ТЕМА 3. МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

ТЕМА 1. СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ

НА ПІДПРИЄМСТВІ

1. Планування як наука.

2. Об'єкти і предмет планування.

3. Планування як функція управління підприємством.

4. Методи та інструменти планових розрахунків.

5. Інформаційні ресурси та нормативна база планування.

Планування як наука

В умовах ринкової економіки таке планування стає у багато разів важливішим, ос­кільки без глибоких розрахунків, без обґрунтування і передбачення різного роду змін у майбутньому, вижити в конкурентній боротьбі дуже важко. Тому методам передба­чення і планування, як найважливішим складовим управління, необхідно вчитися.

Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем.

Ціль науки планування як складової економічної науки - описати, обґрунтувати та передбачити процес і явища дійсності (теоретичне відображення дійсності). Роль її та потреба в ній з боку суспільства зростає.

Наука планування - це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.

Методологія планування - це сукупність теоретичних висновків, загальних зако­номірностей, наукових принципів розробки планів, їх обґрунтування та опис відповідно до сучасних вимог ринку, які перевірені практикою.

Об’єктом науки планування є матеріальне виробництво. Предметом науки планування є процес планування і контролю діяльності підприємства.

2. Об'єкти, предмет планування

Форми й види планування залежать від конкретних об’єктів планування.

Об'єктом планування на підприємстві є його діяльність, серед напрямків якої можна виділити господарську, соціальну і екологічну діяльності.

1. Господарська діяльність - це головний вид діяльності підприємства, спрямований на одержання прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів власника майна підприємства й членів трудового колективу.

Господарська діяльність включає виробничі й управлінські процеси.

Управлінські процеси за своїм призначенням обслуговують матеріальні (технічні) процеси шляхом створення їх інформаційних моделей, які задають параметри станів виробничого процесу і його кінцевих результатів. Можна сказати, що управлінські процеси забезпечують взаємодію технічних процесів, причому ця взаємодія може бути технологічною і організаційною. У технології виробництва погоджуються моделі й конструкції виробів, матеріали, режими

обробки, устаткування тощо. Організація виробництва погоджує в часі й у просторі діяльність усіх виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць, робочих місць).

2. Соціальна діяльність забезпечує умови для відтворення працівника й реалізації його інтересів.

3. Екологічна діяльність спрямована на зниження й компенсацію негативного впливу виробництва на природне середовище.

Оскільки планування - це процес підготовки рішень про цілі, способи і методи їх досягнення шляхом цілеспрямованої порівняльної оцінки різних альтернативних ва­ріантів дій у передбачуваних умовах, їх прийняття завжди пов'язано із використанням ресурсів, то ресурси підприємства і є загалом предметом планування на під­приємстві.

Головна мета планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації та координації всіх про­цесів, виявлення ризиків і зниження їх рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін.

Планування у структурованій за різновидами управлінській діяльності є основою для прийняття управлінських рішень.

Прогнозування в управлінському циклі передує плануванню і його завдання поля­гає в науковому передбаченні розвитку виробництва, а також у пошуку рішень, які забезпечать розвиток виробництва та його частин в оптимальному режимі.

Організація - це діяльність, що направлена на створення та розвиток структури господарської системи, включає регламентацію окремих елементів процесу управлін­ня і, залежно від об'єкту, поділяється на організацію виробництва, організацію праці і організацію управління.

Координування забезпечує необхідну узгодженість дій працівників підприємства, тобто координація їх дій відповідно до плану.

Функція регулювання полягає в ефективному регулюванні та забезпеченні нор­мального проходження виробничих процесів на підприємстві.

Облік є базою для планування та аналізу виробничо-господарської діяльності з метою контролю та підвищення ефективності виробництва шляхом виявлення резервів.

Роль контролю як функції управління полягає в тому, що він є засобом здійснення зворотного зв'язку в системі управління і створює гарантії виконання планових рішень.

До процесів контролю включають:

- порівняння показників очікуваного і фактичного виконання планів;

- аналіз ймовірних відхилень від запланованих показників;

- перевірка припущень;

- перевірка методичної та змістової узгодженості планового процесу.

Активізація в управлінні досягається комплексним застосуванням методів мо­рального і матеріального стимулювання. В основі матеріального стимулювання зна­ходяться матеріальні потреби особистості, а в основі морального - соціальні потреби людини (потреби в спілкуванні, повазі тощо).

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конк­ретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнен­ня, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

Планування – це процес визначення цілей і завдань підприємства на певну перспективу та вибір оптимального шляху їх досягнення й ресурсного забезпечення.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

1) розробку загальних цілей;

2) визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх деталізацією;

3) визначення шляхів і способів досягнення цілей;

4) контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення плано­вих показників із фактичними та коригування цілей.

4. Методи та інструменти планових розрахунків

Сьогодні в процесі планування широко використовуються різні методи та інстру­ментарії розрахунків.

В плануванні існуючі методи обчислення планових по­казників поєднано у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні.

Метод, в основі якого є ресурси і динаміка минулих років, має назву екстраполяційного методу. На практиці його ще називають "плануванням від досягнутого рівня". Процедура обчислення набуває дуже спрощеного характеру: фактично досягнута величина показни­ка у базовому періоді коригується на середній відсоток її зміни. При цьому темпи зміни показника або приймаються такими, що склалися в минулому, або зменшуються чи збільшу­ються виходячи з досвіду або інтуїції.

Переваги методу:

- простий у розрахунку;

- не потребує великої кількості інформації;

Недоліки методу:

- базується на досягнутому рівні і не враховує змін у майбутньому;

- обмежений у використанні як ефективний; вигідний на ринку, де низький рівень конкуренції або для підприємств-монополістів.

Більш обґрунтованим вважають пофакторний метод. Планові значення показників при цьому методі визначаються на основі впливу найважливіших чинників (факторів). На вітчизняних підприємствах пофакторні розрахунки завжди супроводжувались розробкою планів із підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виробництво продукції.

Переваги методу:

- враховує вплив факторів на результуючий показник;

- є більш точним і обґрунтованим, тобто підвищує рівень наукової обґрунтованості планів.

Недоліки методу:

- важко врахувати вплив зовнішніх факторів;

- не враховується функціональна залежність між факторами;

- використовується велика кількість інформації;

- сфера застосування обмежується тільки планами із підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва. Для підприємств, які працюють в умовах ринку, ці завдання не є пріоритетними.

Нормативний метод планування ґрунтується на використанні технічно обґрунтованих норм і нормативів, що визначають ступінь економічної ефективності виробницт­ва. Цей метод планування передбачаєрозрахунок показників за нормами на початок планового періоду з наступною зміною норм в результаті впровадження організаційно-технічних заходів і формування на основі планових норм відповідних показників плану підприємства.

Переваги методу:

- має високий рівень обґрунтування цілей діяльності підприємства;

- стимулює розробку заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства.

Недоліки методу:

- недоступний у плануванні ринкових показників;

- необхідна велика кількість інформації.

Для визначення ступеня обґрунтованості показників, застосовують спеціальні ме­тоди планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод.

За допомогою спеціальних економіко-математичних моделей розробляється декілька варіантів плану, в яких найважливіші планові показники оптимізуються. Цей метод дає можливість знайти найбільш ефективні рішення, і з багатьох варіантів ви­брати найоптимальніший.

Балансовий метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів. У практиці планування баланси розробляються для різних видів ресурсів: матеріальних, трудових,фінансових. Баланси складаються з двох частин: перша частина відображає усі напрями витрат ресурсів відповідно до потреб, а інша – джерела надходження цих ресурсів.

Матричний метод планування являє собою побудову взаємозв'язків між виробничими підрозділами і показниками.

Пробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки і середніх величин при встановленні планових показників. Недоліком цього методу є те, що він не враховує зміни ринкової кон'юнктури на момент планування.

5. Інформаційні ресурси та нормативна база планування

Інформаційна база планування – це сукупність систематизованих за певними ознаками даних, які використовуються для розроблення планів на різних рівнях управління підприємством. До них належать показники, ліміти, економічні нормативи, відображені у формі, придатній для передачі й обробки за допомогою різних арифметичних та логічних операцій і які складають систему техніко-економічної інформації.

Інформація, яка використовується у процесі планування, поділяється на внутрішню та зовнішню.

Внутрішня інформація, що стосується діяльності підприємства, збирається всередині організації. Основними джерелами внутрішньої інформації є бухгалтерський та статистичний облік, звітність підприємства, аналіз господарської діяльності.

Зовнішня інформація стосується зовнішнього середовища організації і необхідна для прийняття конкретного управлінського рішення. Зовнішня інформація поділяється на вторинну (інформація, що була вже зібрана раніше, опублікована іншими) і первинну (спеціально зібрана інформація вперше).

Також інформація поділяється на вихідну, проміжну та результативну.

До вихідної інформації відносять контрольні цифри, ліміти, економічні нормативи і норми, які визначаються державними органами влади чи вищими органами управління підприємством, державні замовлення та звітні дані про виконання планів за минулий період.

До проміжної інформації – показники і техніко-економічні нормативи проектів стратегічних та поточних планів, а також розрахункові показники, призначені для забезпечення збалансованості планів і розрахунку потреби в ресурсах.

До результативної інформації відносять показники і техніко-економічні нормативи стратегічного та поточного планів, встановлені вищими органами управління підприємством.

В умовах ринкових відносин основою науково обґрунтованого планування є нормативна база.

Норматив – це відносна величина ступеня використання засобів виробництва та предметів праці за сучасної технології, прогресивної організації праці й високої кваліфікації персоналу.

Нормативна база підприємства складається з таких основних груп нормативів:

Нормування витрат праці передбачає використання наступних нормативів: норматив часу, норматив чисельності, норма виробітку, норма обслуговування.

Нормування використання засобів праці. Передбачає розроблення норм та нормативів з використання машин, механізмів, будівель та споруд, режиму їх роботи, обслуговування та ремонту, освоєння виробничих потужностей.

До цієї групи належать:

норми потреби в устаткуванні основного виробництва, норми потреби в устаткуванні загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв – визначають кількість устаткування певного виду для запланованих умов виробництва;

нормативи обслуговування, режими робіт, ремонту – на їх підставі визначають виробничу потужність підприємства та його підрозділів.

Нормування матеріальних ресурсів. Ця група містить норми та нормативи витрати матеріальних ресурсів; коефіцієнти використання матеріальних ресурсів; норми і нормативи запасів матеріальних ресурсів.

Кален­дарно-планові нормативи. До них відносять: величина партій запуску-випуску деталей, тривалість виробничого циклу, такт потокової лінії, календарні випередження

Фінансові нормативи регламентують взаємовідносини підприємства з бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями. Взаємовідносини з бюджетом формуються на основі законодавчо-встановлених податків, зборів, відрахувань; з банками - відповідно до відсотка за кредит чи депозитний вклад.

Нормативи повинні розроблятися всіма працівниками підприємства, які мають компетенції щодо їх встановлення.

Нормативи, після їх встановлення і використанні у плановому процесі, повинні бути доведені до структурних підрозділів і контролюватися щодо їх використання.

ТЕМА 2. СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА

1. Різновиди планів та їх комплекси.

2. Зміст поточних планів.

3. Організація процесу планування на підприємстві.

1. Різновиди планів та їх комплекси

Результатом планування є план, як модель дій, яка створена на основі кон'юн­ктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства –комплексна характеристика розвитку підприємства, що передбачає цілі, шляхи і способи їх досягнення, а також збалансоване використання і взаємодію ресурсів.

План дозво­ляє підприємству оцінити - наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допо­магає, а що заважає їх досягати.

Всі види планів (планування) можна класифікувати за такими критеріями:

За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і планів:

1. Обов'язковость планових завдань: директивне та індикативне планування.

Директивне планування - це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування.

Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма дер­жавного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антипо­дом директивного тому, що цей план не має обов'язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має направляючий, рекомендаційний характер.

Термін, на який складається план: довгострокове (перспективне), середньострокове і короткострокове планування.

Довгострокове планування охоплює період понад 5 років - 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

Прогнозування - це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково обґрунтованому судженні про перспективи розвитку об'єкта в майбутньому.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.

Короткострокове планування охоплює період до 1 року - піврічне, квартальне, місячне, де­кадне,тижневе і добове планування.

Типи цілей:

а) стратегічне планування;

б) поточне

в) оперативно-календарне планування;

г) зведене планування.

При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обся­ги і структура виробничої програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції.

Поточне планування про­водиться на короткостроковий період на базі визначеної виробничої програми, задано­го потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяль­ності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні госпо­дарської діяльності підприємства. Основне його завдання - в конкретизації показників по­точного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів.

З ведене планування – це визначення сукупних фінансово-еко­номічних результатів діяльності підприємства та фінансове планування.

Комплекси планів зай­мають проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або виокремлюють їх за належністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, як тільки вони передбачають зміну потенціалу підприємства. До комплексів планів належать інвестиційні проекти.

Інвестиційний проект - це комплекс заходів зі створення нового або модернізації діючого виробництва товарів, або надання послуг із метою отримання доходів і досягнення соціального ефекту.

Бізнес-план - це документ, який є результатом комплексного дослідження основних сторін діяльності підприємства; опис функціонування новостворюваного чи реконструк­ції діючого підприємства; робочий інструмент підприємця для організації своєї роботи. Бізнес-план на відміну від плану підприємства відображає розвиток одного конкретного напрямку його роботи на визначеному ринку. Підприємство може одночасно мати кілька бізнес-планів.

2. Зміст поточних планів

Склад розділів та показників плану визначаються кожним підприємством самостійно і залежить від специфіки і галузевої приналеж­ності підприємства, методів управління тощо.

У першому розділі розраховуються наступні показники економічної ефективності:

- узагальнюючі показники (обсяг реалізації, обсяг виробництва, витрати виробництва, прибуток, рентабельність);

- показники використання праці;

- показники використання необоротних активів, оборотних засобів;

- показники використання матеріальних ресурсів.

У результаті розрахунків економічної ефективності повинні бути знайдені рішення, які б забезпечували більш ефективне використання ресурсів у плановому періоді та підвищували ефективність господарської діяльності підприємства.

Другий розділ "Норми і нормативи" передбачає такі основні види норм і норма­тивів: норми витрат живої праці; норми витрат предметів праці; норми та нормативи використання засобів праці; норми і нормативи вдосконалення організації виробництва.

У третьому розділі "Планування збуту і виробнича програма підприємства" пла­нуються такі показники:

- розробляється план збуту продукції і виробнича програма підприємства в нату­ральних і вартісних показниках;

- визначається зміна залишків готової нереалізованої продукції;

- баланс виробничих потужностей і їх використання.

У четвертому розділі "Матеріально-технічне забезпечення" розраховується по­треба в сировині та матеріалах, паливі та енергії, обладнанні, необхідних для виконан­ня виробничої програми та джерела поповнення матеріальних ресурсів.

У пʼятому розділі "Персонал і оплата праці" планується ріст продуктивності праці, встановлюється загальна чисельність і структура персоналу, розраховується плановий фонд оплати праці.

У шостому розділі "Планування витрат виробництва":

- складаються планові калькуляції собівартості основних видів продукції та кош­торис витрат на виробництво продукції по підприємству;

- виявляються непродуктивні витрати та розробляються заходи щодо їх ліквідації;

У сьомому розділі "Фінансовий план":

- розраховуються планові надходження і виплати коштів;

- визначається додаткова потреба у фінансових коштах;

- здійснюється планування фінансових результатів діяльності.

- складаються оперативні фінансові документа: платіжний календар, кредитний план, касовий план.

У восьмому розділі "План інновацій" планується технічний розвиток виробництва, організаційні та економічні нововведення, а також управління ними.

У дев'ятому розділі "План інвестицій і капітальне будівництво" планування про­водять за такими показниками:

- приріст виробничих потужностей;

- обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт;

- обсяги незавершеного будівництва;

- інші напрямки інвестицій.

У десятому розділі "Соціальний розвиток колективу" плануються заходи по вирі­шенню таких завдань: покращення умов праці; покращення соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих; удосконалення стилю і методів керівництва колективом.

В одинадцятому розділі "План охорони навколишнього середовища та раціональне використання при­родних ресурсів" передбачаються заходи з охорони і раціонального.

3. Організація процесу планування на підприємстві

Можна виокремити основні стадії процесу (технології) планування:

1. Перша стадія. Розробка стратегічних, поточних, оперативно-календарних планів.

2. Друга стадія. Реалізація планів.

3. Третя стадія. Контроль результатів планування.

Ефективність системи планування (її успішність) визначається значною мірою рівнем її організації, направленої на раціональне поєднання основних елементів системи планування:

1) персоналу, який здійснює планування і який сформований в організаційну структуру;

2) механізму планування;

3) схеми процесу пла­нування;

4) засобів, які підтримують процес планування (інформаційне, технічне, органі­заційне й логістичне забезпечення).

До персоналу, який здійснює планування на підприємстві, відносяться всі спе­ціалісти, які у тій чи іншій мірі виконують функції планування. Для одних із них планові функції можуть бути основним видом діяльності (наприклад, для співро­бітників планово-економічного відділу), а для інших поєднуються з іншими ви­дами діяльності (наприклад, спеціалісти відділу збуту поряд із вирішенням пи­тань по збуту планують цей процес на майбутнє тощо).

Під механізмом планування розуміють сукупність засобів, методів, і власне, сам механізм прийняття планових рішень для забезпечення їх реалізації. Механізм планування розкриває зміст системи планування. В нього в загальному входять:

• розробка стратегічного плану розвитку, визначення цілей і задач діяльності підприємства на основі розробленого прогнозу з врахуванням аналізу зовнішнього середовища і внутрішніх можливостей підприємства;

• розробка поточних, оперативних та інших планів, проектів та програм;

• проведення моніторингу планової діяльності та контролю за здійсненням планів;

• функції, принципи, методи, які застосовуються при плануванні тощо.

На практиці застосовується три схеми організації роботи по складанню планів:

1) зверху-вниз (централізована);

2) знизу-вверх по ієрархічній структурі підприємства (децентралізована);

3) круговим способом (зустрічне планування).

При схемі «зверху-вниз» планові стра­тегії розробляються на вищому рівні управління, де визначаються цілі, основні напрямки й головні господарські завдання розвитку підприємства й проводиться взаємоузгодження нових пропозицій і механізму їхньої реалізації. Потім ці цілі, завдання й показники в більш деталізованій конкретній формі в міру просування на більше низькі рівні структури управління підприємством включаються в плани підрозділів.

Планування «знизу-вверх» здійснюється від планів на місцях через плани підрозділів до загального плану шляхом погоджень, об'єднань і коригувань.При плануванні «знизу-вверх» інфор­мація накопичується, головним чином, оперативними підрозділами. Цілі, стратегії й виробничі плани формуються підрозділами підприємств. Однак стратегічні ідеї висуваються керівництвом підприємства.

Зустрічне (інтерактивне) планування являє собою «середнє» між двома описа­ними вище схемами. У процесі, що відбувається зверху вниз, здійснюється попе­реднє планування за головними цілям і складання загального плану на рівні управ­ління підприємством. На більш низьких рівнях цей план конкретизується. Потім починається зворотний хід планування знизу нагору. При цьому в план вбудову­ються більше ефективні рішення й усуваються розбіжності між частинами єдино­го об'єкта планування.

ТЕМА 3. МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

ТА ПЛАНУВАННЯ ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ

1. Цілі й завдання плану збуту продукції.

2. Маркетингові дослідження.

3. Структура і показники плану збуту продукції.

4. Контроль за реалізацією продукції

1. Цілі й завдання плану збуту продукції

Збут товарів на ринку включає дві складові:

1. Розподіл товару – зміна та передача права власності на товар між учасниками продажу продукції (від виробника до посередника, від посередника до споживача, від виробника до споживача тощо).

2. Рух готової продукції (товарорух) – фізичне розповсюдження товару, яке передбачає переміщення товару від виробника до споживача за допомогою транспорту та складів (збутова логістика).

План збуту продукції – це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році, а також обґрунтовані рішення щодо товароруху.

Планування продажу – це процес визначення обсягів реалізації продукції за номенклатурою й асортиментом у плановому періоді на основі аналізу потреб споживачів, ринку збуту, конкурентоспроможності продукції.

Метою планування продажів є своєчасне донесення до споживачів такої номенклатури товарів та послуг, яка б відповідала у цілому профілю виробничої діяльності підприємства та, можливо, у більш повному обсязі задовольняла потреби споживачів.

До основних завдань планування продажів можна віднести такі:

- визначення потреб споживачів, як наявних так і перспективних;

- критичну оцінку продукції підприємства, яка здійснюється з позицій споживача;

- оцінку конкуруючих виробів за різними показниками конкурентоспроможності;

- визначення оптимальної номенклатури (виключення нерентабельних виробів та розвиток інших напрямків виробництва);

- вивчення можливостей виробництва нових та модернізації виробів, що випускаються;

- прогнозування можливих обсягів продажу продукції, цін, собівартості та рентабельності;

- обґрунтування каналів розподілу;

- вибір транспортних засобів та оптимізація складування в процесі товароруху.

Планування продажів здійснюється за такими етапами:

1-й етап. Комплексне дослідження ринку.

2-й етап. Планування асортименту.

3-й етап. Оцінка конкурентоспроможності товару.

4-й етап. Планування ціни.

5-й етап. Прогнозування обсягу продажів.

6-й етап. Розробка стратегії розподілу і товароруху.

7-й етап. Розробка стратегії комунікацій та стимулювання.

Поиск по сайту: