АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

До форми і змісту позовної заяви законодавець висуває наступні вимоги

Читайте также:
  1. I ступень – объектив- центрическая система из 4-10 линз для непосредственного рассмотрения объекта и формирования промежуточного изображения, расположенного перед окуляром.
  2. II. Достижения и успехи, учитываемые в формировании информационной базы «Золотой фонд студентов»
  3. II. РОЛЬ РЕЛИГИИ В ФОРМИРОВАНИИ НАЦИОНАЛЬНОГО СОЗНАНИЯ
  4. III. Компетенции обучающегося, формируемые в результате освоения дисциплины
  5. III. Компетенции обучающегося, формируемые в результате освоения дисциплины
  6. III. Порядок формирования информационной базы «Золотой фонд студентов».
  7. III. Формирование тоталитарного режима
  8. Автором опыта выделен алгоритм формирования умения работать с моделями.
  9. Аграрні реформи в Україні
  10. Алгоритм формирования финансовых результатов.
  11. Анотування статті суспільно-політичного змісту
  12. Б) Задайте въпроси към трансформирания текст.

По-перше, згідно ч. 1 ст. 54 ГПК встановлюються вимоги щодо форми по­зовної заяви. Позовна заява подається до господарського суду в пись­мовій формі. Норми ГПК не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. У судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомоги друкарської чи комп'ютерної техніки. Не заперечується виготовлення позовної заяви рукописним способом.

По-друге, згідно ч. 2 ст. 54 ГПК викладено вимоги щодо змісту по­зовної заяви. Позовна заява повинна містити: 1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків); 2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів); 4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися; 6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу ГПК; 7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

 

54. Частини позову.

Складовими частинами позову є його підстава і предмет. Ці елементи позову обов'язково повинні бути відображеними в позовній заяві.

Підстава позову - це ті юридичні факти, на основі яких позивач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права. Дані факти породжують позов. Вони вказують на наявність чи відсутність правовідносин між позивачем і відповідачем та на обґрунтованість вимог позивача.

До підстави позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Якщо вимога передбачає наявність кількох обставин, якими вона обґрунтовується, позивач має вказати всі необхідні юридичні факти. В іншому випадку позов може бути визнаний судом необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Підстава позову визначається на основі норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, проте позивачу вказувати відповідні норми не обов'язково, оскільки кваліфікація спірних правовідносин є обов'язком суду.

Факти, які складають підставу позову, поділяються на:

1) факти активної підстави позову - вказують на наявність у позивача певного суб'єктивного права (наприклад, орендодавець посилається на договір оренди, за яким він має право на отримання орендної плати). Дані факти є у всіх позовах і обов'язок доводити їх наявність покладається на позивача;

2) факти пасивної підстави позову - вказують на порушення відповідачем своїх обов'язків відносно позивача (наприклад, орендар не сплачує у встановлений термін орендну плату). Ці факти не с обов'язковими в позові;

3) факти приводу до позову - вказують на необхідність пред'явлення позову (наприклад, відмова орендаря сплатити орендну плату). Дані факти, зазвичай, позивачем не доказуються, оскільки їх наявність презумується. Проте відповідач має право їх спростувати. До прийняття в 1996 р. Конституції України, коли законодавством по деяких категоріях справ передбачалось обов'язкове дотримання досудових процедур урегулювання спорів, необхідно було доводити наявність фактів приводу для пред'явлення позову.

Така класифікація обставин, що складають підставу позову, є дещо умовною, оскільки одні й ті ж факти можуть відноситись до різних груп. Проте вона має важливе практичне значення, оскільки допомагає встановити предмет доказування та обов'язок сторін щодо надання доказів.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову характеризує те, на що спрямований позов. Він має випливати із спірних матеріально-правових відносин і підпадати під цивільну юрисдикцію суду. Так, в позові про стягнення аліментів предметом буде стягнення певних платежів з відповідача, який добровільно не виконує свої обов'язки щодо позивача; в позові про розірвання договору довічного утримання внаслідок невиконання обов'язків набувачем предметом буде вимога позивача (відчужувача) розірвати вказаний договір.

Від предмета позову слід відрізняти матеріальний об'єкт позову, яким є об'єкт суб'єктивного права, порушення, оспорювання чи невизнання якого стало підставою позову. Зокрема предметом позову про повернення майна із незаконного володіння буде відповідна вимога позивача до відповідача, а матеріальним об'єктом - відповідне майно, для повернення якого позивач звернувся до суду.

 

55. Визначення ціни позову.

Ціна позову має значення для визначення розміру державного мита. Вона визначається у позовах. Ціна позову визначається позивачем само­стійно і відповідно до ст. 54 ГПК має міститись у позовній заяві

Частина 1 ст. 55 ГПК встановлює правила визначення ціни позову про стягнення грошей.

Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 ЦК, до позовів про стягнення грошей слід віднести:

а) примусове виконання обов'язку в натурі (якщо обов'язок полягає у проведенні розрахунків);

б) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

в) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягува­ною сумою.

У позовах про витребування майна ціна позову визначається вартіс­тю цього майна. Вартість майна у позовах про витребування майна визна­чається на підставі правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на майно.

Якщо в позові викладено кілька самостійних вимог, ціна позову ви­значається загальною сумою всіх вимог.

Якщо до господарського суду подано позов про стягнення іноземної валюти, ціна позову виражається в іноземній валюті та у гривні відпо­відно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В інших позовах, крім тих, що зазначені в ст. 55 ГПК, ціна позову не зазначається. Це — позови немайнового характеру. Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 ЦК, до по­зовів немайнового характеру слід віднести позови про:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) зміну правовідношення;

6) припинення правовідношення;

7) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу міс­цевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст. 55 ГПК встановлено правило, що вказані в по­зовній заяві суми неустойки (штрафу, пені) включаються до ціни позову.

Відповідно до ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчис­люється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простро­чення виконання.

Якщо позивач у позовній заяві просить стягнути неустойку (штраф, пеню), але не визначає її розміру, суми неустойки (штрафу, пені) визна­чає суддя.

Відповідно до частини 3 ст. 55 ГПК ціну позову має вказати позивач. Ця норма кореспондує з нормою ч. 2 ст. 54 ГПК, згідно з якою позовна заява повинна, зокрема, містити зазначення ціни позову. Якщо ж ціну позову зазначено позивачем неправильно, вона визначається суддею.

 

56. Додатки до позову. Розрахунок позову.

Відповідно до частини 1 ст. 57 ГПК до позовної заяви, що подається до господарського суду, мають бути додані документи (додатки), які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК, з кожним із відповідачів:

а) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні дого­ворів, — відповідно, договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи;

б) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших під­став, — копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано).

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Якщо копії позову надсилають поштою, документом, який підтвер­джує надіслання, є квитанція поштового відправлення або фінансовий чек поштового відділення.

Доказом надіслання копії позовної заяви може бути також документ, що видається кур'єрськими службами доставки, а також відмітка про вру­чення нарочним;

3) сплату державного мита в установлених порядку й розмірі. Документом, що підтверджує сплату державного мита, є відповідний документ фінансової установи, яка здійснила перерахування суми дер­жавного мита до бюджету.

4) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Тут маються на увазі докази в розумінні ст. 32 ГПК — будь-які фак­тичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом по рядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значен­ня для правильного вирішення господарського спору.

Частина 2 ст. 57 ГПК встановлює особливу вимогу щодо подання документів у спорах про визнання недійсними актів. До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього.

Водночас у деяких випадках подання належним чином засвідченої копії акта чи витягу з нього може бути утруднене. У цьому випадку пози­вач повинен у позовній заяві викласти обставини, що утруднюють чи уне­можливлюють отримання належним чином засвідченої копії чи витягу з оспорюваного акта, і клопотання про витребування цього документа як доказу на підставі ст. 38 ГПК.

Якщо позивач просить визнати недійсним нормативний акт, якого бу­ло офіційно оприлюднено, він додає до позовної заяви копію акта з ви­дання, яке цей акт оприлюднило.

Частиною 3 ст. 57 ГПК передбачено обов'язок позивача додати до позовної заяви документ, що підтверджує повноваження пред­ставника позивача, якщо позовну заяву підписано представником. Таким документом може бути довіреність чи інший документ. Документи, що посвідчують повноваження представників, і порядок їх оформлення виз­начаються ст. 28 ГПК, відповідно до якої представниками юридичних осіб можуть бути особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керів­ника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою під­приємства, організації.

 

57. Порядок подання позовної заяви. Відзив на позовну заяву.

Відповідно до ст. 1 і 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і орга­нізацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, перед­бачених чинним законодавством України, а також прокурорів чи їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У встановлених законодавчими актами України випад­ках справу може бути порушено за заявою громадянина, який не є суб'єктом підприємницької діяльності. Господарський процесуаль­ний кодекс України не надає органу управління права подавати до господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу з власної ініціативи.

Справи позовного провадження в господарському суді порушу­ються шляхом подання позовної заяви. Подати позов означає звер­нутися до господарського суду із заявою, яка має містити прохання до господарського суду про розгляд спору про право. Але, якщо сто­рони домовилися між собою щодо окремих категорій спорів відпо­відно до ст. 5 ГПК України, тоді вони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору, і в цьому випадку для подання позову необхідним є дотримання правил досудового врегу­лювання спорів. Крім цієї вимоги, необхідно також ураховувати й правила щодо підвідомчості та підсудності господарських спорів згідно з розділом III ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ГПК України позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторо­нам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Такий самий обов'язок покладається на позивача в разі залучення до участі у справі іншого відповіда­ча, заміни господарським судом неналежного відповідача.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, дода­ється довіреність чи інший документ, що підтверджує повноважен­ня представника позивача.

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:

- господарському суду - відзив на позовну заяву і всі докумен­ти, що підтверджують заперечення проти позову;

- позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, - копію відзиву.

Відзив на позовну заяву належить до тих процесуальних засо­бів, за допомогою яких відповідач у справі має можливість захища­ти свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Право відпо­відача надати відзив на позов є свого роду реалізацією в господарсь­кому судочинстві принципів змагальності і процесуальної рівності, закріплених у Конституції України, Законі України «Про судо­устрій України» та в Господарському процесуальному кодексі Укра­їни. Відзив на позовну заяву належить до спеціальних засобів, які можуть бути використані тільки відповідачем.

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником і має містити:

- найменування позивача й номер справи;

- мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрун­товують відхилення позовної вимоги;

- перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження пред­ставника відповідача.

Відзив на позовну заяву відіграє важливу роль у господарсько­му процесі, оскільки містить мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково визнаються, відхиляються або спрос­товуються позовні вимоги, і це дає можливість:

- судді при підготовці справи до розгляду детально ознайоми­тися із запереченнями відповідача проти позову та визначи­тися з порядком ведення судового засідання;

- позивачу ознайомитися із запереченнями відповідача проти позову та визначитися, чи є доцільним надалі підтримувати позовні вимоги, чи є необхідність зміни підстави або пред­мета позову, зменшення розміру позовних вимог тощо.

 

58. Відмова у прийнятті і повернення позовної заяви.

 

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Відпо­відно до ст. 62, ст. 63 та ч. 1 ст. 64 ГПК України суддя приймає рішення щодо порушення провадження у справі, або відмови в прий­нятті позовної заяви, або її повернення в п'ятиденний строк.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає під­стави відмови у прийнятті позовної заяви, які встановлені ч. 1 ст. 62 ГПК України:

- заява не підлягає розгляду в господарських судах України; Так, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК суддя відмовляє у при­йнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господар­ському суду, зокрема, якщо його вирішення чинним зако­нодавством віднесене до компетенції іншого органу;

- у проваджені господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є спра­ва зі спору між тими самими сторонами, про той самий пред­мет і з тих самих підстав або є рішення цих органів із такого спору;

- позов подано до підприємства або організації, які ліквідовані.

Закріплення в ГПК України переліку обставин, за яких суд від­мовляє в прийнятті позовної заяви, спрямоване на забезпечення процесуальних гарантій прав юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності при звернені з позовом до го­сподарського суду.

Перелік підстав відмови у прийнятті позовної заяви, встанов­лений ст. 62 ГПК України, є вичерпним. Так, ГПК України не пе­редбачає права судді на таку відмову за мотивом, що позов поданий до підприємства або організації, які згідно з чинним законодавст­вом не можуть бути відповідачами з такого спору. Якщо ці обстави­ни виявлені в процесі розгляду справи, позов задоволенню не під­лягає. Суд не вправі повернути позовну заяву також з мотиву недо­дання документів, що є доказами, оскільки позивач може їх нада­вати, а суд - вимагати їх надання до закінчення розгляду справ.

У разі надходження заяв про визнання недійсними різного роду листів, інформацій, роз'яснень тощо, які надсилаються державни­ми чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм структур тощо з приводу конкретних ситуацій, господарський суд повинен відмо­вити в їх прийнятті з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

У разі надходження заяв про визнання недійсними виконавчих написів нотаріусів господарський суд повинен відмовити в їх при­йнятті з посиланням на п. І ч. 1 ст. 62 ГПК України.

надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви. До ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви, що над­силається заявникові, додаються позовні матеріали.

Ухвалу про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день першого звернення до господарського суду.

Господарським процесуальним кодексом України передбачені умови, за наявності яких суддя не приймає позовну заяву і повер­тає її без розгляду. Ці умови свідчать не про відсутність у позивача права на подання позову, а лише про те, що позовна заява не може бути прийнята до розгляду господарським судом доти, доки не бу­дуть усунені підстави, які зумовили повернення заяви. Суддя повер­тає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду у випад­ках, передбачених ч. 1 ст. 63 ГПК України, а саме:

- якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказа­не. Коли до позовної заяви не доданий документ, що підтве­рджує повноваження посадової особи, яка її підписала, суд­дя повертає заяву без розгляду, а якщо він не зробив цього, то в процесі підготовки справи до судового розгляду пропо­нує позивачеві надати відповідний документ. У разі його неподання суд виносить ухвалу про залишення позову без розгляду. Якщо позовну заяву підписано особою на підставі виданої їй довіреності, до заяви має бути додано оригінал або належно завірену копію такої довіреності. Посилання в заяві лише на номер і дату довіреності є недостатнім, і така заява підлягає поверненню;

у позовній заяві не зазначене повне найменування сторін, їх поштова адреса;

у позовній заяві не зазначені обставини, на яких ґрунтуєть­ся позовна вимога, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми. Відповідно до ч. 2 ст. 57 ГПК України до заяви про визнання акта недійсним додається копія оспо­рюваного акта або засвідчений витяг із нього. Невиконання вказаної вимоги тягне за собою повернення господарським судом позовної заяви згідно з п. З ч. 1 ст. 63 ГПК України;

- не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі. Якщо державне мито сплачене у встано­вленому порядку й розмірі за позивача іншою особою, гос­подарський суд повинен виходити з того, що державне мито фактично надійшло до державного бюджету і, отже, немає підстав для повернення позовної заяви за мотивом сплати державного мита неналежною особою. Якщо стороною не подано доказів, що свідчать про звільнення його від сплати державного мита, заява до розгляду не приймається, і гос­подарський суд із посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК Укра­їни зобов'язаний повернути її заявникові без розгляду. На цих самих підставах повертаються позовні заяви з платіж­ним дорученням на перерахування державного мита не до державного бюджету України;

- порушено правила поєднання вимог або об'єднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відпові­дачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясу­ванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору. У разі об'єднання вимог, пов'язаних із віндикацією та з визнанням угод недійсними, позовна заява підлягає поверненню заявникові без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України; тощо.

Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий документ, що підтверджує відповідні його повноваження, госпо­дарський суд повертає позовну заяву на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Якщо в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди не зазначені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, господарський суд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України повертає таку позовну за­яву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо в позовній заяві є посилання на докази, що підтвер­джують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на ст. 63 ГПК України. У цьому випадку суддя в процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відпові­дача.

Якщо передбачені у п.п. 2,3, 4,5, 6 і 10 ч. 1 ст. 63 ГПК України підстави повернення позовної заяви виявлені господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає роз­гляду по суті.

Щодо підстав повернення позову, зазначених у п. 1 і 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України, у разі їх виявлення після прийняття позовної заяви позов з урахуванням конкретних обставин, підлягає залишенню без розгляду згідно з п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України або ж провад­ження зі справи припиняється відповідно до п. З ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів із дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. Тобто після усунення обставин, що зумовили повернення позовної заяви, позивач має право звернутися з цим позовом до господарського суду в загальному порядку. Якщо позивач після усунення зазначених обставин звертається з позовом до господарського суду, перебіг стро­ку позовної давності обчислюється від дня виникнення права на позов.

 

59. Об'єднання позовних вимог. Відмова від позову. Зустрічний позов.

Відповідно до ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виник­нення або поданими доказами. Прагнення позивачів об'єднати ви­моги обумовлене переважно такими причинами:

- об'єднання сприяє економії процесуальних коштів і часу;

- спірні вимоги розглядаються одночасно одним і тим самим судом;

- оперативність провадження стосовно вирішення спору й зменшення судових витрат;

- правильність і одностайність розгляду та вирішення окре­мих позовних вимог.

Об'єднання кількох позовних вимог має на меті забезпечити належну організацію розгляду господарської справи, щоб суттєво не ускладнювати її розгляд, а також реалізацію принципу процесу­альної економії.

При об'єднанні позовних вимог необхідно звертати увагу на те, що вони мають бути пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами. В іншому випадку позовна заява підлягає поверненню без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Пов'язаними між собою підставою виникнення є ті вимоги, які ви­пливають з одних і тих самих правовідносин. Не впливають на об'­єднання позовних вимог ті обставини, що зміст об'єднуваних ви­мог за характером різний: одних - про визнання, інших - про присудження.

Зв'язок однорідних вимог, які можуть бути об'єднані, обумов­люється особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин. Коли вимоги випливають з різних правовідносин, урегульованих різни­ми галузями права, і спрямовані на досягнення різних цілей, особ­ливо коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, тоді об'єд­нання видається недоцільним.

Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Таким чином, право на об'єднання кількох позовних вимог ма­ють як позивач, так і суддя, але останній ще додатково має право на об'єднання кількох справ. Якщо позивач порушив правила по­єднання вимог або поєднання цих вимог перешкоджатиме з'ясу­ванню прав і взаємовідносин сторін чи може суттєво ускладнити' вирішення спору, суддя має право згідно з п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК Укра­їни повернути позовну заяву.

Суперечить ст. 58 ГПК України об'єднання вимог про розірван­ня чи зміну умов договору та відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договірних зобов'язань. Однак ст. 58 ГПК України не виключає право позивача об'єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимо­гою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкоду­вання в грошовій формі.

Упродовж розгляду судом позовної заяви позивач має право змі­нити предмет, підставу та зміст позову. Відмова позивача від позо­ву, зменшення або збільшення розміру позовних вимог та визнан­ня позову відповідачем викладаються в адресованих господарсько­му суду письмових заявах, що додаються до справи.

До прийняття відмови позивача від позову господарський суд роз'яснює позивачеві процесуальні наслідки його дії, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд вино­сить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Поряд із визнанням позовних вимог відповідач у разі потреби має правову можливість захищатися дещо активніше. Правила такого захисту викладені у ст. 50 ГПК України.

Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним по­зовом. Зустрічний позов - це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для спільного її розгляду з первіс­ним позовом. Зустрічний позов має бути взаємопов'язаним із первіс­ним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними пра­вилами подання позовів.

Зв'язок зустрічного позову з первісним, на думку інших авто­рів, може бути зумовлений різними причинами і, відповідно, мати різний зміст:

- відповідач протиставляє вимогам позивача однорідну вимо­гу, строк якої настав, пред'являючи її для заліку первісної вимоги;

- задоволення зустрічного позову виключає повністю чи част­ково задоволення первісного позову;

- закон припускає й інші випадки взаємного зв'язку між первіс­ним і зустрічним позовами, якщо їх спільний розгляд призве­де до більш швидкого й правильного вирішення спору.

При прийнятті зустрічного позову до розгляду кожен із позовів (первісний та зустрічний) зберігає самостійне значення, і вони під­лягають вирішенню господарським судом спільно в одному процесі. За кожним з них суд повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення зустрічного позову або про відмову в позові повністю або частково.

Стаття 58 ГПК України не виключає право позивача об'єднати в одній позовній заяві вимогу про визнання угоди недійсною з вимо­гою повернути одержане за цією угодою в натурі або відшкодування в грошах. У цьому випадку відповідач має право подати зустрічний позов про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього.

 

60. Порядок порушення провадження у справі у господарському суді.

Частина 1 ст. 64 ГПК визначає дії судді у випадку прийнят­тя позовної заяви.

Прийнявши позовну заяву до розгляду, суддя виносить ухвалу про порушення провадження у справі.

Підставою порушення провадження у справі є позовна заява, що на­дійшла до господарського суду, якщо її оформлено і подано до госпо­дарського суду за правилами ГПК. Господарський суд не вправі відмов­ляти у прийнятті позовної заяви та зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду й порушити провадження у справі, якщо її оформлено і по­дано до господарського суду з дотриманням вимог норм ГПК.

Ухвала про порушення провадження у справі повинна бути винесена протягом п'яти днів від дня її надходження до господарського суду. У цей же строк ухвала надсилається сторонам, прокурору, якщо він є за­явником, третім особам, яких залучено до участі у справі.

Ухвала про порушення провадження у справі виноситься без викли­ку сторін.

В ухвалі про порушення провадження у справі суддя зазначає:

— про прийняття позовної заяви;

— про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду;

— про час і місце проведення судового засідання;

— про необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Відповідно до ст. 65 ГПК з метою забезпечення правильного і своє­часного вирішення господарського спору суддя може вчинити в необхід­них випадках такі дії з підготовки справи до розгляду:

1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповіда­ча та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

3) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, дер­жавні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити роз­рахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо);

4) витребовує від сторін, інших підприємств, установ, організацій, дер­жавних та інших органів, їх посадових осіб документи, відомості, виснов­ки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріала­ми безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення експертизи;

6) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у міс­ці їх знаходження;

7) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідан­ня господарського суду обов'язковою;

8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі по­яснень по суті справи;

9) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприєм­стві, в організації;

10)вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

11)вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своє­часного розгляду справи.

Частиною 2 ст. 64 ГПК передбачено обов'язок суду наді­слати ухвалу про порушення провадження у справі підприємствам, уста­новам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли:

— від них витребуються документи, відомості та висновки (в поряд­ку ст. 38 ГПК);

— їх посадові особи викликаються до господарського суду (в поряд­ку ст. 30 ГПК).

Частина 3 ст. 64 ГПК встановлює, що ухвала господарсько­го суду виноситься з додержанням вимог ст. 86 ГПК.

Відповідно до ст. 86 ГПК ухвала господарського суду має містити:

1) найменування господарського суду, номер справи і дату винесен­ня ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок з розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, виз­начені господарським судом.

Ухвала про порушення провадження у справі виноситься без участі сторін.

 

61. Процесуальні дії суду щодо підготовки справи до розгляду.

Підготовча частина судового розгляду являє собою систему процесуальних дій, спрямованих на те, щоб виявити можливість розгляду справи по суті.

Можна виділити основні процесуальні дії, що припустимі в підготовчій частині судового розгляду: - головуючий відкриває судове засідання і повідомляє, яке справа підлягає розглядові; - суд (суддя) встановлює осіб, що з'явилися; - перекладачеві, якщо він залучається до розгляду справи, роз'ясняються його права; крім того, його попереджають про кримінальну відповідальність за свідомо неправильний переклад; - головуючий повідомляє склад суду, хто бере участь у розгляді у якості прокурора, експерта, перекладача, секретаря. Одночасно головуючий роз'ясняє особам, що беруть участь у справі, їхнє право заявляти відводи; - головуючий роз'ясняє особам, що беруть участь у справі, їхнім представникам права й обов'язки, їхнє право звернутися в третейський суд для вирішення справи, наслідки такої дії; - вирішення судом заяв осіб, що беруть участь у справі; - при наявності підстав розглядається питання про відкладення розгляду справи; - роз'яснення прав і обов'язків експертові. Експерт попереджається про кримінальну відповідальність за дачу свідомо помилкового висновку. Із сукупності послідовних дій, викладених вище, і складається підготовча частина судового розгляду. Якщо суд вважає, що справа може бути розглянута, то переходить до наступної стадії - розгляду справи по суті.

 

62. Порядок ведення судового засідання.

У стадії розгляду справи по суті велике значення має дослідження фактичних обставин справи, перевірка й оцінка зібраних доказів.

Ця частина судового засідання, безсумнівно, є основною, оскільки саме тут за участю всіх суб'єктів процесу в умовах змагальності і рівноправності сторін досліджуються й аналізуються фактичні обставини справи. Помітно виділяється вона і за обсягом, а також характерові процесуальних дій, що проводить суд та інші учасники розгляду при вирішенні справи. Найбільш наочно і повно виявляють свою дію в цій основній частині судового розгляду і всі принципи господарського судочинства.

Дослідивши матеріали справи й оцінивши всі докази, господарський суд може зробити відповідне рішення по суті суперечки. Якщо в підсумку дослідження й оцінки всіх матеріалів справи сторони прийдуть до угоди по суперечці, вона оформляється рішенням. В інших випадках рішення приймається судом з урахуванням встановлених їм фактичних обставин справи.

Судове рішення оголошується привселюдно. Усі присутні в залі судового засідання вислухують рішення господарського суду стоячи. Після оголошення рішення сторонам варто роз'яснити порядок оскарження рішення, хоча закон цього прямо не вимагає. На цьому судове засідання в справі закінчується.

 

63. Відкладання судового розгляду, перерва у судовому засіданні.

Недостатня підготовка справи до розгляду приводить до відкладення її вирішення. Відкладення розгляду справи означає перенос судового засідання на новий термін через неможливість вирішення суперечки в даному засіданні. Звичайно, це небажане явище як для суду, так для сторін і інших учасників процесу, оскільки в цьому випадку відкладається відновлення порушеного права позивача (якщо це мало місце), учасники процесу знову повинні витрачати час на явку в суд, нести непродуктивні витрати. Тому суд і сторони повинні ретельно готуватися до розгляду справи для того, щоб воно було дозволено в першому ж засіданні.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлюється, що за певних об­ставин суд відкладає розгляд справи. Зокрема, ГПК перелічує такі обста­вини: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників су­дового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналеж­ного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Зазначений перелік не є вичерпним, а отже, й інші обставини, які пе­решкоджатимуть розгляду справи в даному судовому засіданні, можуть бути підставою для відкладення розгляду справи.

Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду спра­ви, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'яви­лися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтовано­го рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Водночас якщо суд залучає до участі у справі іншого відповідача, здійснює заміну неналежного відповідача згідно із ст. 24 ГПК, він зобов'язаний відкласти розгляд справи виходячи з необхідності забезпе­чення процесуальних прав залучених осіб. У випадку неподання витребуваних доказів відкладання розгляду справи не є обов'язковим, оскільки відповідно до ст. 75 ГПК якщо витре­бувані господарським судом документи не подано, справу може бути роз­глянуто за наявними в ній матеріалами. Про деякі обставини, які можуть бути підставою для відкладення розгляду справи, зазначалося в роз'ясненнях Вищого арбітражного суду України. Так, у п. 8 роз'яснення від 10.12.96 р. № 02-5/422 «Про судо­ве рішення» йшлося про те, що у зв'язку з висуненням позивачем у по­рядку, передбаченому частиною четвертою статті 22 ГПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкла­дення розгляду справи для подання відповідних доказів. Частиною 2 ст. 77 ГПК України встановлено, що про відкладення розгляду справи виноситься ухвала. В ухвалі, крім відомостей, визначе­них у ст. 86 ГПК, повинно бути зазначено час і місце проведення наступ­ного засідання. В ухвалі про відкладення розгляду справи слід також за­значити причини відкладення, процесуальні дії, що їх слід учинити сторо­нам та іншим учасникам судового процесу (надати докази тощо).

Відповідно до частини 3 ст. 77 ГПК України суддя має право ого­лосити перерву в засіданні. ГПК не визначає обставин, за яких оголошу­ється перерва.

Перерва в судовому засіданні — це відстрочка продовжен­ня судового засідання на відносно короткий час у зв'язку з необхідністю відпочинку суду та учасників процесу в нічний час, обідню перерву, святкові та вихідні дні, а також: для вирішення окремих процесуальних питань.

Перерва, зокрема, може бути оголошена з метою вирі­шення клопотань, поданих учасниками судового процесу. Перерва оголошується в межах установленого строку вирішення спо­ру, тобто в межах строків, визначених у ст. 69 ГПК. Про оголошення перерви в судовому засіданні ухвала не виноситься. Про те, що в судовому засіданні оголошувалася перерва, суддя зазначає в судовому акті, яким завершується розгляд справи, в рішенні чи в ухвалі.

 

64. Зупинення провадження у справі та його поновлення.

Суд зобов'язаний прагнути до того, щоб справа була вирішена в одному засіданні. Однак нормальний плин виробництва в господарському суді іноді порушується як унаслідок причин, що перешкоджають узагалі винесенню рішення по даній справі, так і по обставинах, що робить неможливим подальший розгляд справи в даному засіданні. Однією з форм тимчасової зупинки процесу є зупинення провадження у справі.

Зупинення провадження в справі — перенесення розгляду справи на невизначений строк у зв'язку і наявністю чітко визначених законом обставин, що унеможливлюють його про­ведення. Зупинення провадження у справі поділяється залежно від підстав на обов’язкове та необов'язкове (факультативне).

Частина 1 ст. 79 ГПК України встановлює обов'язок господарсько­го суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наяв­ності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими до­кументами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі госпо­дарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для да­ної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим су­дом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Слід також керуватися вказівкою, яка міститься в постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосу­вання Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 2), де зазна­чається, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Консти­туції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за влас­ною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Частиною 2 ст. 79 ГПК України передбачено випадки, коли госпо­дарський суд має право, але не зобов'язаний зупиняти провадження у справі. До таких випадків віднесено: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. Установлений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто, будь-які інші обставини не можуть бути підставою зупи­нення провадження у справі.

Відповідно до частини 3 ст. 79 ГПК України після усунення обста­вин, що були підставою для зупинення провадження у справі, господарсь­кий суд поновлює провадження у справі. Зазвичай господарський суд, зу­пиняючи провадження у справі, зобов'язує сторони сповістити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження. Виходячи з того, що сторони зобов'язані добросовісно користувати­ся своїми процесуальними правами, вони зобов'язані сповістити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження. Частина 4 ст. 79 ГПК України передбачає, що про зупинення про­вадження у справі та його поновлення виноситься ухвала. Ухвала про зупинення провадження у справі повинна відповідати ви­могам, установленим ст. 86 ГПК, а також містити викладення обставин, що зумовлюють зупинення провадження у справі, та процесуальні дії, що їх слід виконати у зв'язку із зупиненням провадження у справі (надіслан­ня справи до судово-експертної установи, направлення матеріалів справи слідчим органам і т. ін.). В ухвалі також слід покласти на сторони обо­в'язок повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

 

65. Припинення провадження та залишення справи без розгляду.

За загальним правилом, розгляд справи закінчується винесенням рішення. Однак при наявності визначених у законі підстав можливе закінчення провадження в справі без винесення рішення. Припинення провадження в справі - це закінчення розгляду справи без винесення рішення по суті спору унаслідок виявлення обставин, при яких подальший розгляд суперечки в господарському суді є неможливим або безцільним. На відміну від відкладення розгляду справи, призупинення виробництва по ньому, залишення позову без розгляду, коли провадження в справі переноситься на новий термін і процес по ньому відновляється при настанні визначених обставин або виконання сторонами належних вимог суду, при припиненні провадження по справі процес не може відновлятися, він вважається кінченим.

В.В. Ярков визначає, що припинення провадження у справі — це форма завершення спра­ви, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю від­кидають можливість судочинства.

Провадження у справі підлягає припиненню згідно частини 1 статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що: спір непідвідомчий господарському суду (стаття 12 ГПК); позов подано в інтересах позивача іншими, крім органів проку­ратури, юридичними особами, державними або іншими органами (стат­тя 2 ГПК). При цьому слід мати на увазі, що звернення до господарських судів України прокурорів з інших держав в інтересах господарюючих суб'єктів цих держав не передбачене чинним законодавством чи відпо­відними міждержавними угодами і договорами України. Тому такі спори вирішенню господарськими судами України не підлягають (пункт 1 стат­ті 62 ГПК); є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третей­ського суду (пункт 5 статті 80 ГПК). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 5 статті 80 ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, у прийнятті позовних матеріалів слід відмовити на підставі пунк­ту 1 статті 62 ГПК або припинити провадження у справі з посиланням на пункт 1 статті 80 ГПК; вирішення даного спору відповідно до законів України, міждер­жавних угод чи договорів віднесене до відання інших органів (частина 4 пункту 1 статті 12 ГПК).

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсут­ністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у таких випадках: припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторо­нами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування бор­гу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звер­нення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулю­вання.

Частина 2 ст. 80 ГПК України містить припис про наслідки припи­нення провадження у справі — повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же під­став не допускається. Однак ухвалу про припинення провадження у справі може бути пе­реглянуто за нововиявленими обставинами за правилами статей 112—114 ГПК, наприклад, якщо угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду буде визнано недійсною або якщо третейський суд (арбітраж) винесе постанову, якою визнає, що спір виходить за межі йо­го компетенції, як це передбачено ст. 16 Закону України «Про міжнарод­ний комерційний арбітраж», або якщо третейський суд винесе мотиво­вану ухвалу з питань відсутності компетенції, як це передбачено ст. 27 Закону України «Про третейські суди».

Частиною 3 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд, припиняючи провадження у справі, виносить ухвалу. Ухвала має від­повідати вимогам, викладеним у ст. 86 ГПК, а також містити вказівку на підставу припинення провадження у справі. У цій же ухвалі суд обов'язково повинен вирішити питання про роз­поділ між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету за правилами статей 47, 49 ГПК.

Почата в господарському суді справа може не закінчитися винесенням рішення у випадку, коли при її розгляді виявиться недотримання порядку пред'явлення позову або порушення позивачем деяких обов'язків у процесі. У цих випадках позов залишається без розгляду. Залишення заяви без розгляду - закінчення провадження у справі без винесення рішення, не перешкоджаючої можливості вторинного звертання до суду з тотожною заявою.

Частина 1 ст. 81 ГПК України містить перелік підстав залишення по­зову без розгляду. Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач не звертався до установи банку за одержанням з відпо­відача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; позивач без поважних причин не подав витребувані господарсь­ким судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; громадянин відмовився від позову, який було подано у його інте­ресах прокурором. Перелік підстав залишення позову без розгляду є вичерпним і роз­ширеному тлумаченню не підлягає.

Частиною 2 ст. 81 ГПК України встановлено, що господарський суд, залишаючи позов без розгляду, виносить ухвалу. Ухвала повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 86 ГПК, а також містити вказівку на підставу залишення позову без розгляду. У цій же ухвалі суд може вирішити питання про розподіл між сторо­нами господарських витрат, про повернення державного мита з бюдже­ту за правилами статей 47, 49 ГПК. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7-93 «Про державне мито» останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі. У всіх інших випад­ках застосування ст. 81 ГПК державне мито поверненню не підлягає.

У частині 4 ст. 81 ГПК зазначається, що позивач, усунувши обставини, які були підставами залишення позову без розгляду, має пра­во звернутися з позовом до господарського суду в загальному порядку. У цьому випадку позов повинен бути поданий з дотриманням вимог ста­тей 54-58 ГПК. У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України зазначається, що принципова відміна наслідків припинення провадження у справі від зали­шення позову без розгляду полягає у тому, що у першому випадку по­вторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторона­ми, про той же предмет і з тих же підстав не допускається, а у другому (після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду) позивач має право знову звернутись до господарського суду з тим же по­зовом у загальному порядку.

 

66. Порядок прийняття, форма і зміст рішення.

Діяльність господарського суду відбувається в суворо визначеній процесуальній формі. В процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених до його компетенції, господарський суд здійснює різні процесуальні дії з усіх питань, які виникають у ході господарського процесу на його певних стадіях, і висловлює судження по суті спору, який розглядається, в цілому. Важливим судовим актом місцевого господарського суду — суду першої інстанції є рішення. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково) (ст. 82 ГПК).

Судове рішення – це державно-владний акт із застосування права, якому притаманні наступні риси: розв’язує конкретні спірні господарські відносини та містить індивідуальне розпорядження, адресоване конкретним особам, визнає міру їх можливої та належної поведінки; викликає певні юридичні наслідки індивідуального характеру; є зовнішнім формальним закріпленням результату правозастосування у кожній господарській справі; повинно відповідати закріпленим у господарському процесуальному законодавстві вимогам; є результатом державного примусу.

За визначенням Балюка І.А. рішення господарського суду — це акт суду, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.

Як відзначає Чечина Н.А. постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить держав­но-владний та індивідуально конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом.

Частина 2 ст. 82 ГПК України встановлює вимоги до форми судо­вого рішення. Рішення господарського суду повинно бути викладене письмово. Воно підписується суддею, який розглянув справу. Якщо спра­ву розглянуто в колегіальному складі суду, рішення підписується всіма суддями, що розглядали справу в складі колегії суддів. Зразок рішення наведено в додатку 12 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого гос­подарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75. Якщо суддя, який брав участь у розгляді справі колегією суддів, не згоден із рішенням суду, він зобов'язаний викласти окрему думку пись­мово. Окрема думка судді приєднується до справи.

Судді, які беруть участь у розгляді справи у першій, апеляційній або касаційних інстанціях та працівник канцелярії, який оформлює матеріали справи, не вправі у будь-якій формі доводити до відома інших осіб, у то­му числі учасників судового процесу, відомості про наявність окремої думки та її зміст.

Частина 1 ст. 82 ГПК України визначає структуру рішення господарського суду. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюють­ся судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій тери­торії України. У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» звертається увага судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забез­печити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу вер­ховенства права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно­го процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирі­шив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підляга­ють застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на під­ставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені об­ставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про вста­новлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійснос­ті і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У п. 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. № 02-5/422 «Про судове рішення» звертається увага на те, що госпо­дарські суди повинні дотримувати передбаченої статтею 84 ГПК послідов­ності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютив­на частини).

У вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата ухвалення рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора й інших осіб, що брали участь у засіданні, посаді цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також указується у вступній частині рішення. Описова частина повинна містити короткий виклад вимог позивача, відкликання на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін і їхніх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд і дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їхнього перебування). У мотивувальній частині вказуються обставини справи, установлені господарським судом; причини виникнення суперечки; доказу, на підставі яких прийняте рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо воно досягнуто, доводи, по яких господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їхньої пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, якою господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення. Резолютивна частина повинна містити висновок про задоволення позову або про відмовлення в позові цілком або частково по кожному з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання яких-небудь обставин (умовне рішення).

У ст. 83 ГПК України викладено права господарського суду, якими його наділено при прийнятті рішення.

Пункт 1 передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству. У даному випадку мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позов­на вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бу­ти лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтуєть­ся на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.

Пунктом 2 ст. 83 ГПК України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог. Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов: це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору; про це є клопотання заінтересованої сторони. Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги. Наприклад, суд може стягнути пеню або відсотки в більшому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві: коли позивач зазначив суму пені або відсотків станом на дату по­дання позову, суд може стягнути цю суму станом на дату винесення рі­шення.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право змен­шувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка під­лягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У п. 4 ст. 83 ГПК України передбачено право суду стягувати у доход Державного бюджету України із сторо­ни, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спо­рів у конкретних правовідносинах.

У п. 5 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, постановляючи рішення, відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід враховувати приписи ст. 121 ГПК про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за зая­вою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може від­строчити або розстрочити виконання рішення. Натомість суду не надано право, ухвалюючи рішення, змінювати спосіб і порядок його виконання. Також відповідно до вимог ст. 84 ГПК в резолютивній частині рішення вказуються строк сплати грошових сум у разі відстрочці або розстрочці виконання рішення.

У п. 6 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

 

67. Ухвала суду та її зміст. Додаткове рішення, ухвала.

Ухвали господарського суду є такими ж його рішеннями, але не по суті спору, а по окремих процесуальних питаннях. Розмаїтість ухвал дозволяє класифікувати них за різними критеріями.

По суб'єкту винесення ухвалу господарського суду підрозділяються на ухвали одноособового судді і ухвали колегіального суду. За формою винесення і фіксації ухвали можуть виноситися у виді окремого акта або без оформлення у виді окремого акта.

За змістом ухвали поділяються на підготовчі, припинювальні, заключні.

Підготовчі ухвали характеризуються тим, що вони вирішують окремі процесуальні питання по ходу розгляду справи, оформляють дії суду й осіб, що беруть участь у процесі. Вони не змінюють хід процесу. Такі, наприклад, ухвали про підготовку справи до судового розгляду, про забезпечення позову й ін.

На відміну від підготовчих припинювальні ухвали не сприяють розвиткові процесу і винесенню законного й обґрунтованого рішення, а перешкоджають порушенню справи або перепиняють його подальший рух усупереч волевиявленню осіб, що звернулися за судовим захистом. Виносяться вони в кожній зі стадій провадження при відсутності, передбачених для реалізації зацікавленою особою права на судовий захист. До них відносяться ухвали про відмовлення в прийнятті заяви, про припинення провадження в справі, про залишення заяви без розгляду й ін.

Заключні ухвали відрізняються від припинювальних тим, що підставою для припинення провадження в справі служать волевиявлення зацікавлених осіб. До заключного відносяться ухвали про припинення провадження в справі через відмовлення особи, що звернулась до суду, від своєї вимоги або укладання сторонами мирової угоди.

Відповідно до ст. 4-5 ГПК ухвала є одним із видів судового рішення. Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що ухвала господарського суду виноситься у випадках, коли спір не вирішується по суті. Ухвала гос­подарського суду виноситься в порядку, встановленому ст. 4-7 ГПК: приймається суддею за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально — більшістю голосів суддів, у такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі роз­гляду справи; жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Го­ловуючий суддя голосує останнім; суддя, незгодний із рішенням більшості складу колегії суддів, зобо­в'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмо­во свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується; підготовку проектів судових рішень здійснює головуючий колегії суддів або — за його дорученням — будь-який суддя цієї колегії.

Ухвала суду виноситься лише у випадках, установлених відповідними нормами ГПК. У всіх інших випадках учинення судом певних процесуальних дій ух­вала окремим процесуальним документом не виноситься, а про вчинені судом процесуальні дії, розглянуті клопотання тощо суд зазначає у прий­нятому за результатами розгляду справи рішенні чи ухвалі. Наприклад, про відхилення заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє са­мостійних вимог на предмет спору, ухвала не виноситься, а про відхилен­ня заяви зазначається в рішенні суду.


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.042 сек.)