Анрі де Байє-Латур (1925-1942)

Анрі де Байє-Латур народився 1 березня 1876 року. Він закінчив Левенський університет. З дитячих років активно займався спортом, був чудовим наїзником.

Після завершення університету Анрі вступив на дипломатичну службу, виконував завдання уряду Бельгії, був її дипломатичним представником в Нідерландах.

В 1903 році графа Анрі де Байє Латура обирають членом МОК. Він же згодом у 1906 році став одним з ініціатором створення НОК Бельгії, найважливішим завданням якого було забезпечення постійної участі спортсменів цієї країни в ОІ.

В 1920 році столицею ОІ було обрано Антвеперн, що багато в чому було обумовлено наполегливістю Латура. І незважаючи на складну ситуацію в Бельгії на цей час, графу все ж вдалося здійснити підготовку до Ігор на досить високому рівні.

В 1921 році в Лозані відбувся VII Олімпійський конгрес, на якому розглядалися питання присвячені суддівству змагань, сесіям МОК, а також було прийнято рішення про надання Олімпійським конгресам статусу верховного органу МОК. На цьому ж конгресі вперше був сформований склад виконкому МОК. В число членів цього виконкому ввійшов і Анрі де Байє-Латур 1 жовтня 1921 року.

Після завершення VIII Олімпійського конгресу, який проходив у Празі у 1925 році в Празі, там же відбулася і 24 (23) сесія МОК, перед якою Кубертен письмово сповістив членів комітету про свою відставку. В якості наступного президента МОК Кубертен запропонував кандидатуру Анрі де Байє-Латура, який на той час займав посаду заступника голови виконкому МОК.

На сесії МОК в Празі 28 травня 1925 р. відбулися вибори президента Міжнародного олімпійського комітету. У першому турі враховувалися голоси як присутніх членів МОКу, так і тих, хто був відсутній на сесії, але голосував поштою. В результаті жоден з висунутих кандидатів не набрав необхідної для обрання кількості голосів. З 40 підрахованих в першому турі голосів граф Анрі де Байє-Латур отримав 17, барон Пьер де Кубертен — 11, за голову виконкому МОК швейцарця барона Годфруа деБлоне було подано 6 голосів, ще два кандидати — французи граф Жюстіньян де Кларі і маркіз Мелініор де Поліньяк - отримали відповідно 4 і 1 голос, один бюлетень був визнаний недійсним.

У другому турі голосування брали участь лише присутні на сесії члени МОК. З 27 голосів Анрі де Байє-Латур отримав 19 — і, таким чином, був вибраний третім президентом Міжнародного олімпійського комітету.

Відповідно до прийнятого рішення, Анрі де Байє-Латур 1 вересня 1925 р. приступив до виконання обов'язків президента МОК.

З початком президентства Анрі де Байє-Латура олімпійський рух вступив в нову стадію свого розвитку. Деякі дослідники відзначали, що Байє-Латур був одним з видних представників "нової хвилі", що утворилася після Першої світової війни, і став відомий як "роз'їжджаючий посол МОК". Важливу роль Байє-Латур відіграв в становленні Латиноамериканських ігор і модернізації Далекосхідних ігор.

В процедурних питаннях президент МОК надавав перевагу послідовній опорі на виконком МОК. Обговорювалася, в основному, програма Ігор і форми їх проведення, велися дискусії про включення нових видів спорту в програму ОІ. Під керівництвом Латура почалося утвердження жіночих номерів олімпійської програми в плаванні, легкій атлетиці, гімнастиці, швидкісному бігу на ковзанах, лижному спорті, фехтуванні.

Загальноприйнятими в практиці МОК стали і такі поняття, як «олімпійська естафета». «Олімпійське селище» та ін.. Види олімпійської програми та показових виступів набули постійного характеру. Єдиними стали і нагороди, які вручалися на Іграх. Ввійшла в практику планомірна підготовка до ОІ.

Величезна енергія Байє-Латура вичерпувалась в значній мірі на дискусіях про проблеми аматорства в олімпійському спорті. Це в подальшому призвело до виключення з програми таких видів спорту, як регбі, теніс і бейсбол.

Свою увагу Анрі де Байє-Латур сконцентрував на дотриманні і захисті олімпійських правил.

МОК і Латур, який тоді був на чолі його керівництва, послідовно проводили політику як активного неприйняття міжнародного робітничого спортивного руху, так і недопущення керованого більшовиками Радянського Союзу в Олімпійський рух. "Більшовики поставили себе поза суспільством, — говорив Байє-Латур. — Доки я — президент МОКВ, радянський прапор не з'явиться на олімпійському стадіоні".

Судячи з усього, саме антибільшовицькі переконання Анрі де Байє-Латура, як і позиція очолюваного ним Міжнародного олімпійського комітету, що не бажав прийняття Радянського Союзу в олімпійський рух, стали багато в чому причиною того, що в літературі, що видавалася в СРСР, особа третього президента МОК і його діяльність або замовчувалися, або подавалися тенденційно, а інколи і в спотвореному вигляді.

Якщо ж говорити про стиль лідерства Анрі де Байє-Латура усередині МОК, то, як відзначають окремі дослідники, Байє-Латур в цьому відношенні був толерантнішим, ніж владний Кубертен. Про те, що самі члени МОК були задоволені практичною діяльністю Байє-Латура на посту глави Міжнародного олімпійського комітету, свідчить хоч би той факт, що на сесії МОК, що відбулася в 1933 р. у Відні, Анрі де Байє-Латура, який на той час вже вісім років керував олімпійським рухом, знову переобрали президентом МОК на наступний восьмирічний термін і це рішення було прийнято переважною більшістю голосів членів МОК (причому вибори були таємними, на чому наполягав сам Байє-Латур).

Наближалися Ігри XI Олімпіади, право проведення яких Міжнародний олімпійський комітет надав Берліну. Йому було віддано перевагу серед одинадцяти міст, що претендували стати містом цих Олімпійських ігор.

Після приходу до влади очолюваних Гітлером німецьких націонал-соціалістів світова громадськість розвернула боротьбу за те, щоб майбутні в 1936 р. Ігри XI Олімпіади і IV зимові Олімпійські ігри були перенесені з Німеччини в інші країни, оскільки дуже явними і обгрунтованими були сумніви в тому, що організатори Олімпійських ігор в країні, де панує нацистський режим, дотримуватимуть основоположні принципи Олімпійської хартії.

У 1933 р. президент Міжнародного олімпійського комітету Анрі де Байє-Латур офіційно звернувся до керівництва Німеччини з вимогою гарантувати дотримання Олімпійської хартії або відмовитися від проведення Ігор. Такі гарантії були дані: гітлерівці готові були обіцяти все що завгодно, аби не позбутися Олімпійських ігор, на які вони вельми і вельми розраховували.

Проти проведення Ігор в Берліні виступили спортсмени-євреї в Сполучених Штатах Америки, а Любительська атлетична федерація США попередила, що відмовиться брати участь в Олімпійських іграх 1936 р., якщо в Німеччині не знімуть заборону на участь в Іграх спортсменів-євреїв.

У червні 1936 р. в Парижі відбулася конференція в захист олімпійського руху. Учасники конференції визнали проведення Олімпійських ігор в країні, де панує нацистський режим, несумісним з принципами олімпізму і призвали організувати Народну олімпіаду в Барселоні (це місто в 1931 р. при виборах столиці Ігор XI Олімпіади зайняло друге місце услід за Берліном).

До Барселони в липні 1936 р. прибули команди спортсменів із понад 20 країн. Проте фашистський заколот, що почався в Іспанії 18 липня 1936 р., напередодні відкриття Народної олімпіади, не дав можливості провести її.

Ігри 1936 року таки відбулися в Берліні. Проте, події і факти, пов'язані з Олімпійськими іграми 1936 р., дії МОКу і його президента Байє-Латура відносно проведення цих Ігор в нацистській Німеччині і до теперішнього часу тлумачаться неоднозначно і служать предметом дискусій. Одні дослідники вважають, що рішення МОК, який все ж санкціонував проведення Ігор 1936 р. в Німеччині, сприяло торжеству безперервності Ігор і законності, оскільки Олімпійські ігри, не дивлячись ні на що, відбулися згідно з рішенням МОК. Інші вихваляють чітку організацію цих Ігор. Але треті абсолютно обгрунтованоо заперечують, що все це разом узяте не може приховати того, що і IV зимові Олімпійські ігри в Гарміш-Партенкірхені і Ігри XI Олімпіади в Берліні перетворилися в руках Гітлера в засіб політичної гри.

1 вересня 1939 р. агресією гітлерівської Німеччини проти Польщі почалася Друга світова війна, а 22 листопада 1939 р. Карл Рітгер фон Хальт повідомив президента МОК Анрі де Байє-Латура, що Німеччина відгукує свою заявку на проведення V зимових Олімпійських ігор 1940 р. в Гарміш-Партенкірхені.

У липні 1940 р., коли Бельгія була вже окупована німецькими військами, Анрі де Байє-Латура в Брюсселі відвідав Карл Дієм, що виконував інструкції Iортфюрера Ганса фон Чаммер унд Остена, який отримав санкцію Гітлера на переговори з президентом Міжнародного олімпійського комітету про "реорганізацію" МОК. Після цих переговорів Карл Дієм відзначив в своєму щоденнику про слабкий опір Байє-Латура німецьким планам. Дієм стверджував, що цей план був схвалений Байє-Латуром, який знайшов його відмінним і лише вніс поправки до параграфа про членство в МОК, і що формулювання Байє-Латура будуть дуже корисні для подальших переговорів.

В той же час дослідники відзначають, що після окупації Бельгії гітлерівськими військами Байє-Латур не підтримував контактів з членами МОК, поклавши цю роботу на віце-президента МОК Едстрема, що знаходився в нейтральній Швеції. Таку поведінку Байє-Латура деякі автори інтерпретують як неприйняття ним націонал-соціалістів. У деяких роботах наголошується на тому, що син Байє-Латура став солдатом Вільної бельгійської армії. Не виключено, що участь сина в русі опору проти німецьких нацистів вельми ускладнило положення Байє-Латура, що знаходився в окупованому Брюсселі.

6 січня 1942 р. Анрі де Байє-Латур помер в Брюсселі.

Діяльність Анрі де Байе-Латура в олімпійському русі, у тому числі, і перш за все, в ті непрості роки, протягом яких він очолював МОК, оцінюється далеко не однозначно. Але більшість дослідників відзначають, що Байє-Латур виявився гідним наступником Кубертена, був людиною з сильним і благородним характером. На посту президента Міжнародного олімпійського комітету Байє-Латур проявив себе рішучим, знаючим справу керівником і в той же час досвідченим дипломатом. Він завжди старався уберегти олімпійський спорт від усілякої комерції, зберегти його велич і красу, цілком присвятивши своє життя служінню світлим ідеалам олімпізму.

Поиск по сайту: