Мистецтво династії Мін (1368-1644)

У цей час Китай поступово відновив розграбоване монголами господарство, переживає розквіт економіка, культура та мистецтво. В 1421 р. столиця була перенесена з Нанкіна в Пекін. Місто розбудовується. Найбільшим архітектурним ансамблем Пекіну став імператорський палац, збудований у північній закритій частині міста.

Культові споруди періоду правління династії Мін відрізняються від культових споруд попередньої доби своєю монументальністю та грандіозністю. Оскільки головну роль в релігійному житті країни відігравав вже не буддизм, а неоконфуціанство, головними культовими спорудами стають не скельні буддійські храми, а наземні дерев’яні храми, пов’язані з культами неба і землі, по’язані із давніми релігійними обрядами китайців, що шанували небо й землю, як головних дарувальників урожаю. Вони відзначаються особливою величністю і монументальністю своєї архітектури. Головним храмовим комплексом Пекіна, зведеним у південній частині міста, став ансамбль Храму неба. Ансамбль Храму неба був збудований на зразок Храму неба в Нанкіні у 1420 р. і відновлений після пожежі в ХІХ ст. за оригінальними кресленнями. Це величезний комплекс будов, що розташувалися на площі 279 га. Довжина зовнішнього кола стіни досягає 6,5 км. Відразу за брамою зовнішньої стіни починається густий ліс з темного-зелених кипарисів та кедрів, крізь який веде вимощена сірим каменем пряма дорога. Перпендикулярно їй проходить Дорога духів, зроблена на 4-метровому підвищенні і викладена сіруватими і жовтуватими плитами пісковику. Ця дорога з’єднує головні культові будови. На півночі дорога закінчується брамою, за якою розташований Храм багатого врожаю, а на півдні – Храм небесної величі та вівтар неба. Всі головні будови мають круглу форму, що символізує небо, а площі, на яких вони стоять – квадратну, що символізує землю.

Храм багатого врожаю Циняньдань (або храм молитви за річні жнива, або храм білих хмарин) розташованій на прямокутній вимощеній камінням площі, на триярусній круглій терасі, облицьованій білим мармуром. На перилах тераси вирізьблені дракони, фенікси і білі хмарини. Сам храм циліндричної форми, перекритий триярусним конусоподібним дахом. В основу архітектури храму покладений принцип стремління до неба через наростання об’ємів: кожний верхній об’єм ніби виростає з нижнього. Це створює баштоподібну композицію, що стрімко злітає в небеса. Будова храму ніби відновлює той наростаючий ритм об’ємів, що відчувається у триярусній терасі. Храм здається казковим гостроконечним пагорбом. Стіни храму дерев’яні, покриті темно-червоним лаком, а дах покритий темно-синьою черепицею, яка сяє на сонці. Інтенсивні яскраві кольори створюють урочистий радісний настрій. Висота храму – 33 м. Внутрішній простір храму здається величезним, тому що він нічим не обмежений, не поділений на яруси. Він поринає догори, підкреслюючи зсередини плавний злет всієї будови до неба. Величезні колони здіймаються до рівня другого поверху, звідки починається ступінчасте багатогранне склепіння, що завершується куполом. У центрі куполу розміщено рельєфне зображення дракону.

Храм небесної величі Хуанцюнюй за своєю архітектурою подібний до Храму багатого врожаю, але дещо менших масштабів. Він стоїть на мармуровій платформі і має тільки один конічний дах, перекритий синьою черепицею. Біля цього храму розташований Вівтар неба.

Вівтар неба сама південна споруда комплексу. Він розташований на площі. Обгородженій квадратною стіною. До вівтаря ведуть чотири дороги, які закінчуються сходами. Сам вівтар являє собою величезну круглу триярусну оточену стіною споруду, діаметр якої 67 м. Одна тераса ніби виростає з іншої і кожна верхня тераса менша від нижньої за розмірами. Чотири марші сходів ведуть на вершину вівтаря і сходяться на його вершині, де власне розміщений сам вівтар-жертовник, вирізьблений з білого, схожого на мармур вапняку.

Комплекс поховань імператорів мінської династії нараховує 13 гробниць, що зводились протягом 300-річного правління династії Мін. Вони розташовані біля підніжжя гір Тяньшоушань (гір довголіття) за 50 км на північ від Пекіну. На тлі суворих гір, гробниці виділяються як зелені оазиси. Найбільш значною і добре збереженою є могила Чаплін – поховання імператора Юн Лє (1403 –1424). Всі інші менші за розмірами групуються навколо неї. За кілька кілометрів від гробниць зведена велична п’ятипролітна біла арка, ширина якої 30 м і висота 15 метрів. Вона є першою ланкою ансамблю. Поставлена так, що через центральний отвір арки видно головну

вершину гір довголіття, а через бокові отвори – дві сусідні з нею вершини. Таким чином архітектор вписав у архітектуру величезний простір природи, гірські вершини і долини, зробивши їх часткою архітектурного ансамблю. На певній відстані від першої арки збудована ще одна брама, за якою починається так звана Дорога духів, що тягнеться 800 метрів. Вздовж дороги духів поставлено 24 великих скульптури різних тварин – попарно, одна проти одної, та 12 постатей людей. які є втіленнями сил суспільного порядку. Дорога духів підводить до білої ажурної брами, за якою розташовані храм предків, далі башта із стрілою, де написано ім’я похованого імператора і поховального круглого пагорба, під яким знаходиться збудований із світло-сірого каменя підземний палац. Вхід до цього підземного палацу був ретельно замурований. Вперше він був відкритий китайськими вченими у 1958 році. Всі будови строгі, урочисті і величні, налаштовують на спокій і зосередженість. Вони тісно пов’язані з природою. У храмі величі і благополуччя поставлено 60 десятиметрових колон, зроблених з одного стовбура кедрового дерева. За храмом розташований сад, у якому поставлені жертовники, курильниці, башта. Все відзначалось величчю та суворою простотою.

Живопис.

Живопис часів правління династії Мін значно розширює коло своїх образів у порівнянні з попереднім періодом. Міфологічні і релігійні сюжети трактуються як прості жанрові сцени. Одним з нових сюжетів було зображення восьми безсмертних геніїв (даоських святих) – покровителів ремесел – Ба-сянь. Зображення цих святих було новою інтерпретацією образів буддійських святих – архатів. В них вже немає ні аскетизму, ні виключності, а звичайна простонародність, безтурботність, благодушшя, простий одяг селян.

Культові поховальні портрети періоду династії Мін так само відрізняються від подібного типу творів попередньої доби більшим реалізмом. Незважаючи на непорушність облич і нерухомість поз, які свідчили про повне відречення від земних турбот, в цих портретах відчувається прагнення майстра детально, докладно розповісти про людину. Наприклад, у Портреті жінки сановника, майстер з любов’ю ретельно виписує подробиці одягу жінки та її служниці, столик, на ньому букет і різний посуд – дрібні деталі, що свідчать про побут жінок. Отже мистецтво доби Мін, як і західноєвропейське мистецтво XV ст. поступово відходить від містичності, стає більш життєвим, реальним і доступним людям.

Поиск по сайту: