Характеристика освітньої системи в США

Сучасна система освіти США існує на основі таких законів, як і початкову та середню освіту" (1965), "Про розвиток педагогічної професії" (1967), "Про рівність жінок в сфері освіти" (1979), "Про створення Міністерства освіти" (1979), "Про консолідацію професійно-технічної освіти та освіти дорослих" (1982), "Про національні цілі освіти 990), "Про покращання дошкільного виховання" (1990), "Про попередження відсіву учнів зі шкіл" (1991) та інших.

Управління освітою в СІЛА традиційно є децентралізованим. Воно здійснюється на рівні штатів. Значні права у вирішенні шкільних питань надані графствам, містам, навчальним округам, яких у країні нараховується близько 15 тис.

Дошкільне виховання здійснюється в дитячих яслах (до 3 років) і садках (від 3 до 5 років). Система дошкільних закладів включає приватні, державні та кооперативні установи, що суттєво відрізняються між собою метою, організацією та програмою діяльності. З 80-х рр. відмічається активізація уваги до цієї освітньої ланки, суттєве зростання кількості дошкільних установ. Пояснюються це необхідністю забезпечення більш раннього інтелектуального та загального розвитку дітей як важливої умови їх успішного навчання в школі і, певною мірою, досягнення життєвого успіху. Провідною метою закладів дошкільного виховання є підготовка до школи. Для дітей, які позбавлені такої можливості у дитячих установах або вдома, здійснюється урядова програма "Хед старт" (початковий старт), що передбачає набуття початкових освітніх навичок перш за все за допомогою телевізійних навчальних програм.

Шкільне навчання починається з 6-7 років, в залежності від штату, і здійснюється у дванадцятирічній загальноосвітній школі, що має таку структуру: початкова школа (1 -6 класи), неповна (молодша) середня школа (7-9 класи), старша середня школа (10-12 класи), тобто діє схема 6+3+3. У деяких штатах (малонаселених) існує структура 6+6. тобто початкова та об'єднана середня школа, або 8+4.

У країні існують як державна загальноосвітня школа, так і приватні, більшість з яких є конфесійними (71%). Особливе місце серед приватних належить "незалежним" школам, у яких виховується еліта сучасного суспільства. Відбір абітурієнтів до таких шкіл здійснюється за допомогою вступних тестів, платні за навчання (10-20 тис. дол. за навчальний рік) та соціального статусу батьків. Метою незалежних шкіл є формування різнобічне розвиненого джентльмена, який має гарні манери, розважливий у справах, вміє планувати своє життя, акуратно витрачати гроші та час заради досягнення головної мети - стати багатим.

На всіх етапах шкільного навчання в американській школі відсутні єдині навчальні програми, підручники. Кожний навчальний округ розробляє свої рекомендації щодо навчального часу, друкує програми окремих предметів, як і здійснює фінансування шкіл.

З молодшої середньої школи починається диференціація навчання згідно з рівнем здібностей та бажанням учнів. У 9 класі крім обов'язкових вводиться значна кількість предметів за вибором (елективних курсів), які дозволяють обрати певний профіль навчання у старшій середній школі.

Диференціація змісту освіти посилюється ще й тим, що більшість обов'язкових предметів викладається за програмами різних рівнів складності.

Старша середня школа США являє собою установу, в якій навчання здійснюється за трьома основними профілями; академічним, загальним та виробничим (трудовим). Навчання на академічному профілі є підготовкою до вступу у вищий навчальний заклад і здійснюється за збагаченими (ускладненими) програмами. Залежно від подальшого професійного вибору школяра навчання може мати гуманітарну, суспільствознавчу, природничу або іншу орієнтацію. Загальний профіль орієнтує учнів на вступ до середніх навчальних закладів. Виробничий профіль призначений для учнів, які підуть після школи на виробництво. Тому цей профіль пов'язаний зі здобуттям певної спеціальності.

У зміст навчання входять як предмети "ядра" - обов'язкові рідна мова та література, суспільствознавчі науки, математика, природничі науки, комп'ютерна грамотність), так і предмети за вільним вибором учнів. У школах США існує кілька сот таких предметів. Введення нових елективних предметів здійснюється спочатку на рівні кількох шкіл. а потім влада штату приймає рішення про доцільність їх подальшого запровадження.

У середині 80-х рр. на вивчення елективних курсів приділялось 50% усього навчального часу. На початку 90-х рр. XX ст. ця цифра зменшилась до 40-35% у зв'язку з тенденцією до інтелектуалізації змісту освіти для всіх учнів, що здійснюється за допомогою розширення "ядра" і, перш за все, його природничо-математичного компоненту.

Професійно-технічна освіта здійснюється на базі середньої школи. Після закінчення молодшої середньої школи учні, які бажають отримати певну практичну спеціальність, можуть обрати виробничий профіль навчання. Крім того професійно-технічну освіту здійснюють професійні курси, які координуються школами або промисловими концернами. Протягом перебування на курсах учні поєднують навчання з роботою. Підвищити кваліфікацію після навчання на курсах або на виробничому профілі середньої школи можна в корпоративних школах або професійних училищах із спеціальностей: сільське господарство, охорона здоров'я, домашнє господарство, промислове мистецтво, канцелярська справа, технічне навчання, торгове або промислове навчання.

Система вищої освіти в США включає два сектори: приватний та державний. Більшість вузів - приватні, однак у них навчається лише 23% від загальної кількості студентів. До вищих, за американськими стандартами, відносять будь-яку форму післясередньої освіти: одно-. дво- та трирічні технічні інститути, дворічні коледжі гуманітарних наук, незалежні (автономні від університетів) професійні школи, учительські коледжі, школи мистецтв, семінарії тощо; університети, політехнічні та технологічні інститути. За рівнем освіти всі вони об'єднані у три категорії: 1 - дворічні коледжі; II - коледжі гуманітарних та природничих наук і професійні школи; III - аспірантські та вищі професійні школи коледжів та університетів.

В США відсутні єдині вимоги до абітурієнтів. Все залежить від типу вузу, його престижності. Одні навчальні заклади (дворічні коледжі) не вимагають вступних екзаменів, чотирирічні коледжі та університети, особливо престижні (Гарвард, Иель, Принстон, Стен4>орд, Чікаго та деякі інші) проводять конкурсний відбір абітурієнтів.

Метою вищої школи США є підготовка спеціалістів, здатних систематично мислити, робити вірні оціночні судження, застосовувати творчу уяву. Основний акцент робиться не на обсяг, а на фундаментальність навчання, на знання спеціалістами концепцій розвитку певних галузей науки і техніки, на формування у них навичок подальшої самоосвіти.

Реформа освіти. Початок усвідомлення суспільством необхідності освітніх реформ асоціюється з доповіддю "Нація у небезпеці", що була представлена Конгресу США у 1983 році. Президент Дж.Буш започаткував реформу, що була сформульована у документі "Америка:

2000". На початку 90-х рр. XX ст. Б.Клінтон продовжив справу свого попередника. Його правління стало періодом розробки масштабних проектів реформування освітньої системи. Серед них "Мета 2000 року. досягнення національних цілей освіти" (1991), "Освіта світового класу" (1993) тощо. Були визначені такі провідні цілі реформ:

• підвищення готовності дошкільників до шкільного навчання;

• доведення чисельності випускників повної середньої школи до 90% ві;'. відповідної вікової групи;

• досягнення контрольних рівнів успішності на "зрізах" 4,8, 12 класів з таких предметів як англійська мова, математичні, природничі науки;

історія та географія;

• досягнення учнями американської загальноосвітньої школи першості в світі за рівнем знань з математичних та природничих наук;

• досягнення загальної функціональної грамотності серед дорослого населення;

• перетворення шкіл у безпечне, вільне від наркотиків та насилля соціальне середовище, де створена сприятлива для навчання атмосфери.

Особливий акцент у ході реформи робиться на необхідності забезпечити кожній дитині, здатній до навчання, право на отримання освіти світового класу.

Досягти успіху в ній можна лише оволодівши певним комплексом процесуальних умінь. Їх основу складають; здатність ефективно мислити, вирішувати проблеми, вступати у повноцінне спілкування. Сюди ж включають математичний розвиток, здатність сприймати різні види мистецтва.

До найбільш перспективних освітніх структур американські експерти відносять ті навчальні заклади, які активно залучають учнів до знань та навичок, що мають "ринкову вартість", і відкривають перспективу працевлаштування в умовах масштабних технологічних змін. До таких закладів належать школи-магніти, програми яких спрямовані на залучення старшокласників до певної галузі професійної діяльності на рівні суперсучасних вимог до неї. Ці школи перевершують звичайні американські за найважливішими параметрами навчального процесу:

пізнавальні можливості, що надаються учням, позитивний характер стосунків учителів та учнів, їх активність у навчальному процесі. В таких школах передбачена орієнтація на расову інтеграцію учнів, що означає наявність фінансових квот прийому учнів на ті чи інші навчальні профілі на користь расових та етнокультурних меншин [15, ЮЗ].

В сучасних умовах відбувається інтенсивна "магнітизація" шкільної системи: перехід у школи-магніти найбільш здібних та високо мотивованих у навчанні учнів та професійних учителів.

Суттєва увага приділяється в документах реформи виховній проблематиці. Дослідження традиційних та нових цінностей американської виховної системи підтверджують існування тенденції розвитку соціальної орієнтації у вихованні молоді поряд з традиційно індивідуалістичною. Новий ціннісний підхід полягає у відмові від протиставлення "-Я-орієнтації" та "МИ-орієнтації". Індивід, сприймаючи цінність власної незалежності і свободи, повинен визнавати і цінність самого суспільства, в якому він живе. Традиційні риси американського характеру (оптимізм, енергійність, підприємливість) збагачуються новими рисами: почуттям партнерства, прагненням до взаємовигідного співробітництва, емпатією.

Не менш суттєві зміни відбуваються і в ставленні до плюралізму культур. Ідея "плавильного котла", що домінувала десятки років, змінилась концепціями полі- та міжкультурної освіти. Позитивне ставлення до різноманіття культур, мов, звичаїв, поглядів у всіх сферах життя отримало назву "міжкультурної компетенції", що стала, як вважають експерти, новою соціальною та, значною мірою, педагогічною ціннісною орієнтацією [3, 106-107].

Отже, реформа триває, її необхідність не стала менш актуальною. У квітні 1998 року, тобто через 15 років після широковідомої доповіді "Нація у небезпеці", близько сорока відомих фахівців у сфері освіти та бізнесу оприлюднили Освітній Маніфест "Нація все ще у небезпеці" [22], у якому була дана оцінка здобутків та недоліків у здійсненні освітньої реформи.

Національною ганьбою у маніфесті названі результат III Міжнародної олімпіади з математики та природничих наук (1998 р. і у якій американські старшокласники зайняли 19-те місце з 21-го з математики та 16-те з 21-го з природничих наук. Провідним недоліком існуючої шкільної системи автори Маніфесту вважають незабезпечення рівності можливостей для отримання якісної освіти. Право на якісну освіту повинно стати одним з громадянських прав, забезпеченим суспільством. У документі запропоновані такі принципи побудови всеохоплюючої системи якісної освіти:

• громадська (державна) освіта повинна стати предметом громадської відповідальності. Вона повинна бути варіативною за своєю структурою, а не нагадувати стандартизовану ієрархію урядової бюрократії.

Громадською повинна вважатись будь-яка належним чином організована школа, доступна для широких верств суспільства, що існує на громадські кошти, звітується перед місцевою владою за результати своєї діяльності;

• центральна проблема сьогодення: забезпечення всіх дітей освітою високої якості, що передбачає впровадження високих стандартів, яким мають відповідати як учителі, так і учні, освітня система в цілому;

• кожна сім'я повинна отримати право на вибір навчального закладу для своєї дитини;

• щоб мудро скористатись цим правом, батьки мають отримати інформацію про якість діяльності навчального закладу.

Провідними стратегіями подальших реформ, на думку авторів Маніфесту повинні стати:

1. Запровадження стандартів, оцінки діяльності, підзвітність навчального закладу. Кожен учень, школа, дистрікт повинні відповідати високим навчальним стандартам. Батьки повинні отримувати інформацію про успіхи їх дітей та результати діяльності школи, в якій вони навчають. Дистрікт та штат повинні належним чином відзначати успішну діяльність школи, або втрутитись у випадку невдачі.

2. Плюралізм, змагальність та вибір. Сім'ї та громади можуть мати різні смаки та пріоритети. Так само педагоги мають свої сильні сторони, уподобання. Тому цілком можливим є існування альтернативних типів шкіл.

В сучасних умовах визначилося три варіанти, за якими реформа може розвиватися і вже розвивається. Перший і найбільш радикальний принести у шкільну систему вільну конкуренцію і вільний вибір (про що йшлося у названому вище "Освітньому Маніфесті"), створити принципово нові школи різних типів і надати батькам більше можливостей віддавати своїх дітей до тих шкіл, які вони самі оберуть.

Такі пропозиції передбачають введення ваучерів як форми оплати за навчання у будь-яких школах: державних, приватних, конфесійних;

організацію "статутних шкіл" (Charter schools) - незалежних державних шкіл, що не підпорядковуються місцевій владі. Обидві пропозиції набувають все більшої популярності. Ваучери, що дають можливість бідним учням навчатися у приватних школах за власним вибором, вже використовують у більш ніж десяти штатах. Вони знаходять підтримку і у громадськості. Опит, проведений службою Геллапа, виявив, що у 1997 р. 44% американців підтримували ідею ваучерів у порівнянні з 24% у 1993 році.

Набирає розвитку і рух за створення "статутних шкіл". Такі школи отримують фінансування від держави і регулярно звітують про стан своєї діяльності, доводячи її відповідність рівню державних стандартів, що й відображено у їх статутах. За даними Центру реформи освіти (Center for Education Reform) у 1998/99 навчальному році у 29 штатах вже працювало понад 1100 статутних шкіл, у яких навчалося 166 000 учнів [25]

Другий варіант реформування освітньої системи передбачає розширення можливостей успішної навчальної діяльності в рамках існуючих шкіл шляхом введення більш чітких процедур звітності, підвищення відповідальності вчителів, адміністрації школи, а, врешті, і учнів за результати своєї роботи. Тобто, повинна відбутись суттєва зміна існуючої культури школи.

Прихильники третього варіанту закликають вкладати більше грошей у нинішню шкільну систему, до того ж робити це більш цілеспрямовано. Зокрема рекомендується: цільове виділення коштів для шкіл у бідних районах, скорочення чисельності учнів у класах шляхом збільшення кількості вчителів, активізація зусиль щодо залучення до практичної педагогічної діяльності спеціалістів з високим інтелектуальним та моральним потенціалом, підвищення контролю за якістю учительської праці.

У тій чи іншій мірі розвиваються всі три варіанти реформування освітньої системи. Точка зору президента США Білла Клінтона на актуальні завдання розвитку шкільництва представлені, зокрема, у його промові на II Всесвітньому форумі педагогічної профспілки Міжнародна освіта", що відбувся у Вашингтоні у липні 1998 року: "Тут в Америці ми зрозуміли зростаючу важливість післясередньої освіти для нашого статусу в системі глобальної економіки. Останній перепис населення у нашій країні довів, що молоді люди, які отримали менш ніж дворічну післясередню освіту, посіли в житті місце, що не забезпечує зростання прибутків, і де перспектива стати безробітним є дуже вірогідною.

Ми зробили все можливе для того, щоб відкрити двері коледжів для всіх американців, які захочуть там навчатись... По-друге ми працюємо над розробкою високих національних освітніх стандартів, оскільки хочемо бути впевненими, що наші діти з ранніх років успішно оволодівають основами наук.... По-третє, ми знаємо, що хороші вчителі є основою хорошої школи. Ми робимо все, щоб гідно оцінити кваліфікованих учителів-новаторів, допомогти тим, у кого є проблеми в роботі, та рекрутувати більше талановитої молоді в учительську професію. Останнє особливо стосується місцевостей, де є багато бідних дітей, яким необхідна нагальна допомога. По-четверте, ми намагаємося створити кращі умови для навчання: модернізуємо школи, зменшуємо розміри класів (особливо на ранніх етапах навчання). По-п'яте, ми активно працюємо для того, щоб підготувати наших дітей до життя в Епоху Інформації. З цією метою ми приєднаємо у 2 000 році кожен клас та кожну бібліотеку до мережі Інтернет та підготуємо вчителів до роботи з новими технологіями. По-шосте, ми працюємо над розв'язанням однієї з найбільш болісних проблем американського шкільництва: насилля в школі.... Педагогічна діяльність не може вважатись успішною, а навчання не може відбуватись взагалі, якщо класна кімната не є місцем безпечним та вільним від наркотиків" [23]. Деяким доповненням до проголошених Б.Клінтоном заходів уряду в освітній сфері можуть слугувати такі цифри:

• на виконання запропонованої президентом програми зменшення кількості дітей у класах в рамках початкової школи у 1999 фінансовому

році було витрачено 1,1 млрд. дол.;

• у 2000 фінансовому році щорічна сума у 200 млн. дол., що витрачається на організацію позаурочної діяльності школярів, збільшена до 600 млн. дол.;

• 300 млн. дол. заплановано Сенатом витратити протягом п'яти років на фінансове забезпечення грантів, призначених для поліпшення педагогічної освіти, залучення в освітню сферу талановитої молоді.

Дуже поширеними є в США соціологічні опитування населення та фахівців стосовно різних аспектів громадського життя. Не оминають вони і освітніх проблем.

Поиск по сайту: