Система цінностей. Формування політики та концепції безпеки соціальних систем

Як наукова категорія «цінність» починає розглядатися на початку 60-х рр. ХІХ століття. Виникає теорія цінностей, що з перших десятиліть ХХ ст. виокремлюється в теоретичну дисципліну – аксіологію. У науковій літературі [], присвяченій дослідженню категорії «цінність», вона трактується або як об’єктивна властивість речей, що міститься в їх власній природі, або як предмет зацікавленості окремих суб’єктів.

Різні історичні епохи накладають свій відбиток на розуміння цінностей. В Середні століття вони зв'язуються з божественною сутністю, набувають релігійний характер. Епоха Відродження висуває на перший план цінності гуманізму. У Новий час розвиток науки і нових суспільних відносин багато в чому визначають основний підхід до розгляду предметів і явищ як цінностей.

Існує кілька типів теорій цінностей, згідно з яким цінності розглядаються як:

об'єктивні фактори реальності, які емпірично можна спостерігати, а їх джерело пов'язують з біологічними і психологічними потребами людини. З цієї точки зору будь-який предмет, що задовольняє якусь потребу людей, є цінністю;

не залежні від людських бажань - це добро, істина, краса, які мають самодостатнє значення, є цілями самі по собі і не можуть служити засобом для якихось інших цілей;

як об’єктивна властивість речей, що міститься в їх власній природі, або як предмет зацікавленості окремих суб’єктів;

норма, яка має певну значимість для соціального суб'єкта.

У сучасній літературі цінність розглядається як критерій і спосіб оцінки значимості об’єктів і явищ оточуючого світу для людини і суспільства, які виявляються в принципах і нормах, ідеалах, установках. Цінність об’єкта визначається не тільки його властивостями, а й особливостями відношення до потреб та інтересів людини. Основною характеристикою цінності є значення і зміст, що надаються певним об’єктам природи, матеріальним і духовним благам. Речі, явища стають цінностями, оскільки вони входять до сфери людського існування, діяльності.

Виділяють цінності-цілі, або вищі (абсолютні) цінності, і цінності-засоби (інструментальні цінності).

Говорять про цінності позитивні і негативні, маючи на увазі їх соціальне значення і наслідки їх реалізації. Можна виділяти природні цінності і соціальні; матеріальні і духовні цінності і т.д. Важливо підкреслити, що усі вони знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку і єдності і утворюють цілісність світу кожної людини.

Природні цінності пов’язані з тим, що безпека людини знаходиться в тісному зв’язку з потребами харчуватися, одягатися, мати житло, брати участь у діяльності, продовжувати рід, тобто з діяльністю, що забезпечує її нормальні умови життєдіяльності.

Система соціальних цінностей є основою культури. Вона нормативно визначає характер соціальної діяльності людей. Соціальні цінності мають двояку природу: вони включені до процесу функціонування та розвитку даної суспільно-економічної системи і їм притаманний об’єктивний характер, а з другого боку, вони мають суб’єктивні риси, забарвлені емоціями, почуттями.

Соціальні цінності поділяються на матеріальні та духовні, які за масштабом можна поділяти на корпоративні та національні. До матеріальних належать матеріальні блага, а до духовних – досягнення пізнання, науки, культурні явища, мистецтво. Духовні цінності є засобом консолідації інтересів різних соціальних груп, утворюють загальну спрямованість соціалізації особи в конкретному суспільстві.

Є найвища й абсолютна цінність - це сама людина, його життя. Ця цінність повинна розглядатися тільки як цінність-мета і ніколи до неї не повинно бути ставлення як до цінності-засобу, про що так переконливо писав Кант[1]: «Людина - це самоцінність, абсолютна цінність. Він є суб'єктом цінностей і ціннісного ставлення, і сама постановка питання про цінності поза людини позбавляється сенсу, якщо, звичайно, не впадати у містичні спекуляції».

Типові ціннісні структури.

1. Типові цінності: безпека, віра, влада, увагу до людей, довіра, борг, достаток, дружба, законність, здоров'я, популярність, любов, милосердя, мир, могутність, надія, незалежність, освіта, спокій, порядність, природа, професіоналізм, рівність, розвиток, батьківщина, свобода, сім'я, сенс життя, злагода, співпраця, справедливість, стабільність, творчість, праця, переконання, повагу до батьків, задоволення, успіх.

2. Типові мінус-цінності: агресія, бідність, бездуховність і беззаконня, безвідповідальність, безробіття, хвороби, хабарництво, війна, виродження, дурість, жорстокість, заздрість, забруднення, корисливість, лінь, помста, наркоманія і алкоголізм, непрофесіоналізм, невдача, обман, самотність, підлість, поневолення, розпуста, роз'єднаність, святотатство, слабкість, хамство, байдужість.

Як всяка життєво важлива цінність, безпека займає особливе місце в ієрархії цінностей. На основі ціннісних уявлень про безпеку у сфері політики здійснюються і розгортаються політичні інститути. З їх допомогою забезпечується об'єднання розрізнених зусиль індивідів, соціальних верств, соціуму в цілому для вирішення спільних завдань в інтересах самозбереження, виживання і розвитку. Безпека, таким чином, виступає в якості інтегративного компонента в діяльності суб’єктів управління (рис. 5.2). Без урахування безпеки особистості, суспільства і держави неможлива ефективна політика, бо вищі цінності відображають фундаментальні відносини і потреби людей. У той же час ціннісні орієнтації різних суспільних груп і особистостей можуть не збігатися, що позначається на їх поведінки та здійснення конкретної політики в рамках суспільства в цілому. Найважливішою причиною появи політики як регулятора суспільних відносин стала потреба у безпеці людського співтовариства.

Рис. 5.2. Ланцюг формування політики безпеки соціальних систем

Отже, безпека є безперервно реалізованою метою, задачею. Кожна особистість по-своєму сприймає і усвідомлює цінності. На базі людської практики, потреб і соціальних відносин виникають інтереси людей, які безпосередньо обумовлюють зацікавленість людини в чомусь: «про об'єкти можна сказати, що він володіє цінністю, якщо до нього виявляють особливий інтерес» ().

Безпека є основою цілепокладання в політиці. Всяка конструктивна політика має своєю найважливішою метою створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов для суспільного розвитку, забезпечення стабільності в діяльності соціальних структур, надійності і керованості всіх основних компонентів соціально-політичного організму, їх захищеності від негативних впливів. Вихідним моментом цілепокладання в політиці виступає уявлення про узгодження політики відповідно до завдань забезпечення безпеки. Тобто безпека існуючої системи панування і підпорядкування визначає можливості політики в даних конкретних умовах.

Політика безпеки – основні напрями та цілі соціальної системи (особистості, організації, суспільства і держави) в сфері безпеки, офіційно сформовані вищим керівництвом.

Генетичний взаємозв'язок політики і безпеки знаходить своє вираження в різних напрямах політичної діяльності, де її найважливішими функціями є аксіологічна, регулятивна функція цілепокладання. Основні напрями політики безпеки визначаються життєво важливими інтересами особистості, організації, суспільства і держави, необхідністю вироблення та використання ефективних засобів протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам цих інтересів. А основні ціннісні орієнтації зазначаються в принципах здійснення політики, а саме – узгодження балансу інтересів особистості, організації, суспільства і держави, взаємної відповідальності особистості, соціальної організації і держави за безпеку соціальної системи.

Здійснення політики безпеки передбачає розробку відповідних цільових планів, програм. Управління розвитком соціальної системи на основі політики безпеки – це образ життя, в основі якої концептуальні ідеї, і притаманний високоорганізованим та ефективним соціальним системам, де він поділяється більшістю соціуму та визначає суттєві сторони інтересів та відносин людей, пов’язаних взаємодією в сфері життєдіяльності.

Цілісне та системне розуміння, бачення шляхів усунення загроз представляють концепцію безпеки організації. Загрози інтересам соціальної організації виникають тільки в процесі їх реалізації в практичній діяльності, що породжує необхідність захисту інтересів, за суттю – політики їх реалізації та захисту. Політика безпеки таким чином складає суть концепції безпеки соціальної системи – офіційно прийнятого документу, що відображує систему поглядів її керівництва щодо забезпечення безпеки в усіх сферах життєдіяльності соціальної системи (організації, держави). Концепція слугує основою розробки та створення системи забезпечення безпеки – сукупності сил, засобів та переліку заходів щодо забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки з урахуванням фізичного, технічного, правового, фінансового, інформаційного, психологічного та спеціального забезпечення.

Концепція безпеки складає теоретичну основу політики безпеки та стратегії розвитку соціальної системи. Відсутність системи концептуальних уявлень про підходи до забезпечення безпеки соціальної системи є однією з причин її нежиттєспроможності. Виокремлюють сім найбільш принципових положень, які створюють каркас концепції безпеки соціальної системи:

1. Єдина пріоритетність до двох основних функцій життєдіяльності соціальної системи – функції розвитку та функції безпеки, як умови слабого функціонування та розвитку.

2. Управління безпекою на основі політики безпеки – забезпечення безпеки при цьому розглядається як систематичний процес, який пронизує всю організаційну структуру системи, захищеність функції розвитку відстежується на протязі всього життєвого циклу, напрямів та сфер діяльності шляхом спрямованої роботи всіх спеціальних структур.

3. Приоритетність гуманітарних, економічних, правових та інформаційних заходів забезпечення безпеки соціальної системи над силовими методами.

4. Інтегрованість концепції безпеки з системою стратегічного управління – урахування факторів безпеки при стратегічному плануванні, прогнозуванні, виробці стратегії розвитку.

5. Системність в питаннях формування адекватних ситуації організаційних структур управління (еволюція організаційної структури, структури управління, постійне пристосування до зовнішньої середи, вміння управляти власним розвитком.

6. Пріоритетність управління в системі цінностей соціальної системи. Серед усіх ресурсів соціальної системи пріоритет віддається управлінню – здібності та вмінню розробляти цілі, визначати ціннісні орієнтири, координувати їх дотримання.

7. Забезпечення безпека – це постійний систематичний, циклічний процес кругом «розвиток – безпека».

Поиск по сайту: