Сутність та види впливу і влади

Більшість людей не вбачають відмінності між поняттями керівництва, влади та лідерство, вважаючи, що перебуваючи на керівній посаді певна особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу. Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу надзвичайно рівномірне, оскільки воно складається під впливом багатьох чинників, до яких належать тип організації, її масштаби, напрям діяльності, місце в ієрархії управлінні, особисті якості менеджера. Тому необхідно розглянути суть зазначених складових управлінського впливу та шляхи синтезу їх діяльності сучасного менеджера.

Для розуміння сутності базових понять керівництво та лідерство, важливо спочатку усвідомити сутність таких категорій:

1. повноваження;

2. вплив;

3. влада.

Повноваження являють собою формально санкціоноване право впливати на поведінку підлеглих.

Вплив - це така поведінка однієї особи, яка вносить зміни в поведінку іншої. З точки зору управління важливим є не вплив узагалі, а такий вплив, який забезпечує досягнення цілей організації.

Зміни у середовищі функціонування організації (зокрема, у рівні освіти керівника і підлеглих, їх фінансовому стані тощо) зменшують можливості впливу на підлеглих за допомогою традиційних форм влади. Виникає потреба шукати шляхи співробітництва з підлеглими, щоб мати можливість впливати на них.

Основними засобами такого впливу є переконання й залучення до участі.

Переконання ґрунтується на владі прикладу та владі експерта, але відрізняється від них тим, що виконавець повністю усвідомлює, що робить і чому. При цьому керівник розуміє, що виконавець має певну частку влади, яка здатна зменшити можливості керівника діяти. Проте, отримавши згоду, керівник чинить сильний вплив на потреби виконавця у повазі. Переконання впливає тим, що виконавець усвідомлює, що зробивши так, як цього вимагає керівник, він задовольняє свої власні потреби. Слабкими сторонами переконання є: повільність впливу; невизначеність результатів; одноразова дія.

Залучення до участі. Керівник у цьому випадку не прикладає зусиль, щоб нав’язати підлеглому свою думку або волю. Керівник лише спрямовує зусилля підлеглого і сприяє вільному обміну інформацією. Процес впливу у цьому випадку здійснюється краще завдяки тому, що люди, як правило, більш старанно працюють для досягнення мети, яка була сформульована за їх участю. Участь у прийнятті рішень забезпечує апеляцію до потреб більш високого рівня (владі, компетентності, самоповаги).

Повноваження, вплив і влада є інструментами управління. Як такі їх можна застосовувати по-різному. Звичайно, різними будуть і результати. Отже, результативність управління залежить від способу реалізації менеджером наданих йому повноважень для досягнення цілей організації. Саме для характеристики таких способів і використовується поняття “лідерство”.

2. Влада, види влади.

Можливість впливати на поведінку інших людей і називається владою.

Чим відрізняються категорії “повноваження” і “влада”? Влада лише частково визначається повноваженнями.

Повноваження дають керівникові владу над підлеглими. Зокрема, підлеглі залежать від керівника у таких питаннях як:

• підвищення заробітної плати;
• просування по службі;
• робочі завдання тощо.

Проте і підлеглі мають владу над керівником. Він залежить від них у питаннях:

• отримання необхідної для прийняття рішень інформації;
• встановлення неформальних контактів із працівниками інших підрозділів;
• здійснення впливів, які підлеглі можуть чинити на своїх колег тощо.

Для того щоб виконувати функції керівника, йому потрібно мати владу, тобто можливість впливати на поведінку інших. Керівний вплив і влада залежать як від особистості, на яку спрямований цей вплив так і від ситуації в якій вони перебувають та якостей керівника. Залежність влади від особистості, на яку спрямований управлінський вплив, полягає у тому, що кожна людина через свої психологічні особливості по – різному реагує на вплив керівника, а, отже, відповідно і поводить себе. Є люди, для яких влада керівника поширюється на всі їхні вчинки як на роботі, так і поза нею, інші визнають цю владу тільки до певних меж, а інші формально підкоряючись владі керівника, фактично чинять на свій розсуд.

Вчені вивели таку особливість підпорядкування - влада визначається степінню залежності однієї людини від іншої. Це пояснюється тією обставиною, що для наявності влади над підлеглими потрібно контролювати щось, що має суттєве значення для останнього, створює його залежність від керівника і примушує його діяти так, як цього бажає керівник.

Реальна влада залежить від ситуації, в якій перебуває керівник, наприклад, влада молодого керівника нерівнозначна владі досвідченого керівника, який здійснює керівні функції в організації тривалий час.

Отже, не існує абсолютної влади, оскільки ніхто не може однаково впливати на всіх людей у будь – яких ситуаціях.

Влада керівника над підлеглими залежить також від його особистих якостей і насамперед від професійної компетенції та вміння знайти ефективні важелі впливу на людей. Врешті – решт, в умовах організації влада визначається також ієрархією взаємовідносин, тобто місцем того чи іншого керівника на щаблях драбини управління.

Отже, використання керівником своєї влади у повному обсязі може примусити підлеглих продемонструвати свою владу. Це, безперечно, буде впливати на рівень досягнення цілей організації. Тому розумний керівник намагається підтримувати так званий “баланс влади”. У стосунках між керівником та підлеглими в процесі використання влади існує пряма пропорційна залежність (так званий баланс влади): влада керівника над підлеглими тим більша, ніж вища залежність підлеглих від керівника, і навпаки. Ця залежність може набувати різних форм прояву - прямо чи опосередковано підлеглі залежать від управлінських рішень керівника (у питаннях ресурсного забезпечення, розподілу та отримання винагород, послуг, інформації тощо). В свою чергу, підлеглі впливають на керівника, адже це вони реалізують на практиці всі його рішення, вказівки, накази та розпорядження, і саме виконання дорученої роботи залежить від них.

Розрізняють шість форм влади керівника над підлеглими: влада,що ґрунтується на примусі; влада, заснована на винагороді; експертна влада; еталонна влада; законна влада; харизма. (Рис.1)

Рис.1. Основні форми влади та впливу

Влада, що ґрунтується на примусі, поширена у багатьох організаціях. Суть цієї влади полягає в наявності у керівника засобів покарання підлеглого, які можуть зашкодити задоволенню.певних суттєвих потреб останнього, чи спричинити якісь інші неприємності. Цей тип влади передбачає досягнення згоди шляхом психологічної, емоційної чи фізичної загрози або тиску.

Влада,що заснована на винагороді,- це можливість задовольнити його потреби і давати задоволення підлеглим. Цей тип влади базується на можливості давати або утримувати винагороди. Якщо підлеглі визнають неофіційні винагороди менеджера (словесну похвалу), це означає що у нього наявні лідерські якості.

Експертна влада ґрунтується на впевненості підлеглого про наявність у керівника спеціальних знань, що дають змогу йому задовольняти суттєві потреби підлеглого. Чим важливіша інформація та чим меншим є до неї доступ, тим більшу експертну владу має менеджер.

Еталонна влада ще називається владою прикладу або референтною владою. Суть її у тому, що особисті якості керівника настільки привабливі для підлеглого, що останній хоче їх набути, виконуючи доручення і вказівки керівника. Вона, на відміну від інших видів, є абстрактною, тобто ґрунтується на ототожненні, наслідуванні.

Законна (легітимна) влада ґрунтується на переконанні підлеглого у праві керівника віддавати вказівки, які підлеглий зобов'язаний виконувати. Кожен керівник володіє законною владою у зв’язку з повноваженнями з управління людьми, передбаченими ієрархією управління. Це тип влади, наданої згідно з організаційною ієрархією людям, що займають відповідні посади згідно організаційної структури.

Харизма - це влада, побудована не на логіці, чи силі традицій, а на особистих якостях (здібностях) лідера.

Повноваження, вплив і влада є інструментами управління. Як такі їх можна застосовувати по-різному. Звичайно, різними будуть і результати. Отже, результативність управління залежить від способу реалізації менеджером наданих йому повноважень для досягнення цілей організації. Саме для характеристики таких способів і використовується поняття “лідерство”.

2. Керівництво та лідерство.

Керівництво – це процес правового впливу, який здійснюється керівником на підлеглих, у відповідності з наданими йому повноваженнями, які визначають його компетенцію у межах формальної організації, що базується на прийнятих засадах розпорядництва, соціального контролю, застосування дисциплінарних стягнень та заохочень.

Діапазон керівництва залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Керівник – єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці несучи повну відповідальність за діяльність організації. При колегіальному правлінні спостерігається поділ керівних обов’язків між колегіальним органом управління (рада, правління тощо) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконавця колегіальних рішень та оперативного розпорядження.

Реальна влада залежить від ситуації, в якій перебуває керівник. Наприклад, влада молодого керівника, як правило, не рівнозначна владі досвідченого керівника, який здійснює керівні функції в організації тривалий час.

Влада керівника над підлеглими залежить також від його особистих якостей і насамперед від професійної компетенції та вміння знайти ефективні важелі впливу на людей.

На перший погляд, чим вище знаходиться керівник в ієрархії управління, тим сильніший владний вплив він може здійснювати. Це правило щодо колективу в цілому. Що ж до окремої людини, то більшу владу має безпосередній керівник, ніж той, хто перебуває на вищому щаблі управління.

Лідерство – це здатність чинити вплив на окремі особи та групи в процесі спрямування їх діяльності на досягнення цілей організації.

Отже, Керівник — це особа, наділена авторитетом влади над іншими люл ми чи колективом.

Лідер — це формальний чи неформальний керівник, який може запропонувати колективу перспективу розвитку, шляхи і методи руху перспективи і здатний для досягнення цілей згуртувати навколо себе достатню кількість однодумців.

Лідер володіє неординарними організаторськими якостями _, а керівник —далеко не завжди.

Важливою якістю лідера являються глибокі знання психології особистості, колективу, мас людей. Професіоналізм повинен забезпечувати як обґрунтування своєї точки зору, своїх цілей, шляхів і методів, так і аргументовану критику інших точок зору, цілей, шляхів і методів їх досягнення.

Лідера відзначають такі якості:

· глибока переконаність в правоті своїх ідей;

· професіоналізм;

• психологічна стійкість;

високі організаторські здібності;

здатність до психологічних контактів;

психологічна сумісність з соратниками;

високі морально-етичні якості;

здатність до компромісів без втрати основних пріоритетів.

Керівнику, щоб бути лідером, крім вищевказаного, потрібно дуже уважно слідкувати за єдністю теорії і практики, слова і діла, коректністю, порядністю, чесністю, послідовністю в діях.

Феномен лідерства ґрунтується на авторитеті керівника. Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет керівника.

Формальний авторитет керівника виплітає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, давати їм завдання, вимагати виконання їх, контролювати і стимулювати їхню працю.

Особистий авторитет керівника визначається комплексом його особистих якостей як людини, таких як людяність, толерантність, етичність та ін.

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального і особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

Високих особистих та загальних результатів організації здатний досягти нині лише той менеджер, який є лідером серед підлеглих.

Поиск по сайту: