходження об'єкта (сантех-монтаж, оздоблювальні, опоряджувальні, земляні роботи тощо).

Сторонами традиційного двостороннього договору є замовник і підрядник, а в багатосторонньому договорі можуть брати участь гаранти або поручителі (з боку замовника та/або з боку підрядника), проектні організації, постачальники устат­кування, кредитні установи, інжинірингові, страхові та інші організації.

Змістом договору підряду на капітальне будівництво є права та обов'язки його сторін, а також інші умови, що регулюють пов'язані з виконанням договірних зобов'язань питання.

Обов'язкові умови договору підряду на капітальне будівництво визначаються ч. 5 ст. 318 ГК України. До них відносяться: визначення предмета договору (види та обсяги будівельних і пов'язаних з ними робіт) та об'єкта, на якому або щодо якого здійснюватимуться ці ро­боти; строки початку та завершення будівництва (виконання робіт); вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); права та обов'язки сторін; порядок матеріального, технічного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовника; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи; умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків; фінансові гарантії; відповідальність сторін; порядок урегулювання спорів, пов'язаних з виконанням договору; підстави та умови зміни та розірвання договору.

Форма договору: повна письмова (як правило); можливість застосування Примірного договору підряду, затвердженого Міністерством регіонального роз­витку та будівництва (Мінрегіонбудом) України.

43. Види, особливість укладання та виконання біржових угод.

Під поняттям «біржова угода» у вузькому розумінні, підпадають винятково угоди, що укладаються на біржі, між членами біржі або брокерами, що діють із дорученням членів біржі, із приводу переходу прав і обов’язків, щодо біржового товару. Біржова угода – це договір, укладений між учасниками біржової торгівлі про взаємну передачу прав і обов’язків відносно біржових цінностей, допущених до обігу на біржі, вчинений учасниками біржової торгівлі в процесі проведення біржових торгів, і зареєстрований біржею відповідно законодавства й Правилами біржової торгівлі.

Необхідно відзначити, що до біржових договорів застосовуються норми Цивільного Кодексу України у частині, яка визначає поняття договору, вимоги до договору (глава 16 Цивільного кодексу України) та положення книги п'ятої «Зобов'язальне право», як у частині загальних положень про зобов'язання так і щодо договору купівлі-продажу (глава 54 Цивільного кодексу України).

Спеціальні правила щодо укладення договорів купівлі-продажу на біржі вста­новлюються статтями 278—282 ГК, законами України: «Про товарну біржу»; «Про цінні папери та фондовий ринок»; «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», а також іншими нормативно-правовими актами. Певні особливості щодо укладення договорів купівлі-продажу на біржі та їх виконання передбачаються у Правилах біржової торгівлі як основному доку­менті, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржо­вої торгівлі та розв'язання спорів з цих питань (ст. 281 ГК). Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.

Біржові угоди, що укладаються на товарній біржі, класифікуються за певними видами ознак. Однією з основних ознак, що характеризує біржову угоду, є об'єкт торгу. Це може бути як реальний товар, так і контракт, що дає право на володіння цим товаром або право на його укладення. Відповідно до цієї ознаки біржові угоди поділяють на дві групи: угоди з реальним товаром; угоди без реального товару.

Іншим різновидом угод з реальним товаром є форвардні, або строкові, контракти, тобто взаємна передача прав і обов'язків щодо реального товару з відстроченим терміном постачання. Такі угоди оформляються договором постачання.

Форвардний контракт - це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укла­дення такого форвардного контракту.

До різновидів форвардних біржових контрактів, що не змінюють їх суті, але покликані знизити ступінь ризику контрагентів у біржовій торгівлі, належать такі угоди.

Угода із заставою - це договір, у якому один контрагент виплачує іншому контрагенту в момент його укладення суму, взаємовизначену договором між ними як гарантії виконання своїх зобов'язань. Застава може забезпечувати як інтереси продавця, так і інтереси покупця. Тому розрізняють угоди із заставою на купівлю та угоди із заставою на продаж.

Угода з премією - це договір, у якому один із контрагентів на підставі особливої заяви на певний день за встановлену винагороду (премію) одержує право зажадати від свого контрагента або виконання зобов'язань за договором, або цілком відмовитися від угоди.

Форвардні угоди мають ще один різновид - угоди з кредитом. Це угоди між брокером і клієнтом, згідно з якими брокер зобов'язується в обмін на товар, запропонований клієнтом, надати йому товар, що цікавить його. З цією угодою брокер звертається в банк, де одержує кредит на здійснення угоди. Використовуючи кредит, брокер купує на торгах товар, що цікавить клієнта, після цього одержує той товар, що його пропонував клієнт. Отриманий товар, як правило, дефіцитний, брокер самостійно продає його на біржі і повертає кредит банку.

Одним з видів біржових угод на строк є ф'ючерсні договори, предметом яких є стандартні біржові контракти на стандартизований товар з визначеним наперед строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладення контракту. Ф’ючерсний договір – стандартний документ, що засвідчує зобов’язання продати або купити цінні папери, товари або кошти в певний час і на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Розглянемо один із основних та ефективних способів укладення біржових договорів – біржові торги.

Важливе значення щодо забезпечення належного рівня правового забезпечення біржових торгів мають положення Господарського кодексу України (далі - ГК України), де зокрема у ч.3 ст.281 отримало закріплення поняття «біржові торги». Вперше на законодавчому рівні було закріплено поняття біржових торгів, яке дає змогу визначити як загальні вимоги щодо біржових торгів, так й принципи їх проведення.

Згідно ст.281 ГК України біржові торги, визначаються як торги, що публічно і гласно проводяться в торгівельних залах біржі за участю членів біржі по товарах, допущених до реалізації на біржі, в порядку встановленому правилами біржової торгівлі. Настання певного правового результату, а саме укладання біржової угоди на біржі, таким способом як біржові торги можливо тільки за дотримання певних умов, закріплених у ч.3 ст.281 ГК України. Зокрема до таких умов слід віднести: 1) належний суб’єктний склад торгів (члени товарної біржі); 2) належний об’єкт торгів (товар, допущений до реалізації на біржі); 3) місце проведення торгів (торговельні зали біржі); 4) дотримання встановленого порядку проведення торгів, який визначається спеціальними нормативними актами (Правилами біржової торгівлі).

44. Правове регулювання договору про спільну господарську діяльність.

Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юри­дичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови цьо­го договору (у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, по­криття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови) визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Особливо ґрунтовно в ЦК (статті 1132-1143) регулюються відносини щодо спільної діяльності у формі простого товариства, відповідно до якого сторони (учас­ники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержан­ня прибутку або досягнення іншої мети.

Основними ознаками цього договору є:

1. об'єднання учасниками своїх вкладів для формування спільного майна, на базі якого здійснюється спільна діяльність: (а) вкладом учасника вважаєть­ся все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки; вклади учасників вважаються рів­ними за вартістю (якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин); грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками; (б) спільне майно учасників формується за рахунок вкладів учасників, виробленої у результаті спільної діяльності продукція та одержаних від такої діяльності плодів і доходів (якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом); (в) користуван­ня спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду; (г) ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути до­ручено ними одному з учасників; (д) обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконан­ням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства;

2. ведення спільних справ учасників: (а) під час ведення спільних справ кож­ний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором про­стого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства; (б) у разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників; (в) рішення щодо спільних справ учасників прийма­ються учасниками за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства; (г) у відносинах із третіми особами повноваження учас­ника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства; при цьому учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ учасників, крім випадків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень; (д) учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників пра­вочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтере­сах усіх учасників; учасники, яким внаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування;

3. наявність у кожного учасника простого товариства права на інформацію (зокрема, ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників);

4. спільні витрати та збитки учасників: порядок відшкодування витрат і збит­ків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовле­ністю між ними; у разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно;

5. відповідальність учасників за спільними зобов'язаннями, пов'язаними із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності: учасники від­повідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від під­став їх виникнення;

6. розподіл прибутку: прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено до­говором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Сторони договору про спільну інвестиційну діяльність (іноземні інвестори та резиденти) мають право проводити розрахунки з резидентами в гривнях на тери­торії України за товари (роботи, послуги) без індивідуальної ліцензії Національ­ного банку України на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах тор­говельного обороту у валюті України. Використання ж сторонами такого договору іноземної валюти з рахунку спільної діяльності на території України як засобу платежу потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

45. Договір зберігання на товарному складі та його документальне оформлення.

За договором складського зберігання товарний склад (зберігач) зобов'язується за плату зберігати товар, пе­реданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Вважається, що письмова форма договору додержана, якщо його укладення та прийняття товару на склад посвідчені складськими документами. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, визнається публічним.

Товарний склад визнається складом загального кори­стування у випадках, коли із закону, інших нормативно-правових актів або виданого підприємницькій організації дозволу (ліцензії) випливає, що вона зобов'язана прийняти на зберігання товари будь-якого товароволодільця (елева­тори, холодильники,склади).

Товарний склад зобов'язаний здійснити за свій рахунок огляд товарів при прийнятті їх на зберігання для визначен­ня їх кількості та зовнішнього стану. Зберігач зобов'язаний надати й товароволодільцеві можливість огляду товарів або їх зразків (якщо зберігання здійснюється зі знеособленням), взяття проб та вжиття заходів, необхідних для забезпечен­ня схоронності товарів. Кожна зі сторін договору при по­верненні товару має право вимагати його огляду та пере­вірки якості. Втрати, пов'язані з оглядом речей, несе сторо­на, що зажадала їх огляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару його не було спільно огля­нуто чи перевірено сторонами, заяву про нестачу або по­шкодження товару внаслідок неналежного зберігання має зробити товароволоділець у письмовій формі при одержанні товару, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття товару, — про­тягом трьох днів після його одержання. Якщо немає заяви товароволодільця, вважається, що товар повернено складом відповідно до умов договору, коли товароволоділець не до­веде інше.

У цивільному праві відповідальність, як правило, настає за наявності вини особи, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином. У зобов'язаннях за до­говором складського зберігання передбачається виняток із цього правила. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження товару, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі власти­вості товару, про які зберігач, приймаючи його на зберіган­ня, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У науці цивільного права таку відповідальність називають підвищеною в тому ро­зумінні, що вона настає незалежно від вини зберігача.

Товарний склад на підтвердження прийняття товарів видає один із таких документів: 1) складську квитанцію; 2) просте складське свідоцтво; 3) подвійне складське свідоцтво.

Товар, прийнятий на зберігання за простим або по­двійним складським свідоцтвом, може бути предметом за­стави протягом строку зберігання товару шляхом застави відповідного свідоцтва. Подвійне складське свідоцтво скла­дається із двох частин: складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені один від одного.

Складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами. Утриму­вач складського та заставного свідоцтв має право розпо­ряджатися товаром, що зберігається на складі. Утриму­вач, який має лише складське свідоцтво, має право розпо­ряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним сві­доцтвом. Просте складське свідоцтво видається на пре­д'явника.

Товарний склад видає товар утримувачеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) не інакше, як в обмін на обидва свідоцтва разом. Утримува­чеві складського свідоцтва, який не має заставного свідо­цтва, але вніс суму боргу за ним, товар видається складом не інакше, як в обмін на складське свідоцтво та за умов надання разом із ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

Утримувач складського та заставного свідоцтва має пра­во вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видають нові свідоцтва на това­ри, що залишилися на складі.

46. Договір контрактації.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272-274 ГК Укра­їни, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контр­актантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогос­подарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними до­говірним зобов'язань).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (вироб­ник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської про­дукції (ч. 1 ст. 272 ГК України).

Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. 3 ст. 272 ГК є: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пунк­ти і підприємства; взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сіль­ськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Факультативні (необов'язкові умови) договору (частини 3-4 ст. 273 ГК України): визначення обсягів сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка достав­ляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам; решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймаль­них пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезна­ходженням виробника; порядок забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції із зазначенням їх кількості та строків надання вироб­никові.

Порядок виконання цього різновиду договору на реалізацію майна має свої особливості, що фіксуються не лише в договорі, а й закріплюються в за­коні. Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ГК України передбачається обов'язковість і порядок дій сторін, спрямованих на досягнення мети до­говору, а саме: обов'язок виробника не пізніше ніж за 15 днів до початку заготівлі про­дукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогоспо­дарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі; обов'язок контрактанта прийняти від виробника всю пред'явлену ним про­дукцію на умовах, передбачених у договорі; нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробле­ному вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад передбачені договором обсяги, контрактант приймає за цінами і на умовах, що мають бути погоджені між сторонами.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договір­них зобов'язань у формі неустойки має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов'язковість такої відповідальності й навіть вид та розмір неустойки передбачається в законі.

47. Договір енергопостачання.

Користування електричною і тепловою енергією допускається на умовах договору. Він є обов’язковими як для споживачів (замовників), так і для підприємств та організацій незалежно від форм власності, які здійснюють виробництво, передачу та постачання електричної або теплової енергії.

Предметом цього договору може бути лише електрична енергія у вигляді електричного струму і теплова енергія у вигляді пари або гарячої води, які є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, або споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ч. 1 ст. 714 ЦК, ч. 1 ст. 275 ГК).

Можна визначити такі їх особливості договорів з енергопостачання: попереднє погодження договірних величин (об’ємів поставок) у т. ч. на конкретний період споживання доведення до споживачів; граничні величини споживання як невід’ємної частини договору; за таким договором не властивий обов’язок прийняти електроенергію (товар) в конкретних величинах (кіловатах); предмет договору визначається в максимально-допустимих величинах яких не можна збільшити; кінцева вартість договору встановлюється у відповідно з фактичним споживанням; договірні відносини в електроенергетиці обов’язкові на всіх етапах її передачі; укладаються, як правило, на тривалий час, з уточненням певних періодів; за загальним положенням ЦКУ і ГКУ про договори набутою власністю покупці розпоряджаються на свій розсуд, а придбана електроенергія за цільовим призначенням; отриманий неякісний товар можна повернути, обміняти, а щодо електричної і теплової енергії це неможливо.

Постачання електричної енергії здійснюється відповідно до договору, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії. При цьому, згідно з Правилами користування електричною енергією затвердженим постановою НКРЕ 22.08.2002 р. №928, при постачанні електроенергії за регульованим тарифом укладається договір про постачання електричної енергії, а при постачанні за нерегульованим тарифом – договір про купівлю-продаж електричної енергії.

Договір про постачання електричної енергії за регульованим тарифом укладається її постачальником з усіма споживачами та субспоживачами, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. Субспоживачами виступають суб'єкти господарювання – споживачі, яким електрична енергія постачається по­стачальником через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основних споживачів, до мереж яких приєднані електроустановки цих субспоживачів.

Умови договору про купівлю-продаж електричної енергії між споживачем (субспоживачем) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом визначаються Типовим договорами. Згідно ст. 179 ГК при укладенні господарських договорів на основі типового договору сторони не можуть відступати від змісту останнього але мають право конкретизувати його умови.

Користування тепловою енергією у вигляді гарячої води або пари допускається також лише на підставі договору. Договір укладається між енергопостачальною організацією та споживачем, обладнання якого приєднане безпосередньо до теплових мереж енергопостачальної організації або до теплових мереж від бойлерної з незалежною системою теплозабезпечення.

За договором про постачання теплової енергії в гарячій вода чи у вигляді пари енергопостачальна організація, як правило, бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енер­гію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором. Договір визначає умови і порядок постачання теплової енергії, права та обов'язки споживача, права та обов'язки енергопостачальної організації, відповідальність сторін, порядок обліку теплової енергії, порядок розрахунків та інші умови. Теплова енергія постачається споживачу в обумовлених обсягах у вигляді гарячої води чи пари на такі потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гаряче водопостачання протягом року, технологічні потреби, кондиціювання повітря.

Поиск по сайту: