Імунопрофілактика інфекційних хвороб

У системі профілактичних і протиепідемічних заходів створення несприйнятливості населення до інфекційних хвороб за допомогою засобів специфічної імунопрофілактики займає чільне місце. Імунопрофілактика забезпечує формування індивідуальної несприйнятливості особи до певних збудників інфекційних хвороб шляхом створення активного (вакцинація) або пасивного (імуноглобуліни, сироватки) імунного захисту або захищає від летальних завершень при окремих нозоформах (дифтерія) (див. Додаток 2). Колективний (популяційний) поствакцинальний імунітет, як результат вакцинації відповідного прошарку населення, є провідною компонентою стримання епідемічного поширення збудників на певних територіях.

Вакцини – це медичні імунобіологічні препарати (МІБП), що містять специфічні антигени (АГ), при введенні яких в організм людини формується специфічна імунна відповідь за рахунок гуморальної та/або клітинної ланки імунітету. Вакцини мають бути імуногенними, безпечними, стабільними, з визначеним хімічним складом і структурою компонентів (АГ, стабілізатори, наповнювачі, ад’юванти, сорбенти, антибіотик, залишки середовища культивування), зручно розфасовані для транспортування, зберігання і застосування; мати зручний спосіб введення в організм, низьку вартість.

Вакцини поділяються на живі (атенуйовані, дивергентні, рекомбінантні – ДНК-вакцини, трансгенні), інактивовані: корпускулярні (цільноклітинні, цільновіріонні, субклітинні рибосомальні й мукозальні, субвіріонні), молекулярні (біосинтетичні, хімічні синтетичні); генно-інженерні (рекомбінантні, векторні). У свою чергу вакцини можуть містити АГ до одного серотипу збудника (моновакцини) або декількох (полівакцина – АГ різних серотипів одного збудника; комбінована – АГ різних мікроорганізмів).

Живі цільноклітинні вакцини – імунобіологічні препарати, що містять живі авірулентні мікроорганізми (вакцинні штами), що не викликають захворювання, але володіють імуногенністю, є найефективнішими щепними препаратами. Недоліками живих вакцин є ймовірність реверсії патогенних властивостей вакцинних штамів, потреба у дотриманні «холодового ланцюга» – системи забезпечення оптимального температурного режиму зберігання і транспортування імунобіологічних препаратів від підприємства-виробника до споживача. Для контролю дотримання режиму зберігання розроблені термоіндикатори, що вкладаються до коробки з вакцинами.

Інактивовані корпускулярні (цільноклітинні), субодиничні, поліпептидні та полісахаридні вакцини отримують шляхом дії фізичних (температура, УФ-промені, γ-опромінювання тощо) та хімічних (спирт, фенол, формалін, ацетон, тощо) чинників на патогенні бактерії чи віруси.

Хімічні вакцини конструюють із використанням антигенних компонентів, вилучених із мікроорганізмів (черевний тиф, менінгококова інфекція, холера, висипний тиф), шляхом використанням різних технологій (обробка ультразвуком, центрифугуванням, хроматографічний метод, градієнтне суперцентрифугування, хімічні середники) або шляхом синтезу антигенних детермінант.

Найперспективнішими є вакцини, отримані за допомогою генної інженерії, такі як рекомбінантні (проти гепатиту В), векторні (антирабічна), трансгенні.

Анатоксини отримують із екзотоксинів бактерій (правець, дифтерія, ботулізм тощо), що знешкоджуються комбінованою дією формаліну і температури; на введення анатоксинів виробляється антитоксичний імунітет.

Полівалентні (асоційовані) вакцини виготовляються у вигляді суміші АГ декількох збудників або різних серологічних типів одного збудника (АКДП, Твінрикс, Інфанрикс).

Адсорбовані (депоновані) вакцини – вакцини і анатоксини, адсорбовані на мінеральних чи інших носіях (гідроксид алюмінію, полісахариди, лектини тощо), що виконують роль сорбентів (депо АГ для пролонгації їх дії) і ад’ювантів (підсилювачів) – для посилення специфічної дії АГ.

Вакцини вводять в організм людини інтраназально, нашкірно, внутрішньошкірно, підшкірно, дом’язево, перорально.

Пасивна імунізація передбачає створення несприйнятливості до інфекційних хвороб шляхом введення в організм специфічних антитіл (АТ), що містяться в МІБП (сироватки, імуноглобуліни цільномолекулярні, доменні Fab, моноклональні; імунотоксини, імуноадгезини, абзими – АТ-токсини), отриманих із плацентарної чи донорської крові людини (гомологічні), або гіперімунізованих тварини (гетерологічні). Гетерологічні препарати вводять після визначення чутливості організму до даного препарату (за методом Безредко). За спрямованістю дії сироватки поділяють на антитоксичні (правець, дифтерія тощо), антивірусні (сказ, кліщовий енцефаліт тощо) антибактеріальні (сибірка, лептоспіроз), проти отрути змії (кобри, гюрзи, ефи) і павука каракурта. Період напіввиведення гомологічних АТ при пасивній імунізації становить 4 тижні, гетерологічних – 2-3 тижні.

Імунобіологічні препарати випускаються в ампулах і флаконах, на етикетці яких зазначено: установа-виробник, назва препарату, кількість і дози, номер серії, контрольний номер, термін придатності препарату, дата виготовлення. Перед застосуванням вони підлягають детальному огляду на придатність до використання.

Виділяють наступні види щеплень: планову імунізацію та імунізацію за епідемічними показаннями.

Планова загальна імунізація проводиться згідно Календаря профілактичних щеплень усьому населенню, що досягло відповідного віку та не має клінічних протипоказів. Згідно з Календарем щеплень, затвердженим наказом МОЗ України № 595 від 16.09.2011 р., населення підлягає обов’язковій імунізації проти туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, дифтерії, правцю, кору, епідемічного паротиту, краснухи, вірусного гепатиту В та гемофільної інфекції (див. додаток 5).

Планова вибіркова імунізація проводиться окремим групам населення: за територіальною (чума, туляремія, холера, кліщовий енцефаліт тощо) або професійною (черевний тиф, сибірка, бруцельоз, туляремія тощо) ознакою та за станом здоров’я.

Імунізація за епідемічними показами проводиться: 1) при загрозі завозу, заносу, поширення інфекції; 2) у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об’єктах; 3) при виїзді на території набезпечні в епідемічному відношенні; 4) в осередках інфекційних захворювань; 5) при проведенні екстреної профілактики сказу та правцю.