ОБРАЗОТВОРЧЕ ТА ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО

Образотворче мистецтво. Українське малярство цього періоду користувалося великим визнанням. Переважна більшість творів живопису була церковної тематики (фрески, ікони). Картини або портрети побутового характеру зустрічалися рідко. Митці продовжували розвивати давньоруські традиції. Проте в портретному живописі був відчутний вплив західноєвропейського, італійського й німецького мистецтва.

У XVI ст. українські митці, як і раніше, багато працювали в Польщі. Зокрема, збереглося багато фресок на євангельські сюжети, виконані ними у храмах і спорудах Вавеля у Кракові. Однак від кінця XVI ст. їх стали витискати з польських міст італійський та німецький вплив. Цьому сприяло засудження католицьким духівництвом того, що в костьолах працюють православні «схизматики».

У тогочасному українському іконописі пануючими залишалися традиції Київської Русі, але почали з’являтися також нові риси. Майстри більше уваги приділяли побутовим деталям, посилюючи тим самим реалістичні елементи. Пози зображених стали більш природними, а деталі одягу набули конкретності. Найбільшого визнання в цей час здобули львівська й перемишльська школи іконопису. Видатними творами середини XVI ст. були ікони «Поклоніння волхвів» із Бусовиська, поблизу Старого Самбора, та «Різдво Христове» із села Трушевич, поблизу Добромиля.

У XVI ст. успішно розвивалося українське різьбярство, яке замінило занадто дорогу і розкішну давньоруську мозаїку. Переважало різьблення по дереву й рідко зустрічалося на мармурі. В основному це були надгробні монументи й плити. До зразків такого мистецтва належить надгробний монумент князю Костянтину Острозькому, побудований його сином на місці поховання батька в Успенській церкві Києво-Печерської лаври.

Високого рівня розвитку досягла книжкова мініатюра — виконані фарбами невеликі кольорові зображення в рукописних книгах. Особливе місце за своїм оздобленням посідає Пересопницьке Євангеліє. У ньому, крім заставок та ініціалів, майстерно виконаних у формах традиційного геометричного орнаменту, є чотири мініатюри із зображенням євангелістів. Кожну мініатюру прикрашено пишним рослинним орнаментом. Особливої урочистості й життєрадісності надають мініатюрам і орнаментам Пересопницького Євангелія золоте тло й соковиті кольори — синій, червоний, зелений.

У XVI ст. на оформлення рукописних книг значно посилюються впливи народного мистецтва — часто використовуються мотиви, запозичені з народного ткацтва, різьби по дереву та настінних розписів.

У другій половині XVI ст. у зв’язку з поширенням книгодрукування стало розвиватися мистецтво гравюри.

Терміни і поняття

Гравюра — друкований відбиток на папері з малюнка, вирізьбленого на дошці.

Першими українськими гравюрами вважають ілюстрації до «Апостола» й «Букваря», виданих 1574 р. у Львові І. Федоровим. Вони відзначаються красивими композиціями з рослинних елементів (пишно закручений широколист, стилізовані квіти й плоди тощо), притаманними оформленню книг майстрами італійського Відродження.

У другій половині XVI ст. в українському малярстві відбувається відокремлення портрета від іконопису й перетворення його на самостійний жанр мистецтва. Це було пов’язано з новим тлумаченням образу людини, поширенням гуманістичних ідей Відродження і зрушеннями, що відбувалися в розвитку українського суспільства. На жаль, імена більшості майстрів портрету цього часу залишаються невідомими. Найвідомішими портретами, створеними українськими митцями цього часу, вважаються портрет галицького магната і вченого Яна Гербурта, портрет К. Острозького, портрет Анастасії Лісовської з Рогатина, відомої під ім’ям Роксолани.

Талановитим художником-портретистом був Войцех Стефанович зі Львова. Під час візиту до міста короля Речі Посполитої Стефана Баторія в 1578 р. він виконав його портрет, за що отримав титул королівського придворного маляра. Портрет написаний без помпезності, майже з документальною достовірністю, у ньому відчутна властива майстрові гостра спостережливість при вивченні натури.

Декоративно-ужиткове мистецтво. У XVI ст. в українському декоративно­ужитковому мистецтві з’являються нові риси, пов’язані з проникненням ренесансних орнаментальних мотивів. Однак українські майстри вносять у них багато своєрідних рис, сполучаючи нові форми з традиційними прийомами та мотивами, виробленими в народному мистецтві.

Терміни і поняття

Декоративно-ужиткове мистецтво — вид мистецтва, який обслуговує побутові проблеми людини й одночасно задовольняє її естетичні потреби, несучи в життя красу.

У цей період відроджується скловаріння, що занепало в попередні століття. У багатьох містах України поряд із ткацтвом починає розвиватися килимарство. Львівські майстри оволоділи мистецтвом виготовлення оббивки для меблів із тисненої шкіри. Вона вкривалася різнокольоровим малюнком, що поєднував східні елементи орнаменту й розкішні ренесансні візерунки.

Найбільшого поширення в XVI ст. в Україні мали такі види декоративно­ужиткового мистецтва, як місцеве виробництво меблів, художнє литво та вироби з металу, керамічне виробницво, а також стародавні галузі — вишивання та гаптування.

У художній обробці металу українські майстри уславилися відливанням гармат, годинникарством, виробництвом нових видів зброї. Далеко за межами України були відомі вироби львівських ювелірів­золотарів. Вони виготовляли посуд, предмети церковного призначення, столовий посуд, зброю, ювелірні прикраси тощо, прикрашаючи їх емаллю, різьбою, інкрустацією золотом і сріблом, оздобленням коштовним камінням.

Цікаво знати

У XVI ст. невід’ємною приналежністю вбрання шляхтича й заможного міщанина вважався «львівський пас». Це був досить широкий шкіряний пояс, укритий поспіль срібними, нерідко позолоченими орнаментованими бляхами у вигляді кіл або овалів, що чергувалися з прямокутними пластинками. Його пряжка, або клямра, мала вигляд прямокутної скриньки, у якій іноді носили гроші. На ній зображували міфологічні сцени, постаті королів, рицарів тощо. Ці малюнки та орнамент на бляхах були гравірованими або карбованими. До пояса прикріплювалися накладки, виконані способом ажурного лиття. Виготовляли такі пояси виключно львівські майстри.

Керамічні вироби українських майстрів XVI ст. здебільшого вкриті геометричним орнаментом, зробленим спеціальним валиком, який нагадує мотиви вишивання. У той же час дедалі більше поширюється розмальовування посуду мінеральними фарбами, золотою та зеленою поливою. Композиції досить часто нагадують тогочасний книжковий орнамент, що свідчить про добре знайомство з ним майстрів­гончарів.

Терміни і поняття

Гаптування — вишивка речей шовковими, вкритими тонким шаром золота або срібла нитками.

Майстри з гаптування працювали в багатьох українських містах, шляхетських і монастирських маєтках. Виготовлені ними речі користувалися великим попитом серед заможних верств населення. Існує чимало згадок про продаж «руських» (українських) виробів за кордоном — у країнах Балканського півострова, в Італії та інших землях.

Неабияких успіхів досягли українські майстри у виготовленні меблів. Для потреб шляхти й міської знаті виготовлялися різьблені, оздоблені інкрустацією (слоновою кісткою, напівкоштовним камінням) або прикрашені мальованими орнаментами меблі. Найцінніші різьблені меблі виготовляли з горіха, але найчастіше згадуються меблі з липи. Одним із найпоширеніших предметів меблювання в XVI ст. була, як і раніше, скриня. Виготовлялося також чимало видів ліжок, столів, стільців, крісел.

Поиск по сайту: