Джерела української фразеології

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українські. До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу. До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови – висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови. Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін. Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження. Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі. У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа. В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї: “Він на цьому ділі собаку з’їв “.А трапиться незугарний працівник, який не вміє зробити того, за що взявся, як говорять: “Зробив із лемеша швайку“, і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності. Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) –займатись пересудами, обмовляти кого-небудь – зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини. Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика. Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття перемивати кістки було пов’язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали. Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь. Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства. Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис. Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п’ятниць на тиждень, який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримується своїх слів. Колись існував культ “святої п'ятниці“. Пригадайте, як шанував і боявся “святої п ‘ятниці” старий Кайдаш із твору І.Нечуя - Левицького “ Кайдашева сім’я”. На відзначення “ святої п’ятниці “ будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей, поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги, купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги. П’ятниця ставала строковим днем, з яким зв’язували виконання обіцянок, зобов’язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п’ятниці або й переносили на інший день. У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п’ятниці,а обіцянки так і залишались не виконаними.Так і з’явився вислів, що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей. Майже всі ідіоми та й інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тількі дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя, історію, культуру, побут нашого народу в минулому. Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний); коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка). Українська мова має багату фразеологію, яка є продуктом багато­вікової мовної творчості народу і відображає його глибоку мудрість і національну культуру. Вона виражає позитивне ставлення до праці, освіти, науки, культури і в той же час засуджує пияцтво, брехливість, лінощі, хвастощі, нечемність та інші вади людей. Українська фразео­логія, часто пов’язана із народними звичаями, обрядами і відображає поведінку й характер у різних життєвих ситуаціях, причому часто в жартівливому тоні:

• багато роботи — крутиться, як муха в окропі;

• багатий — у нього і кози в золоті, і цап у намисті; грошей кури не клюють; він гребе гроші лопатою;

• бити — як Сидорову козу; виправити щелепи; вирівняти ребра;

• бідний — голий, як бубон; голий, босий і простоволосий;

• вискочив — як Пилип з конопель; як голий козак з маку; як міш­ком намаханий; як перелякана коза;

• винуватий — рильце в пушку; знає кішка, чиє сало з ‘їла;

• гарна — як свиня в намисті;

• говорить — плете, мов блекоти об’ївся; плете, як у гарячці;

• добре знати — як облуплену овечку;

• допався — як віл до браги;

• дивиться — як вовк на козу; як кіт на сало;

• жити — як вареник у маслі; як у Бога за пазухою; життя — хоч вовком вий;

• зовнішність — висхлий на тараню; худа, як циганська голка;

• кричати — рвати пуп; кричить наче собачої блекоти об’ївся;

• мало — у мене стільки грошей, як у жаби пір ‘я; як з козла молока; як з карася вовни, кіт наплакав;

• не випровадити — не викурити й ладаном;

• неприємності — впав у біду, як курка в борщ;

• набрид — приївсь, як сухий ячмінь беззубій кобилі;

• не здійсниться ніколи — як п ‘явка крикне; як рак свисне;

• невпевненість — надвоє баба ворожила;

• незручно — примостився, як сорока на тернині;

• не потрібно — як корові сідло; як зайцеві бубон; потрібно, як сви­ні наритники;

• недовіра — не віриться, щоб метелик та орлині яйця ніс;

• погрози — ще потанцюєш циганськоїхаляндри; брати за жабри; аж пір я посипеться; покажуть де раки зимують; де козам роги прав­лять;

• пропасти — ні за цапову душу; ні за понюшку табаку;

• пристав — як пан за подушне;

• попасти в халепу — ні в сих, ні в тих;

• погано — добре, як голому у кроп иві;

• п’яниця — він ніде з чаркою не розминеться;

• поведінка — викинути фортель; відколоти номер;

• родичі — через дорогу навприсядки;родич, як чорт козі дядько; дід бабі рідний Федір;

• сидить — як черв’як у сливі; як миша під віником; як чиряк на бо­ці; як рак на мілкому; як на виставці;

• спішити — як попівна заміж; як дівка заміж; поперед батька в пекло;

• тікати — змотувати вудочки; накивати п’ятами; тільки смуга ляже;

• характер — кури заклюють; куслива, як мухи в спасівку; муха кри­лом уб’є; як мокра курка; із блохи жир витопить; на волосині яйце спе­че; якась муха вкусила; за ним гілляка з мотузкою плаче; і на козі не під ‘їдеш; де не посій, там і вродиться;

• щось шукати — перерили всі мишачі нори; чорт із свічкою не знай­де та ін.

Висновок

Слова в нашій мові часто об’єднуються не тільки у вільні слово­сполучення (письмова робота, вийшла в поле, брати та сестри), а й у стійкі або фразеологічні словосполучення, що сприймаються як єди­не, неподільне на окремі частини ціле. Фразеологізми — це іскромет­ні скарби мовної образності, „дозрілі квітки мислення», які надають висловленій думці національного колориту. До фразеології належать усталені в мові звороти та вислови, прислів’я, приказки та крилаті слова: носиться, як чорт з грішною душею; де не посій, там і вродить­ся; як мертвому припарка; держати хвіст бубликом; не їла душа часни ку — не буде й смердіти; книга — джерело знань; пішов у ріст, як заєць у хвіст; сон рябої кобили; якрак свисне; диба, як муха по сметані; во­дить очима, наче злодій по ярмарку; стрибнув, як жаба в болото; бре­ше, як шовком шиє; бреше, як попова сучка; вчепився, як чорт у грішну душу; коса, як мишачий хвіст; як блоха на аркані; як Сірко в коморі; блудлива овечка; аж блохи перелякались; старій жабі по коліна; яке ди бало, такого й здибало. Фразеологічні словосполучення прикрашають нашу мову, роб­лять її образною, яскравою, емоційною. Мова, вдало пересипана фразеологічними зворотами, завжди привертає увагу слухачів, про­буджує в них емоції, живу уяву, захоплює своєю оригінальністю та нестандартністю.

Поиск по сайту: