Фразеологічне багатство української мови

З давніх - давен народ із покоління в покоління передавав усталені звороти – чудові перлини народної мудрості.Серед фразеологізмів можемо найти такі, що прийшли в українську мову ще із спільнослав’янської і давньоруської (водити за носа, іду на ви) і засвоєні зовсім недавно (з космічною швидкістю, потрібний як стоп – сигнал зайцю).

Немає такої ділянки, галузі життя, буття народу, які б не характеризувались усталеними зворотами. У фразеологізмах виражаються явища розумової діяльності (ламати голову; сушити мозок; перебирати в пам’яті), психічного стану (бути на сьомому небі; сам не свій; руки опустити; на дибки ставати), взаємин між людьми (посадити в калюжу; давати прочухана; носити камінь за пазухою), стану людського організму (носом клювати; зуб на зуб не попадає), дається оцінка людей, явищ, дій (ні риба, ні м’ясо; на розум не багатий; як сніг на голову) та інші. Серед українських фразеологізмів є традиційні формули – власне українські каламбури (на городі бузина, а в Києві дядько; трошки гречки, трошки проса, трошки взута, трошки боса), образні порівняння (старий, як світ; чистий, як сльоза), доброзичливі побажання (великий рости; будь здорова, як вода, а багата, як земля), припрошування (гостинно просимо; чим багаті, тим і раді), різні примовки (скільки літ, скільки зим). Велику цінність становлять прислів’я і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради, вчать, наставляють і виховують людей. Наприклад: мир та лад - великий клад; правда кривду переважить; не місце красить людину, а людина місце; скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться. Фразеологічні звороти являють собою смислову і структурну єдність. За ступенем структурно - семантичної спаяності можна виділити дві групи фразеологізмів: неподільні словосполучення і розкладні щодо змісту сталені звороти. Значення частини неподільних фразеологізмів не мотивується значенням складників – слів (за вухом не свербить, на гарячому зловити, дати гарбуза), значення інших безпосередньо пов’язане із семантикою слів, що входять до їх складу (мозолити язика, знати пальці). Деякі неподільні фразеологічні одиниці характеризуються наявністю застарілих,не вживаних у сучасній літературній мові слів і граматичних форм та відсутністю живого синтаксичного зв’язку між їх компонентами: точити ляси, зняти бучу, збити з пантелику; от тобі й на, пиши пропало. Розмовна фразеологія — невичерпне джерело створення гуморис­тично-сатиричних ефектів. Прекрасний фразеологічний матеріал та­кого гумористичного й сатиричного зображення подій, персонажів, їх зовнішності, мови, характерів знаходимо у творах українських письменників. 1. То Альоша котить… намогоричився по самісіньке під­боріддя (О. Вишня) 2. Дай, Боже, вам побитись, а нам подивитись. 3. А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявила свою вершу? 4. Ваша жінка приїхала сюди й наговорила сім мішків гречаної вовни та чотири копи гречки 5. Вона вискочила з-за вугла, як козак з маку. (Н.-Лев.) 6. Все це — стріляні горобці, яких на полові не обдуриш (М.Стар.). Стріля­ним горобцем називають людину, яку важко обдурити. Стріляний го­робець у прямому значенні — це такий горобець, в якого не раз уже стріляли, а він внаслідок цього став обережний, досвідчений. Вживання розмовних синонімів-фразеологізмів робить мову со­ковитою, барвистою, образною й емоційною, що можна простежити на прикладі з твору „Дванадцять стільців» 1. Ільфа і Е. Петрова, де гробових справ майстер Безенчук робить своєрідну класифікацію людських смертей:

— Померла Клавдія Іванівна, — промовив замовник.

— Ну, царство небесне, — згодився Безенчук.

Поиск по сайту: