Модальність суджень, взаємовідношення між ними

До сих під ми розглядали прості судження, а також складні, які утворені з кількох простих. В них щось стверджувалося або заперечувалося про взаємини між предметами, а також про ознаки предметів.

Разом з цим у таких судженнях не встановлюється характер взаємодії між суб’єктом та предикатом (або між простими судженнями – у складних). Цей характер має назву модальності і відповідно визначається у так званих модальних судженнях. Утворимо їх:

“Всі правознавці є знавцями законів”

®

“ Безсумнівно, що правознавці є знавцями законів”;

“Якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд”

®

“ Імовірно, що якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд”

Ми бачимо, що модальні судження не просто заперечують або стверджують щось – натомість вони дають оцінку стосунків між S i P з певної точки зору.

Тобто про предмет А можна сказати, що він має властивість В – це буде так зване асерторичне судження. Проте можна доповнити і уточнити, чи є цей зв’язок між А і В необхідним, чи випадковим, добре це чи погано, чи є доведеним цей зв’язок, чи ні. В результаті таких уточнень ми отримуємо модальні судження різних видів – завдяки так званим модальним операторам. Вони вивчаються у модальній логіці, у якій є такі розділи: епістемологія, деонтична логіка, логіка дії, логіка прийняття рішення, логіка прийняття рішення, логіка надання переваги та інші – у кожній з них існують свої модальності. Нижче у таблиці 3.3. подаються деякі найбільш вивчені їх види.

Таблиця 3.3. Види модальностей (за О.Д.Гетьмановою)

До кожної з груп модальностей входять три основних модальних поняття. Друге називається слабкою характеристикою, перше і третє – відповідно сильною позитивною і сильною негативною характеристиками. Іноді у якості доповнення вводиться четверте модальне поняття, яке може вживатися для означення об’єднання сильного позитивного та нейтрального.

Зазначимо, що логічні модальності вивчалися ще Аристотелем і середньовічними логіками. Детальне дослідження численних груп модальностей почалося у 50-ті роки ХХ ст., хоча перші згадки про них належать до пізньої античності і Середньовіччя.

Взаємовідношення між судженнями

Між судженнями, як і між поняттями, існують взаємовідношення. Вони можуть бути порівнювані (мають загальний суб’єкт або предикат) і непорівнювані. Наприклад, непорівнюваними будуть судження “Україна – незалежна і суверенна держава” і “Деякі з студентів ДонДУУ навчаються за фахом “соціологія”. Порівнювані судження поділяються на сумісні і несумісні за критерієм істинності або неістинності.

Сумісні за істинністю судження виражають одну й ту ж думку повністю або частково. Відношення сумісності поділяють на відношення еквівалентності, логічної підлеглості та часткового співпадіння.

Сумісні еквівалентні судження виражають одну й ту ж думку, однак у різній формі. У таких судженнях однаковий суб’єкт, а предикати різні за формою, але однакові за змістом або навпаки. Також ясно, що еквіваленті судження можуть бути або істинні або не істинні. Наприклад:

“Логіка – наука про закони і форми вірного мислення”

“Наука, яка вивчає закони і форми вірного мислення називається логікою”.

Сумісні судження, що знаходяться у стані логічної підлеглості мають загальний предикат, а їх суб’єкти є поняттями, які знаходяться у стані логічної підлеглості. Наприклад:

“Всі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

“Деякі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

У відношенні логічної підлеглості знаходяться судження А та І, а також Е та О (дивись “Розподіл термінів у простому судженні”). Зрештою відношення між порівнюваними судженнями можна виразити у вигляді схеми, яка традиційно називається “Логічними квадратом” (див. рисунок 4.1.).

Відзначимо, що за “Логічним квадратом”

- істинність загального судження визначає істинність часткового, підлеглого йому;

- не істинність загального залишає часткове невизначеним;

- істинність часткового судження залишає загальне непідтвердженим (при порушенні цього правила може виникнути логічна помилка “поступове узагальнення”);

- неістинність часткового судження обумовлює неістинність загального.

Таким чином умовивід від загального судження до підлеглого йому часткового завжди буде вести до істинного висновку.

У відношенні часткового свіпадіння (субконтрарності) знаходяться судження І та О. Вони мають однакові суб’єкти і предикати, але різняться за якістю. Такі судження сумісні за істинністю (можуть бути істинними одночасно, але не сумісні за неістинністю). Якщо одне неістинне, то інше обов’язково істинне, якщо ж одне з них істинне, то інше може бути або істинним або ні.

Відношення несумісності суджень за істинністю включають: протилежність (контрарність) і протиріччя (контрадикторність).

Наприклад, контрарними є судження загальностверджувальні та загальнозаперечувальні (А і Е). Вони несумісні за істиністю але сумісні за неістинністю. Якщо одне з протилежних суджень істинне, то друге обов’язково буде неістинним. Якщо ж одне є неістинним, то істинність іншогоє невизначеною.

Контрадикторними є судження А і О, а також Е та І. Вона несумісні за істинністю і несумісні за неістинністю. Це значить, що якщо одне з них істинне, то інше – неістинне і навпаки.

Закономірності, які виражають відношення між судженнями мають велике пізнавальне значення і є важливими для визначення ступені істинності певних суджень, допомагаючи уникнути помилок при безпосередніх умовиводах, які виводяться з одного судження.

Поиск по сайту: