Ейвері Брендедж (1952-1972)

Ейвері Брендедж народився 28 вересня 1887 р. в американському місті Детройті (штат Мічіган) в сім'ї робітника. Батько Ейвері був різьбярем по каменю.

Брендедж старанно вчився. Початкову освіту він здобув в Шервудській середній школі. Одним з пам'ятних епізодів того періоду життя Ейвері стала його перемога в конкурсі на кращий нарис для міської газети в 1900 р. Призом була поїздка до Вашингтона на церемонію вступу Уїльяма Мак-Кінлі на посаду Президента Сполучених Штатів Америки на другий термін.

Спортивним захопленням юного Ейвері не могло перешкодити навіть те, що йому ще з 10-річного віку довелося носити окуляри. Почав він з метання диску, потім зайнявся стрибками в довжину, штовханням ядра і деякими іншими видами легкої атлетики. Оскільки в його школі в ті часи не було умов для занять спортом, Ейвері тренувався в парках і на галявинах,, а замість ядра використовував важкий камінь. Брендедж придумував різні вправи, що допомагають покращувати результати в бігу, стрибках і метаннях. Окрім того, в коледжі він грав в баскетбол і футбол, швидко завоювавши репутацію сильного і різностороннього спортсмена.

Ейвері співпрацював в газеті "Дейлі Ілінойс", був головою "Старого оленя" (так називався щорічний університетський гала-забіг), вступив в дві літературні організації. Настільки насичене і неспокійне життя молодого Брендеджа, який не шкодував сил і часу для досягнення мети і тому постійно і напружено працював, багато в чому пояснюється його прагненням довести таким товаришам по навчанню, колегам і іншим, що бідний парубок може досягнути успіху в житті, зуміє сам "зробити себе", досягнути гідного положення в суспільстві. Поряд з цим біографи Брендеджа відзначають його індивідуалізм і аскетизм, що виявилися вже в молоді роки.

Ейвері досить успішно виступав в чемпіонатах США з легкоатлетичних багатоборств. Зокрема, на першості США в 1910г. він посів третє призове місце, а в 1911 р. був на таких змаганнях четвертим. Завдяки цим успіхам Брендедж став одним з претендентів до складу збірної США з легкої атлетики для участі в Іграх V Олімпіади в Стокгольмі (1912 р.). Успішно виступивши в західних регіональних відбіркових змаганнях, Брендедж був включений в олімпійську команду США.

На Іграх V Олімпіади в столиці Швеції змагання в легкоатлетичному десятиборстві і п'ятиборстві завершилися перемогами видатного американського легкоатлета Джеймса Торна (пізніше несправедливо дискваліфікованого), непогано виступив в легкоатлетичному п'ятиборстві і Ейвері Брендедж, який посів п'яте місце; у десятиборстві ж він зазнав невдачі, вибувши із змагань в бігу на 1500 м.

Спортивні успіхи в легкоатлетичному багатоборстві, досягнуті Брендеджем в роки, що слідували за Іграми V Олімпіади, дозволяли передбачати, що він зможе претендувати на олімпійську медаль і навіть на перемогу на Іграх VI Олімпіади (1916 р.), проте ці Ігри, як відомо, не відбулися через Першу світову війну.

Припинивши з часом виступи в легкоатлетичних змаганнях, Брендедж зайнявся гандболом. У цьому вигляді спорту він також в якійсь мірі досяг успіху: команда, в якій він виступав, виграла чемпіонат міста, а сам Ейвері деякий час навіть входив в десятку кращих гравців країни.

До 1926 р. Брендедж — вже вагома фігура в колах адміністрації Любительського атлетичного союзу США, а в 1928 р. його обирають президентом. Він займав цей пост протягом семи термінів, до осені 1935 р., за винятком 1933 р.

У 1927 р. Брендедж був обраний в правління Чикагської компанії опікунів. Він досягав успіху в бізнесі; наприклад, лише в 1927 р. його чистий прибуток склав більше одного мільйона доларів. Матеріальне становище Стан Брендеджа ще більш зросло, коли в тому ж році він одружувався з дочкою банкіра Чикаго, Елізабет Данле.

У 1928 р. Брендеджа вибрали президентом Олімпійського комітету США. Він працював на цій посаді протягом 25 років — до 1952 р.

Як президент Олімпійського комітету США, Ейвері Брендедж активно брав участь в керівництві підготовкою і виступами збірних команд США на Іграх IX Олімпіади в Амстердамі (1928 р.), III зимових Олімпійських іграх в Лейк- Плесіді (1932 р.) і Іграх X Олімпіади в Лос- Анджелесе (1932 р.).

Вамгоме місце в олімпійській біографії Е. Брендеджа зайняли події, породжені гострою конфліктною ситуацією, пов'язаною з конфронтацією між прибічниками і противниками проведення в Німеччині в 1936 р. IV зимових Олімпійських ігор і Ігор XI Олімпіади, право на які МОК надав, відповідно, Гарміш-Партенкірхену і Берліну ще до того, як до влади в цій країні прийшли націонал-соціалісти на чолі з Гітлером.

Оскільки було немало тверджень того, що в нацистській Німеччині грубо порушувалися положення Олімпійської хартії, МОК в 1933 р. створив для перевірки цих фактів спеціальну комісію на чолі з президентом Олімпійського комітету США Ейвері Брендеджем. І хоча комісія МОК переконалася в наявності дискримінації спортсменів-євреїв в Німеччині, проте в опублікованому в пресі попередньому висновку комісії МОК висловлювалася думка, що Німеччина все ж зможе організувати і провести Олімпійські ігри.

На сесії Міжнародного олімпійського комітету, яка проходила в кінці лютого-на початку березня 1935 р. в Осло, було прийнято рішення, що підтверджувало визначені раніше місця проведення IV зимових Олімпійських ігор і Ігор XI Олімпіади.

Роль Ейвері Брендеджа в описаних подіях укріпила його позиції в міжнародному спортивному русі. Коли в червні 1936 р. помер член МОК генерал Чарлз Шеррілл (США) та зі складу МОК виключили Ернста Джейка, що підтримував ідею бойкоту Олімпійських ігор, які проводилися в Німеччині, Ейвері Брендедж став явним претендентом на те, щоб приєднатися до єдиного члена Міжнародного олімпійського комітету для США Уїльяму Гарленду, що залишився у той час. На сесії МОК, що відбулася під час Ігор XI Олімпіади в Берліні (1936 р.), Ейвері Брендедж був обраний до складу Міжнародного олімпійського комітету.

Брендедж як член МОК досить швидко висунувся на провідні позиції в Міжнародному олімпійському комітеті. У 1937 р. він замінив барона Годфруа де Блоне зі Швейцарії, який помер, у виконкомі МОК.

Активний інтерес Ейвері Брендеджа до проблем міжнародного спортивного руху не загас і в роки Другої світової війни, через яку не відбулися Ігри XII і XIII Олімпіад, а також зимові Олімпійські ігри, які повинні були проходити в 1940 і 1944 рр.

Серед тих, хто відродив інтерес до ідеї проведення Панамериканських ігор, був і Е. Брендедж. Ця ідея була схвалена спортивними керівниками країн Американського континенту в 1936 р. під час Ігор XI Олімпіади, а в 1937 р. представники Аргентини, Бразилії, Канади, Колумбії, Куби, Парагваю, США, Чилі, зустрівшись в Далласі (США), обмінялися думками стосовно цієї проблеми, проте не прийняли остаточного рішення. У 1940 р. за ініціативою Національного олімпійського комітету Аргентини в столиці цієї країни Буенос-Айресі відбувся конгрес, в якому взяли участь представники 16 держав, що входили в Панамериканський союз. Вони утворили Панамериканський спортивний комітет, що прийняв рішення про проведення, починаючи з 1942 р., Панамериканських ігор. Організацію перших Ігор узяв на себе Буенос-Айрес. Проте Друга світова війна перешкодила реалізації цих планів в назначений термін і відсунула практичне втілення ідеї на післявоєнний час.

На першому післявоєнному засіданні виконкому МОК, що відбувся в серпні 1945 р. в Лондоні, Ю.З. Едстрем рекомендував кандидатуру Е.Брендеджа на пост віце-президента МОК. Шляхом голосування, проведеного серед членів МОК шляхом листування, Брендедж був вибраний віце-президентом Міжнародного олімпійського комітету.

На сесії МОК, яка відбулася у вересні 1946 р. в Лозанні, перший віце-президент МОК Едстрем, до цього що фактично виконував обов'язки президента МОК, був офіційно вибраний на цей пост і, таким чином, став четвертим президентом Міжнародного олімпійського комітету, а Ейвері Брендедж став першим віце-президентом МОК. Вже тоді Едстрем не приховував, що хотів би бачити Брендеджа своїм наступником на посту керівника олімпійського руху.

В ті роки Е. Брендедж енергійно відстоював в МОК статус спортсмена-любителя, відповідно до своїх твердих переконань, що сформувалися на базі виховання в кінці XIX - початку XX ст. в атмосфері, породженій світом аматорства, успадкованим від традиційних англійських уявлень стосовно цієї проблеми.

На сесії МОК (Рим, 1949 р.) були прийняті положення комісії Е. Брендеджа про створення Міжнародної олімпійської академії в Греції (фактично вона була утворена набагато пізніше).

У зв'язку з тим що Юханнес Зігфрід Едстрем, якому йшов 82-й рік, подав у відставку з поста президента Міжнародного олімпійського комітету, на сесії МОК, яка проходила в липні 1952 р. в Хельсінкі, відбулися вибори нового президента. Були висунуті кандидатури декількох членів МОК.

За результатами голосування в завершальному турі переміг 65-річний Ейвері Брендедж, ставши п'ятим президентом Міжнародного олімпійського комітету.

Складність і суперечність 20-річного етапу історії олімпійського руху (1952- 1972 рр.), коли на чолі МОК стояв Ейвері Брендедж, торкнулися як проблем, породжених політичними причинами, так і спортивних аспектів, пов'язаних з олімпійською програмою, підсумками олімпійських змагань і так далі.

Не дивлячись на позицію тодішнього президента МОК, який прагнув зробити діяльність Міжнародного олімпійського комітету незалежною від політики, важливі політичні проблеми і протиріччя, характерні для життя світової спільноти, досить часто безпосередньо відбивалися на діяльності МОК, перетворюючи її на арену великої політики. Деякі дослідники відзначають, що вирішення таких проблем, як організація Олімпійських ігор, суспільна роль олімпійського руху, дотримання статутних вимог МОК, реформування олімпійської програми, визначення критеріїв аматорства, надання допомоги спорту в країнах, що розвиваються, і так далі, частенько в ті важкі і неспокійні роки приходило в своєрідне зіткнення з практичною політикою президента МОК Е. Брендеджа, що втілювала його ортодоксальні життєві принципи. При цьому Ейвері Брендедж — такий вже був у нього характер — зазвичай не визнавав компромісів і з кожного спірного питання, як правило, проявляв завзятість, непохитно відстоюючи свою точку зору.

В той же час прагнення Е. Брендеджа, чого б це не коштувало, забезпечити незалежність діяльності МОК від політичних і національних проблем незрідка ускладнювало вирішення вельми гострих питань, обумовлених взаєминами між ФРН і НДР, Китайською Народною Республікою (КНР) і Китайською Республікою (на острові Тайвань), Республікою Корея (Південною Кореєю) і Корейською Народно-демократичною Республікою (Північною Кореєю), між державами з різними політичними системами, між економічно високорозвиненими країнами, що розвиваються, а також проблем, пов'язаних з подіями у Венгрії (1956 р.), апартеїдом в Південно-африканській Республіці і так далі.

Історики олімпійського руху і інші фахівці, які вивчають його проблеми, відзначають, що Е. Брендедж наполегливо боровся проти проникнення націоналізму в олімпійський спорт. Він виступав проти системи підрахунку очків, набраних країнами в неофіційному загальнокомандному заліку на Олімпійських іграх. У резолюції, прийнятій на сесії МОК, яка проходила в липні 1952 р. в Хельсінкі, МОК висловив невдоволення у зв'язку з поширеною у всьому світі практикою підрахунку очків по країнах і публікацією цих даних, що повністю суперечить правилам і духу Олімпійських ігор, що є змаганнями між окремими спортсменами, а не між націями.

На церемонії закриття Ігор XVI Олімпіади в Мельбурні 8 грудня 1956 р., 103 тис. глядачів були здивовані, побачивши, як спортсмени виходили на арену стадіону "Крикет граунд" не окремими командами країн, а довільно — як хотіли і з ким хотіли. Цю ідею, яка символізує дух дружби між народами, реалізовану президентом МОК Ейвері Брендеджем, запропонував в листі, присланому в Оргкомітет XVI Олімпійських ігор, 17-річний китайський хлопець, підпис якого був нерозбірливий. Він підкреслював: інтернаціоналізм — вище націоналізму.

Е. Брендедж активно виступав за те, щоб відмінити підйом державних прапорів і виконання гімнів під час нагородження переможців Олімпійських ігор. Він пропонував замінити в цих ситуаціях виконання державних гімнів країн олімпійським гімном або ж спеціальною мелодією, що виконується горністами. Проте ці пропозиції не були підтримані іншими членами МОК.

Активно протидіяв Ейвері Брендедж і неодноразовим спробам Олімпійського комітету СРСР за підтримки національних олімпійських комітетів інших країн "соціалістичної співдружності" добитися кардинальної реорганізації МОК. Так, в 1959 р. Олімпійський комітет СРСР представив на розгляд сесії МОК (Мюнхен, 1959 р.) свій проект, який передбачав заміну існуючого порядку виборів в МОК, заснованого, як відомо, на принципі самопоповнення складу МОК, а не на делегуванні окремими країнами своїх представників. На випадок, якщо б МОК не прийняв можливим прийняти новий порядок виборів, запропонований Олімпійським комітетом СРСР, пропонувалося надати місця МОК керівникам міжнародних спортивних федерацій і представникам національних олімпійських комітетів. Проте радянські пропозиції про корінну реорганізацію Міжнародного олімпійського комітету були на цій сесії відхилені більшістю голосів членів МОК.

Гостро реагував Брендедж і на постійні акції з боку США, які, починаючи з 50-х років XX ст почали активно використовувати олімпійську арену в політичних цілях. Справа дійшла до того, що в 1962 р. Брендедж попередив США, що "вони будуть позбавлені подальших міжнародних зв'язків, якщо продовжуватимуть змішувати політику і спорт". Ця заява послідувала як реакція на відмову влади США надати в'їзні візи спортсменам НДР для участі в чемпіонаті світу з хокею з шайбою.

Серед проблем, яким впродовж своєї тривалої діяльності в Міжнародному олімпійському комітеті, у тому числі і 20-річного перебування на посту президента МОК, Ейвері Брендедж приділяв особливу увагу, була проблема "аматорства" в олімпійському спорті.

Е. Брендедж, не дивлячись на наявність протиріч в цьому питанні в реальному житті, догматично наслідував ідеали Пєра де Кубертена (хоча вони і явно застаріли), фанатично боровся за збереження "аматорства" в олімпійському спорті, нав'язуючи своє ідеалістичне уявлення про спортсмена-олімпійця "чистому любителеві", не одержуючому жодної матеріальної підтримки. Оскільки наступники Е. Брендеджа на посту президента МОК (Майкл Моріс Килланін і особливо Хуан Антоніо Самаранч) проводили в цьому відношенні набагато менш ортодоксальну і значно реалістичнішу політику, то безкомпромісного захисника Кодексу любителя в олімпійському спорті Ейвері Брендеджа називали "останнім з любителів".

У 1969 р. Ейвері Брендедж створив постійну комісію МОК по допуску, яку очолив його однодумець, член МОК австралієць Хіо Річард Уайр. Після декількох місяців роботи голова комісії заявив, що "основне, проти чого доводиться боротися, — це втручання комерції в спорт. Спортсменів штовхають на шахрайство і отримання хабарів. Великі фірми прагнуть використовувати послуги чемпіонів або інших учасників Олімпійських ігор. Це стосується, зокрема, зимових видів спорту, оскільки тут існує масштабна промисловість і конкуренція між фабрикантами усе більш загострюється". Відзначимо, що в приведеному вище вислові вперше офіційно безпосередньо зв'язали між собою дві проблеми: професіоналізацію спорту і його комерціалізацію.

Брендедж не лише усіма силами боровся за чистоту аматорства в олімпійському спорті, прагнучи захистити Ігри і олімпійський рух в цілому від шкідливої дії різних політичних сил, але і всіляко прагнув уберегти олімпійський імідж від "зарази" комерціалізації. І хоча ті або інші взаємодії між спортсменами-олімпійцями і комерційними фірмами зазвичай призводили до конфліктів з президентом МОК, в одному питанні з цієї сфери Ейвері Брендедж все ж пішов на компроміс: йшлося про телевізійне висвітлення Олімпійських ігор. У продажу телекомпаніям прав на трансляцію репортажів з олімпійських змагань президент МОК не без підстав побачив солідне джерело поповнення бюджету Міжнародного олімпійського комітету.

Багато зусиль Міжнародний олімпійський комітет під керівництвом Ейвері Брендеджа приділяв боротьбі із застосуванням допінгу в спорті.

Однією з акцій, зроблених Ейвері Брендеджем вже на початковому етапі його перебування на посту президента Міжнародного олімпійського комітету, стало прийняття на сесії МОК в Афінах (1954 р.) рішення про організацію приурочених до Олімпійських ігор виставок творів мистецтва замість конкурсів мистецтв, що проводилися раніше, на Олімпійських іграх.

Якби не було, навряд чи хто-небудь візьметься оспорювати великі заслуги Е. Брендеджа в розвиткові олімпійського спорту і в цілому олімпійського руху в світі. Не випадково саме він став першим, кого МОК нагородив золотим знаком Олімпійського ордена. Ейвері Брендедж був відзначений також орденами багатьох країн.

Подавши у відставку, Брендедж оселився Гарміш-Партенкирхені, де і помер в 1985 р. на 98-му році життя.

Поиск по сайту: