Політична думка нової доби (17- перш половина 19 ст)

Політичні ідеї Нового часу (ХУІ-ХІХ ст.) були спрямовані на обґрунтування можливості устрою суспільства на принципах раціоналізму, волі й громадянської рівності. У цей період висновки політичної науки усе більше набували практичного характеру, орієнтуючись на рішення назрілих соціальних проблем.

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк та ін.

Голландський юрист і політичний мислитель Г. Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. На думку Г. Гроція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей «природний» стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу.

В основу теорії держави англійський філософ та політичний мислитель Т. Гоббс поклав уявлення про природу індивіда. Він вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану «війни всіх проти всіх». Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би, завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні.

«Суспільний договір» за Т. Гоббсом полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка б, у свою чергу, брала на себе зобов’язання діяти в ім’я усіх. Для укладення суспільного договору необхідна була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй. Об’єднана у такий спосіб сукупність людей складала державу. Після укладення договору громадяни втрачали всі свої попередні права (крім тих, які суверен вирішує їм залишити); вони не могли змінити встановлену форму правління. Громадяни не мали права на повстання, крім випадків самозахисту, якщо суверен не забезпечував підданим безпечне життя.

Англійський мислитель другої половини XVII ст. Дж. Локк уперше чітко розділив такі політичні поняття, як особистість, суспільство, держава й поставив особистість вище суспільства й держави. За Локком, людина від народження має природні права (на життя, волю й власність). Приватна власність для неї — засіб Створення вільного суспільства.

Ідеї Дж. Локка одержують свій розвиток у роботах видатного політичного мислителя Франції Ш. Я Монтеск’є. Головний внесок Монтеск’є в політичну теорію пов’язаний з обґрунтуванням теорії поділу влади. Мета поділу влади — гарантувати безпеку громадян від сваволі й зловживання владою, забезпечити їхню свободу. А це, на думку Монтеск’є, можливо тільки при відносно незалежному співіснуванні законодавчої, виконавчої й судової влад.

Ідеї Ж.-Ж. Руссо одержали законодавче закріплення в Декларації прав людини й громадянина (1789 р.), і особливо — в 1793 р., а також в інших актах Великої французької революції.

Поиск по сайту: