МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Львівський національний університет імені Івана Франка

Геологічний факультет

Звіт

про першу навчальну практику

Склад бригади:

Орлюк Іван, Мостовий Олександр, Лисенко Андрій, Лемещук Вікторія, Шпачук Марія, Нагорняк Наталія, Дудок Дмитро, Банзерук Іван, Гарник Андрій, Феєр Іван, Мокрушин Наталія.

Керівник: Іваніна А.В.

Львів 2014

Зміст

Вступ. (Орлюк Іван)

1.1 Орографія (Феєр Іван)

1.2 Гідрографія (Феєр Іван)

1.3 Клімат (Дудок Дмитро)

1.4 Рослинний та тваринний світ. (Дудок Дмитро)

1.5 Характеристика ландшафтних парків та заповідних територій. (Лемещук Вікторія)

1.6 Населення. (Лемещук Вікторія)

2.1 Гірські породи. (Гарник Андрій)

2.2 Фосилії. (Лисенко Андрій)

3.1 Звітрювання (хімічне, фізичне, біологічне) (Лисенко Андрій)\

3.2 Процеси на схилах (Обвали і утворення колювію, осуви) (Мостовий Олександр)

3.3 Геологічна діяльність води (текучі води і утворення алювію, пролювію та делювію; характеристика долин, карст) (Мостовий Олександр)

3.4 Геологічна діяльність людини. Техногенні форми рельєфу. (Нагорняк Наталія)

4.1 Геологічне положення району практики. (Нагорняк Наталія)

4.2 Стратиграфія (Гарник Андрій)

4.2.1 Докрейдові утворення. (Шпачук Марія)

4.2.2 Крейдова система. (Шпачук Марія)

4.2.3. Палеогенова система. (Мокрушин Наталія)

4.2.4. Неогенова система. (Мокрушин Наталія)

4.2.5 Четвертинна система. (Орлюк Іван)

4.3 Тектоніка. (Орлюк Іван)

4.3.1 Тектонічне положення району практики. (Орлюк Іван)

4.3.2 Складчасті дислокації. (Банзерук Іван)

4.3.3 Розривні порушення. (Банзерук Іван)

Висновки. (Орлюк Іван)

Література.

Вступ

Навчальна практика з загальної геології проводиться у четвертому семестрі упродовж 2 тижнів (перша половина червня) на території Львівської області.

Практика складається з трьох етапів: підготовчого, польового та каме­рального і завершується захистом звіту.

Метою практики є поглиблення студентами теоретичних знань та їхнє закріплення в процесі практики; ознайомлення з геологічними процесами та наслідками їхньої діяльності; набуття практичних навичок проведення польових робіт; ознайомлення з особливостями геологічної будови основних геоструктур земної кори – платформ і геосинкліналей на конкретних розрізах платформних та геосинклінальних формацій; ознайомлення з загальними рисами геологіч­ної будови південно-західного краю Східноєвропейської платформи.

Безпосередньо в польових умовах студенти вивчають наслідки дії ендогенних та екзогенних геологічних процесів, основні геоморфологічні елементи рівнинного та гірського рельєфу, утворення та розвиток сучас­них і давніх річкових терас у долинах рік з допливами,

Завдання практики: навчити студентів працювати з геологічним компасом, орієнтуватися на місцевості по карті, ознайомитися з мето­ди­кою ведення польової геологічної документації, а також наслідками діяльності ендогенних та екзогенних процесів (форми рельєфу, продукти дезінтеграції та акумуляції), навчити розпізнавати та описувати дислока­ційні форми залягання шарів гірських порід.

Польовий етап практики. Під час пішохідних маршрутів по Львову та його околицях вивчали геологічну будову верхньої частини осадового чохла південно-західного краю Східно­європейської платформи. Ця частина платформи відома теж як Подільська плита.

Перед початком геологічних маршрутів нас озна­йомили з головними рисами орогідрографії Львова та його околиць. Тут виділяють декілька добре виражених орографіч­них елементів: Розточчя, Львівське плато, Опілля, Пасмове Побужжя, Білогірсько-Мальчицьку долину, Львівську улого­ви­ну (рис. 1). Більшість з них можна спостерігати з висоти гори Високого Замку, яка розташована в північно-східній частині Львова.

Перша наша навчальна практика на території м. Львів і його околиць проходила за такими трьома маршрутами:

Маршрут №1- Парк Знесіння (ознайомлення з геоморфологією м. Львів, та геологічною будовою Львівського плато в межах парку Знесіння)

Маршрут №2- продовження маршруту №1, проходив в межах Лонгванівської височини, г. Піщана.

Маршрут №3- проходив в кінці вулиці Медова Печера в районі колишнього мотодрому (ознайомлення з будовою та екзогенними процесами в межах Львівського плато)

Враження членів бригади №1 від практики

Орлюк Іван: незважаючи на погодні умови, отримав безліч вражень від геологічних процесів на схилі гори «Піщана», та й загалом практика видалася надзвичайно інформативною. Дуже вдячні керівникам за прекрасне висвітлення найнеобхідніших деталей під час проходження маршрутів.

Лемещук Вікторія: практика мені дуже сподобалася, не зважаючи на погодні умови. Я багато чому навчилась під час маршрутів, детальніше розглянула Львів та його околиці. Місто зачаровує не лише архітектурою, а й геологічною будовою.

Мокрушин Наталія: практика мені сподобалась тим, що на практиці я закріпила свої знання по геології. Найбільше мені сподобався маршрут №1. Цей маршрут проходив через Порохову Вежу, гору Високий Замок.

Феєр Іван: Отримав величезне задоволення від проходження геологічної практики, вивчив геологічні процеси на схилах, та ознайомився з сучасними процесами дії води.

Гарник Андрій: під час польового етапу, я навчився визначати осадові породи різного складу, а також ознайомився з методами опису відслонень.

Дудок Дмитро: дуже цікава виявилася практика, сподобався весь третій маршрут по Медовії Печері, не очікував що карстові процеси мають таке значення.

Шпачук Марія: практика систематизувала мої знання з загальної геології, під час ії проходження, я ще раз запевнила себе у правильному виборі спеціальності.

Нагорняк Наталія: Найбільші враження залишились від "Медової Печери", маршрут №3, сама печера є штучною, проте враження як від справжньої.

Лисенко Андрій: Дуже сподобався маршрут до гори Високий Замок, де ми з оглядової площадки спостерігали райони Львова.

Мостовий Олександр: За період практики мені найбільше сподобався маршрут на території парку Знесіння. А саме, південний схил гори Піщана, де ми спостерігали каскад невеликих осувів, які утворюються внаслідок гравітаційних процесів на схилах під дією води.

Розділ 1 Фізико-географічний нарис району практики

Підрозділ 1.1. Орографія

Львівська область і Львів знаходяться в межах Східноєвропейської рівнини від Уралу до Карпат, від Білого моря майже до Чорного моря. Східноєвропейська рівнина – це давня Східноєвропейська платформа. Територія Львова знаходиться на Волино-Подільській височині. Волино-Подільська височина розташована на заході України, в межах Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, частково Волинської, Рівненьської та Одеської областей. Волино-Подільська височина є найвищою 270-473 м. В ній виділяють фізико-географічні області:

- на північ – частина Волинської височини (Давидівське пасмо);

- на схід – Мале Полісся (в околицях Львова називають Пасмове (Грядове)

Побужжя (180-270 м і окремі горби до 320м)). Це найбільш рівнинна і понижена ділянка. Вона складається з шести гряд, які простягаються в Східному напрямку, розташовані паралельно одна одній. Вони невисокі, підіймаються над долиною річок з середньою відстанню між ними 40-50 км. Долини річок широкі 2-3 км, з дуже пологими схилами, долини заболочені, з значним утворенням торфовищ. Ширина міжпасомових долин 1-2 км. Вона не відповідає сучасним незначним річкам і деякі дослідники пов’язують їхнє виникнення з роботою талих льодовикових вод. Воно представлене мергелями, відкладами верхньої крейди, невеликої потужності. Неоген теж має малу потужність (до 10м), або відсутній, також притаманні відклади четвертинної системи. (маршрут № 6,8 вул. Тракт Глинянський).

Подільська височина – височина на південному заході України у Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській, Вінницькій та частково Одеській областях. Подільська височина розташувалася на лівому березі Дністра. Подільську височину разом із Волинською часто називають Волино-Подільською. Площа 580х180 км. Пересічні висоти від 350-400м., до 180-200м., макс. – 471м.(г.Камула). Подільська височина укладена вапняками, мергелями, пісковиками, сланцями, гранітами, гнейсами, що перекриваються лесами. Поширений карст. У гірських породах Подільської височини є понад 60 печер, у т.ч. відомих – «Оптимістична» (найдовша в Європі – понад 150 км., утворена в гіпсах), «Озерна» (протяжність лабіринтів у гіпсах понад 105 км, зали 100х10(20) м.), «Кристальна» та ін.

Подільська височина поділяється на: Розточчя, Опілля або подільське горбогір’я, Львівське плато (Львівська височина), Львівська улоговина, яка на захід переходить в Білорусько – Мальчицьку прохідну долину.

Розточчя знаходиться на північний-захід від центра Львова. Це горбисте пасмо, яке починається у Львові і тягнеться до Польщі (довжина 60км, ширина 15-20 м на території України). Походження рельєфу ерозійно-денудаційне. Західна частина розчленована великою кількістю долин. Долини річок широкі, заболочені, мають своєрідні розширення, які мають свої ставки. Східний край більш прямолінійний і обривається крутим стометровим уступом у бік Пасмового Побужжя. З Розточя стікають води в басейни Західного Бугу, Дністра і Сяну. Південне закінчення Розточчя, яке примикає до Львівської улоговини і Львівського плато, виділяють як Клепарівську височину, в межах якої є Кортумова гора (372,5 м). Висоти окремих горбів дорівнюють 380-390 м.

Північно- східний схил Розточчя більш звивистий. Тут розташовані ерозійні останці: Кортумівська гора (на захід від Високого Замку), Чорна гора (у районі Малих Грибовичів), де на досить високому рівні залягають крейдові відклади (до 340м), над якими відслонюються піски і літотамнієві вапняки тортову. В Розточчі знаходиться льодовик. Обриси пасм і горбів закруглені. Їх відносні висоти над дном долин досягають 50 м.

Геологічна будова: найнижчі ділянки – це відклади верхньої крейди, що перекривають неогенові відклади (потужність 50м) і зверху малопотужний шар четвертинних відкладів. (маршрут №7 г. Кортумова)

Львівська улоговина знаходиться у Львові (центр Львова)(рис.1), яка

Утворена річкою Полтвою, Річка Полтва має такі витоки:

1) Пасіка – в районі вул. Пасічної;

2) Сорока – біля стадіону «Дружба»;

3) Вулька – біля стадіону «Дружба»;

В межах Львова і його околиць р. Полтва простягається на 72км. Річка впадає

В Західний Буг. В околицях Львова є численні потічки. На захід Львівська улоговина переходить в Білогорсько-Мальчицьку прохідну долину.

Львівське плато. Північна частина Львівського плато, дуже розчленована допливами р. Полтви. Північний край плато, який межує з Пасмовим Побужжям, зайнятий Княжою та Лисиницькою залишковими височинами. В межах Княжої височини і розташована г. Високий Замок (409,5м), а поряд знею – г. Піщана (ще відома як г.Лиса або г. Лева). На Лисиницькій височині розташована г. Чатова – за співзвучністю в народі названа Чортовою скелею (401,4м). До Львівського плато також належить Цитадель – Вовча гора, розташована у львівській улоговині, ця гора також належить до залишково-ерозійних форм рельєфу, але на відміну від Княжої та Лисиницької височин, вона повністю відокремлена ерозійними процесами від основної частини Львівського плато. Північно-східна околиця Львівського плато, яка простягається на південний схід від Лисиницької височини, відома як Львівсько-Бібрське горбогір’я (маршрут №1 г. Високий Замок, маршрут №2 вул.Медової печери, маршрут №3 Лонганівська височина)

Опілля – найбільш піднята ділянка Подільської височини і Південно-Східної височини (до 473м г. Камула біля с. Романів) і найвища точка Східноєвропейської височини. Розташована між річками Золотою Липою і Верещицею. На півдні підходить до Дністра а на півночі – до Гологір. Це горбисте пасмо, з контрастним рельєфом, горби розташовані послідовно і орієнтовані в карпатський напрям (з північного заходу на південний схід). Вершини горбів заокруглені, покриті лісами, потічків і річок небагато, долини широкі, заболочені. Геологічна будова в межах Опільського горбогір’я. Межі верхньокрейдові перекриті неогеном (розріз не повний), малопотужний шар четвертинних відкладів. Через територію Львова проходить Великий Європейський вододіл, лінія якого є дуже складна: Старосамбірський район до Городка, до Розточчя, від Розточчя до Львова в район «Левандівка» (вул.Шевченка, вул.Городоцька, вул. Кульпарківська, вул. В.Великого, Персенківка, Сихів, Виходить за межі Львова (до Бібрки в Золочів і тягнеться на Північ)).

Підрозділ 1.2 Гідрографія

У гідрологічному відношенні Львівщина досить різноманітна та контрастна,

Бо річки формуються і течуть у різних тектонічних, гіпсометричних, кліматичних та інших умовах і відповідають їх властивостям та специфіці.

В межах Львівської області проходить Великий Європейський вододіл, який розділяє басейни північних та південних морів (Балтійського і Чорноморського басейнів). Цей вододіл не дотримується виразних підвищень, а проходить по різних за висотою територіях. Великий Європейський вододіл в межах Львова і Львівської області проходить через Старосамбірський район до Городка, до Розточчя, від Розточчя до Львова (в район Левандівка, вул. Шевченка, вул. Городоцька, вул. Кульпарківська, вул. В.Великого, Персенківка, Сихів), виходить за межі Львова до Бібирки, в Золочів і іде в північну сторону.

До басейнів північних морів (фактично - Балтійського) відносяться усі річки, що є притоками Західного Бугу (Золочівка, Полтва, Рата, Солокія та інші), або Сяну (Вишня, Шкло), що впадають у Віслу. На північ тече також ріка Стир, але вона відноситься до басейну південних морів, бо впадає у р. Прип’ять, Остання в Дніпро, що несе свої води до Чорного моря. Усі річки південної половини Львівської області відносяться до басейну ріки Дністер, а значить і до басейну Чорного моря.

Найбільшу довжину в межах Львівської Області мають три ріки: Дністер(299км), Стрий(230км) і Західний Буг (202км). Ціж річки мають і найбільшу площу водозбору, відповідно і найбільші витрати води.

Площі водозборів Дністра і його приток дуже різні. Найбільший водозбір мають ріки Стрий (3060 км.кв.), Свіча (1490кв.км.) та Верещиця (955км.кв.), а найменші у Тисмениці, Колодниці, Зубри та дрібніших.

Полтва – річка, притока Західного Бугу, тече під Львовом. Вона проходить в підземному колекторі, тому під час маршруту і в повсякденному житті ми не можемо її бачити. Довжина Полтви 72км.Річкова долина широка, заболочена. Живлення річки – снігово-дощове. Має численні притоки:

- ліві (стікають з Розточчя): Думний потік, Яричівка, Залізна Вода.

- праві (стікають з Гологір): Гологірка, Ганчівка, Білка, Пасіка.

В межах Львова в Полтву впадають:

- Сорока, що з’єднується з Полтвою біля пам’ятника Грушевському на просп. Шевченка;

- Залізна Вода, що починається зі сторони Нового Львова та впадає у Сороку біля Стрийського Базару;

- Вулька, що з’єднується із Сорокою на початку вул. Княгині Ольги;

- Ще одна притока, що тече зі сторони головного вокзалу і впадає у Сороку;

- Пасіка, що витікає зі ставків на Погулянці і вливається в Полтву. В околицях Львова є численні потічки.

В нижній частині річкової долини поширені слабо проникні неоплейстоценові глини і маастрихтські мергелі, що спричинило утворення боліт і торфовищ.

Долина р. Сороки широка – до 2км. До гори вул. Кримської звужується до 300-500м. Дно долини виположене, схили високі, особливо правий схил, який піднімається над долиною на 100-200м., лівий схил пологіший. Кути падіння схилів до 45 град. Русло потічка переважно зведене в підземний колектор, тому вздовж вул. Кримської ми бачили тільки замулені джерела.

В маршруті №2 ми бачили потічок Медово-Печерський, який витікає з річки Марунька. Річка Марунька має дві притоки, одна із яких зараз є тимчасовим потоком річкової долини. Русло потічка Медово-Печерський шириною 1-1,5 м, русло заповнене алювієм. Алювій – це відклади, які утворюються вже після формування повздовжнього профілю близького до рівноваги та розширення долини річки. Долина потічка коритоподібна,шириною до 1км. з рівним дном і крутими схилами.

Також там виходили джерела. Джерела – це місця розвантаження водоносного горизонту. Джерело є каптоване, вода у ньому відноситься до прісноводної, слабо мінералізованої. Джерело високо дебітне (за 10с. 1,5л.). Цей горизонт є головним для водопостачання Львова та його околиць. Вода чиста, в міру холодна, без смаку.

Підрозділ 1.3 Клімат

Львівський клімат — помірно континентальний з м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячна температура повітря становить −4 °C у січні і +18 °C у липні. Абсолютний максимум температури повітря (+37,0 °C) зафіксований у серпні1921 року, абсолютний мінімум — (−33,6 °C)10 лютого 1929 року; максимальна кількість опадів (1 422 мм) випала у 1893 році. Загалом, за останні 100–120 років температура повітря у Львові має тенденцію до підвищення. Так, протягом цього періоду середньорічна температура підвищилася, принаймні, на 1 °C^[12]. Вологість повітря в середньому за рік становить 79 %. Найчастіше дують західні вітри, найрідше — північно-східні.

Львів характеризується найбільшою кількістю опадів та найнижчими літніми температурами серед всіх обласних центрів України, що спричинено чи не найменшою континентальністю місцевого клімату з-поміж великих міст України. В середньому за рік випадає 740 мм атмосферних опадів: найменше — в січні, найбільше — в липні. За рік у місті в середньому 174 дні з опадами^[13]. Через це місто часто називають «приреченим на дощ»^[14]. Тема львівського дощу є популярною в місцевих художників, поетів і музикантів.

Для всіх пір року характерні різкі перепади атмосферного тиску, температур і вологості повітря. Зими м'які — морози нижче −20 °C спостерігаються вкрай рідко. Стійкий сніговий покрив встановлюється не кожної зими. Веснапрохолодна та дощова, заморозки і снігопади можливі до початку травня. Літопрохолодне. Звичайні літні полуденні температури в межах +20-25 °C, спека вище +30 °C спостерігається рідко. Влітку частими є грозові зливи і різкі перепади температур при проходженні атмосферних фронтів. При цьому майже щороку спостерігаються ураганні вітри, які призводять до повалення дерев, обриву ліній електропередач, невеликих руйнувань. Так, у 2008 році внаслідок буревію загинуло 4 людей. Осіньпомірно тепла і суха. Тривалість вегетаційного періоду — 215 днів.

Мікроклімат центральної частини міста, яка розташована в улоговині, характеризується нижчими мінімальними та вищими максимальними температурами. Для підвищених околиць характерні сильні вітри.

Таблиця. Показники температур та опадів Львівської обл. станом на 2013р.

Підрозділ 1.4 Рослинний та тваринний світ

Видовий склад представників тваринного світу у межах Львівської області поки-що досить різноманітний, бо для цього існують природні передумови і господарське сприяння. Разом з цим зберігається загальна тенденція до скорочення популяцій, їх вимушеної міграції або зникнення через надмірні природоперетворювальні діяння: масове осушення заболочених територій, інтенсивні лісорозробки, будівництво гребель та ставів, хімізацію сільського господарства, застосування швидкохідної техніки для сінокосіння, оранки, вприскування і т.д.

Хоч живі організми тваринного світу дуже мобільні і на відміну від рослин не прикріплені до певного місця, просторове поширення їх має обмеження, що виявляється через зміну загальної чисельності представників виду (популяції), скупченість проживання і зустрічність.

Біологічні особливості представників фауни заставляють їх проживати у тих умовах, до яких вони еволюційно пристосовані. Через це тварини (наземні, підземні, землерийні, земноводні, літаючі, плаваючі, ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби, черви, молюски, членистоногі (раки, павуки, багатоніжки, комахи) разом з рослинами, грунтами, підґрунтям і іншими компонентами утворюють своєрідні, пристосовані між собою поєднання (зооценози). Кожен з складових цих поєднань виконує в комплексі певну роль, діючи на інші і відчуваючи їх дію на собі.

На рівнинних територіях зоологічні угрупування формуються у відповідності з їх грунтовим та рослинним покривом, умовами рельєфу. Легко розрізняються зооценози горбогірних лесових рівнин з листяними лісами, суглинкових межиріч з сільськогосподарськими угіддями, перезволожених та заболочених понижень з вологими луками, суходільними луками, ставків, стариць, русел річок, каналів.

Найбагатшими на фауну є грабово-дубово-букові ліси, на горбогірних лесових височинах Розточчя і Поділля. Вони займають великі площі, порівняно менше відвідуються людьми, деревостан їх відносно густий з підростом і чагарниками, рельєф розчленований, що забезпечує для тварин можливість безпечного життя і достатнє харчування протягом усього року. Тут частіше (порівняно з іншими лісами) можна зустріти козуль, диких свиней, зайців, білок, мишей. Рідше можна бачити оленя, вовка, борсука (через їх малу чисельність), лисицю, куницю, тхора (через їх обережність). Багатою у цих лісах є літаюча фауна (голуби лісові, сови, зозулі, дрімлюги, дятли строкаті і зелені, сойки, іволги, синиці, повзики, славки, дрозди чорні і сірі). У багатій лісовій підстилці листяних і мішаних лісів і у верхніх горизонтах грунтів живуть членистоногі (павуки, кліщі, жужелиці, багатоніжки), що є поживою для землерийних (кротів), птахів (дроздів і ін.). Разом з тим вони забезпечують рихлення субстрату своєю діяльністю і наявністю, бо у пошуку поживи підстилку і землю риють кроти, миші, перегортають птахи.

Фото: маршрут №2, південний схили г. Піщана, місцева фауна на фоні пісковика жовтого кольору (N1).

До рівня фауністичного багатства подільських лісів наближаються мішані (дубово-соснові і вільхові) ліси Малого Полісся, що заселяють середньовисотні і низькі рівні. Тут більше плазунів (вужі, мідянки, гадюки). Біднішими є соснові ліси Розточчя (на західній супіщаній частині), особливо Малого Полісся на дюнах. Це пояснюється їх одноманітністю, бідністю, на підріст, чагарники, чагарнички, травостій, поганими кормовими і захисними умовами. Тут переважають птахи певних видів — шишкарі та деякі інші, що живляться шишками сосни, а також тих птахів, що використовують високі і розлогі крони сосен для гніздування (чорний лелека, крук, чапля, різні яструби, ворони і галки).

На луках (сінокосах та пасовищах) селяться і живляться багато птахів, травоїдних (зайців, косуль), гризунів (мишей), землерийних (кротів), земноводних (жаб), плазунів (ящірки, мідянки). Особливо багатим є тут світ комах і метеликів.

Подібними за складом але набагато біднішими за чисельністю є зооценози орних угідь. Тут поселяються зайці, їжаки, миші, кроти, тхорі, хом'яки, багато різних птахів (куріпка, перепелиця, жайворонок, вівсянка), комах. Склад тваринного світу орних угідь може змінюватись залежно від пір року та від агротехнічних заходів (посіви, збирання урожаю, оранка), що виконуються на полях, про що свідчать раптові появи великої кількості ворони сірої і чорної, лелек, яструбів, горобців.

Русла річок, каналів, заплавні стариці, стави мають особливе різномаїття фауни. На їх берегах крім крупних та дрібних птахів, безлічі комах, поселяються земноводні, а у воді — риби, раки, що творять своєрідний динамічний зооценоз.

Тут особливо часто зустрічаються чаплі сіра і біла, лелеки білий і чорний, бугай, кулики, крячки, а також сороки, ворони, шпаки, синиці, щиглики, солов'ї, очеретянки, ластівки берегові та інші. Багато також водоплавних птахів — качки (лисухи, крижні, норці, чирки), зустрічаються лебеді. Світ земноводних представлений жабами зеленими, звичайними, ропухами, трав'яними жабами, тритонами. Трапляються вуж водяний, черепаха болотна.

На берегах водойм, каналів багато мишей, бурозубок, зустрічаються видри, ондатри, полівка водяна. У лісових каналах іноді можна зустріти гніздування бобрів.

У водах річок, ставів та каналів сформувався досить різноманітний світ іхтіофауни (риб) — представників місцевих та заселених штучно видів. Найбільш поширеними є підуст, рибець, марена, плотва, щука, верховодка, в'юн. У ставах і старицях більше окуня, краснопірки, карася, коропа, сомика, товстолобика.

Гірські території Львівської області мають свої особливості тваринного світу, бо крім вимушеної диференціації за рельєфом, грунтами, рослинним покривом, активним чинником виступають кліматичні (мезо- і мікро-) особливості, що виникають за рахунок сонячної експозиції, висоти абсолютної та відносної, вітрового впливу та інших факторів. Додатковий вплив має також лісо- та сільськогосподарська діяльність.

Нижній лісовий пояс гір з мішаними буково-смерековими лісами є найбільш багатим за різноманітністю і чисельністю тваринного світу, особливо на контакті з передгірними рівнинами. Специфічними представниками цього поясу є олень карпатський, косулі, кабани, кіт лісовий, лелека чорний, беркут, пугач, сови, дятли, дрозди, вужі, гадюки і саламандри.

Середній пояс з ялицево-смерековими і смерековими лісами має бідніші зооценози. Згадані вище представники фауни тут зустрічаються але менш чисельно. Характерними видами птахів цього поясу є шишкарі смерекові, синиця чорна, глухарі, дятли, корольки. З крупних ссавців можуть зустрічатися ведмідь бурий та рись. Поширена білка карпатська.

Верхній пояс гір — у середньогірних частинах Карпат, де наявні полонини, мають ще бідніші зооценози. Типовими їх представниками є миші (особливо помітна їх діяльність після танення снігового покриву по густому мереживу підсніжних ходів-трубок).

Літом тут зустрічаються кілька видів птахів (переважно дрібних), багато комах. У зимовий період, коли встановлюється сніговий покрив, дмуть холодні вітри, життя на полонинах, здається, завмирає.

Гірські річки та потоки, днища їх долин з заплавами, конусами виносів, фрагментами нижніх терас мають різноманітний і багатий тваринний світ, представлений рибами, земноводними, ссавцями, птахами.

Серед риб типовими для гірських річок є марена, харіус, форель річкова (райдужна) і ставкова, хоч чисельність їх невелика. Часто зустрічаються тритони, саламандри, кумка гірська. На берегах багато жуків. Гніздяться лише дрібні птахи, а більші прилітають сюди для кормлення.

На заселених територіях рівнин та гір зооценози ускладнюються скупченням деяких видів тваринного світу. Найвиразніше помітна пристосованість до поселень лелеки білого, ластівок міської і сільської, горобців, горлиць, синичок, сорок, шпаків, а останніми роками дрозда сірого, яструба. Дуже поширеними є миші, кроти, тхорі, ласки, куниці.

Природні умови Львівської області є сприятливими для формування лучної рослинності: тут співвідношення кількості опадів та випаровування коливається навколо одиниці (як у лісостепу), а тому при господарській діяльності лісопокриті території легко трансформувати у лучні угіддя. Останні є необхідною умовою ведення сільського господарства, що зберегло їх від повторного заліснення чи перетворення у ріллю.

Найбільші площі займають низинні луки — на заплавах річок, низьких терасах, обширних зниженнях. Вони характерні для широких долин рік і западин чи котловин, якими так багате Мале Полісся. До осушення ці луки буяли багатою вологолюбною трав'яною рослинністю. Найбільш поширеними були осоки (звичайна, струнка і пухирчаста) та вологолюбне різнотрав'я.

Незначні перевищення на таких луках дуже добре позначались на зміні складу рослинних угрупувань. Низькі рівні, де грунтові води завжди утримувались близько до поверхні ростуть очерет, лепешняк, крупні осоки, хвощ болотний. На луках, сформованих на торфовищах, травостої складаються з менш вимогливих до мінерального багатства грунту представників: дрібні осоки (жовта, сиза), пухівка, ситники. На дуже низьких рівнях лук з мінеральними грунтами, в яких місяцями затримувалась вода після весняних розливів та дощів, панівне місце займає осока купинчаста, у якої купини з власних кореневищ дозволяють рятуватися від затоплення. Зауважимо, що висота купин прямо вказує на висоту рівня води під час затоплення.

Після проведення осушувальних робіт (проведені вони практично у всіх річкових долинах і низьких рівнях) рослинний покрив вимушений швидко трансформуватися, бо різко змінився водний режим, а з ним щільність, мінералізація, хімічні властивості грунтів, на яких вони розвивалися. Вологолюби пригнічуються і щезають з травостою, а їх місце займають сіяні трави або бур'яни (осот лучний, кропива, кінський щавель, гірчак і ін.).

Вражаюче засмічення лук бур'янами спостерігається у Передкарпатті, у найширшій частині долини Дністра, де площі часто не викошуються. Тут масово поселилися осот, іван-чай, золотушник, гадючник, які є добрими медоносами, але привели до вилучення з використання сінокосних угідь.

Ділянки лук середнього за висотою і зволоженням рівня також мають рослинні угрупування змінені в сторону збільшення представників сухолюбних видів злакових: з'являються мітлиця тонка, костриця лучна і червона, трясучка, пахуча трава, білоус, а з бобових та різнотравних: конюшина лучна і повзуча, дзвінець, родовик, королиця, осот та інші.

На височинах Поділля луки поширені в днищах долин річок, а також на схилах межиріч. Це, переважно, післялісові луки. На схилах південної експозиції, що одержують багато сонячного тепла (Лиса Гора, Біла Гора, Білий Камінь), зустрічаються сухі луки з представниками степових видів (ковила, дзвінець, відкасник татарниколистий). Часто вони поєднуються з сухолюбними чагарниками: шипшиною, тереном, глодом та ін.

У Карпатах луки поширені у межах лісового поясу, на верхній межі лісового поясу, та вище неї. Луки, що розташовані у межах лісового поясу, як правило, післялісові, або на перелогах (на колишніх орних угіддях). Ці луки злаково-різнотравні (з кострицею, мітлицею, королицею), сухіші — з арнікою, вологіші — з купальницею європейською). Використовуються як високопродуктивні сінокосні угіддя. Луки з бідним (змитим) ґрунтовим покригаом і пасовища вкриті біловусниками.

Луки, що розташовані на верхній межі лісу, також післялісові, але повторно ліс на них самосівом майже не відроджується: тут для лісоутворення важкі «природні умови (вітер, холод), а антропогенна діяльність робить його неможливим: молоді самосівні деревця скошуються або підрубуються.

Основу травостою цих лук складає костриця, а різнотрав'я тут дещо бідніше. При використанні безлісих площ під пасовища масово поширюються біловус стиснутий — важкий для сінокосіння та стравлення худобою.

Луки на справжніх полонинах (вище межі лісу) також складені переважно костричниками, біловусниками, але з домішками субальпійськими — жовтозіллям субальпійським, перстачем золотистим, шафраном Гейфеля, підсніжником звичайним, сольданеллою, нечуйвітрами.Особливістю гірських лук у Львівській області є поширення чорничників і брусничників.

Рослини водойм (ставів, каналів, рік) складають специфічні поєднання, видовий склад яких тісно пов'язаний з глибиною водойми, її прогрітістю літом, промерзанням зимою, чистотою води, характером днища (пісок, мул, глина, торф), швидкістю течії та іншими умовами. У чистих і глибоких ставах завжди можна зустріти водну лілію білу і жовту, стрілолист. У мілких ставах та великих каналах багато тілорізу. Вузькі канали зарослі лепешником, рогозою, очеретом.

Своєрідні угрупування створюють рослини, що ростуть на берегах водойм. Найбільш типовими для берегів рік та каналів є верболози, очерет (на низьких берегах), а також, гадючник, іван-чай, осот, кропива та інші високорослі рослини.

Підрозділ 1.5 Характеристика ландшафтних парків та заповідних територій.

Парк «Висо́кий за́мок» — парк на Замковій горі у Львові, пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. Парк входить до складу природо-заповідного фонду України як національне надбання.

Парк «Високий замок» був заснований в 1835 році (за іншими даними в 1853). На думку історика Івана Крип'якевича, розташований на схилах Замкової та Княжої гір, що піжтверджує Панорама Гоґенберґа, поблизу парку «Знесіння». Загальна площа парку — 36,2 га. У насадженнях переважають листяні породи: каштан, клен, явір, ясен, липа, береза, тополя, акація, а також сосна.

Складається з двох терас. На нижній терасі розташовані будиночок садівника, пам'ятний знак на честь Максима Кривоноса, ресторан, нижній оглядовий майданчик. 15 серпня 1841 року було збудовано штучну печеру — грот — на Високому Замку, для якої використали левів зі старої ратуші, яка впала 14 липня 1826 року.

На верхній терасі розташований штучний курган (Копець Люблінської унії) з оглядовим майданчиком (висота 413 над рівнем моря), насипаний в 1869–1900 роках польською громадою міста на честь 300-ліття Люблінської унії. При підніжжі кургану є залишки оборонного муру Високого замку, побудованого польськими королями, з якого пізніше був узятий матеріал для будівництва кургану. У верхній частині парку розташований Львівський телецентр і Львівська телевежа (заввишки 192 метри) телетрансляції. Біля підніжжя кургану в 1874 році був встановлений Лев Лоренцовича. У 2008 році він був переданийЛьвівському історичному музею і встановлений в Італійському дворику.

Фото: маршрут №1, г. Високий Замок, підйом.

Фото: маршрут № 2, схема парку Знесіння, на підході до південного схилу г. Піщана.

Парк «Знесіння» — регіональний ландшафтний парк у Львові. Розташований неподалік (на схід) від центру Львова (бл. 20 хвилин пішої ходи).

Парк оголошений об'єктом природно-заповідного фонду України згідно з ухвалою Львівської обласної ради № 327 від 2 грудня 1993року. Є структурним підрозділом виконавчого органу Львівської міської ради. Створений для збереження та відновлення унікального природно-історичного комплексу гряди Знесіння і прилеглих територій давніх поселень — Знесіння і Кривчиці. Парк розташований на лісистому узгір'ї Львівського плато; його основна частина розташована в місцевості Кайзервальд.

Сам парк має площу 312,1 га, проте для регулювання впливу міського оточення і формування єдиного природно-архітектурного ансамблю парку та прилеглих територій виділено охоронну зону площею 473,61 га. Загальна площа парку разом з охоронною зоною — 785,71 га.

На території парку розташовані:

· природні ландшафти;

· окремі цінні комплекси та об'єкти природи, історії, культури, котрі підлягають особливій охороні;

· історико-культурні зони (місця визвольних боїв, місця функціонування культурно-освітніх та національних осередків, цвинтар середини XIX століття);

· малоповерхова житлова забудова з присадибними ділянками, історична квартальна середньоповерхова забудова;

· музей народної архітектури і побуту «Шевченківський гай»;

· промислова зона;

· заклади освіти, лікувальні установи, церкви, монастирі, спортивні, військові об'єкти, інженерні споруди і мережі.

Рельєф представлений львівськими пагорбами: Стефана, Льва (Лиса або Піщана), Баба (Рід), Хомець. Територія парку розташована неподалік від Головного європейського вододілу, що розділяє Балтійське та Чорне моря. У парку протікають Глибокий і Кривчицький струмки, потік Хомець (усі — притоки Полтви). На території парку можна побачити рідкісні степові рослини, оголені пісковики та вапняки зі скам'янілими залишками морської фауни, вкриті лісом горби, долини з озерами і струмками.

Тут, на північних схилах Львівського плато, свого часу виникли найдавніші поселення в районі Львова. Практично поряд розташовано три поселення:

· періоду неоліту та бронзи, IV–II тисячоліття до нашої ери

· IX–V століть до н. е. та XIII–XVII століть н. е.

· XIII–XIX століть

На «Знесінні» також виявлені давньослов'янські язичницькі капища на «Святовидовому полі» (X—XI століть) та на горі Баба (IX–XI і XIII століть), які в наш час відвідують неоязичники.

Позаяк територія парку історично входила до складу приміського села Знесіння, тут є житлова забудова, церкви Вознесіння Господнього та Святого Іллі, колишній костел Святого Войцеха, старий Знесінський цвинтар, фармацевтична фабрика і склозавод. На території парку розташовані також фундамент старої оборонної вежі XIII–XIV століть, доріжки для спуску на гірських лижах і етнопарк «Шевченківський гай».

Територія парку належить до категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Підрозділ 1.6 Населення

Станом на 1 травня 2013 року населення Львова становило 757 594 жителів. Під час останнього перепису населення, який пройшов у 2001 році, населення Львова становило 758 тисяч жителів; під час передостаннього перепису, у 1989 році, — 815 тисяч.

За даними обласного управління статистики 51,8 % населення складають жінки, 48,2 % — чоловіки. Згідно з дослідженням Інституту розвитку міста, проведеним з червня по грудень 2011 року, 56 % львів'ян — вірні УГКЦ, 23 % — вірні УПЦ-КП, 4 % — вірні УАПЦ, 2 % — вірні УПЦ (МП), ще 6 % — вірні інших християнських конфесій.

Згідно з цим же дослідженням, 51 % львів'ян мають вищу освіту, 25 % — лише середню спеціальну освіту, 10 % мають лише середню освіту^[31]. У 2000 році українською мовою в приватному спілкуванні послуговувались 79 % львів'ян, 20 % — російською.

Найбільшу популярність серед львів'ян мають праві і, подекуди, центристські сили. Натомість, ліві політичні партії не здобувають понад 10 % підтримки, однак це більше, ніж в інших виборчих округах Львівської області. На парламентських виборах у 2007 році громадяни міста, що взяли участь у голосуванні, підтримали Блок Юлії Тимошенко (44 %), Блок «Наша Україна — Народна самооборона» (34 %), Партію Регіонів (8 %) і Всеукраїнське об'єднання «Свобода» (8 %). На президентських виборах у 2010 році у першому турі найбільшу підтримку голосуючих здобули Віктор Ющенко (31 %), Юлія Тимошенко(26 %), Арсеній Яценюк (11 %), Віктор Янукович (9 %) та Сергій Тігіпко (8 %); у другому турі 77 % громадян, які прийшли на дільниці, проголосували за Юлію Тимошенко, 15 % — за Віктора Януковича і 7 % не підтримали жодного кандидата.

У 2011 році у Львові було здійснено 6723 злочинів, або 88,4 на 10 тис. населення. Львів має найнижчий рівень злочинності серед українських міст з населенням понад 500 тисяч осіб.. У 2005 році в органах внутрішніх справ зареєстровано 36 000 заяв громадян. У 2006 році в місті зафіксовано 135 злочинів, здійснених неповнолітніми. У 2007 у Львові було зареєстровано 3 тисячі безхатченкі

Національний склад

Згідно з останнім переписом населення, у 2001 році, коли він проходив, українці становили 88,1 % населеня міста. Найбільшою національною меншиною булла російська (8,9 %), менш чисельними були польська (0,9 %), білоруська (0,4 %), єврейська (0,3 %) та вірменська (0,1 %). На інші національності припадало 1,3 %.

Подібна ситуація спостерігається з кінця 20 століття. Історично, Львів був заснований як місто з переважаючим руським населенням, проте вже в середині 13 століття, після перенесення у Львів столиці Галицько-Волинського князівства, у місті почали з'являтися національні меншини, зокрема, вірменська і німецька. Після приєднання Львова до Польського королівства, більшість населення становили поляки і німці, які згодом асимілювалися. В цей час сформувалися вірменський і єврейський квартали, які мали часткове самоврядування. За автрійського панування подібна етнічна ситуація збереглася. У міжвоєнний період 20 століття більшість населення становили поляки, близько третини — євреї, близько десятини — українці. Врезультаті Голокосту та операції «Вісла» у Львові практино не залишилося євреїв і поляків, натомість, з приходом радянської влади, зросла частка росіян, які становили прислану адміністрацію. З індустріалізацією, міське населння поповнилося українцями, урбанізованими з мешканців області.

У місті діє ряд діаспорянських організацій. Російська меншина згуртовується довкола Російського товариства імені Пушкіна, яке діє на базі Російського культурного центру. Громада видає журнал «Русская культура Западной Украины». У середніх загальноосвітніх школах № 6, № 17, № 35, № 45, № 52 ведеться навчанняросійською мовою. Діє декілька російських молодіжних організацій.

Польська громада згуртовується навколо Товариства польської культури Львівщини. Видається «Gazeta Lwowska», найстаріша польськомовна газета світу, що виходить по сьогодні. Польською мовоюведеться викладання у середніх загальноосвітніх школах № 10 та № 24.

Життя інших національних меншин менш зорганізоване. Воно проходить навколо релігійних організацій, зокрема, євреї гуртуються навколо синагоги, вірмени — навколо Вірменської церкви.

Розділ 2.

Підрозділ 2.1 Гірські породи

У межах Львова та його околиць у річкових долинах, які прорізають Львівське плато і Розточчя, та на їхніх схилах, що опускаються в бік Львівської улоговини та Пасмового Побуж­жя, на денну поверхню виведені верхньокрейдові та неогенові відклади. На більшій частині території вони перекриті супісками та суглинками завадівського горизонту четвертин­ної системи. Верхньокрейдові породи складають донну частину Львівської улоговини та нижню половину схилів Львівського плато й Розточчя, неогенові – їхню верхню частину.

Утворення верхньої крейди представлені ясно-сірими з блакитнуватим відтінком мергелями, які відомі в літературі як Львівські. В них є значна кількість піриту, що трапляється у вигляді дрібних конкрецій, поодиноких кристаликів або тоненьких кірочок, які покривають викопні залишки фауни. Внаслідок звітрювання пірит перетворюється на лімоніт, і мергелі набувають жовтуватого з бурими плямами кольору. Знайдені в мергелях рештки крейдової фауни Belemnitella novaki N a j d i n, Scaphites constrictus S o w ., Scaphites tennistriaus K n e r ., Nautilus interstriatus S t r o m b ., Pecten acuteplicatus A l t h ., Pecten cretosus D e f r ., Pecten leopoliensis A l t h ., Pecten semiplicatus A l t h ., Baculites sp ., Lima decussata L ., Lima semisulcata N i l s s ., Leda producta N i l s s ., Gryphaea vesicularis (L a m), Avellana inversestriata K n e r ., Terebratula carnea S o w. дають змогу зачислити породи, що їх вміщують, до верхнього маастрихту.

На мергелях з паралельною незгідністю залягають утво­рен­ня баденсь­кого ярусу міоцену. В загальному вигляді розріз відкладів баденського ярусу можна описати так (знизу вверх).

Нижньобаденські утворення.

1. Баранівські верстви. Безпосередньо на маастрихтських мергелях залягають піски і слабозцементовані пісковики, які місцями насичені булами літотамнієвих багряних водоростей. Крім того, тут знайдені численні екземпляри цілих стулок і ядер молюсків, а також багато фрагментів, серед яких визна­чені Cardium praeechinatum H i l b ., Cardium baranovense H i l b ., Isocardia cor L ., Phacoides borealis L ., Panopea menardi D e s h ., Chlamus elegans A n d r z ., Pracoides borealis L ., Nucula nucleus L ., Chlamus scissa F a v r e. Відклади, що вміщують ці рештки, утворюють перший літотамнієвий горизонт. Товщина бара­нів­ських верств не перевищує 2 м.

2. Миколаївські верстви. Середньо-дрібнозернисті глау­ко­ніт-кварцо­ві скісношаруваті піски (фація дельтових відкладів) з прошарками і лін­зами міцних пісковиків. У дея­ких місцях у пісках знайдені великі скам’янілі (скреме­ні­лі) стовбури дерев. Потужність до 40 м.

3. Нараївські верстви. Ясно-сірі та жовтуваті міцні вапнисті пісковики і дуже піскуваті органогенні вапняки з булами літотамнієвих водоростей та їхнім детритом. Крім того, тут зустрічаються двостулкові молюски Ostrea digitalina D u b ., Gryphaea leopolitana (N i e d z w.), Gryphaea cochlear navicularis B r o c c ., Chlamus senienasis L a m ., Chlamus scissa (F a v r e). Ці породи утворюють другий літотамнієвий горизонт. Потужність до 3 м.

4. Розточинські верстви. Вапнисті слабосцементовані пісковики та алевроліти потужністю 15-20 см. У них знайдена фауна двостулкових молюсків Chlamus scissa (F a v r e), Chlamus wolfi (H i l b).

5. Кривчицькі верстви. Вапнисті пісковики або органогенні вапняки, які переповнені стулками Ervilia рusilla P h i l. Через це горизонт ще називають ервілієвим, який завдяки широкому поширенню та легкому діагностуванню відіграє роль маркуючого. По його покрівлі проводять межу між нижнім та верхнім баденієм.

Верхньобаденські утворення.

Відклади верхнього баденію дуже часто і суттєво змінюються по латералі. В одних випадках – це товща пісків з прошарками вапнистих пісковиків та пісковиків з вапнистим цементом, які відомі як кайзер­вальд­ські. Вони містять доволі багато фауни, серед якої найбільш поширені Isocardia cor L ., Tracia ventricosa P h i l ., Corbula Gibba O l ., Chlamus neumayri H i l b ., Chlamus galiciana (F a v r e), Chlamus lilli (P u s c h.), Pectunculus pilosus L ., Gryphaea cochlear (P o l i) var. navicularis B r o c c ., Venus cincta E i c h w.

На одному гіпсометричному рівні з ними є ратинські вапняки та гіпси й ангідрити тираської світи.

Як уже зазначено, найдавніші породи, що відслонені у Львові та його околицях, – це мергелі верхнього маастрихту крейдової системи. Їх можна побачити в долинах багатьох річок на Розточчі, Львівському плато, Опіллі, у природних та штучних відслоненнях нижньої половини крутих схилів цих форм рельєфу, а також донної частини Львівської улоговини.

Найповніший вихід нижньої частини геологічного розрізу Львова можна спостерігати на східній околиці міста в заки­ну­то­му кар’єрі, що розташований з лівого боку на перехресті Глинянського тракту і Богданівської вулиці. Тут відслонені мергелі верхньої крейди, на яких з паралельною стратиграфічною незгідністю залягають баранів­ські (перший літотамнієвий горизонт) і миколаївські верстви нижнього баденію. Їх перекривають супіски та суглинки зава­дівського горизонту четвертинної системи.

Практично повний геологічний розріз Львова розкритий на південно-східній околиці міста в кінці вулиці Медової Печера в районі мотодрому. Його можна простежити, якщо від двох джерел, які розташовані в нижній частині правого схилу струмка Медовопечерський на відстані приблизно 70 м одне від одного, перейти долину потічка і пройти дорогою, що піднімається по лівому схилу його долини й потім по вододілу веде до Медової Печери. Стінка нижчого за течією струмка складена мергелями верхнього маастрихту, а верхнє за течією струмка джерело розташоване в баранівських верствах ниж­нього баденію. В полотні тієї частини дороги, яка проходить схилом, можна побачити піски і пісковики миколаївських верств, а у верхній частини схилу, де він переходить у гори­зонтальну площину (невеликий за розмірами майданчик), у висипах трапляються пісковики і були літотамнієвих водорос­тей, які належать до нараївських верств нижнього баденію (другий літотамнієвий горизонт). Де-не-де можна знайти улам­ки порід ервілієвого горизонту. Цей майданчик, що складений нараївськими верствами та ервілієвим горизонтом, є структурною терасою. Далі з лівого боку дороги, яка прямує до Медової печери, можна побачити скельний вихід кайзер­вальдських пісковиків верхнього баденію. Через декілька десятків метрів є Медова печера, яка розташована вже в ратинських вапняках верхнього баденію.

В повному обсязі з усіма відкладами нижього баденію можна ознайо­митися в кар’єрі заводу “Кінескоп”, що розта­шований у 100 м за кільцевою дорогою та у 800 м від перех­рестя дороги Львів–Бібрка та кільцевої дороги в бік Вин­ни­ків. Кар’єр побудований у мико­лаївських пісках ниж­нього баденію, які й складають головно його стінки. Дно кар’єру складене баранівськими верствами. В верхній частині південно-східної стінки миколаївські верстви перекриті нараївськими і розточинськими верствами. Завер­шує розріз нижнього баденію ервілієвий маркуючий гори­зонт. На цих відкладах залягають утворення завадівського горизон­ту четвертинної системи.

Досить потужні кайзервальдські верстви верхнього баде­нію, які пред­ставлені переважно пісками й у верхній частині розрізу вапнистими пісковиками, простежуються на г. Піща­ній біля г. Високий Замок. Сама г. Піщана розташована на структурній терасі, утвореній нараївсь­ки­ми верствами. Як уже зазначено, відклади верхнього баденію фаціально дуже різноманітні. Ми ознайомилися з кайзервальдськими піс­ка­ми і піскови­ками та ратинськими вапняками; гіпси й ангідрити розкриті кар’єром у м. Щирці.

В околицях м. Шкло можна ознайомитися з похованим карс­том у вигляді лійки. Карстові процеси тут роз­ви­лися внаслідок побудови величезних кар’єрів для видобутку сірки, поклади якої пов’язані з баденськими вапняками.

Фото: маршрут №3, Медова печера, вхід складений вапняками двох шарів. 1- вапняк білий з жовтуватим відтінком слабко зцементований, кавернозний, дрібнозернистий; 2- вапняк білий з сіруватим відтінком, міцний не кавернозний, прихованокристалічний.

Фото: маршрут №2, парк «Знесіння» каскад гори Піщана, пісок жовтого кольору, дрібнозернистий, HCl^-

Підрозділ 2.2. Фосилії

Фосилії — викопні рештки організмів, скам’янілості — залишки об'єктів колишніх геологічних епох, виявлені людьми при розкопках або що оголилися в результаті ерозії.

Викопні рештки організмів — рештки тварин або рослин чи сліди їх діяльності, які збереглися у гірських породах. Розрізняють власне скам'янілості, а також муміфіковані, заморожені, обвуглені органічні рештки. Крім того, виділяють відбитки організмів або їх частин (черепашки, фрагменти скелету, листя,насіння тощо) на гірських породах, сліди життєдіяльності (копроліти, сліди від ніг або сліди повзання, сліди бактеріальних руйнувань і т. д.).

Досить часто зберігаються тільки тверді частини тіла тварини — зуби і кістки. М'які тканини розкладаються. Але навіть якщо від самого організму нічого не залишилося, іноді можна виявити поглиблення в камені, що в точності відповідає формам його тіла. На м'якому піску або в багнюці тварина могла залишити сліди ніг.

Скам'янілості надають важливу інформацію про епоху в якій вони утворилися, наприклад, про тварин і рослин тих часів. Вони також дозволяють приблизно визначити час, коли вони були законсервовані.

Сукупність викопних організмів характеризує певні шари осадових порід. Викопні рослини становлять викопну флору, а викопні тварини — викопну фауну.

Фосилізація — процес переходу похованих решток організмів у викопний стан, перетворення компонентів біосфери в компоненти земної кори. Полягає в збереженні твердих частин організмів (кісток, черепашок) і в заміщенні видалених сполук мінеральними новоутвореннями.

Фосилізація — процес заміщення органічних речовин у похованих рештках тварин і рослин мінеральними речовинами, в результаті чого ці залишки з часом перетворюються на скам'янілості. Фосилізація — це перетворення компонентів біосфери у компоненти літосфери. Має місце при утворенні вугілля, нафти, ряду руд.

Під час маршрутів на Львівській практиці ми побачили багато цікавого. В 1-му маршруті т.с. 1 вул. Підвальна стіна порохової вежі. В стінці порохової вежі спостерігали брилову цементну кладку складену обтесаними уламками природного каменю серед яких визначені такі літологічні типи порід:

- вапняк органічний, світло-жовтий, масивний з уламками молюсків.

- вапняк водоростевий, білого з жовтуватим відтінком, дрібно – грудкуватої текстури. Міцний щільній.

Розділ 3. Сучасні геологічні процеси.

Підрозділ 3.1. Звітрювання(фізичне, хімічне, біологічне)

Магматичні й метаморфічні породи при виході на поверхню піддаються руйнуванню. Вони подрібнюються, перетворюються в пухкі породи, змінюється їх хімічний склад.

Звітрювання - називають процес механічного руйнування і хімічної зміни гірських порід і складових їх мінералів. На гірську породу спільно впливають живі організми, вода, гази і коливання температур. Всі ці фактори роблять на породу руйнівну дію одночасно. В залежності від переважаючого фактора розрізняють три форми звітрювання: фізичне, хімічне та біологічне. Разом з тим слід мати на увазі, що всяка зміна хімічного складу породи призводить до зміни її фізичних властивостей.

Фізичне звітрювання – це механічне руйнування гірських порід без зміни хімічного складу. Головний фактор фізичного вивітрювання – коливання добових і сезонних температур. При нагріванні відбувається розширення мінералів, що входять в гірську породу. Оскільки різні мінерали мають різні коефіцієнти об’ємного і лінійного розширення, виникає місцеве тиск, що руйнує породу. Цей процес відбувається в місцях контакту різних мінералів і порід. При чергуванні нагрівання й охолодження між кристалами утворюються тріщини. Проникаючи в дрібні тріщини, вода створює таке капілярний тиск, при якому навіть самі тверді породи руйнуються. При замерзанні води ці тріщини збільшуються. В умовах жаркого клімату в тріщини потрапляє вода разом з розчиненими солями, кристали яких також руйнівно діють на породу. Таким чином, протягом тривалого часу утворюється безліч тріщин, що призводять до повного механічного руйнування гірської породи. Зруйновані породи набувають здатність пропускати і утримувати воду. В результаті роздроблення масивних порід сильно збільшується загальна поверхня, з якою стикаються вода і гази, що обумовлює протікання хімічних процесів.

Фізичне звітрювання ми спостерігали майже у всіх маршрутах. У маршруті який проходив на Медовій Печері ми спостерігали фізичне звітрювання і геологічні процеси, такі як обвал скелястого виступу пісковиків і утворення колювію, який є результатом фізичного звітрювання. У 1-му маршруті, що проходив у парку Знесіння спостерігали велетенські брили вапнистих пісковиків з звітрілою поверхнею.

Хімічне звітрювання - призводить до утворення нових сполук і мінералів, що відрізняються за хімічним складом від первинних мінералів. Воно здійснюється під впливом води з розчиненими в ній солями і діоксидом вуглецю, а також кисню повітря. Хімічне вивітрювання включає наступні процеси: розчинення, гідроліз, гідратацію, окислення. Розчиняє дію води посилюється з підвищенням температури. При підвищенні її на кожні 10 ° С швидкість хімічних реакцій збільшується в 2,0 … 2,5 рази. Якщо у воді міститься діоксид вуглецю, то в кислому середовищі мінерали руйнуються швидше.

Так, розчинність вапняку різко посилюється внаслідок переходу СаСО3 в більш розчинний гідрокарбонат:

СаСO3 + СO2 + Н2O = Са (НСO3) 2.

Гідроліз – основна хімічна реакція мінералів магматичних порід з водою. При цьому катіони калію, натрію, кальцію і магнію в кристалічній решітці алюмосилікатів заміщуються водневими катіонами води.

Гідратація – процес приєднання молекул води до мінералів.

При гідратації відбувається розпушення поверхні мінералів, завдяки чому посилюється вплив на них водних розчинів і газів.

Окислення – процес, пов’язаний з дією атмосферного кисню на мінерали, що містять оксид заліза (II) або інші елементи, здатні до окислення, наприклад:

4FeCO3 + ЗН2O + O2 = 2Fe2O3 ЗН2O + 4СO2.

В результаті звітрювання магматичних порід утворюються оксиди, переотложенниє опади і розчинні солі.

Біологічне звітрювання – це механічне руйнування та хімічна зміна гірських порід під впливом живих організмів і продуктів їх життєдіяльності. Цей вид звітрювання пов’язаний з грунтоутворення. Якщо при фізичному та хімічному звітрюванні відбувається тільки перетворення магматичних гірських порід в осадові, то при біологічному вивітрюванні утворюється грунт, в ній накопичуються елементи живлення рослин та органічну речовину.

В грунтоутворюючому процесі беруть участь бактерії, гриби, актиноміцети, зелені рослини, а також різні тварини (дощові черв’яки, землерийні тварини, комахи та ін.) Гірські породи розкладають і численні мікроорганізми. Так, с бактерії утворюють сильну азотну кислоту, а сіро бактерії – сірчану кислоту, які енергійно розкладають алюмосилікати і інші мінерали. Силікатні бактерії, виділяючи органічні кислоти і діоксид вуглецю, руйнують польові шпати, фосфорити і переводять калій і фосфор у форму, доступну для рослин.

Водорості (діатомові, синьо-зелені, зелені та ін) також руйнують гірські породи. Особливо велика роль діатомових водоростей, які для побудови свого скелета витягують з алюмосилікатів кремнієву кислоту.

Лишайники, які оселилися на гірських породах, руйнують їх з допомогою виділення специфічних лишайникових кислот і діоксиду вуглецю. Крім того, гіфи лишайника здатні проникати в найтонші пори гірських порід, що призводить до їх фізичного руйнування. Під лишайниками відбувається деяке накопичення фосфору, калію, сірки та інших елементів, наявність яких обумовлює поселення на їхньому місці мохів, а потім і вищих рослин. Мохи затримують багато вологи, що ще підсилює руйнування порід.

Зелені рослини виділяють органічні кислоти та інші біогенні речовини, які взаємодіють з мінеральною частиною, утворюючи складні органо-мінеральні сполуки. Кореневі системи вибірково засвоюють зольні елементи. Після відмирання рослин у верхніх грунтових горизонтах відбувається нагромадження азоту, фосфору, калію, кальцію, сірки та інших біогенних елементів. Крім того, коріння рослин, особливо деревних, проникаючи в глиб гірських порід по тріщинах, чинять тиск на породи і руйнують їх механічно.

Таким чином, під впливом фізичного, хімічного та біологічного вивітрювання гірські породи, руйнуючись, збагачуються мелкоземом, глинистими і колоїдними частинками, набувають поглинальну здатність, стають вологоємним, водо-і повітропроникними; в них накопичуються елементи живлення рослин та органічну речовину. Це призводить до виникнення істотного властивості грунту – родючості, якого не мають гірські породи.

Фото: маршрут №1, кладка стіни Порохової Вежі, пісковик, вапняк.

Фото: зразок елементу стіни Порохової Вежі, устричний вапняк.

Підрозділ 3.2 Процеси на схилах. Обвали. Осуви. Утворення колювію.

Схилові процеси – це процеси, які проявляються на схилах гір, ярів, балок, долин рік, берегових схилах морів та озер. Гравітаційними процесами називають процеси, які зумовлені дією сили земного тяжіння і проявляються через переміщення гірських порід з підвищених ділянок рель’єфу в понижені. Геологічна робота гравітаційних процесів зводиться до наступного:

- Руйнування гірських порід у верхніх частинах схилів.

- Переміщення зруйнованого матеріалу під дією сили гравітації до підніжжя схилу.

- Накопичення маси гірських порід у понижених ділянках схилу та біля його підніжжя.

В результаті роботи утворюються відклади, які називаються колювієм.

Колювіальні відклади складаються з різноманітних за складом і розміром уламків порід: брил, алевритових і пелітових часток. Для них характерне слабке сортування матеріалу, відсутність верстуватості і різка зміна потужності. Сучасні колювіальні відклади можуть бути пухкими або слабо зцементованими.

Обвали розвиваються на прямовисних і крутих схилах. Причиною їх виникнення є утворення під впливом фізичного вивітрювання (здебільшого при замерзанні води) системи паралельних простяганню обриву тріщин, які поступово розширюються та відокремлюють певний блок породи від корінного

масиву. При ударі, який виникає в результаті падіння блоку на схил, породи подрібнюються на різні за розмірами брили, що утворюють обвальний колювій.

Осуви – це відрив та переміщення по схилу великої маси гірських порід під впливом сили тяжіння. Поверхня по якій відбувається відрив маси гірських порід та їх осування, називається поверхнею ковзання породи, які усунулися, називаються тілом осуву. Вихід поверхні ковзання в нижній частині схилу називається підошвою осуву.

Основними факторами є:

- Значна крутизна берегових схилів та утворення тріщин бортового відриву.

- Морська абразія, або підмивання берега річкою.

- Вплив підземних вод.

Поиск по сайту: