Структура особистості

Одним із найважливіших завдань теоретичного та експериментального пізнання феномену особистості є створення адекватної моделі особистості як системи різноманітних її якостей, що певним чином організовані, взаємопов’язані та утворюють у сукупності єдине ціле і забезпечують специфічні для такої системи засоби функціонування і розвитку.

При найширшій інтерпретації особистості в її структурі виділяють дві основні сфери: потребово-мотиваційну та пізнавальну. До першої відносять потреби, мотиви, інтереси, волю, емоції, почуття, темперамент, характер та задатки. До пізнавальної – психічні пізнавальні процеси та інтелект.

А. Ковальов подає особистість як синтез складних структур: темпераменту (як природних властивостей), спрямованості (як системи потреб, інтересів та ідеалів), здібностей (як інтелектуальних, вольових, емоційних властивостей), характеру (як системи відносин і засобів поведінки).

К. Платонов у структурі особистості виокремлює 4 групи якостей:

1. Соціально зумовлені особливості (спрямованість, моральні якості, взаємини);

2. Біологічно зумовлені особливості (темперамент, задатки, інстинкти та органічні потреби);

3. Досвід (обсяг і якість знань, умінь, навичок, звичок);

4. Індивідуальні особливості різних психічних процесів (або форм відображення).

„Теорія рис” (Г. Олппорт, Р. Кеттелл, Г. Айзенк) розглядає особистість як сукупність певних факторів – фундаментальних базових психологічних характеристик особистості, які виявлені за допомогою факторного аналізу даних емпіричного дослідження.

У психоаналізі структура особистості включає три рівні: „Воно”, „Я”, „Над-Я” (див. практичне заняття № 2).

В аналітичній психології К. Юнга структура психічного буття особистості складається з трьох компонентів: свідомість, індивідуальне несвідоме, колективне несвідоме.

При дослідженні системної організації особистості велику увагу приділяють аналізу тих підструктур, які відіграють провідну роль у процесах інтеграції особистості. В ролі таких системотвірних елементів найчастіше постають самосвідомість та мотиваційна сфера (особистісно значущі потреби).

Особистість, індивід, індивідуальність
Структура інтегральної індивідуальності

Близькими до поняття особистість є поняття індивіду та індивідуальності. Під індивідом розуміють людину як представника біологічного виду homo sapiens.

Індивідуальність інтерпретують як сукупність неповторно-своєрідних рис та особливостей людини, що вирізняє її з-поміж інших людей. Цю сукупність взаємопов’язаних властивостей, які забезпечують функціонування людини як біологічної та соціальної істоти, В. Мерлін запропонував назвати „інтегральною індивідуальністю”.

Одну й ту ж властивість можна розглядати і як типову, і як індивідуальну. Наприклад, потреба у досягненнях є соціально типовою в ситуаціях змагання і притаманна багатьом; з іншого боку, вона індивідуально своєрідна, тому що пов’язана з індивідуальними особливостями психодинаміки людини. Кожна окрема властивість також індивідуальна і в кількісному відношенні. Індивідуально неповторним є сполучення типових властивостей особистості: біохімічних, соматичних, нейродинамічних.

Модель інтегральної індивідуальності має ієрархічну будову. На кожному рівні організації (організмовому, індивідному, особистісному) формується своя цілісна система, яка забезпечує стійке, збалансоване функціонування. Функція інтегральної індивідуальності як цілого полягає у підтриманні сталої динамічної рівноваги між різними рівнями.

Табл.1.

Модель „інтегральної індивідуальності”

(за В. Мерліном, доповнена даними Б. Ананьєва)

Нижчий рівень складають індивідуальні особливості організму людини (фізичні, біохімічні та соматичні особливості).

Фізична індивідуальність. Такі характеристики, як ріст, вага тіла, міцність кісток, сила та швидкість скорочення м’язів, тиск, обсяг легенів тісно пов’язані між собою, і зміна одних призводить до змін інших. Ці параметри також неминуче впливають на властивості інших рівнів. Для прикладу, велика вага тіла, що пов’язана з біохімічними зрушеннями та змінами у роботі гормональної системи, може вплинути на привабливість людини і, як наслідок, на взаємини з іншими людьми, що, у свою чергу, викликає зміни у характері людини. Фізичні параметри також можуть вплинути на вибір професії та соціальний статус.

Біохімічна індивідуальність. Спеціальними біохімічними дослідженнями доведено існування індивідуальних особливостей перебігу біохімічних процесів, неповторної структури білка у кожному організмі, особливостей будови всіх типів тканин. Цей тип індивідуальності є сталим і практично незмінним упродовж життя. Відомо, що чужорідний білок не сприймається організмом, а будь-яке біохімічне зрушення неминуче викликає наслідки на всіх рівнях інтегральної індивідуальності. Наприклад, перебудова біохімічних процесів у періоди статевого дозрівання, вагітності або під час старіння призводить до змін такої відносно постійної характеристики індивіда як темперамент.

Соматична індивідуальність. Цей рівень відповідає за роботу окремих органів та їхню інтеграцію у цілісний організм. Наприклад, гіперфункція печінки або легенів призводить до функціональних змін в інших органах. Найтісніше соматичні особливості пов’язані з фізичними та біохімічними. Також простежується зв’язок із вищими рівнями. Фізичне здоров’я людини впливає на її особистісний розвиток: формування характеру та системи цінностей, розвиток здібностей та досягнення соціального статусу.

Рівень індивіда. Тварини та новонароджене немовля є високоінтегрованими системами, які характеризуються тілесною і психічною цілісністю, неповторною єдністю фізіологічних і психологічних якостей. Цю цілісність звичайно називають індивідом (у випадку тварин – особиною). Багато індивідних властивостей генетично задані. До первинних „індивідних”властивостей відносять два класи якостей: 1) статево-вікові; 2) індивідуально-типові (конституційні особливості, нейродинамічні властивості мозку, функціональна асиметрія). Вища інтеграція індивідних властивостей представлена у темпераменті та задатках.

Первинні „індивідні” властивості. Стать – сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі та чоловічі особини. Відмінності між статями – генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні – проймають усі рівні та риси індивідуальності. Генетичне джерело статевих відмінностей –хромосоми, які визначають стать. Різниця у генетичній структурі, яка повторюється у кожній клітині тіла, є прямим джерелом біологічних відмінностей між статями. У літературі описані розрізнення між чоловіками та жінками майже для кожної біологічної змінної, включаючи будову (ріст, вагу, м’язеву силу та реактивність), фізіологічне функціонування, біохімічний склад, життєздатність, акселерацію.

Вплив статевих гормонів на поведінку – пряме джерело статевих відмінностей у психологічних рисах. Чисельні експерименти над тваринами і клінічні спостереження показують, що наявність чоловічих або жіночих статевих гормонів впливає на певні аспекти поведінки, такі, як наприклад, агресивність.

Біологічно задані різні ролі, які виконують жінки і чоловіки у репродуктивній діяльності, мають велике значення у статевій диференціації емоційних рис, інтересів та установок, професійних цілей і досягнень. У розвитку поведінкових відмінностей між жінками та чоловіками величезну роль відіграють і культурні традиції.

Вікові відмінності. Кожен вік характеризується сукупністю закономірних фізіологічних та психологічних особливостей. При переході від однієї вікової стадії до іншої виникають новоутворення (у самосвідомості, інтелектуальній та емоційній сферах, мотивації), які не існували раніше. Наприклад, центральним психічним новоутворенням у 3-річному віці є початок формування самосвідомості, власного „Я” дитини. З цим пов’язана так звана „криза 3-х років”. Новоутворення у підлітковому віці – невідоме до цього часу почуття дорослості, яке іноді боляче переживається підлітком.

Детальніше про вікові періоди – див. теорію Е. Еріксона.

Конституційні відмінності. Найбільш відомі класифікації типів будови тіла належать Е. Кречмеру (астенік, пікнік, атлетик) та У. Шелдону (ендоморфний, мезоморфний, ектоморфний). Отримано дані про зв’язок тілесної конституції і темпераменту.

Нейродинаміка характеризується швидкістю, силою, врівноваженістю та іншими параметрами нервової системи, які безпосередньо визначають багато властивостей темпераменту і впливають на формування характеру людини.

Функціональна асиметрія полягає у домінуванні одного з парних органів, які працюють у тісному взаємозв’зку один з одним. У більшості людей провідними є ліва півкуля мозку, права рука та праве око. Є також дані про те, що люди з провідною правою півкулею (ліворукі) більше тяжіють до художнього типу, а праворукі – до мисленнєвого. Не слід забувати, що будь-яка особливість людини впливає на формування рис його характеру та особистості через оцінку в соціальному середовищі.

Вторинні „індивідні” властивості: темперамент і задатки. Темперамент, мабуть, є найбільш вивченою індивідуальною властивістю (див. практичне заняття № 4).

Задатки – це анатомо-фізіологічні особливості нервової системи та тілесної організації людини, які є природною основою формування здібностей. Слід звернути увагу на зв’язок задатків з такою важливою характеристикою індивіда, як вік. Для реалізації задатків існують спеціальні вікові періоди (сензитивні), коли формування тої чи тої здібності відбувається найуспішніше.

Вищий особистісний рівень інтегральної індивідуальності складають характер, здібності, особистість (у вузькому розумінні), соціальний статус. Ці якості формуються під впливом соціального досвіду, особливих для кожної людини умов навчання, виховання, діяльності, стосунків з іншими. Природною основою тут виступають індивідуальні особливості організмового та індивідного рівнів.

Характер – це індивідуальне сполучення стійких психічних особливостей людини, що визначає типовий для суб’єкта спосіб поведінки та емоційного реагування у певних життєвих обставинах. На відміну від темпераменту, який відповідає за формально-динамічний бік поведінки, характер відповідає за її змістовний бік та емоційне реагування і формується завдяки соціальному досвіду.

Структура рис характеру виявляється у ставленні людини:

· до інших людей, демонструючи уважність, прихильність, комунікативність, лагідність, тактовність, миролюбність, альтруїзм або протилежні риси;

· до себе, виявляючи розумний егоїзм, упевненість у собі, почуття власної гідності чи комплекси меншовартості;

· до справ, демонструючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, ентузіазм, відповідальність або протилежні риси;

· до речей, виявляючи ощадливість, акуратність, почуття смаку або протилежні риси.

З усіх розглянутих рівнів характер найтісніше пов’язаний з особистістю у вузькому розумінні. Видатна особистість може мати складний характер, а людина з „золотим” характером може виявитися досить посередньою особистістю. Співвідношення між особистістю у вузькому розумінні та характером, аналогічне співвідношенню між вибором життєвих цілей та засобів їх досягнення або між стратегією та тактикою ствердження основних життєвих цінностей.

Характер людини може змінюватися як „зверху” (розвиток або деградація особистості, зміни соціального статусу), так і під впливом нижчих структур (соматичне захворювання, гормональне зрушення).

Здібності – індивідуально-психологічні властивості людини, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності (набуття знань, умінь, навичок; використання їх у праці). Здібності не визначаються лише фактом успіху людини у певній діяльності або рівнем знань. У цьому разі постає питання, якою ціною людина досягла високих результатів, скільки сил і часу на це витратила. Тому здібності виявляються у динаміці набуття знань, умінь та навичок, у тому наскільки за інших однакових умов людина швидко, глибоко і міцно засвоює знання та уміння.

Виділяють загальні здібності, які необхідні в усіх видах діяльності (загальні розумові здібності, пам’ять, увага тощо), та спеціальні, що відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (математичні, музичні, літературні, художні). У центрі уваги сучасних досліджень знаходяться спеціальні здібності, що не відносяться до класичних видів, однак суспільне життя має потребу в них: лідерські, організаторські, практичні, духовні тощо.

Як і характер, здібності відповідають за процесуальний бік, стосуються засобів досягнення цілей, вибраних особистістю у вузькому розумінні. Розвиток здібностей залежить і від наявності відповідних задатків (індивідний рівень), і від мотивації (особистісний рівень). У свою чергу, без високого рівня розвитку здібностей не може бути справжньої високоморальної особистості.

Особистість у вузькому розумінні – рівень, на якому здійснюються найголовніші життєві вибори, приймаються рішення, що мають доленосне значення для людини. У разі прийняття таких рішень утверджуються правдива система цінностей, уявлення людини про своє життєве призначення, смисл існування. На цьому рівні особистість завжди усвідомлює, задля чого здійснюється цей вчинок. Особистість у вузькому розумінні – це духовний індивід, людина, яка живе у широкому контексті культури та загальнолюдських цінностей, має переконання та ідеали, совість, честь, гідність, почуття обов’язку та відповідальності (“духовна особистість”, за В. Джемсом).

Особистісний вибір має місце тоді, коли його здійснює вільна, відповідальна та свідома людина. Автоматичні, примусові дії або дії затьмареної свідомості не можуть вважатися вчинком. У вчинку яскраво виражено самоствердження, акт творення особистістю самої себе, довільна зміна цінностей та життєвих смислів. Очевидно, що не кожна людина здатна здійснювати особистісний вибір, і тоді правомірно можна вважати, що у неї відсутній такий рівень „інтегральної індивідуальності”, як особистість у вузькому розумінні. Це дає підстави деяким психологам стверджувати, що не кожна доросла людина обов’язково стає особистістю (С. Рубінштейн).

Соціальний статус складають риси людини, які зумовлені її належністю до конкретних соціальних груп (формальних, неформальних) і до соціально-історичних спільнот (нація, народність, клас). Це особливості, які накладають на людину професія, керівний статус або підпорядкування, рівень добробуту, сімейне становище, також особливості національної та релігійної свідомості тощо.

Залежність розвитку властивостей особистості від соціальних умов неодноразово відзначалося вище. Очевидна і зворотна залежність. У багатьох дослідженнях виявлено вплив тих чи тих індивідних, особистісних і навіть тілесних властивостей людини на можливість бути лідером, викликати симпатію і готовність до сумісних дій, взагалі відігравати певну соціальну роль.

Одні й ті ж індивідуальні особливості можуть по-різному вплинути на становище людини у колективі залежно від його зрілості. Так, вираженість екстра-інтроверсії та соціальний статус корелюють між собою у групах першокурсників і не корелюють у студентських групах на старших курсах.

Роль „інтегральної індивідуальності” як деякої цілісності полягає у забезпеченні збалансованого функціонування всіх її рівнів, кожен з яких періодично може втрачати рівновагу, проте система у цілому повинна її зберігати. Зазвичай вищий рівень „підпорядковує” нижчі. Проте в різні періоди розвитку людини і в різних життєвих ситуаціях домінуючу роль може відігравати практично будь-який з них. Біохімічні зрушення в організмі наркомана роблять пошук наркотиків головним смислом існування, що призводить до руйнування особистості.

Нормальний онтогенетичний розвиток людини передбачає зміну провідних рівнів „інтегральної індивідуальності”. Але у дорослої, повноцінної людини в ролі провідного повинен виступати рівень особистості у вузькому розумінні. Підпорядкування усіх інтересів людини досягненню максимально високого соціального статусу робить особистість такою ж однобічною, як і домінування потреби в їжі над усіма іншими.

В. Мерлін підкреслював необхідність вивчення взаємозв’язків властивостей різних рівнів: від біохімічного до соціального. Наприклад, у дослідженнях лідерства у спорті виявлено багаторівневу обумовленість цього явища. Лідерами у спортивних командах, як правило, стають особи з високою психологічною стійкістю, що пов’язано з силою нервової системи. Сильна нервова система зумовлена певними фізіологічними параметрами – рівнем активації спокою. Це, у свою чергу, залежить від співвідношення у крові адреналіна та норадреналіна, тобто особливостями гуморального рівня регуляції. Отже, інтегральний (багаторівневий) підхід у вивченні індивідуальності дозволяє виявити джерела того чи іншого явища.

Поиск по сайту: