КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

Форма № Н-6.01

Державний вищий навчальний заклад

«Український державний хіміко-технологічний університет»

(повне найменування вищого навчального закладу)

______________________________________________________________________________________________________

(повна назва кафедри)

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

(РОБОТА)

з _______________________________________________________________

(назва дисципліни)

на тему:_________________________________________________________

________________________________________________________________

Варіант № _____

Студента (ки) _____ курсу ______ групи

напряму підготовки__________________

спеціальності_______________________

__________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник ___________________________

____________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

м. Дніпропетровськ - 20 __рік

ЗМІСТ

Вступ

1 Теоретичний розділ

2 Практичний розділ

2.1 Ресурси підприємства

2.1.1 Розрахунок необхідної кількості основного технологічного устаткування і виробничої потужності цеху

2.1.2 Розрахунок вартості основних виробничих фондів та амортизаційних відрахувань

2.1.3 Розрахунок чисельності та оплати праці персоналу

2.2 Витрати виробництва

2.2.1 Розрахунок собівартості виробництва продукції

2.2.2 Розрахунок беззбиткового обсягу продажу продукції

2.3 Ефективність виробництва продукції та використання основних фондів

2.3.1 Розрахунок техніко-економічних показників ефективності роботи підприємства

2.3.2 Розрахунок фінансових показники роботи підприємства

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Хімічна промисловість - комплексна галузь, яка визначає, поряд з машинобудуванням, рівень НТП, що забезпечує всі галузі народного господарства хімічними технологіями і матеріалами, зокрема новими, прогресивними і виробляє товари масового народного споживання.

Хімічна промисловість є однією з провідних галузей важкої індустрії, є науково-технічною та матеріальною базою хімізації народного господарства і грає винятково важливу роль у розвитку продуктивних сил, зміцненню обороноздатності держави та в забезпеченні життєвих потреб суспільства. Вона об'єднує цілий комплекс галузей виробництва, дозволяє вирішити технічні, технологічні та економічні проблеми, створювати нові матеріали. Хімічна промисловість включає виробництво декількох тисяч різних видів продукції.

Значення хімічної промисловості виражається в прогресивній хімізації усього народногосподарського комплексу: розширюється виробництво цінних промислових продуктів; відбувається заміна дорогого і дефіцитного сировини більш дешевим і поширеним; проводиться комплексне використання сировини; уловлюються і утилізуються багато виробничі відходи, у тому числі шкідливі в екологічному відношенні. На базі комплексного використання різноманітного сировини та утилізації виробничих відходів хімічна індустрія утворює складну систему зв'язків з багатьма галузями промисловості. Продукцію цієї галузі народного господарства можна підрозділити на предмети виробничого призначення і предмети тривалого або короткочасного особистого користування. Споживачі продукції хімічної промисловості знаходяться у всіх сферах народного господарства,

Якісно новий рівень підготовки спеціалістів являється неодмінною умовою прискорення НТП, інтенсифікації народного господарства і підвищення його ефективності.

Науковими дослідниками в області термодинаміки та фізичної хімії силікатів і тугоплавких матеріалів закладений міцний фундамент, на якому базується сучасна технологія виробництва будівельної і технічної кераміки, створені умови для розширення сфери виробництва і застосування керамічних матеріалів, підвищення їх ролі в народному господарстві.

Загальні тенденції розвитку керамічної промисловості – високі темпи росту виробництва, підвищення якості продукції, організація випуску нових ефективних видів виробів багатофункціонального призначення і використання більш потужного сучасного устаткування.

В умовах інтенсивного розвитку народного господарства велике значення має економічне використання матеріальних і паливо-енергетичних ресурсів, особливо в такій енерго- і ресурсоємній галузі, як виробництво будівельної кераміки. Одним із важливих факторів економіки являється впровадження у виробництво попутних продуктів вугільної, хімічної промисловості.

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ

Товарне виробництво і ринок

Під товарним виробництвом розуміється таке виробництво, за якого продукти виробляються для продажу, а зв'язок виробників і споживачів здійснюється за допомогою ринку. Умовою, необхідною для виникнення товарного виробництва, є суспільний розподіл праці. Етапи розвитку товарного виробництва пов'язані з розвитком обміну, ринку. Виділяють такі типи ринку: нерозвинутий, вільний, регульований, деформований. Кожному типу ринку відповідає особлива модель товарного виробництва:

o товарне виробництво нерозвинутого ринку;

o товарне виробництво вільного ринку;

o товарне виробництво регульованого ринку;

o товарне виробництво деформованого ринку.

Ринок - це саморегульована, заснована на економічній свободі система відносин між продавцем і покупцем з приводу обміну, купівлі-продажу товарів (послуг). Основними елементами ринкового механізму є ціна, попит і пропозиція. Співвідношення попиту і пропозиції визначає ціну товару на ринку. Закон попиту відображає залежність між відносною ціною на товар і величиною попиту на нього: зростання попиту впливає на зниження ціни, а його скорочення сприяє зростанню цін на ринку.

Складовою частиною ринкової економіки є конкуренція - основний механізм формування господарських пропорцій, спрямований на створення найсприятливіших умов збуту продукції і максимальне задоволення потреб.

Ринок володіє складною структурою, системою безлічі різноманітних спеціалізованих ринків.

За відношенням до суб'єкта ринкових відносин розрізняють ринок продавця, ринок покупця і ринок посередницьких операцій (ринок проміжних продавців). За географічною ознакою виділяють внутрішній (національний ринок, що підрозділяється на регіональні, місцеві ринки тощо) і зовнішній (світовий, прикордонний тощо). За характером продажу ринки поділяються на гуртові і роздрібні.

За галузевою ознакою виділяють:

o ринок сировини (вугілля, нафта, газ, деревина тощо);

o ринок продовольства (зерно, риба, м'ясо тощо);

o ринок машинобудування (автомобілі, машини тощо) й інші галузеві ринки.

Через специфіку товарів, які виробляються (складність, тривалість виготовлення тощо), віддаленості продавців і покупців один від одного, можливості затримки в оплаті поставлених товарів кожний ринок повинен мати в розпорядженні відповідну інфраструктуру - систему спеціалізованих організацій. Інфраструктура ринку включає кредитну систему, систему біржової торгівлі, сукупність самостійних підприємств гуртової й роздрібної торгівлі.

Кредитна система складається з банківської системи, страхових компаній, фондів профспілок та інших організацій. Першим елементом банківської системи є центральний банк, другим - комерційні, іпотечні, інноваційні, інвестиційні та інші банки.

Біржа - це організований гуртовий ринок, діючий аукціон на купівлю продаж товарів, цінних паперів і валюти. Вона діє на основі статуту під керівництвом біржового комітету. Клієнтами біржі можуть бути фізичні особи, торгово-промислові корпорації і кредитно-фінансові інститути. Біржі бувають товарними (спеціалізованими за продуктами і універсальними), фондовими (за операціями з цінними паперами), валютними (для купівлі продажу національної валюти). Крім біржової торгівлі, товарний ринок обслуговується мережею самостійних підприємств гуртової і роздрібної торгівлі, що використовують різні організаційні форми (ярмарки, аукціони, виставки-продажі тощо).

Як і будь-яка реально функціонуюча система, ринок володіє певними перевагами і недоліками. Основні переваги ринкової економіки:

o ефективний розподіл і використання ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів і послуг;

o високий ступінь гнучкості і адаптації виробництва до умов, які змінюються;

o впровадження досягнень науки і техніки у виробництво;

o свобода вибору і дій підприємців та споживачів;

o здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості продукції;

o відносно швидке відновлення порушеної економічної рівноваги. Основні недоліки ринку:

o відсутність стимулів для виробництва товарів і послуг колективного і суспільного користування;

o відсутність механізму захисту навколишнього середовища від виробничої й інших видів діяльності;

o нездатність збереження невідтворних ресурсів;

o відсутність гарантій зайнятості населення;

o відсутність механізму фінансування розвитку фундаментальних і прикладних досліджень у науці;

o нестабільність розвитку та схильність до інфляційних процесів. Існування проблем, рішення яких у рамках стихійних ринкових відносин неможливе, зумовлює значущість державних інститутів у розвитку національної економіки. Держава покликана всебічно сприяти створенню нормальних умов для функціонування ринкових механізмів і доповнювати їх елементами, що дають можливість вирішувати ті завдання, з якими ринок не справляється.

Сучасний ринок характеризується, з одного боку, концентрацією капіталу і розвитком корпоративних форм організації бізнесу, а з іншого - збереженням безлічі дрібних товаровиробників з властивим їм духом підприємництва, гнучкістю і адаптацією. Інтенсивно розвивається важлива складова ринку - ринок інформації.

Державне регулювання ринку (економіки)

Державне регулювання ринку - сукупність методів, способів, засобів впливу держави на економіку для забезпечення нормальних умов роботи ринкового механізму та підтримки тих сфер економіки, де ринкові механізми недосконалі. Державне втручання у функціонування ринкової економіки реалізується через державне регулювання економіки.

Державне регулювання економіки - це вплив держави на діяльність господарюючих суб'єктів і ринкову кон'юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму. Воно реалізується шляхом проведення економічної політики. Економічна політика - система заходів, сукупність дій з управління економікою, що включає певний набір елементів, основними з яких є:

o антициклічна політика;

o галузева політика;

o антимонопольна політика;

o грошово-кредитна політика;

o соціальна політика;

o задоволення попиту на послуги і товари колективного користування;

o боротьба з безробіттям тощо.

Загальна функція держави в процесі регулювання економіки - забезпечення умов для пом'якшення впливу на економіку механізму циклічного розвитку. З цією метою держава проводить антициклічну політику, яка включає комплекс законодавчих актів, адміністративних заходів дії на попит і пропозицію населення та суб'єктів господарської діяльності для виведення економіки з кризового стану, а також утримання стадії економічного буму. Базою реалізації анти-циклічної політики є державний бюджет.

Монополією держави є організація грошового обігу. Змінюючи кількість грошей, що обертаються на національному ринку, держава впливає на умови функціонування грошової системи. Важлива роль у цьому питанні відводиться Національному банку, який має в своєму розпорядженні великий набір інструментів (облікові ставки, операції з цінними паперами, резерви, адміністративні обмеження) для активного впливу на стан грошового ринку.

Держава, виступаючи гарантом прав людини, зобов'язана піклуватись про соціальну захищеність населення. Основний інструмент забезпечення фінансування цього процесу - податкове законодавство. Державою створені спеціальні органи: як податкова інспекція, фонд соціального страхування, Міністерство праці та соціальної політики України тощо.

Ринкові механізми не реалізують автоматично право на працю для кожного члена суспільства. Тому боротьба з безробіттям покладена на державу. Держава повинна регулювати ринок праці в цілях підтримки певного рівня зайнятості, матеріального забезпечення людей, які втратили робочі місця. Вирішальну роль тут відіграє трудове законодавство і державні організації, що контролюють його виконання. Крім того, елементами економічної політики є галузева і антимонопольна політика.

Держава відіграє основну роль у задоволенні попиту на послуги і товари колективного користування: національну оборону, державне управління, єдину енергетичну систему, національні мережі комунікацій, охорону громадського порядку, вакцинацію тощо. Крім того, вона підтримує ті галузі людської діяльності, які не можуть у повному обсязі функціонувати на комерційній основі (наука, освіта, культура, охорона здоров'я тощо).

Система ринкових відносин висуває до державного регулювання низку вимог. Недопустимими є будь-які дії держави, що деформують внутрішні взаємозв'язки елементів ринку. Необхідно зменшити адміністративний контроль з боку держави над цінами. Економічні стимулятори, які застосовуються державою, не повинні ослабляти або підміняти собою ринкові стимули.

Для регулювання економіки держава використовує як економічні, так і адміністративні методи. Існують сфери, де застосування адміністративних методів ефективне і не суперечить ринковому механізму. Наприклад, виправданим є жорсткий державний контроль за монопольними ринками, контроль за екологічною безпекою, підтримка мінімальних параметрів добробуту населення (гарантованого мінімуму заробітної плати, доплат з безробіття тощо), захист національних інтересів у системі світового господарства (ліцензування експорту тощо).

Існує тісний взаємозв'язок економічних і адміністративних методів державного регулювання ринку, оскільки економічний регулятор містить елементи адміністрування, в той же час у кожному адміністративному регуляторі є економічна складова. Найважливішим фактором забезпечення ефективності державного регулювання ринкових відносин слід вважати раціональне поєднання на користь розвитку національної економіки економічних та адміністративних методів дії на ринок.

Суб'єкти і види підприємницької діяльності

Підприємництво є одним з найбільш ефективних форм економічної діяльності. В Законі України "Про підприємництво" наголошується, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Підприємець може займатися будь-якими видами діяльності, якщо вони не заборонені законом, включаючи господарсько-виробничу, торгово-закупівельну, інноваційну, консультаційну тощо, комерційне посередництво, а також операції з цінними паперами. Суб'єктами підприємництва можуть бути:

o громадяни України, інших держав, особи без громадянства не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

o юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність";

o об'єднання юридичних осіб, які здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Статус підприємця як юридичної особи набувається тільки за допомогою державної реєстрації підприємства. В тих випадках, коли підприємницька діяльність ведеться без застосування найманої праці, вона реєструється як індивідуальна трудова діяльність, а із залученням найманої праці - як підприємство. З цього виходить, що підприємницька діяльність не пов'язана з будь-якою формою власності і здійснюється:

o самим власником засобів виробництва на свій страх і ризик та під свою майнову відповідальність;

o керівником підприємства: від імені власника тощо.

Межі розпорядження такою власністю регулюються контрактом (договором), що визначає взаємні обов'язки сторін. В цьому договорі вказуються обмеження прав у використанні майна і веденні окремих видів діяльності, порядок та умови фінансових взаємостосунків і матеріальної відповідальності сторін, підстави та умови розірвання договору. Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види підприємництва:

o виробниче;

o комерційне;

o фінансове;

o посередницьке;

o страхове.

Кожний вигляд має свою специфіку, особливості, свою технологію. Види підприємницької діяльності тісно взаємозв'язані і доповнюють один одного, причому один вид діяльності може бути в іншому.

До виробничого підприємництва належать діяльність, спрямована на виробництво продукції, проведення робіт, надання послуг, збирання, оброблення і представлення інформації тощо, підлягаючих подальшій реалізації споживачам. Функція виробництва в цьому виді підприємництва є основною. Вихідний елемент формування виробничого підприємництва - вибір основної сфери діяльності, що передбачає проведення попереднього маркетингу, тобто вивчення того, наскільки пропонований товар або послуга необхідні споживачу, чи стабільний попит на них, яка його величина та тенденції розвитку в майбутньому, можлива продажна ціна товару, витрати його виробництва й реалізації, передбачуваний обсяг продажу.

Результат виробничо-підприємницької діяльності - виробництво продукту, який повинен бути реалізований. Заходи щодо його реалізації є заключними стадіями технології підприємництва. Виробниче підприємництво вважається найважчим, хоч й найважливішим видом підприємництва. Виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10-12% рентабельності підприємства (фірми).

Суть комерційного підприємництва становлять товарно-грошові відносини, торгово-обмінні операції, тобто перепродаж товарів і послуг. На відміну від виробничо-підприємницької діяльності, тут немає необхідності забезпечення бізнесу виробничими ресурсами для випуску продукції. Першою стадією технології є вибір - що купувати, що перепродавати і де. У вирішенні цих питань насамперед слід виходити з положення, що ціна реалізації товару повинна бути значно вища за закупівельну ціну; попит на запропонований товар має бути достатній, щоб провести операцію наміченого масштабу.

Другу стадію технології комерційного підприємництва становить маркетинг, спрямований на аналіз ринку ряду товарів і послуг та вироблення прогнозної оцінки кон'юнктури ринку (аналіз того, які товари і послуги будуть користуватись найбільшим попитом, які будуть ціни покупки й реалізації). Зараз багато бізнесменів вважають за краще займатися переважно комерцією. Комерційна діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше ніж 20-30% від витрат.

Фінансове підприємництво є різновидом комерційного підприємництва, оскільки тут об'єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар - гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі, ваучери тощо). Технологія фінансової підприємницької діяльності аналогічна технології комерційної діяльності з тією лише різницею, що товаром є фінансові активи. Підприємець, вступаючи в цей вид бізнесу, починає фінансові операції з аналізу ринку цінних паперів і маркетингової діяльності. Остання пов'язана з пошуком і залученням потенційних покупців, грошей, валюти і цінних паперів. Фінансова діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше ніж 5% при тривалості діяльності менше одного року і 10-15% - для довготривалої діяльності.

Посередницьке підприємництво проявляється в діяльності, яка поєднує зацікавлені у взаємній діяльності сторони. За надання таких послуг підприємець одержує дохід.

Страхове підприємництво - це особлива форма фінансового підприємництва, яка полягає в тому, що підприємець одержує страхові внески, які повертаються платнику тільки в разі настання страхового випадку. Частина внесків, що залишилася, утворює підприємницький дохід.

Усі види підприємництва спрямовані на отримання доходу і пов'язані з різним ступенем економічного ризику підприємця.

2. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ

2.1 РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

Вихідні дані для обчислення виробничої потужності підприємства:

Річна програма випуску продукції, П_р – 310, тис. т.

Паспортна продуктивність установки за одиницю часу у натуральних одиницях, Р_ПАСП – 1,2.

Режим роботи цеху:

- кількість змін на добу, N_ЗМ – 3.

- Тривалість зміни, Т_ЗМ – 8 год.

Перерви в роботі головних агрегатів за рік, год.:

- технологічно-неминучі зупинки, Т_ТЗ – 54.

- планово-попереджувальні ремонти Т_ППР – 154.

Загальні економічні показники роботи підприємства:

Річна програма випуску продукції, П_р – 310, тис. т.

Середньорічна вартість обігових коштів, НО – 15880, тис. грн..

Середньогалузева рентабельність продукції, R – 22%.

Вихідні дані для обчислення середньорічної вартості основних виробничих фондів:

Вартість основних виробничих фондів на початку року (по групам):

- 3 група: Ф₁ – 37560, тис. грн.;

- 4 група: Ф_ІІ – 27560, тис. грн.;

- 5 група: Ф_ІІІ – 16400, тис. грн.;

- 6 група: Ф_ІV – 6740, тис. грн..

Вартість введених (+), виведених (-) фондів (по групам):

- ∆ Ф₁ = +4200, тис. грн.;

- ∆ Ф_ІІ = -;

- ∆ Ф_ІІІ = -;

- ∆ Ф_ІV = -.

Термін введення (+) вибуття (-) основних фондів (на початок визначеного місяця) по групам основних фондів:

- Т₁ – липень;

- Т_ІІ -;

- Т_ІІІ -;

- Т_IV -;

Вихідні дані для розрахунку чисельності основних та допоміжних робітників, керівників, фахівців та технічних службовців:

Неявки за хворобою – 7 днів

Відпустки – 24 дня

Виконання державних обов’язків – 2 дня

Необхідна чисельність у зміну, чол.:

- бюро контролю якості – 4

- планово-диспетчерське бюро – 3

- бюро нормування - 2

2.1.1 Розрахунок необхідної кількості основного технологічного устаткування і потужності цеху

Розрахунок необхідної кількості основного технологічного устаткування здійснено за формулою:

(2.1)

де П_р – річна програма випуску продукції, тонн;

– паспортна продуктивність обладнання за одну годину, т/год;

- ефективний фонд часу роботи обладнання протягом року, годин;

Показник Np вимірюється виключно в цілих числах і завжди округлюється в більшу сторону.

При відсутності конкретних даних для розрахунку ефективного фонду часу роботи установки, слід використовувати інформацію та формулу Теф для безперервного виробництва:

(2.2)

де Т_к – календарний фонд часу (365днів);

Т_зм – тривалість однієї зміни, год;

N_зм – число змін роботи цеху на добу;

Т_тз – сумарна тривалість технологічно неминучих зупинок (перерв) протягом року, що не перекриваються зупинками на вихідні і святкові дні, годин.

Базуючись на отриманих даних та використовуючи наступну формулу, розрахуємо річну виробничу потужність підприємства Мпр:

(2.3)

Після встановлення виробничої потужності цеху, варто перевірити ступінь завантаження і використання основного технологічного устаткування.

Необхідно розрахувати та занести до таблиці 2.1 такі показники:

- коефіцієнт екстенсивного використання обладнання:

(2.4)

де Т_НОМ – номінальний фонд часу, годин;

У разі встановлення безупинного процесу виробництва Т_НОМ відповідає календарному фонду часу, та розраховується за формулою:

(2.5)

Коефіцієнт інтенсивної роботи обладнання:

(2.6)

де Р_ПР – проектована годинна продуктивність одиниці даного устаткування, т/год.

(2.7)

Коефіцієнт інтегральної роботи обладнання, який характеризує завантаження устаткування в цілому:

КІНТЕР=0,664·1,007=0,669

(2.8)

Резерв потужності:

РП = 1 - 0,669 = 0,331

(2.9)

Таблиця 2.1 – Показники завантаження і використання основного технологічного устаткування

2.1.2 Розрахунок основних виробничих фондів та амортизації:

, грн. (2.10)

А₁= 39660 * 0,067 = 2657,22, грн

А₂ = 27560 * 0,2 = 5512, грн

А₃ = 16400 * 0,2 = 328, грн

А₄ = 6740 * 0,25 = 1685, грн

де Наі – норма амортизаційних відрахувань відповідної і-ої групи основних виробничих фондів підприємства.

Норма амортизаційних відрахувань визначається прямолінійним методом за формулою:

, грн. (2.11)

Н_А1 = , грн

Н_А2 = , грн

Н_А3 = , грн

Н_А4 = , грн

де Т_сл - термін корисного використання (експлуатації) об’єкта основних фондів, в роках.

Середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства Ф_СР, розраховується за даними та за формулою:

(2.12)

Ф_СР1 = , грн

Ф_СР2 = 27560, грн

Ф_СР3 = 16400, грн

Ф_СР4 = 6740, грн

де Ф_ПР – вартість основних виробничих фондів підприємства на початок року по групах, грн;

Ф_ВВ – вартість введених у виробництво протягом року основних виробничих фондів по групах, грн.;

Ф_ВИВ – вартість виведених з виробництва протягом року основних виробничих фондів по групах, грн.;

Т₁ – кількість місяців з моменту введення основних фондів до кінця року, місяців;

Т₂ – кількість місяців з моменту виведення основних фондів до кінця року, місяців.

Річна сума амортизації дорівнює сумі амортизації всіх груп основних виробничих фондів.

, грн. (2.13)

Вихідні дані та результати розрахунків необхідно навести у вигляді наступної таблиці:

, грн

Таблиця 2.2 - Розрахунок середньорічної вартості основних виробничих фондів і амортизаційних відрахувань.

2.1.3 Розрахунок чисельності та оплати праці персоналу

Персонал підприємства – це сукупність робітників різних професійних кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві, які складають його обліковий склад.

Таблиця 2.3 – Баланс робочого часу робітника

На підставі даних балансу робочого часу визначають коефіцієнт облікового складу, тобто переходу від штатної чисельності до облікової. Він передбачає необхідний резерв на підміну робітників під час їх відсутності на робочому місці з поважних причин.

(2.14)

Наявна чисельність робітників у добу Ч_ДЕН визначається виходячи з наявної чисельності у зміну Ч_ЗМ і числа робочих змін протягом доби:

, чол..	(2.15)

де N_ЗМ – чисельність змін протягом доби;

Облікова чисельність Ч_ОБЛ розраховується за формулою:

, чол..	(2.16)

де К_О – коефіцієнт облікового складу.

Таблиця 2.4 – Розрахунок чисельності робочих цеху.

Таблиця 2.5 – Штатний розклад керівників, фахівців (спеціалістів) і службовців.

Чисельність промислово-виробничого персоналу () складається з чисельності робітників (), керівників, фахівців і технічних службовців ():

, чол.. ЧПВП=233+38=271, чол..

(2.17)

Фонд заробітної плати для окремої професійно-кваліфікаційної групи працівників визначають за формулою:

, грн./рік.	(2.18)

де ЗП_СРМІС – середньомісячна заробітна плата конкретної професійно-кваліфікаційної групи працівників, грн/місяць;

Ч_ОБ – облікова чисельність працівників даної професійно-кваліфікаційної групи, чол.;

Т – тривалість періоду, за який працівникам даної професійно-кваліфікаційної групи нараховується заробітна плата, місяці.

Таблиця 2.6 – Розрахунок річного фонду заробітної плати робітників

Таблиця 2.7 – Розрахунок річного фонду заробітної плати керівників, фахівців та технічних службовців

До лінійних керівників належать:

- начальник та заступник цеху;

- начальник зміни;

- змінні майстри;

- механіки цеху.

Фонд оплати праці на підприємстві складається з фонду заробітної плати робітників (), керівників, фахівців і технічних службовців ():

, грн./рік. , грн./рік.

(2.19)

Після розрахунку фонду оплати праці підприємства визначають середню заробітну плату за місяць по формулі:

, грн./міс. , грн./міс.	(2.20)
Таблиця 2.8 - Показники чисельності та оплати праці промислово-виробничого персоналу підприємства
Показники	Од. вим.	Абсолютні значення
1. Чисельність ПВП	чол.
2. Фонд оплати праці ПВП	грн./рік
3. Середня заробітна плата за місяць	грн./місяць	2960,15

2.2 ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА

2.2.1 Розрахунок собівартості виробництва продукції

Розрахунки виробничої собівартості обсягу товарної продукції та одиниці продукції здійснюються на підставі наведеної інформації в таблиці 2.9 та шляхом сумування всіх витрат, які виникають в ході її виготовлення.

Розрахунки до таблиці 2.9

Статті 1-7 мають бути розраховані за вихідними даними таблиці 9:

- Витрати сировини та матеріалів:

сума (на одиницю продукції)

570·0,856=487,92 грн.,

в натуральному вираженні (на річний випуск)

0,856·310000=265,36 т.,

сума (на річний випуск)

487,92·310000=151255200грн..

- Витрати на допоміжні матеріали:

сума (на одиницю продукції)

265,36·0,144=37,44 грн.,

в натуральному вираженні (на річний випуск)

0,144·310000=44,64 т.,

сума (на річний випуск)

37,44·310000=11606400 грн..

- Витрати на напівфабрикати:

сума (на одиницю продукції)

150·0,165=24,75 грн.,

в натуральному вираженні (на річний випуск)

0,165·310000=51,15 т.,

сума (на річний випуск)

24,75·310000=7672500грн..

- Витрати на електроенергію:

сума (на одиницю продукції)

0,9·56=50,4 грн.,

в натуральному вираженні (на річний випуск)

56·310000=17360 кВт·год.,

сума (на річний випуск)

50,4·310000=15624000 грн..

- Витрати на паливо:

сума (на одиницю продукції)

630·0,043=27,09 грн.,

в натуральному вираженні (на річний випуск)

0,043·310000=13,33 т.,

сума (на річний випуск)

27,09·310000=8397900 грн..

- Витрати на воду:

сума (на одиницю продукції)

0,65·15=9,75 грн.,

в натуральному вираженні (на річний випуск)

15·310000=4650 тис. м3,

сума (на річний випуск)

9,75·310000=3022500 грн..

- Витрати на пару:

сума (на одиницю продукції)

53,6·0,252=13,51грн.,

в натуральному вираженні (на річний випуск)

0,252·310000=78,12 Гкал,

сума (на річний випуск)

13,51·310000=4188100 грн..

Стаття 8 „Заробітна платня основних виробничих робітників” відповідає даним попереднього розрахунку фондів оплати праці основних робітників (Таблиця 2.6).

Стаття 9 „Відрахування від заробітної плати” розраховується як 37,66% від статті 8 „Заробітна платня основних виробничих робітників”.

7452000·0,3766=2806423,2 грн..

Стаття 10 „Витрати на утримання і експлуатацію обладнання”:

а) на амортизацію робочих машин і основного технологічного устаткування, засобів КВП, автоматики та обчислюваної техніки 4,5,6 група ОВФ;

27560+16400+6740=7525 тис. грн.

б) на поточний ремонт приймаємо у розмірі 5% від вартості зазначених вище (у пункті „а” статті 10);

7525·0,05=376,25грн..

в) на утримання устаткування; приймаємо у розмірі заробітної плати з відрахуваннями (37,66%) групи робочих по утриманню та обслуговуванню обладнання.

630000·1,3766=867258грн..

Стаття 11 „ Загальновиробничі витрати ” складаються з таких витрат:

а) на утримання цехового персоналу і охорону праці приймаємо у розмірі річного фонду заробітної плати з відрахуваннями (37,66%) керівників, фахівців, службовців та молодшого обслуговуючого персоналу, а також витрат на охорону праці як 15% до фонду заробітної платні всього цехового персоналу;

9626400+10800*1,3766+9626400*0,15=3569981 грн.

б) на амортизацію будинків, споруджень (сума амортизаційних відрахувань від вартості зазначених груп основних фондів, 3 група ОВФ);

в) інші загальнозаводські витрати прийняти як 1% від фонду оплати праці основних робітників:

7452000*0,01=1863000 грн.

Сума статей 1–11 складає виробничу собівартість.

Крім вищезазначених необхідно визначити такі витрати:

- адміністративні витрати як 200% від фонду заробітної плати основних робітників, керівників, фахівців та службовців:

1436400·2=2872800 грн..

- витрати на збут як 20% від фонду заробітної плати основних робітників:

7452000·0,2=14904000 грн..

- інші операційні витрати як 25% від фонду заробітної плати основних робітників:

7452000·0,25=1863000 грн..

Сума виробничої собівартості, адміністративних витрат, витрат на збут і інших операційних витрат складають умовно повну собівартість продукції.

Таблиця 2.9 - Калькуляція собівартості продукції.

Річний випуск продукції – (вказати за своїм варіантом) тон/рік

Калькуляційна одиниця – 1 тонна

Після виконання розрахунків собівартості необхідно визначити критичний обсяг виробництва аналітично та графічно.

Рисунок 2.1 - Залежність збитків та прибутків від обсягів виробництва та

ціни продукції

2.2.2 Розрахунок точки беззбитковості

Визначення критичного обсягу виробництва виконати за формулою:

,

(2.21)

де У_пост – умовно-постійні витрати у собівартості продукції, грн/рік;

У_зм – умовно-змінні витрати у собівартості одиниці продукції, грн/т;

Ц_ОД – оптова ціна підприємства, грн/шт. Розраховується виходячи з собівартості одиниці товарної продукції, з урахуванням середньогалузевої рентабельність продукції.

Для побудування графіку беззбитковості скласти таблицю 2.10.

Таблиця 2.10 – Дані для побудови графіку беззбитковості

2.3 ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

2.3.1 Розрахунок техніко-економічних показників ефективності роботи підприємства

В цьому розділі курсової роботи необхідно розрахувати основні економічні показники використання основних фондів підприємства, обігових коштів та продуктивність праці.

Для оцінки ефективності використання основних виробничих фондів підприємства використовують наступні показники:

- фондовіддача:

, грн./грн.. , грн./грн..

(2.22)

де ТП – вартість річного випуску продукції, тис. грн.;

Ф_СР – середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.;

- фондомісткість:

, грн./грн.. , грн./грн..

(2.23)

- фондоозброєність:

, грн./чол.. грн./чол..

(2.24)

де Ф_СР – середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.;

– чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.;

Таблиця 2.11 – Показники ефективності використання основних фондів підприємства

Поряд з основними фондами для роботи підприємства має велике значення наявність оптимальної величини обігових коштів.

Ефективність використання обігових коштів вимірюється показниками їх обіговості. Під обертанням обігових коштів мається на увазі тривалість послідовного проходження окремих стадій виробництва і обіговості.

Виділяють такі показники обертання обігових коштів:

- коефіцієнт оборотності:

, разів/рік , разів/рік

(2.25)

де РП – обсяг реалізованої продукції, тис. грн.;

Пр – річна програма випуску продукції в натуральному вимірі, т/рік;

Ц_ОД – ціна одиниці продукції;

НО – норматив обігових коштів, тис. грн.;

- тривалість одного обороту:

, днів , днів

(2.26)

де t – кількість днів за аналізований період. Приймаємо 360 днів (умовно за рік тільки для обігових коштів).

- коефіцієнт завантаження оборотних коштів:

(2.27)

Розрахувати зазначені показники та занести їх до таблиці 2.12.

Таблиця 2.12 – Показники ефективності використання обігових коштів підприємства

Ефективність використання трудових ресурсів підприємства характеризує продуктивність праці, яка визначається кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю виробленої продукції.

Основним показником продуктивності праці на рівні підприємства є показники виробітку, які розраховуються за формулами:

- продуктивність праці в натуральному вимірі:

, т/чол.. , т/чол..

(2.28)

де Пр – річна програма випуску продукції в натуральному вимірі, т/рік;

– середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

- продуктивність праці у вартісному вимірі:

, грн./чол.. , грн./чол..

(2.29)

де Ц_ОД – ціна одиниці продукції, грн./т;

Результати розрахунків занести до таблиці 2.13.

Таблиця 2.13 - Показники продуктивності праці

3.3.2 Розрахунок фінансових показників роботи підприємства

За результатами розрахунків, виконаних в попередніх розділах, студент повинен розрахувати балансовий прибуток, фактичну рентабельність продукції, рентабельність основних виробничих фондів і рентабельність виробництва.

Прибуток балансовий:

, тис. грн. , тис. грн.

(2.30)

де Ц – ціна за одиницю товарної продукції, грн.;

С – собівартість одиниці товарної продукції, грн.;

Пр – річна програма випуску продукції в натуральному вимірі, т/рік;

Рентабельність продукції:

,

(2.31)

Рентабельність основних виробничих фондів

,

(2.32)

Рентабельність виробництва:

(2.35)

Результати розрахунків занести до таблиці 2.14.

Таблиця 2.14 – Зведені економічні показники

Поиск по сайту: