Зміст курсової роботи та вказівки до виконання окремих розділів роботи

Після етапу вибору теми студент має розробити її структуру. «Структура» від лат. structura – побудова, розташування. Курсова робота з міжнародної економіки складається з наступних розділів.

Титульний аркуш, на якому вказується: Міністерство освіти і науки України, Національний університет харчових технологій, факультет економіки і менеджменту, кафедра міжнародної економіки, курс, група, прізвище, ім'я та по-батькові, учений ступінь, учене звання наукового керівника, рік та місце написання (див. Додаток А).

План, в якому вказується структура роботи: вступ, назви розділів і підрозділів, сторінки їх початку та закінчення, висновки, список літератури, додатки.

Необхідна умова написання курсової роботи – складання плану. План детермінує і продуктивність наукової праці, і її якість.

План має бути чітко визначеним, коректним і детальним.

Перший план — робочий. Під час виконання курсової роботи план може удосконалюватися, уточнюватися, коректуватися, деталізуватися і суттєво змінюватися.

План дає можливість визначити обсяг роботи, схематично виділити проблемні питання, визначити послідовність виконання курсової роботи, певною мірою визначити раніше незнайомі терміни та поняття. Складання робочого плану дозволяє чіткіше визначити, сформулювати завдання дослідження.

В плані курсової роботи визначається вступ, розділи, висновки. Головне призначення плану - спрямувати процес пошуку, збір матеріалу, підготувати основу для написання тексту власне курсової роботи.

Остаточний план виникає в ході обробки зібраного матеріалу, коли вже сформульовані основні положення, зроблені висновки в курсовій роботі. Відредагований план допомагає забезпечити композиційність, логічність текстового викладу курсової роботи.

Після вибору теми, визначення структури роботи і складання її плану розробляється графік виконання курсової роботи.

Вступ (3 сторінки), де обґрунтовується актуальність теми, ступінь її наукової розробленості, вказуються основні публікації за даною темою, формулюються мета, цілі і завдання роботи, визначається об'єкт та предмет дослідження, основні методи дослідження, вказуються основні структурні складові роботи. Головне для вступу - зазначити суть проблеми, над якою працює студент, із чого і випливає актуальність теми. Уміння сформулювати наукову проблему свідчить про вміння виділити головне.

Актуальність теми курсової роботи. Цей структурний елемент містить обгрунтування стану досліджуваної проблеми, її значення у сучасності, корисності наукового дослідження. Студент повинен показати, яку частку у науковому знанні своєї галузі він збирається дослідити.

Об'єкт і предмет дослідження. Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне і часткове.

Об’єкт дослідження в курсовій роботі визначається відповідно до поставленої мети. Об’єктом дослідження може бути галузь (підгалузь) національного чи світового господарства, регіону світу чи країни, сфера діяльності, підприємство чи його підрозділи, процес чи явище суспільного, економічного розвитку країни.

Предмет дослідження визначається відповідно до обраної теми курсової роботи і спрямовує дослідницьку роботу студента на поглиблення вивчення тієї частини відносин функціонування об’єкта, яка дає можливість студенту досягти мети і сформулювати узагальнені висновки.

Мета і завдання курсової роботи. Формулюють мету та завдання, які вирішити для досягнення поставленої мети. Не варто формулювати мету як «Дослідження…», «Вивчення…», тому що ці слова вказують на спосіб досягнення мети, а не на саму мету.

Методи дослідження. В курсовій роботи наводиться перелік методів, які використовувалися. Вчені відокремлюють концептуальний, аспектний та системний підходи до дослідження. Концептуальний підхід припускає попередню розробку концепції дослідження, комплексу основних положень, які визначають загальну спрямованість, послідовність дослідження. Аспектний підхід опирається на вибір певного аспекту проблеми, виходячи з наявних можливостей. Системний підхід спирається на максимальне врахування всіх аспектів проблеми в їх взаємодії, визначення характеру зв'язків між аспектами та їх властивостями. Також необхідно використовувати порівняльний, історичний, статистичний та інші методи. Підходи можуть бути механістичними та діалектичними. Перші виявляють лише причинно-наслідкові зв'язки між явищами, а другі - зв'язки, породжені суперечностями. Діалектика спрямовує дослідника на те, щоб предмет, який досліджується, розглядався не як щось стійке і незмінне, а тільки в процесі розвитку. Головним способом конкретизації підходів є принципи дослідження, а саме: принцип об'єктивності, науковості, розвитку і взаємодії, цілісності тощо.

Основний текст складається з розділів і підрозділів загальним обсягом 30 - 40 сторінок. Кожний розділ закінчується короткими висновками, що повинні бути обґрунтованими, самостійними, грамотно викладеними.

В першому розділі студент розкриває теоретико-методичні засади, дає визначення понять, які містяться в темі курсової роботи, розкриває проблему в ретроспективі, дає теоретичний аналіз основних підходів до дослідження проблеми.

В другому розділі студент розкриває основні форми, види та типи явищ та процесів, аналізується фактологічний матеріал, здійснюється порівняльний аналіз тощо.

В третьому розділі здійснюється оцінка повноти вирішення поставлених завдань, викладаються результати власних досліджень студента, з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Студент повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних результатів, негативні результати, які зумовлюють необхідність припинення подальших досліджень.

Висновки (рекомендації) (до 3 сторінок). Викладають найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в роботі, які повинні містити формулювання розв’язаної наукової проблеми (задачі), її значення для науки та практики. Далі формулюють висновки щодо наукового та практичного використання здобутих результатів.

Список використаної літератури. Список використаних джерел розміщується в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів чи заголовків, або в хронологічному порядку (Додаток В).

Додатки. У разі потреби, до додатків доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для сприйняття роботи:

1. проміжні математичні доведення, формули та розрахунки;

2. таблиці допоміжних цифрових даних;

3. розрахунки економічного ефекту;

4. інструкції та методики;

5. ілюстрації допоміжного характеру.

Додатки потрібно позначати послідовно числами, або великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.

Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатку Д; формула (А.1) – перша формула додатка А.

Поиск по сайту: