Педагогічна характеристика соціального середовища

Соціальне середовище є однією з основних категорій таких наук як соціальна психологія, соціальна філософія, соціологія, соціальна педагогіка. Але тільки соціальна педагогіка і теорія виховання глибоко і всебічно розглядають його педагогічні аспекти, виховний вплив на особистість, обгрунтовують виховні функції. Це пов’язано з тим, що соціальне середовище як постійне джерело поповнення особистого досвіду, знань вихованця є тим об’єктивним фактором, що визначає його життєві настанови, особистісну спрямованість, характер потреб, інтересів, зацікавлень, ціннісних орієнтацій, реальну поведінку, процес самовизначення і самореалізації. Цей аспект соціального середовища обумовлює конечність чіткого визначення важливої групи методів виховання – методів опосередкованого виховного впливу. Власне зміст цієї групи складає соціальне середовище.

Охарактеризуємо більш глибоко проблему взаємозв’язку соціального середовища і особистості. В історії проблема взаємозв’язку суспільства та особистості вирішувалася по-різному. В ХУІІІ ст. П. Гольбах та К. Гельвецій визнавали визначальний вплив умов суспільного життя на розвиток особистості. Політичний устрій, форми правлення, матеріальний стан людей вважалися головними факторами виховання людини. Саме ж суспільство представлялося як механічна сума індивідів. Щоб зрозуміти суспільство, на їх думку, необхідно було вивчати “природу людини”. Таким чином соціальне зводилося до індивідуального. Сутність людини обмежувалась розумінням її, перш за все, як фізичної істоти звідси і суспільні закономірності зводилися до природних. Усі існуючі розбіжності між людьми, на думку К. Гельвеція, створюються вихованням, під яким він розумів вплив усіх умов життя, зовнішніх людині.

На початку ХХ століття Е.Дюркгейм розмежовує дві реальності - соціальну (суспільство, держава, колектив) та індивідуальну (особистість). Взаємовідносини між цими двома реальностями характеризуються постійною боротьбою, антагонізмом, протиріччям, непримиренністю. Індивідуальній свідомості протиставляється колективна. Суспільство по відношенню до особистості, індивіда проявляє себе як зовнішня, незалежна, примусова сила. Воно домінує над особистістю, створює особистість, є джерелом найвищих цінностей для неї. Хоча Е.Дюркгейм і визнає, що суспільство виникає як результат взаємодії індивідів, проте воно, як тільки виникло, починає жити своїм самостійним життям, за своїми власними законами. З цього моменту все індивідуальне життя визначається соціальною реальністю, певною надіндивідуальною силою. Особистість по відношенню до цієї сили безпомічна, повністю визначається нею та не може виступати активним фактором зміни цієї сили. Передбачається, що індивід не може змінити суть та хід течії соціального життя, або може впливати на нього дуже незначно.

Серед суспільних факторів, які визначають життєдіяльність людей і діють як зовнішня примусова сила, Е. Дюркгейм виділяє моральні та етичні норми, типи суспільних зв’язків (сімейні, державні, колективні тощо). Оскільки свідомість та поведінка особистості повністю визначається суспільством, то стан і характер розвитку особистості повністю залежить від стану та ступеню згуртованості суспільства.

Якщо суспільство знаходиться в критичному стані, то для особистості настає також період криз, тому що втрачається значущість соціальних факторів та регламентацій. Звідси нестримність індивідуальних бажань та пристрастей, деградація особистості. Саме такий період переживаємо ми тепер в нашій державі. Період становлення незалежної молодої держави - України, проходить з великими економічними, політичними труднощами, труднощами в духовному житті суспільства. Кризи в цих сферах життя впливають на формування та згуртованість українського суспільства взагалі, та формування та виховання особистості громадянина України зокрема.

Протилежна концепція пов’язана з абсолютизацією відносно самостійного розвитку особистості. Людина розглядається окремо від суспільства. Видатним представником цієї концепції був М.Вебер. Однією із центральних категорій його теорії є категорія “соціальна дія”, яка означає дію саме індивіду, що спрямована на розв’язання життєвих проблем та протиріч. Головною ознакою соціальної дії є суб’єктивне осмислення індивідом можливих варіантів поведінки людей, які вступають у відносини з суб’єктом. На відміну від Е.Дюркгейма, який особливим суб’єктом соціальної дії визнає суспільство або колектив, М.Вебер однозначно бачить в цій ролі тільки окремих індивідів, тобто соціальне середовище М.Вебера, це середовище суб’єктів, які виконують ту чи іншу соціальну дію.

Марксистська концепція людини акцентувала увагу на її соціальній сутності, історичності походження та розвитку, вичленовуванні соціальної детермінанти його розвитку, виявила складність та багатство взаємозв’язків людини та суспільства. “Індивід є суспільна істота, тому будь-який прояв його життя, навіть якщо він і не виступає в безпосередній формі колективного, яке здійснюється спільно з іншими, є проявом та ствердженням суспільного життя”.[1]

Вже пізніше для характеристики всієї сукупності оточуючих людину суспільних умов його існування, формування та діяльності, що охоплюють суспільно-економічну систему в цілому, матеріальні та духовні умови, суспільну свідомість та культуру в науковій літературі застосовують категорію “соціальне середовище”. Родовим для поняття “соціальне середовище” є поняття “середовище”, яке передбачає сукупність усіх умов, що оточують та мають свій вплив на даний предмет, людину (прямо чи опосередковано). Середовище - частина буття, яка передбачає дещо (речі, тварини, людина тощо), по відношенню до якого воно існує. Без цього “дещо” поняття середовище втрачає сенс, тому що середовище обов’язково передбачає, що в ньому існують і що на нього впливають. Та частина буття, яка не впливає на предмет, людину, не може називатися їх середовищем.

“ Соціальне середовище – сукупність соціальних умов життєдіяльності людини, що впливають на її свідомість і поведінку. Поняття соціальне середовище є видовим стосовно більш загального поняття “середовище”, змістом якого є все те, що оточує річ, рослину, тварину або людину і впливає на них безпосередньо чи опосередковано. …до середовища людини мають бути віднесені економічні, політичні, соціальні і духовні умови й відносини, території та інші соціальні спільноти й об’єднання тією мірою, якою вони стихійно або цілеспрямовано, прямо або опосередковано впливають на свідомість і поведінку особи”.[2]

Поняття “суспільство” та “соціальне середовище” є однопорядковими, але не тотожними, тому що не всі сторони, елементи суспільства оточують особистість та спричиняють вплив на неї. Поняття “соціальне середовище” передбачає та підкреслює існування певного суспільного оточення, сукупності соціальних умов по відношенню до певного соціального суб’єкту (особистості, групи, колективу, класу тощо). Тому для кожного з них зміст соціального середовища буде різний. Ті чи інші сторони суспільства, суспільних умов стають елементами соціального середовища в тому випадку, коли вони спричиняють на нього будь-який вплив.

Отже, середовище – все те, що оточує людину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку, соціалізації та формування як особистості. Виходячи з такого розуміння категорії “середовище”, соціальне середовище можна визначити як всю сукупність суспільних, матеріальних та духовних умов, факторів, відносин тощо, в яких існує особистість, які її оточують і роблять той чи інший вплив на її свідомість, поведінку і діяльність.

Соціальне середовище являє собою складне структурне утворення, яке характеризується багаточисельними рівнями, складними зв’язками та відносинами між елементами. Розрізняють соціальне середовище у широкому розумінні – макросередовище, що охоплює всю суспільно-економічну систему, соціум (наприклад, яскравим прикладом у цьому випадку є Збройні сили України), до якого належить воїн та у вузькому розумінні – мікросередовище, що охоплює безпосереднє соціальне оточення воїна – сім’ю, військово-професійну спільність (наприклад, відділення, взвод, рота, батальйон), неформальну групу (коло ровесників) та ін.

Водночас, зміст поняття “соціальне середовище” включає елементи і суспільного буття, і суспільної свідомості. Тому, говорячи про формування індивідуальної свідомості категорія “соціальне середовище” найбільш адекватно відображає всю сукупність детермінуючих факторів соціальної дійсності. В структуру соціального середовища входять елементи соціальної структури суспільства: класи, соціальні групи, різного роду колективи, спільноти, родина тощо. До нього також відносяться особливості побутових, територіальних, культурних і демографічних умов життя людей. Серед них особливе місце посідають освітньо-виховні осередки, як важлива ланка макросередовища. Формування особистості являє собою процес активної взаємодії всіх умов, факторів, відносин соціального середовища і самого вихованця. Соціальне середовище звідси виступає у якості фактора цього формування в залежності від того об’єктивного стану, яке займає особистість у структурі суспільних відносин. Характер його впливу буде відзначатися сукупністю всіх соціальних ролей, до якої залучена особистість. Вплив соціального середовища на особистість буде відрізнятися і в залежності від основних її об’єктивних демографічних характеристик (стать, вік, національність).

Вплив соціального середовища на особистість вихованця та її подальший розвиток неодносторонній, він відбувається через найближчі умови та фактори її безпосереднього оточення, через мікросередовище, яке є суттєвим елементом загального соціального середовища. Безпосереднє соціальне середовище виступає сполучною ланкою між особистістю і суспільством.

Ця ланка створює той неповторний, притаманний лише даному індивідові комплекс матеріальних, духовних і особистісних чинників, які і визначаються як мікросередовище. Його найважливішими структурними компонентами є:

первинний трудовий або навчальний колектив;

профспілкова та інші громадські організації за місцем роботи;

неформальне об’єднання за інтересами тощо.

Характер впливу мікросередовища на формування особистості вихованця визначається не тільки загальними умовами, а й значною мірою залежить від особливих або регіональних умов, наприклад, місто, сіло, селище міського типу.

Отже, загальна соціальна детермінація пов’язана з впливом на особистість найбільш суттєвих, основних глобальних рис, умов і факторів конкретного суспільства, класу соціальної спільноти (макросередовища). Цей вплив є підгрунтям формування певного соціального типу особистості вихованця, який містить у собі найважливіші соціальні якості особистості, які визначають соціальну спрямованість її свідомості та поведінки. Це ті якості та властивості особистості, які є типовими для неї як для представника певного соціального середовища, конкретної соціальної та професійної групи тощо. В таких умовах формуються його індивідуальні якості особистості, соціально-психічна своєрідність, відбувається самоактуалізація, самореалізації і самозатвердження як особистості.

Характер впливу суспільних умов соціальної дійсності на особистість вихованця буде залежати від ступеню відповідності відносин у колективі, що відрізняють середовище найближчого оточення особистості, загальним умовам соціального середовища. В залежності від характеру цієї відповідності, конкретне мікросередовище буде або виступати перешкодою впливу загального суспільного середовища, або стимулювати та забезпечувати адекватність цього впливу відповідно до специфіки конкретного середовища.

Конкретне мікросередовище посилює або, навпаки, послаблює детермінуючі впливи макроумов, послаблює або посилює дієвість соціальних вимог. Його вплив може загальмувати формуючий вплив на особистість вихованця об’єктивних умов дійсності. Кожне конкретне мікросередовище по своєму перероблює впливи зовнішніх соціальних умов і тим самим може видозмінювати характер соціальних вимог до особистості вихованця, що висуваються, надавати їм різні спрямування, посилювати чи послаблювати дієвість, викривляти зміст вимог.

Не слід протиставляти вплив на особистість макросередовища і конкретного мікросередовища. Соціальне макросередовище впливає на формування та розвиток особистості вихованця через впливи різного роду конкретних мікросередовищ, в яких діє вона. Ознака, яка розділяє макросередовище та конкретне мікросередовище, є безпосередність взаємодії з особистістю вихованця. Тому макросередовище спричиняє свій регулюючий та формуючий вплив на особистість через умови найближчого оточення. А для цього зміст макросередовища, соціальна інформація, яка міститься в ньому, повинна бути трансформована у конкретне мікросередовище. Наприклад, дія професійного мікросередовища на формування особистості вихованця, суворо кажучи, теж не носить безпосередній характер, а опосередковується діяльністю, які виконує вихованець в умовах конкретної професійної діяльності. Хоча будь-яке професійне мікросередовище є проявом основних суттєвих рис соціального макросередовища, між ними можливі протиріччя, конфлікти, які відбиваються на формуванні особистості. Конкретне професійне середовище характеризується власними особливостями, рисами, які спричиняють вплив на формування особистості певного вихованця. Ці особливості соціального середовища, точніше – професійного, перш за все, обумовлюють різне об’єктивне положення людини, яке визначається формами і особливостями впливу соціального середовища на її особистість, конкретним сприйняттям особистістю цих впливів.

До особливостей соціального середовища можна віднести такі:

рівень та характер наданих соціальним середовищем можливостей для самоактуалізації та самореалізації, прояву індивідуальних здібностей та творчого потенціалу особистості;

рівень єдності та цілісності складових елементів (соціальних відносин, соціальних сфер) соціального середовища;

рівень рівномірності розвитку різних елементів та сфер соціального середовища.

Отже, зміст вищевикладених розмірковувань свідчить про те, що суттєвим різновидом соціального середовища є конкретне професійне середовище, що представляє собою сукупність різноманітних умов, які безпосередньо впливають на особистість вихованця під час здійснення професійних функцій.

Умови, які безпосередньо впливають на особистість у соціальному середовищі, можна класифікувати на дві групи:

суспільні;

матеріально-фізичні.

До суспільних умов належать первинні колективи, педагогічний процес, ритуали, соціальне середовище певного регіону, і, відповідно, до матеріально-фізичних умов – матеріально-побутові умови життєдіяльності працівників,, клімат тощо.

Елементи конкретного середовища можуть впливати на людину прямо чи опосередковано, стихійно чи цілеспрямовано. Його вплив може бути випадковим чи закономірним, носити стійкий або тимчасовий характер. Ефективність цього впливу на формування та розвиток особистості вихованця багато в чому визначається єдністю, спільністю визначальної спрямованості об’єктивних умов конкретного середовища. Виховна робота має послабити асиміляцію факторів впливу соціальних процесів, які обумовлюють поряд із позитивним впливом соціального середовища негативні, дестабілізуючі свідомість та поведінку особистості, моменти.

Процес впливу конкретного середовища не можна розуміти та обмежувати тільки зовнішнім впливом об’єктивних умов. Вплив такого середовища це завжди процес взаємодії його з особистістю і цей процес двохсторонній. Той соціальний досвід, який створений конкретним середовищем, є своєрідним будівельним матеріалом, який активно використовується особистістю вихованця, перероблюється і співвідноситься з її внутрішнім світом, внаслідок чого і формується його особистість у єдності загальних та індивідуальних рис. Особливості внутрішнього світу особистості вихованця, які інтегрують духовні, фізичні, психічні, біологічні його елементи, виступають відносно самостійним фактором соціальної детермінації свідомості та поведінки конкретної особистості, які інтегрують якісну своєрідність, індивідуальність відбиття у свідомості у особистості зовнішніх умов як об’єктивного, так і суб’єктивного гатунку.

“Усе у психіці особистості, яка формується, так чи інакше обумовлене зовнішньо, але ніщо у її розвитку не виводиться безпосередньо із зовнішніх впливів. Внутрішні умови, які формуються під впливом зовнішніх, не є, проте, їхньою безпосередньою механічною проекцією. Внутрішні умови, які складаються та змінюються в процесі розвитку, самі по собі обумовлюють той специфічний круг зовнішніх впливів, під які підпадає дане явище. Це загальне положення має особливе значення для розуміння розвитку особистості. Закони зовнішньо обумовленого розвитку особистості - це внутрішні закони. З цього повинно виходити дійсне вирішення важливої проблеми розвитку та навчання, розвитку та виховання”.[3]

Актуальні проблеми педагогіки, які розглядаються в даному посібнику, безпосередньо торкаються проблем зовнішніх та внутрішніх впливів на особистість вихованця. Тому в наступному параграфі даного розділу ми торкнемося проблем первинного навчального колективу як представника конкретного мікросередовища, яке оточує вихованця, його виховного впливу на учнів та виховних функцій навчального середовища.

Поиск по сайту: