Класичні та новітні теорії еліт

Щоб зрозуміти природу і місце політичних еліт у суспільстві, потрібно ознайомитися з основними положеннями елітарних концепцій.

Історично першою є концепція макіавеллістської школи (Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс та ін.), для якої характерні наступні положення:

• Визнання елітарності будь-якого суспільства, неминучості його поділу на привілейовані, пануючі творчі меншини й пасивну більшість (такий поділ випливає із природної суті людини й суспільства).

• Групова згуртованість еліти, усвідомлення нею себе особливим типом, покликаним керувати суспільством.

• Легітимність еліти, більш-менш широке визнання масами її права на політичне керівництво.

• Структурна сталість еліти, незмінність її владних позицій.

Макіавеллістскі теорії еліт зазнають критики за перебільшення

значимості психологічних факторів, антидемократизм, за переоцінку ролі керівників і недооцінку активності мас, за недостатнє урахування еволюції суспільства.

Слабкості макіавеллістської школи намагалися перебороти представники ціннісної теорії еліт (В. Ропке, Ортега-і-Гассет й ін). Вони також вважають еліту головною конструктивною силою суспільства, однак займають більш м’яку позицію стосовно демократії, пристосовуючи елітарну теорію до реального життя сучасних демократичних держав. Повного збігу поглядів у різних представників ціннісних теорій немає, але є ряд загальних установок:

• Еліта — найцінніший елемент суспільства.

• Панівне становище еліти відповідає інтересам усього суспільства, оскільки це найбільш продуктивна, ініціативна, морально цілеспрямована частина населення.

• Формування еліти — результат не стільки боротьби за владу, скільки наслідок природного добору суспільством найбільш достойних представників, тому суспільство має вдосконалювати механізм такої селекції.

• Елітарність закономірно випливає з рівності можливостей і не суперечить сучасній представницькій демократії. Соціальна рівність повинна розумітися як рівність можливостей, а не результатів.

Ціннісні уявлення про еліту лежать і в основі концепцій демократичного елітизму, широко розповсюджених у сучасному світі. Видні представники цього напрямку — Р. Даль, С. М. Ліпсет, Л. Зінгер та інші — виходять із розуміння демократії як конкуренції між потенційними керівниками за довіру й голоси виборців.

Елітарні теорії демократії розглядають керівний прошарок як групу, що не тільки володіє управлінськими рисами, але й захищає демократичні цінності, здатний стримати часто властиві масам ідеологічний і політичний ірраціоналізм, емоційну неврівноваженість і радикалізм.

Ідею ціннісного трактування еліти розвивають та істотно збагачують концепції плюралізму еліт (О. Штаммер, Д. Рісмен, С. Келлер та ін.). Ці концепції нерідко називають функціональними теоріями еліти. Вони базуються на таких специфічних постулатах:

• Заперечення еліти як єдиної групи, визнання безлічі еліт (професійної, військової, регіональної і т. д.). Плюралізм еліт визначається різноманіттям соціальної структури.

• Існування конкуренції еліт, що віддзеркалює економічну й соціальну конкуренцію в суспільстві.

• Розпилення влади-в демократичному суспільстві між усілякими групами, які в різних формах здійснюють керування суспільством; самі відносини влади мінливі й навіть ситуативні.

• Розходження між елітою й масами відносні, громадяни можуть входити до складу еліти, брати участь у процесі прийняття рішень. Тому еліти — не головний суб’єкт політики, важливіше — групи інтересів.

Концепції плюралізму еліт багато в чому ідеалізують реальне суспільство. Спостереження показують нерівномірність впливу різних соціальних прошарків на політику й піднесення окремих груп над всіма іншими.

Свого роду ідейним антиподом концепціям плюралізму еліт виступають різні ліволіберальні теорії еліт, зокрема, теорія володарюючої еліти (Р. Мілс). Представники даного напрямку теорій еліти виходять із того, що суспільство управляється винятково однією пануючою елітою.

Основні положення цих теорій:

• у реальному житті еліта перебуває на вищому рівні влади й не допускає маси до участі в політиці. Можливості демократичних інститутів (вибори, референдуми і т. д.) незначні;

• володарююча еліта займає ключові позиції в державі й на цій основі забезпечує собі владу, багатство й популярність;

• між елітою й масами велике розходження, подолання якого практично неможливе.

Наявність різних підходів в оцінці місця й ролі політичних еліт у суспільстві свідчить про їхню важливість у науковому й практичному сенсі. Елітарність сучасного суспільства не викликає сумнівів. Це — політична реальність, яку не можна перебороти, а потрібно враховувати й ефективно використовувати.

Поиск по сайту: