ТЕМА 4: ПОДАТКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Як зазначалося, податкова політика держави і створена на її засадах система оподаткування використовуються державою для таких цілей: утримання суто державних інституцій, державне фі-

нансування і розвиток охорони, здоров’я, освіти, культури, захист навколишнього середовища, надання державних субсидій найбіднішим регіонам країни і найбіднішим верствам населення. Вирішення усіх цих завдань потребує запровадження виваженої податкової політики на основі збалансування інтересів держави і платників податків.

Призначенням податкової політики є практичне застосування широкого арсеналу різних власних інструментів (податкових ставок, способів оподат-кування, податкових пільг), що становлять податковий механізм. Проведення такої діяльності ґрунтується на обліку податкових надходжень від окремих платників податків, що, в свою чергу, обумовлює, з одного боку, необхідність своєчасного нарахування та сплати податків, а з іншого – необхідність постійного адміністрування цього процесу, від обліку платників податків до примусового стягнення боргів, тобто – управління податками, як на макро-, так і на мікроекономічному рівні.

В економічній літературі поняття “управління, менеджмент” визнача-ються як су­купність принципів, форм, прийомів та методів цілеспрямованого впливу на об'єкт для досягнення певного результату.

Об'єктомвпливу в податковій сфері є відносини, що виникають між державою та платниками з приводу сплати податків і обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Органи законодавчої та виконавчої влади, контролюючі органи у сукупності з платниками податків створюють коло суб'єктівподаткового менеджменту.

Метоюподаткового менеджменту на макроекономічному рівні є забезпечення доходної частини бюджету та впливу податків на роз­виток підприємництва і соціальної сфери.

Метоюподаткового менеджменту на мікроекономічному рівні є своєчасне та повне виконання зобов'язань платника податків у відповідності з діючим законодавством за умов найбільш повно­го використання податкових стимулів (вигод, пільг тощо), які за­безпечують зростання підприємницького прибутку. Податковий менеджмент на мікрорівні передбачає прогнозування і планування податків, податковий облік, внутрішній контроль оподатковува­них баз, але всі ці функції, звичайно, мають особливості, належні цілям та завданням мікроекономічного рівня.

ділити окрему самостійну підсистему, якій можна дати назву “податкове провадження”.

Податкове провадження уявляє собою встановлену законодавством сукупність прийомів, способів і методик, які визначають порядок виконання юридичних обов’язків платниками податків і іншими особами стосовно обчислення і сплати податків в бюджет. Податкове провадження виникає з моменту появи об’єкта оподаткування, проходить усі стадії обчислення і сплати податку і завершується зарахуванням податку у відповідний бюджет. В цілому податкове провадження умовно можна поділити на дві великі стадії:

– обчислення податку;

– сплата податку.

Обчислення податку – це перша стадія податкового провадження, яка уявляє собою сукупність дій відповідної особи по визначенню суми податку, належну до сплати в бюджет. Можна виділити п’ять послідовних стадій процесу обчислення податку:

– визначення об’єкта податку;

– визначення бази податку;

– вибір ставки податку;

– застосування податкових пільг;

– розрахунок суми податку.

Найбільш важливою і складною стадією обчислення податку є визначення податкової бази, бо вона може значно змінюватися залежно від цілого кола різних факторів. Для розрахунку податкової бази викорис-товується спеціальна система обліку господарських операцій – податкового, а податковий облік можна тлумачити як систему збору та фіксації господарської інформації, необхідної для правильного обчислення податкових зобов’язань платника податків.

Методологія податкового обліку включає наступні основні методи:

– введення спеціальних обліково-податкових показників і понять, які використовуються виключно для цілей оподаткування. Фактично мова йде про створення в податковому обліку власного категоріально-понятійного апарату, але ці обліково-податкові показники формуються при прямому чи посередньому використанні бухгалтерського обліку;

– встановлення спеціальних правил формування обліково-податкових показників, відмінних від бухгалтерських обліково-фінансових методик. Основною особливістю даного метода є його спрямованість виключно на цілі оподаткування;

– визначення методів обліку і формування податкової бази. Існують два основних метода:

– касовий, або метод привласнювання, згідно з яким доходами вважаються всі суми, що були реально отримані платником в конкретному періоді, а витратами – реально сплачені суми,

– накопичувальний, або метод нарахувань, при якому доходом визнаються всі суми, право на одержання яких виникло у платника в даному податковому періоді незалежно від того, одержані вони чи ні;

– застосування спеціальних способів визначення податкової бази, до яких відносяться:

– прямий метод, відповідно до якого визначаються реальні доку-ментально підтверджені податкові показники;

– непрямий метод, або розрахунок по аналогії, який полягає у тому, що у випадках відсутності або запущеності у платника податків обліку доходів і витрат та об’єктів оподаткування, у тому числі введення обліку в такій формі, яка не дозволяє визначити розмір оподатковува-ного доходу, робітники податкових органів визначають розмір оподатковуваного доходу на основі даних, отриманих в результаті перевірок діяльності інших платників, або з урахуванням даних платників, що займаються аналогічною діяльністю в подібних умовах;

– умовний (презумптивний) спосіб визначення доходу, за яким розмір доходу розраховуються на основі вторинних ознак, перш за все середньої суми витрат, при цьому вважається, що витрати повинні фінансуватися за рахунок доходів;

– паушальний спосіб – заснований на визначенні не умовної суми доходу, а умовної суми податку.

– інтерпретація і тлумачення деяких загальноприйнятих положень виключно для цілей оподаткування, тобто для цілей оподаткування податкове законодавство надає власне тлумачення якому-небудь явищу з іншої галузі знань (права, економіки, бухгалтерського обліку тощо), які за своїм змістом не співпадає з загальноприйнятим;

– застосування податкового дисконту. Податковим дисконтом вважаєть-ся поправка, на яку з метою оподаткування у платника податку збільшується податкова база. Цей спосіб діє при обчисленні усіх без виключення податків для пересічення штучного зменшення податкової бази: в операціях із пов’язаними особами (тими, з якими платник податку має економічні стосун-ки), в товарообмінних (бартерних) операціях і в господарських операціях із суб’єктами, які знаходяться на іншій, ніж платник податків, формі оподаткування (наприклад, на спрощеній системі оподаткування). У всіх цих випадках податковий дисконт виявляється у тому, що при розрахунку податкової бази використовуються фактичні (контрактні) ціни, але не нижчі (не вищі) за звичайні ціни при визначенні доходів (витрат). Звичайними цінами вважаються ціни, які застосовуються в будь-яких інших операціях, в яких у платника податку не може бути економічного інтересу до зниження податкової бази;

– визначення для кожного виду податків свого податкового періоду. Багатьом податкам притаманна протяжність у часі, а з метою визначення податкової бази необхідно постійно вести облік здійснюваних операцій і періодично підводити підсумки; отже, визначення податкового періоду має. принципове значення саме для податкової бази;

– встановлення спеціальних податкових реєстрів і іншої податкової документації (податкові розрахунки і декларації, довідки, обліково-податкові реєстри, податкові повідомлення і вимоги).

Сплата податків – друга стадія податкового провадження, яка уявляє собою сукупність дій платника податків або іншого суб’єкта податкових відносин стосовно внесення податку в бюджет. Податкове провадження передбачає три основні способи сплати податків:

– грошовий, в тому числі безготівковий і готівкою;

– сплата податку майном (натуральний спосіб), у тому числі в валюті та цінними паперами;

– спрямування стягнення на майно і дебіторську заборгованість.

Вказані способи можуть бути добровільні та примусові.

До сплати податків ставляться такі вимоги:

– вимога самостійної сплати податку, згідно з якою зобов’язання щодо сплати податків є особистими і не можуть бути покладені на будь-яких осіб, якщо іншене передбачено законом;

– відсутності у платників податків права на податкові обмовки. Це означає, що платники не мають права регулювати свої податкові зобов’язання шляхом угод зі своїми партнерами;

– встановлення визначеної черговості у сплаті податків за логікою та за строками сплати;

– вимога своєчасності сплати податку, з якою тісно пов’язане поняття податкової заборгованості (недоїмки) – суми податку, що не внесена в бюджет по закінченню встановленого для сплати терміну;

– внесення авансових платежів з деяких податків. Авансовий платіж – це спосіб сплати податку, при якому суми, що належать до внесення в бюджет, сплачуються у встановленому порядку до настання строку сплати податку. Економічною природою авансових платежів є вирівнювання надходжень грошових коштів до бюджету. Розмір авансових платежів визначається виходячи з гаданої суми податку чи з фактичної суми податку за попередній звітний період;

– використання податкових агентів – осіб, що фактично виплачують доходи платникам податків і несуть при цьому податкову відповідність за обчислення, утримання та перерахування до бюджету сум податків. Податкові агенти діють при виплаті доходів фізичним особам, дивідендів і доходів от спільної діяльності, доходів нерезидентам, які не мають постійного офіційного представництва.

Стадія сплати податку і в цілому податкове провадження завершуються в той момент, коли платник податків позбавляється податкового зобов’язання. Це може бути досягнуто наступними способами:

– виконання податкового зобов’язання – означає своєчасну і повну сплату податку в бюджет;

– відміна податку в законодавчому порядку;

– ліквідація чи реорганізація юридичної особи або смерть фізичної особи –платника податку, але, якщо при цьому є правонаступник платника податку, то на нього переходить обов’язок щодо погашення податкової заборгованості;

– взаємозалік з бюджетом – використовується як погашення недоїмки по податкам за рахунок заборгованості бюджету перед платниками;

– податковий залік, який здійснюється шляхом спрямування переплати по одному податку в рахунок погашення недоїмки по іншому податку або наступних платежів по цьому ж податку;

– податкова амністія, яка означає, що держава самостійно скасовує податкову заборгованість платників податків. Звісно, що такий спосіб надто неефективний і його треба застосовувати винятково рідко.

нами у процесі організації надходжень податків до бюджету, а також при здійсненні контролю за їх своєчасністю і повнотою. На жаль, склалася така практика, що адміністрування податків сприймається тільки як контрольна робота податкових органів за діяльністю платників.

Офіційне введення податкового адміністрування в Україні пов’язано із прийняттям в 2000 році Закону України № 2181 “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який став важливим кроком у проведенні реформи в сфері адміністрування податків. Зараз адміністрування податків регламентується Податковим кодексом України.

Одним з принципових питань є визначення і узгодження розміру податкового зобов’язання, яке може здійснюватися платником самостійно у податковій декларації чи фіскальним контролюючим органом.

Податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків, вважається узгодженим з дня подання податкової декларації. Воно не може бути оскаржене платником податку в адміністративному або судовому порядку та підлягає сплаті протягом 30 календарних днів, наступних за останнім днем подання декларації.

Контролюючий орган визначає податкове зобов’язання у випадках, коли платник податків порушує податкове законодавство та коли, згідно з законами про оподаткування, нарахування зобов’язань здійснює контролюючий орган у звичайному порядку. Сума податкового зобов’язання, визначена податковим органом, вказується у податковому повідомленні, вважається узгодженою у день отримання платником податків такого повідомлення та має бути погашеною протягом 10 днів, якщо платник не оскаржує рішення податкового органу.

Якщо платник податків не погашає в строк податкові зобов’язання, то податковий орган переходить до адміністрування податкової заборговано-сті (боргу), при цьому платнику податків надсилаються податкові вимоги, а його активи передаються у податкову заставу. Право податкової застави не потребує письмового оформлення, але податкова застава обмежує права платника податків: він може вільно розпоряджатися активами, за випадком операцій купівлі, продажу (крім готової продукції), ліквідації і т. ін., які потребують письмового узгодження з податковим органом.

Законодавством також передбачено запровадження адміністративного арешту активів платника податків, які ухиляються від їх сплати, як винятковий спосіб забезпечення його податкового боргу. Арешт полягає у забороні платнику податків вчиняти будь-які дії щодо активів, крім дій з охорони і зберігання, та спрямуванні активів на погашення податкового боргу.

Поиск по сайту: