Виховні функції соціального середовища

Учень, який навчається у конкретному навчальному закладі, становиться членом нового соціального середовища – навчального, де домінують специфічні норми і правила поведінки та діяльності. У цьому середовищі домінують навчальні, розвивальні та виховні цілі, існують конкретні умови життєдіяльності, функціонують певні правила і норми етикету. Вся ця специфіка накладає високу відповідальність на особистість учня, висуває підвищені вимоги до його духовної, розумової, психічної та фізичної сфер.

Процес впливу такого середовища на особистість вихованця відбувається якби на двох площинах: у конкретному класі, та у школі, які є конкретними різновидами навчального середовища. Клас становить основну ланку організації та проведення навчального процесу, складовою частиною якого є виховний. Але в той же час клас є нероздільною складовою школи. Процеси навчання і виховання, які організуються і проводяться у школі та конкретному класі є важливими факторами формування і розвитку особистості учнів. Від їх ефективності, відповідно, залежить змістовність і багатогранність формування і розвитку особистості вихованця.

Важливе виховне значення має також і матеріально-фізичні умови життєдіяльності школярів. Матеріально-побутові умови створюють сприятливі умови для їх повноцінного відпочинку, безпосередньо впливають на якість навчального процесу і формування відповідного морально-психологічного клімату у класі.

Більш докладно проаналізуємо деякі фактори навчального середовища, які мають найбільший вплив на формування і розвиток особистості вихованця. До них, безумовно, належать:

внутрішній порядок життєдіяльності школи;

ритуали;

суспільна діяльність;

громадська думка.

Внутрішній порядок школи. Школа, як добре зорганізований суспільний інститут, має великий виховний вплив на учнів через внутрішній порядок, характер підтримання цього порядку.

Необхідність дотримання визначених для школи правил і норм життєдіяльності учнів, чіткий порядок і методична обгрунтованість та виховна насиченість навчальних занять підсвідомо формують внутрішню самоорганізованість й самодисципліну їх особистості, сприяють розвитку навичок і вмінь дисциплінованої та висококультурної поведінки, самовдосконалення. Цей вид виховного впливу надзвичайно важливий, тому що він опосередковано впливає на свідомість і підсвідомість вихованця, на формування рис і на розвиток мотивації вихованої поведінки, часто діє безпосередньо на його підсвідомість. У цьому полягає виховна цінність внутрішнього порядку у школі.

Ритуали формують у учнів усвідомлення святості та непорушності вимог загальнолюдських і національних цінностей, відданість українському народові, почуття товариства, високі духовні та морально-психічні якості. Вони повинні бути чітко організовані, глибоко продумані, відповідати високому естетичному рівню. В різних школах існують специфічні умови для проведення ритуалів. Врахувати ці умови і, згідно з процедурами їх проведення, розкрити традиції класу і школи - основна ціль проведення ритуалів. Навчально-виховний процес у школі супроводжує чітка система ритуалів, які своєю красотою, урочистістю мотивує до навчальної діяльності, формує перші професійні наміри, в подальшому впливають на емоції учнів, роблять навчальний процес більш яскравою, радісною, виражають їх думки та почуття, які пов’язані з навчально-пізнавальною та повсякденною діяльністю школи.

Ритуали постійно діючий, ефективний метод виховання учнів. Виховний вплив ритуалів міститься в тому, що вони уособлюють красоту і необхідність навально-пізнавальної діяльності учнів, сумлінність при досягненні високого результату у навчанні та поведінці. Впливаючи на духовний світ учня, звертаючись до його ідеалів, інтересів та переживань, ритуали формують його особистість в її повноті та гармонії, здатні в процесі виховання досягати таких цілей, яких складно досягнути іншими методами та формами виховання.

Найбільший виховний вплив мають такі ритуали: віддавання честі державним символам, урочисті збори державних, професійних та інших свят, урочистий початок і закінчення навчального року тощо. І головним завданням вихователів, що його організовують, є визначення природних потреб особистості вихованця та заповнення всіх репрезентативних систем (каналів сприймання) вихованців інформацією про задоволення їхніх потреб, шляхом сумлінного ставлення до навчально-пізнавальної діяльності, формування позитивної інформації, що підсилює почуття, які відповідають змісту події, й зменшування впливу сторонніх факторів, що відволікають увагу учасників ритуалу. Це необхідно для позитивної емоційної мотивації вихованців до навчально-пізнавальної діяльності.

Виховна цінність ритуалів залежить від способів їх реалізації: організації, форми, змісту, емоційної насиченості, урочистої обстановки тощо.

Суспільна діяльність. Взаємовiдносини у класі - це рiзнi види стосункiв особистостi та мiкрогруп у формi розподiлу внутрiшньогрупових ролей та обов'язкiв. Такий розподiл у будь-якому класі пов’язаний окрім з навчально-пізнавальною діяльністю також з предметом суспiльної дiяльностi. Суспільна діяльність спрямована на задоволення різноманітних потреб учнів, пов’язана з внутрішньою потребою особистості будь-якого учня у самовираженні, намаганні заповнити позанавчальний час корисною діяльністю, що направлена на задоволення різноманітних потреб учнів та на їх самовдосконалення. З цією метою проводяться загальні збори учнів, спортові та культурні заходи, випуски радіогазет, різні контакти з батьками та громадськістю, предметні гуртки тощо.

Наприклад, для національного виховання і формування провідних рис українського громадянина рекомендуються заходи народознавчого характеру. Тут учнів можна залучити до реалізації основних заходів народного календарю, історичних дат і подій, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року.

Для стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів рекомендуються диспути, тематичні вечері, предметні тижні, колективні творчі справи пізнавального характеру, наприклад, КВК. Для підвищення престижу навчальної діяльності учнів організуються навчальні зустрічі циклу “День відмінника”, “Відомі імена випускників школи”, “Знання та майбутня професія” тощо.

Для задоволення інтересів учнів і створення умов для творчого індивідуального розвитку та самореалізації, доцільно створювати творчі об’єднання учнів. Це можуть бути предметні гуртки, в яких знаходить своє продовження навчальний процес, шкільна мала академія, клуб допитливих. Основними формами роботи в цих гуртках можуть бути обговорення певних наукових проблем, предметні тижні, місячники, ранки, вечори, конкурси, олімпіади, турніри, вікторини, екскурсії, виставки тощо.

Виховна цінність суспільної діяльності полягає, в першу чергу, в створенні виховуючих ситуацій – “це спеціально організовані педагогічні умови з метою виявлення чи формування в процесі життєдіяльності школярів системи відповідних ставлень”. [4] Виховуючою є будь-яка ситуація, коли вона набуває педагогічного спрямування. Через те соціальна діяльність створює надзвичайно сприятливі умови для обгрунтованого формування таких ситуацій. Тому чим привабливішою для учня буде соціальна діяльність, тим вона буде мотивованою, складнішою, відповідальнішою, інтересною в його очах, тим більше він затратить енергії під час її організації, проведення та аналізу отриманого результату і тим якіснішим буде виховний ефект і практичний результат. Педагогічно доцільним є такий варіант організації конкретної соціальної діяльності, коли її основу складає певна виховуюча ситуація.

Виховний вплив цих заходів полягає у всебічному задоволенні потреб вихованців, розвитку їх розумових, моральних, естетичних, фізичних та інших здібностей, формуванні навичок і вмінь організації та проведення колективних заходів, розвитку навичок і умінь розв’язання виховуючих ситуацій, формуванні таких рис характеру, як емпатичність, співпереживання, почуття прекрасного тощо.

Громадська думка. Поняття “громада”, “громадський” має давне походження. Наприклад, у стародавніх слов’ян громадська думка узагальнювалась на громадських зборах і раді як органі влади на так званих віче.[5] Громадська думка як метод формування особистості вихованця знайшов своє застосування в педагогічній системі А.С.Макаренка, який її вважав необхідною умовою виховного впливу, сильним методом виховання звичок, переконань і суспільного обов’язку. Він підкреслював, що сила виховного впливу громадської думки залежить від рівня її сформованості, від її моральної зрілості.[6]

Отже, важливу роль у формуванні особистості вихованця грає громадська думка. Вона виступає, з одного боку як метод виховного впливу і результат виховання, а з іншого - у якості зворотного зв’язку особистості та колективу: інформація, яка іде від колективу до особистості, може мати форму оцінки, похвали, схвалення, осудження тощо. Вона коригує, контролює та спрямовує вчинки та поведінку учня згідно з вимогами колективу.

Вплив колективної думки на особистість учня визначається.

По-перше, тим, що колективна думка є концентрованим виразом ідей, поглядів та волі навчального колективу, вона одночасно поєднує у собі і переконання і психологічний примус;

По-друге, систематичністю, повсякденністю та оперативністю впливу моральних оцінок дій та вчинків окремих учнів.

По-третє, об’єктивністю та незаперечністю цих оцінок.

І, по-четверте, тим, що колективна думка викликає у учня, навіть при негативній оцінці не тільки негативні емоції, але й позитивні: бажання виправитися та заслужити позитивну оцінку, почуття відповідальності перед колективом. Позитивна ж оцінка викликає почуття законних гордощів, підйому, задоволення.

Загальна думка у навчальному колективi утворюється пiд впливом як об’єктивних, так i суб’єктивних факторiв. Умовою цього процесу є взаємодiя учнів мiж собою. Колективна думка має висловлюватись у першу чергу в публiчних виступах класного керівника. Вони мають задавати тон у формуваннi громадської думки.

Основними джерелами формування колективної думки у учнів є макросфера, мікросфера, колектив, група, окремі особистості, а також методи її формування.[7]

Перше джерело пов’язано з впливом школярів макросфери, тобто всієї соціальної дійсності, особливо культури, засобів масової інформації.

Друге джерело – це соціальне середовище, в якій безпосередньо живе і шкільний колектив чи окремий учень. Завдання школи – педагогізувати це соціальне середовище, тобто мікрорайон школи, створити умови для виховної дії цього середовища на учня і своєчасно попереджати від негативного впливу.

Третє джерело стосується безпосередньо того колективу, в якому живе і діє учень, це, як правило, навчальний клас. Тут розв’язуються спільні проблеми, організується спільна діяльність, розв’язуються спільні проблеми.

Четверте джерело – це особистість конкретного учня, його світогляд, переконання, індивідуально-психічні особливості. Саме ці особливості значною мірою визначають зміст і спрямованість громадської думки.

Таким чином, формування громадської думки - тривалий і тяжкий процес. Вона не може бути компанiйською. Але, сформувавшись, стає сильним засобом впливу на кожного члена колективу. Сила громадської думки криється в соцiальнiй природi особистостi, оскільки людина тяжко сприймає осуд, висмiювання, невизнання з боку громадської думки конкретного вчинку, мотиву, якi зачіпають самолюбство, репутацiю. Тому кожен учень не може бути нейтральним стосовно соцiальних оцiнок його поведiнки. Саме вони примушують його прислухатися до думки ровесників, змiнювати свою поведiнку.

Основні виховні функції навчального середовища.

Світоглядна чи ціннісно-орієнтаційна функція розкриває змiст моральної спрямованостi навчального колективу - соцiальну цiннiсть, iнтегративну єднiсть її мети, цiлей, мотивiв, цiннiсних орiєнтацiй; перспективи розвитку колективу. У шкільному середовищі формується громадська думка щодо різноманітних суспільно-політичних явищ у державі, школі, класі. Ці явища у колективі обговорюються, переживаються і випрацьовуються загальні погляди. Ці загальні думки мають безпосередній вплив на формування ціннісних орієнтацій особистості, сприйняття політичних явищ, здатні забезпечити всебічний, гармонійний розвиток особистості учня в колективі та через колектив, прийняття членами даного колективу групових норм i цінностей.

Адаптаційна функція навчального середовища проявляється у забезпеченні впровадження учнів в ритм шкільного життя. Така потреба виникає з необхідністю пристосування свідомості, психіки та анатомічно-фізіологічної сфери дитини до умов школи. Учень має перебудувати ритм власного життя, змінити навички та звички щоденної поведінки, підпорядкуватися умовам навально-пізнавальної діяльності. Це пристосування може бути формальним і активним. Безперечно, учителя мають намагатися здійснити активне пристосування дитини до шкільного життя. У тому випадку учень буде намагатися сумлінно виконувати вимоги школи. Якість цього процесу переважно залежить від соціального оточення учня.

Адаптація учня до умов школи може бути тимчасовою, постійною, байдужою, ситуаційною і фрагментарною.

Процес адаптації і реадаптації учня продовжується протягом всієї навчально-пізнавальної діяльності у конкретній школі, тому що характер їх дій постійно змінюється, становиться емоційно насиченішим.

Функція емоційного розвантаження. Ця функція у навчальному середовищі реалізується через позитивний соцiально-психологiчний клiмат і морально-психологічну атмосферу, що визначає самопочуття кожної особистостi у ньому, її задоволення групою, вiдчуття комфорту вiд перебування в нiй, характер мiжособистiсного сприймання i налагодження взаєморозумiння, емоцiйний настрiй. Особливо цьому сприяють змістовні культурно-виховні заходи.

Організаційна функція сприяє процесам самоорганiзацiї, самоуправлiння, самовдосконалення особистості учня й зумовлена сприятливими умовами для виявлення здiбностей кожного, взаємною вiдповiдальнiстю, взаємовиручкою та взаємним доповненням. Потенцiйна ефективнiсть навчального колективу повністю проявляється у взаємодопомозi, виконаннi в разi потреби функцiй ровесників, у тому числi й учителів.

Коригуюча функція враховує ступінь розвитку групових норм - загальних правил поведiнки, яких додержуються учні у класі та школі (груповi думки, традицiї і правила поведiнки); групових процесів (етапи виникнення, розвитку та розпаду малої групи, рiвнi розвитку малої групи, керiвництво та лiдерство); систему санкцiй. Також характер педагогічного процесу передбачає прямий виховний вплив на учнів, не допускає неорганізованості, недисциплінованості. Через те шкільне середовище безпосередньо здійснює соціалізаційні, ресоціалізаційні та профілактичні функції до кожного учня.

Важливим різновидом як соціального, так і навчального середовища є колектив конкретного класу. Специфіка їх функціонування і педагогічний зміст діяльності свідчить про те, що вищезазначені функції навчального середовища за своїм характером є об‘єктивними. Розглянемо їх більш глибоко на прикладі класного колективу. Характер соціального життя нашого суспільства, сучасні відносини між людьми призводять до того, що колективи різного типу грають все більшу роль у сучасному житті, в тому числі й у школі в силу їх специфіки функціонування. Вони в значній мірі формують особистість учня. Але таке формування рис і особливостей особистості може відбуватися стихійно тільки в силу її перебування в колективі. Проте воно може (і повинне) стати об’єктом цілеспрямованих зусиль, тобто виховання. Через відповідну організацію життя класного колективу, в діяльність якого залучена та чи інша особистість, ми можемо впливати на її психологічний вигляд, вносити деякі бажані риси в особливості її поведінки і духовного складу.

Але навчальні колективи не завжди вчиняють виховний вплив на своїх членів. Треба провести чітке розмежування між фактором впливу такого колективу на учня, який залучений до його складу, та між процесом виховання цього учня колективом. Під вихованням розуміється, перш за все, такий вплив оточуючих ровесників на індивіда, який спрямований на зміну поведінки, рис його індивідуального складу, який узгоджувався б з нормами національної та загальнолюдської моралі, норм і правил поведінки. Не кожний класний колектив і, тим більше, соціальна група виховують учня, і далеко не кожний вплив, який він зчиняє, може стати плідним.

Реальний процес виховання особистості в класному колективі можливий при певних умовах, які пов’язані з особливостями як навчального колективу, так і самої особистості учня. Сутність класного колективу полягає у наявності підпорядкованій інтересам суспільства головної мети діяльності, та заснованому на цьому підпорядкуванні єдності його зовнішній (у смислі регламентованій суспільством, офіційній, статутній) та внутрішній (психологічній міжособистісній) структурі.

Вплив колективу на учня може носити неусвідомлюваний характер, тобто сам індивід не усвідомлює, які зміни з`явилися в його поведінці, в характері його відносин до тих чи інших сторін діяльності. Але цей же вплив колективу може дуже добре усвідомлюватися і учнем.

Таке усвідомлення можуть відбуватися у двох формах. Учень просто помічає у собі самому які з ним відбулися зміни в тих чи інших сторонах його психічного життя, приймаючи це як факт, який вже здійснився. При цьому виникає позитивне відношення до змін, які відбулися. Він ставить перед собою свідомі цілі та задачі з їх укріплення та розвитку. В цьому випадку вплив колективу виступає у вигляді процесу, який спонукає до самовиховання учня.

Слід підкреслити, що ступінь впливу колективу знаходиться у залежності від відношення самої особистості до даного колективу. Питання про характер виховного впливу колективу на особистість учня торкається, по-перше, в проблему колективу - що він собою являє, яка його організація та структура, ступінь його згуртованості, якими є ідеї, які його живлять, який є характер пануючих в ньому настанов. По-друге, він стосується проблеми особистості вихованця - яка вона є у її відношенні до колективу, до зв’язків її з його членами, до впливів колективу. При постановці конкретної задачі перед тим чи іншим колективом у відношенні виховного впливу на його членів обидва ці моменти повинні бути враховані та прийняті до уваги для того, щоб можна було отримати необхідний результат. Впливи навчального колективу, які носять виховний характер, можуть відображатися у наступних ознаках (параметрах):

зміна зовнішньої поведінки учня, прищеплювання певних рис поведінки, які не мали місця раніше. Виникають певні навички, звички та форми звернення до учня, форми спілкування з ними;

зміна важливих рис внутрішнього складу учня. Такі зміни особистості вихованця в межах колективу носять глибокий характер та торкаються суттєвих рівнів та сторін його особистості. В більш широкому плані ці зміни можуть характеризуватися певними новими видами настанов у відношенні значущих сторін соціального життя, виникнення нових ціннісних орієнтирів, нових інтересів, запитів та потреб у різних сферах життя;

подолання настанов та відносин, які склалися у минулому, до ряду явищ у житті, які не узгоджуються з принципами поведінки учня, принципами моралі, прийнятими у даному навчальному колективі. Якщо учень своєю поведінкою не відповідає нормам та моралі даного навчального колективу, то вступає в дію соціальний контроль. В ньому треба відрізняти норми-правила та норми-очікування. Норми-правила - є найважливішими нормами колективу. В навчальному колективі, це - настанови, накази, інструкції, правила діяльності навчального закладу. Порушення норм-правил несе за собою суворе покарання (дисциплінарне стягнення, кримінальна відповідальність). Норми-очікування - це норми, так би мовити, індивідуальної поведінки особи (наприклад надмірна грубість або зверхність в спілкуванні). Порушення норм-очікувань несе за собою погіршення в стосунках між членами колективу, конфлікти, “остракізм” (відторгнення) порушника групових правил та норм від колективу. Суворість покарання залежить головним чином від типа порушеної норми;

виникнення нових форм спілкування з ровесниками (формальне та неформальне спілкування, спілкування в трьох рівнях “учитель - учень”, “учень - учитель”, “учень - учень”).

Які ж можна виокремити психологічні засади виховного процесу в навчальному колективі, ті шляхи зв’язку за якими відбуваються процес виховного впливу? Реальним підгрунтям виховного впливу навчального колективу на особистість, яка є його членом можна вважати такі:

об’єктивні вимоги, які висуваються до учня, якого залучили до відповідного навчального колективу, основні форми відносин з товаришами. Ці відносини, зовнішньо визначені сутністю навчально-пізнавальної діяльності, що виконується, регламентується відповідними статутами та нормами. Такі відносини передбачають усвідомлення необхідності виконання пов’язаних з діяльністю обов’язків, тобто наявність дисципліни, відповідальності за коло обов’язків, які виконуються, відповідальності, працелюбності, активності, вміння стримати у собі бажання, які пов’язані з порушенням перебігу навчально-пізнавальної діяльності;

суттєву передумову виховного впливу навчального колективу створює сприятливий морально-психологічний клімат, який може бути в ньому створений;

важливою засадою, що створює можливість зміни певних сторін психічного життя особистості, є формування загальних поглядів (на засадах перебування у колективі та спілкування з його членами) на ті чи інші факти соціальної дійсності, виникнення нових видів емоційного відношення до різних явищ суспільного життя, моральних та естетичних цінностей, тобто формування колективної громадської думки.

Безпосередньо ті, хто здійснюють виховну роботу у навчальному колективі (працівники органів освіти, насамперед - учителя, класні керівники, психологи тощо), повинні враховувати не тільки фактори, які позитивно впливають на формування особистості учня, але й чинники, які об’єктивно існують в навчальному колективі та можуть заважати розвитку особистості учня в бажаному напрямку. Це можуть бути проблеми нерівномірного протікання фізичного, психічного та соціального розвитку особистості, формування розумових здібностей, проблеми психосексуального розвитку особистості, закріплення стереотипів виразу емоційних станів, соціальної адаптації. Результатом нерівномірності, часом суперечливості цих процесів досить часто стають проблеми в спілкуванні, адаптації учнів, порушення правил поведінки та спілкування.

Виникають психологічно-вікова, соціологічна та індивідуально-психічна проблеми адаптації учня у навчальному колективі.

Психологічно-вікова проблема пов’язана з тим, що в процесі створення стійкого образу "Я", який проходить саме в шкільному віці, виникають наступні фактори, що можуть викликати труднощі у виховному процесі особистості вихованця: занижена нестійка самооцінка, яка призводить до депресивних та невротичних реакцій; завищена самооцінка, яка призводить до агресивності, соціальної дезадаптації.

Соціологічна проблема пов’язана з тим, що в процесі соціального становлення учень залучається до тієї чи іншої групи ровесників. За спрямованістю такі групи можна поділити на: соціально позитивні; байдужі до соціального життя; антисоціальні. Ця структура малих груп формується, як правило, і у навчальному колективі.

Будь-який навчальний колектив має двосторонню систему внутрішніх відносин. Тобто існує формальна та неформальна система відносин в колективі. Офіційні відносини регламентуються статутами, наказами, настановами, інструкціями та розпорядженнями і здійснюється шляхом нормативної поведінки.

Проте існують стосунки, які неможливо урегулювати адміністративно. Ці стосунки обумовлюються неформальною структурою колективу і виявляються методами соціометрії. Неформальні міжособистісні відносини у класах можуть відігравати важливу як позитивну так і негативну роль в згуртованості, організованості, підвищенні якості навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Відповідно до спрямованості неформальні групи, що функціонують у навчальному колективі, можна розділити на:

соціально позитивні (активісти, позитивні лідери групи й ті, хто дотримується їхнього прикладу);

байдужі до соціального життя (так звані середняки);

антисоціальні (негативні лідери та особи, які підпадають їхнього впливу).

Відтак учень потрапляє до колективу, і в процесі адаптації до умов, які існують в ньому, в процесі самоідентифікації прилучається до однієї з охарактеризованих вище неформальних груп. Колектив, зокрема навчальний, як форма організації учнів в ідеалі має виступати як частина структури суспільства позитивної спрямованості. Колективові властиві наступні риси: єдність цілей, узгодженість вольових дій щодо їх досягнення, відсутність антагонізму, співробітництво, взаємодопомога, дисципліна, яка заснована на відповідальності.

Навчальний колектив за своєю організацією тим нижче спускається до рівня групи, чим гірший в ньому соціально-психологічний клімат. Наприклад, явище яке вчені назвали "порядок клювання" зустрічається в багатьох колективах з низькою дисципліною, неблагополучним соціально-психологічним кліматом. Врахування цих негативних сторін навчального колективу є необхідною умовою ефективності педагогічного процесу.

Механізм впливу колективу на особистість загалом, і навчального колективу на учня, зокрема, ще не достатньо вивчений можна виділити такі його прийоми:

навіювання, пов’язане з прийняттям особистістю учня авторитету лідера (в ідеальному варіанті – учителя, класного керівника) та основної маси членів колективу;

наслідування, яке пов’язане з засвоєнням стилю поводження з ровесниками, манери триматися, говорити, спілкуватися, які розповсюджені у колективі. Але наслідування охоплює тільки зовнішні прошарки поведінки учня, зміни ж емоційного відношення індивіду до тих чи інших явищ соціального життя не можна пояснити таким чином;

ідентифікація, яка пов’язана з процесом вживання в духовний світ навчального колективу, порівняння та ототожнювання з ним, з його соціальними цінностями, симпатіями та інтересами. В учня може виникнути бажання до розуміння цього кола цінностей; таким чином виникають основи для засвоєння цього світу цінностей.

Показниками (ознаками), які свідчать про зміни в особистості вихованця, які відбулися завдяки виховному впливу військового колективу, можна вважати такі:

позитивні зміни у характері діяльності, яка відбувається в колективі (більш інтенсивно, якісно тощо). За цими позитивними змінами стоїть зміна мотивації даної діяльності, пов’язана з виникненням нових ціннісних орієнтирів у учня;

нове відношення до загальнолюдських, національних, моральних, естетичних цінностей, які виражені у різних формах (відношення до навчально-пізнавальної діяльності, зміна у зовнішньому вигляді вихованця);

готовність до виконання таких задач у житті навчального колективу, які раніше відкидались, або виконувалися без будь-якого інтересу, формально;

нове відношення до оточуючих членів колективу, яке відбивається в нових, позитивних якостях спілкування з ровесниками, проявом уваги, інтересу, співчуття;

зміна поведінки в цілому, її “почерку”, стилю, яка свідчить про те, що в особистості даного вихованця відбулися зрушення у колі його звичок інтересів, потреб та запитів.

Поиск по сайту: