Підходи до оцінки ефективності менеджменту

Буквально ефективність означає дієвість, результативність, продуктивність.

Ефектом характеризується будь-яка взаємодія, котра дає результат. Ефект - це підсумок, результат діяльності, тоді як

ефективність характеризується відношенням ефекту до витрат ресурсів, що

забезпечили одержання ефекту Проте ефект і ефективність не збігаються. Таким чином, на відміну від ефекту, ефективність — це завжди відповідне співвідношення (результату і мети або результату і витрат на його досягнення), тобто ця величина відносна. Цією вихідною позицією і визначається розуміння ефективності управління.

У економіці, а відтак і в менеджменті, поняття ефективність означає максимізацію випуску продукції з мінімальними витратами на виробництво.

В якості показників, що відображають результат діяльності,

використовуються: обсяг реалізації продукції (надання послуг); частка продукту організації на ринку; обсяг прибутку; асортимент продукції або послуг; темпи зростання обсягів продаж;

показники якості продукції (послуг) організації тощо.

Інтегральний підхід до оцінки ефективності управління ґрунтується на

побудові синтетичного (інтегрального) показника, який охоплює декілька

часткових (безпосередньо не співставних) показників ефективності

управління.

Інтегральний підхід з’явився як один із варіантів подолання головного

недоліку переважної більшості показників ефективності управління –

неспроможності відобразити багатогранну ефективність управління в

цілому. Він є спробою оцінити ефективність управління за допомогою

синтетичних (узагальнюючих) показників, що охоплюють декілька

найважливіших аспектів управлінської діяльності конкретної організації

Рівневий підхід до оцінки ефективності управління виокремлює в процесі

оцінки три рівні ефективності: 1) індивідуальний; 2) груповий; 3)

організаційний та відповідні фактори, що на них впливають. Ефективність

управління при цьому формується як інтегрований результат

індивідуальної, групової та організаційної ефективності з урахуванням

синергічного ефекту.

На базовому рівні знаходиться індивідуальна ефективність, яка відбиває

рівень виконання завдань конкретними працівниками. Менеджери традиційно

визначають індивідуальну ефективність за допомогою оціночних показників,

що є підставою для збільшення заробітної плати, просування службою та

інших стимулів, чинних в організації.

Як правило, співробітники організації працюють у групах, що викликає

необхідність врахування ще одного поняття – групова ефективність. В

деяких випадках групова ефективність являє собою просту суму внесків

усіх членів групи (наприклад, група фахівців, що працює над

непов’язаними проектами).

Третій вид – організаційна ефективність. Організації складаються із

співробітників і груп; отже організаційна ефективність включає

індивідуальну й групову ефективність. Однак за рахунок синергічного

ефекту організаційна ефективність перевищує суму індивідуальної й

групової ефективності

Часовий підхід до оцінки ефективності управління виокремлює в процесі

оцінки коротко-, середньо- та довгострокові періоди, для кожного з яких

можна визначити специфічні критерії оцінки ефективності управління.

Часовий підхід до оцінки ефективності управління ґрунтується на

системній концепції та додатковому факторі (параметрі часу). З неї

випливає, що:

-організаційна ефективність – це узагальнююча категорія, що містить у

собі низку часткових категорій у якості компонентів;

-завдання управління полягає у збереженні оптимального балансу між цими

компонентами.

Поиск по сайту: