Юханнес Зігфрід Едстрем (1946-1952)

Юханнесу Зігфріду Едстрему - четвертому президентові МОК - довелося керувати олімпійським рухом в один із найскладніших періодів його історії.

Ю.З. Едстрем народився 21 листопада 1870 р. в Гетебурзі — місті на південному заході Швеції.

Спочатку він вчився в Швеції, потім в США і Швейцарії (у Федеральному технологічному інституті в Цюріху). Ще в студентські роки захоплювався спортом, віддаючи перевагу легкій атлетиці, Едстрем був досить сильним бігуном-спринтером, встановив в 1891 р. рекорд Швеції.

Після завершення навчання він майже десять років провів за кордоном, працюючи в електричних концернах США і Швейцарії, де отримав хорошу професійну підготовку в області техніки і технології. Повернувшись в кінці XIX ст. на батьківщину, Едстрем обіймав різні керівні посади в Шведській трамвайній корпорації. У 1901-1903 рр. він був президентом Шведської легкоатлетичної федерації.

На початку XX ст., Едстрем став одним з керівників Національного спортивного руху в Швеції.

Організаторські здібності Ю.З. Едстрем проявив в період підготовки до Ігор V Олімпіади (1912 р.). Тут слід нагадати, що шведи з самого початку діяльності МОК добивалися проведення Олімпійських ігор у себе в країні. І коли на 11-ій сесії МОК, яка відбулася в травні 1909 р. в Берліні, Міжнародний олімпійський комітет підтвердив свій вибір, зроблений в 1908 р. на 10-ій сесії МОК в Лондоні, і одноголосно затвердив Стокгольм містом проведення Олімпійських ігор 1912 року, в Швеції вельми активно і з великим ентузіазмом взялися за підготовку до них.

Юханнес Зігфрід Едстрем плідно працював в Організаційному комітеті Ігор V Олімпіади. Будучи однією з основних рушійних сил в цьому оргкомітеті, Едстрем немало зробив для того, щоб Стокгольм добре підготувався до Ігор, а олімпійські змагання були проведені на високому рівні.

У 1921 р. Юханнес Зігфрід Едстрем був обраний членом МОК.

Коли в 1921 р. за ініціативою П'єра де Кубертена Міжнародний олімпійський комітет затвердив створення виконавчої ради МОК (надалі він отримав назву - виконком МОК), серед п'яти його членів, обраних в перший склад цієї ради, був Ю.З. Едстрем (разом з А. де Байє-Латуром, І. Гут-Ярковським, Р. де Блоне, М. де Поліньяком).

У 1931 р. член МОК Юханнес Зігфрід Едстрем був вибраний віце-президентом Міжнародного олімпійського комітету. Це в черговий раз підтвердило високий авторитет Едстрема і стало визнанням його великих заслуг в розвитку олімпійського спорту і олімпійського руху.

Коли у вересні 1939 р. почалася Друга світова війна і тодішній президент Міжнародного олімпійського комітету бельгієць Анрі де Байє-Латур виявився на території, окупованій в 1940 р. гітлерівською Німеччиною, і був вимушений припинити спілкування з членами МОК, віце-президент Міжнародного олімпійського комітету Юханнес Зігфрід Едстрем фактично став здійснювати функції координатора МОК, чому сприяв нейтральний статус Швеції, що не брала участь в Другій світовій війні.

Коли 6 січня 1942 р. Байе-Латур раптово помер Ю.З. Едстрем, що знаходився в Стокгольмі, перейняв на себе виконання обов'язків президента МОК, а вже у 1946 році офіційно був обраний на цей пост.

Під час Другої світової війни Едстрем по суті був головною сполучною ланкою між членами МОК: йому вдавалося регулярно підтримувати контакти з 60 з 73 членів Міжнародного олімпійського комітету. Багато в чому саме завдяки Едстрему вдалося уберегти олімпійський рух від розколу у важкі військові роки і відродити діяльність МОК після закінчення Другої світової війни.

За ініціативою Юханнеса Зігфріда Едстрема були здійснені кадрові зміни у вищому керівництві МОК: в результаті голосування, проведеного по листуванню, американець Ейвері Брендедж (член МОК з 1936 р.) був вибраний віце-президентом Міжнародного олімпійського комітету. Вже у той час, ще не будучи офіційно президентом МОК, Едстрем не приховував, що хотів бачити Брендеджа своїм наступником, хоча і боявся опозиції в цьому питанні з боку європейців - членів МОК.

У своїй діяльності на посту президента Міжнародного олімпійського комітету Едстрем прагнув до того, щоб олімпійський рух сприяв інтересам міжнародного взаєморозуміння.

Проблема аматорства в олімпійському спорті продовжувала залишатися одною з найбільш гострих, складних і суперечливих аспектів сучасного олімпійського руху. Серед тих, хто енергійно захищав статус спортсмена-любителя, був віце-президент МОК і президент Національного олімпійського комітету США Ейвері Брендедж. МОК створив комісію на чолі з ним для вивчення цієї проблеми і внесення відповідних пропозицій. Доповідь комісії Е. Брендеджа була одним з основних питань, що розглядалися на сесії МОК, яка проходила під головуванням Ю.З. Едстрема в червні 1947 р. в Стокгольмі. Сесія прийняла запропоноване комісією визначення, відповідно до якого спортсмен-любитель, — це той, чий зв'язок із спортом зараз і ніколи не був пов'язаний з отриманням матеріальних вигод будь-якого роду.

З 30 січня по 8 лютого 1948 р. в швейцарському альпійському курортному містечку Санкт-Моріц проходили V зимові Олімпійські ігри, в яких взяли участь спортсмени з 22 країн.

Під час проведення V зимових Олімпійських ігор там же, в Санкт-Моріці, під керівництвом Ю.З. Едстрема пройшла сесія МОК, на якій були присутні 28 з 69 членів Міжнародного олімпійського комітету. На цій сесії окрім визнання нових, національних олімпійських комітетів були обговорені і схвалені пропозиції щодо проведення конгресу "Медицина і спорт" і про організацію "Міжнародного олімпійського дня", а також розглянуто ряд проблем, пов'язаних з конфліктами між деякими Національними олімпійськими комітетами і Міжнародними спортивними федераціями.

Юханнес Зігфрід Едстрем немало зробив для нормалізації взаємин і зміцнення ділових контактів між МОК, Національними олімпійськими комітетами і Міжнародними спортивними федераціями, добре уявляючи, що кожна з цих складових олімпійського руху має свої специфічні функції.

До Ігор XIV Олімпіади (1948 р.) було приурочено проведення в Лондоні сесії МОК, на якій були присутні 47 з 73 його членів. У числі основних питань порядку денного цієї сесії були доповіді про підготовку до майбутніх в 1952 р. VI зимових Олімпійських ігор в Осло і Ігор XV Олімпіади в Хельсінкі.

На сесії було підняте і питання про необхідність введення вікового ліміту для членів МОК. Президент Міжнародного олімпійського комітету Едстрем завжди був проти такої постанови питання. Він вважав, що старі за віком члени МОК не лише є зрілішими, але і мають кращі можливості (у тому числі економічні) представляти МОК і виконувати обов'язки членів Міжнародного олімпійського комітету. Ю.З. Едстрем, якому тоді йшов 78-й рік, на сесії МОК в Лондоні відмовився приймати участь в голосуванні з цього питання. Проте більшість членів комітету не підтримали точку зору президента. Тоді Едстрем вніс компромісну пропозицію, що зводилася до того, що члени МОК, що досягли 70-річного віку, не матимуть права голосу, залишаючись почесними членами Міжнародного олімпійського комітету. Ця пропозиція була прийнята. Враховуючи заслуги Юханнеса Зігфріда Едстрема в розвитку олімпійського руху і в зміцненні миру, МОК запропонував висунути кандидатуру президента Міжнародного олімпійського комітету на присудження Нобелівській премії. Проте Ю.З. Едстрем звернувся до своїх колег — членів МОК — з проханням не посилати це клопотання в Нобелівський комітет.

Едстрем підтримав пропозицію про створення Міжнародної олімпійської академії, яку вніс і відстоював учений з Греції і відповідальний секретар Національного олімпійського комітету цієї країни Іоаніс Кетсеас, що представив учасникам сесії МОК в Стокгольмі (1947 р.) проект створення цієї академії в Олімпії.

Ю.З. Едстрем вважав за необхідне припинити проведення в рамках Олімпійських ігор конкурсів мистецтв, посилаючись на "професійний характер" таких змагань (нагадаємо, що конкурси мистецтв, приурочені до Олімпійських ігор, були включені в їх програму за ініціативою П'єра де Кубертена і проводилися в період 1912— 1948 рр.). На 11-ій сесії МОК, що відбулася в травні 1950р. у Копенгагені, конкурс мистецтв з програми Ігор XV Олімпіади (1952 р.) був виключений і надалі такі конкурси вже не входили в програму Олімпійських ігор. У 1954 р., після того, як Едстрем покинув пост президента МОК, Міжнародний олімпійський комітет прийняв рішення про заміну конкурсів мистецтв виставками витончених мистецтв, які влаштовувалися оргкомітетами в період проведення Олімпійських ігор.

Однією з найважливіших подій того періоду в історії олімпійського спорту і, мабуть, найбільш помітною віхою в тодішній діяльності Юханієса Зігфріда Едстрема на посту президента МОК стало прийняття в олімпійський рух Радянського Союзу, що потребувало непростої підготовчої роботи. Не можна не згадати, що за довгі роки перебування в складі МОК, куди Ю.З. Едстрем, як наголошувалося вище, був вибраний в 1921 р., сталися певні зміни в його позиції з цього питання, яка набула вираженого демократичного характеру.

Едстрем був противником будь-яких проявів націоналізму в олімпійському русі. Він навіть підняв питання про заміну статті 33 Олімпійських хартії і запропонував, щоб на церемонії відкриття Олімпійських ігор спортсмени марширували не в командах своїх країн, а по видах спорту. За тим же принципом (не по країнах, а по видах спорту) Едстрем пропонував розселяти спортсменів в Олімпійському селищі. Проте ці пропозиції президента МОК не зустріли підтримки і не були реалізовані.

Напередодні відкриття Ігор XV Олімпіади в Хельсінкі, 16 липня 1952 р., почала свою роботу сесія Міжнародного олімпійського комітету, на якій були присутні 57 з 77 членів МОК. На сесії було розглянуто питання про вибори нового президента МОК, оскільки Ю.З. Едстрем, пославшись на свій похилий вік (йому тоді йшов вже 82-й рік), подав у відставку. Новим президентом Міжнародного олімпійського комітету на сесії в Хельсінкі після декількох турів голосування став Ейвері Брендедж, що займав до цього пост віце-президента МОК. Юханнес Зігфрід Едстрем на тій же сесії був одноголосно вибраний почесним президентом МОК. Після цього Ю.З. Едстрем прожив ще без малого дванадцять років і помер в Стокгольмі 18 березня 1964 р. на 94-му році життя.

Більшість дослідників відзначають, що Юханнес Зігфрід Едстрем зробив дуже багато для поширення ідей олімпізму в світі, зміцнення олімпійського руху і розвитку олімпійського спорту. Досконалішою стала міжнародна олімпійська система, була істотно реорганізована діяльність МОК, забезпечені можливості для реальної співпраці Міжнародного олімпійського комітету, Національних олімпійських комітетів і Міжнародних спортивних федерацій, вдосконалена система підготовки і проведення Олімпійських ігор, впорядкована програма олімпійських змагань.

Поиск по сайту: