ТЕМА 2: ПОДАТКОВА СИСТЕМА І ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА

ТЕМА 1: СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ПОДАТКІВ

Податкова система виникла водночас з появою держав. Перший етап (з моменту виникнення податків до середини ХVІІ ст.) розвитку оподаткування характеризується неорганізованістю ї випадковим характером цього процесу. Податки існували у вигляді безсистемних платежів, переважно в натуральній формі. В міру зміцнення товарно-грошових відносин податки приймали в основному грошову форму.

Однією з перших організованих податкових систем була податкова система Древнього Риму, де податки використовувалися не тільки для формування державної казни, а й для регулювання тих чи інших економічних відносин. Загальна кількість податкових платежів у Древньому Римі досягала більш 200. В Європі до ХVІІ ст. розвинені системи оподаткування були відсутні, повсюдно податкові платежі мають характер разових вилучень, які збиралися державою тільки в міру виникаючих проблем або необхідності.

В другий період (кінець ХVІІ ст. – початок ХІХ ст.) розвиток європей–ської державності об’єктивно вимагав заміни “випадкових” податків раціональною і обгрунтованою системою оподаткування. Саме в цей період податки стають головним джерелом дохідної частини бюджетів багатьох держав та виникають системи, які включають прямі та посередні податки. Особливу роль відіграють акцизи, які стягувалися, як правило, у міських воріт з усіх товарів, що ввозилися або вивозилися, а також подушний та прибутковий податки.

Розвиток демократичних процесів та податкових систем знайшло своє відображення в формуванні наукової теорії оподаткування, основоположни-ком якої є шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723–1790 рр.). У своїй роботі “Дослідження про природу та причини багатства народів” він уперше сформулював принципи оподаткування, дав визначення податковим платежам, вказав на їх місце у фінансовій системі держави, а також висловив загальновідому тезу, що податки для платника є показником свободи, а не рабства. Крім теорії А. Сміта, наука напрацювала також інші підходи до оподаткування, які в основному мали за мету довести до платників податків об’єктивну необхідність існування та невідворотності сплати податків.

Початок ХІХ ст., коли після першої світової війни були проведені податкові реформи, націлені на удосконалення податкових систем та стимулювання ділової активності платників податків, вважається початком третього етапу розвитку оподаткування. Одним з найважливіших досягнень цього періоду треба вважати те, що податки починають використовуватися не тільки і не стільки для наповнення державних бюджетів, скільки для державного регулювання економіки. В більшості країн відбувається зменшення кількості податків і активно формується податкове законодавство: до законодавчого закріплення існування податків держави підходять більш виважено і теоретично обгрунтовано.

Крім того, продовження теоретичних пошуків щодо оподаткування сприяє подальшому удосконаленню діючих податкових систем. В той же час треба погодитися з тим, що людство до сих пір не створило ідеальної податкової системи (та чи можливо її взагалі створити?). Фінансова наука і зараз не може однозначно відповісти на безліч податкових питань, а постійні податкові реформи майже у всіх країнах свідчать про перманентний процес створення справедливої, виваженої і обгрунтованої системи оподаткування.

Податкова теорія – це система наукових знань про сутність та природу податків, їх роль та значення в житті суспільства. Податкові теорії являють собою моделі побудови податкових систем держави з різним ступенем узагальнення.

Існують узагальнюючі розробки (загальні теорії податків) і дослідження по окремим питанням оподаткування (окремі теорії податків).

Загальні теорії податків мають всебічний характер та відображають призначення оподаткування в цілому. Стисла характеристика цих теорій, починаючи з середніх віків, подана у табл. 1.

Сутність теорії обміну – відшкодувальний характер оподаткування, який полягає в такому підході, що, сплачуючи податок, громадяни купують у держави послуги з охорони, забезпечення порядку та т. ін..

Згідно з атомістичною теорією як різновидом попередньої, податок – це результат угоди між сторонами, по якій піддані вносять державі плату на різні послуги. Ніхто не може відмовитися від податків, котрі є платою громадян на одержувані вигоди.

Таблиця 1 – Загальні теорії податків

Згідно з теорією насолоди податки – це ціна, що сплачується громадя-нином за отримані задоволення від суспільного порядку, справедливого правосуддя, володіння власністю та т. ін..

Теорія податку як страхової премії розглядає податки як платіж, що сплачується на випадок настання будь–якого ризику. Платник податку як комерсант, в залежності від доходів страхує свою власність від війн, стихійного лиха, пожарів і т. ін..

Прихильники класичної теорії розглядають податки як один з видів державних доходів, які повинні покривати витрати по утриманню уряду. При цьому будь–яка інша роль (наприклад, регулювання економіки) податкам не відводиться; мито і збори не розглядаються як податки.

Центральна ідея кейнсіанської теорії полягає в тім, що податки – це головний важіль регулювання економіки і одна з складових її розвитку. При цьому великі заощадження як пасивне джерело доходів гальмують ріст економіки, тому їх необхідно вилучити за допомогою податків.

На кількісній оцінці грошового обігу базується монетаристська теорія, згідно з якою податки, поряд з іншими заходами, впливають на обіг, вилучаючи зайву кількість грошей (а не заощаджень, як в кейнсіанській теорії), і тим самим знижує кількість несприятливих чинників для розвитку економіки.

Теорія економіки пропозиції в більшій мірі, ніж дві попередні, розглядає податки як один з важливіших факторів економічного розвитку і регулювання. Згідно з цією теорією зниження податкового тиску приводить до росту підприємницької і інвестиційної діяльності.

До окремих теорій податків відносяться теорія співвідношення прямого і посереднього оподаткування, теорія єдиного податку, теорія пропорційного і прогресивного оподаткування та теорія перекладання податків ( табл. 2).

Таблиця 2 – Окремі теорії податків

1) к податкам відносять будь-які вилучення коштів для формування дохідної частини бюджету;

2) податок є одним із форм фіскальних платежів, що відповідає певним вимогам.

Вибір одного з вказаних варіантів залежить від особливостей національ-ного законодавства. В Україні існування окремих податкових і неподаткових платежів є реальністю. Але, на жаль, діюче законодавство не дозволяє провести чітку межу між податками та неподатковими платежами.

Згідно з першим підходом до визначення сутності податків, податки – це встановлені вищим органом державної законодавчої влади обов’язкові платежі, які сплачують фізичні і юридичні особи в бюджет у розмірах і в строки, визначені законом. В цьому юридичному трактуванні виділяють наступні основні ознаки податків:

– податок – це відчуження частини власності суб’єктів в дохід держави;

– податок встановлюється та вводиться законом (прерогатива законодавчої влади встановлювати податки);

– податок є індивідуально безвідплатним ( обов’язок платника не породжує обов’язку держави);

– податок – це обов’язковий внесок, сплата якого носить примусовий характер;

– податок сплачується в бюджет або позабюджетний фонд;

– внесення податку здійснюється в грошовій формі;

– податок – абстрактний платіж, який зазвичай не має цільового призначення (мета стягування податку – забезпечення державних видатків взагалі, а не яких-то конкретних видатків).

Використовуючи другий варіант трактування сутності податку, останній розглядається тільки як один (хоч і основний) із всіх податкових вилучень, до яких відносяться: саме податки, збори, мито та інші податкові платежі.

Співвідношення розглянутих двох варіантів сутності податку можна подати на рис. 1.

Рисунок 1 – Види податкових вилучень та податкових платежів

Податки виконують чотири важливі функції, кожна з яких реалізує те чи інше практичне призначення податків (рис. 2). Усі функції податків діють у системі і є взаємозалежними, тобто при прагненні держави використовувати податки у будь-якому функціональному напряму, об’єктивно діють і інші функції.

Рисунок 2 – Функції податків

Фіскальна функція – основна, вона зумовлює формування державних доходів шляхом акумулювання в бюджеті та позабюджетних фондах коштів для реалізації державних програм. Ці кошти витрачаються на соціальні послуги, господарські потреби, підтримку зовнішньої політики, безпеки, адміністративно–управлінські витрати, платежі по державному боргу тощо. Фіскальна функція історично є першою з усіх функцій податків, саме завдяки цій функції (необхідності наповнення державного бюджету) і виникли податки.

Соціальна (або розподільча) функція реалізується шляхом різного оподаткування різних сум доходів, за допомогою чого забезпечується перерозподіл доходів між різними категоріями населення. Прикладами реалізації цієї функції є прогресивна шкала оподаткування, податкові знижки, акцизи на предмети розкоші.

Регулююча функція націлена на досягнення шляхом податкових механізмів тих або інших завдань податкової політики держави. Ця функція передбачає вплив податків на інвестиційні процеси, спад чи ріст виробництва, а також його структуру. Сутність регулюючої функції в тому, що податками оподатковуються ресурси, що спрямовуються на споживання, а ресурси, що спрямовуються на накопичення виробничих фондів, звільняються від оподаткування. Тому дана функція має три складові:

- стимулююча підфункція передбачає систему пільг і звільнень, наприк-лад для сільськогосподарських виробників;

- дестимулююча підфункція має за мету завдяки підвищенню ставок податків обмежити розвиток ігорного бізнесу, вивіз капіталу з держави, споживання небезпечних для здоров’я нації товарів споживання (алкогольних напоїв і та бачних виробів) тощо;

- відтворювальна підфункція призначена для акумуляції коштів на відновлення спожитих державних ресурсів.

Контрольна функція надає державі можливість відстежувати своєчасність і повноту надходження в бюджет податкових платежів, зіставляти їх величину з потребами в фінансових ресурсах і в кінцевому рахунку визначати необхідність реформування податкової системи і бюджетної політики.

Податок можна розглядати як систему взаємопов’я-заних елементів, до якої відносяться:

– податково-правова норма,

– суб’єкт (платник) податку,

– предмет оподаткування (податку),

– об’єкт оподаткування (податку),

– податкова база,

– масштабна одиниця податкової бази,

– податковий період,

– ставка податку,

– податкові пільги,

– податковий розрахунок,

– строк подачі податкового розрахунку,

– податковий оклад,

– строк сплати податку,

– джерело сплати податку,

– порядок сплати податку,

– одержувач податку.

Першим елементом податку виступає податково-правова норма, тобто загальне правило поведінки в податковій сфері, встановлене компетентним державним органом. Саме податкова норма регулює виникнення і реалізацію податкових зобов’язань у платника податку. Без податкової норми обов’язок сплачувати податок не може вважатися “законно встановленим” і не тягне для платників ніяких наслідків. До податково-правових норм відносяться, перш за все, податкові закони та відповідні підзаконні акти.

Другим основним елементом податку виступає сам учасник податкових правовідносин – суб’єкт (платник) податку. Суб’єкт податку – це фізична або юридична особа, на яку законом покладений обов’язок сплачувати податок.

Платники податків в залежності від податкової юрисдикції поділяються на декілька груп: резиденти, нерезиденти та офіційні представництва нерезидентів. Резидентами виступають: юридичні особи, що зареєстровані такими у державному реєстрі країни, фізичні особи, які перебувають (зареєстровані) на території країни більш ніж 183 дня на рік.

Резиденти несуть повну податкову відповідальність, яка полягає у тому, що вони сплачують податки з усіх доходів або майна, які вони мають або отримують, як на території своєї держави, так і поза її межами. Нерезиденти несуть обмежену податкову відповідальність, тобто повинні сплачувати податки тільки з тих доходів або майна, які вони отримали на території держави, в якій вони є нерезидентами. Якщо підприємство – нерезидент має на території іншої країни офіційне постійно діюче представництво, то з метою оподаткування такі представництва прирівнюються до резидентів і мають повну податкову відповідальність.

Предмет оподаткування (податку) являє собою події, речі та явища матеріального світу, які обумовлюють і визначають об’єкт оподаткування (квартира, земельна ділянка, прибуток, товар, гроші тощо). Сам по собі предмет оподаткування не породжує податкових наслідків, в той час як певний юридичний стан суб’єкта відносно нього є підставою для виникнення відповідних податкових зобов’язань.

Об’єкт оподаткування (податку) – це, перш за все, предмет податку, відносно якого було здійснено дії юридичного характеру, які призвели до виникнення у платника податку відповідного податкового зобов’язання. Такими юридичними діями можуть бути: прийняття відповідного податкового закону, який зобов’язує суб’єкта сплачувати податок при наявності у нього об’єкта оподаткування, отримання права власності на майно, яке підлягає оподаткуванню і т. ін..

К елементу “об’єкт оподаткування” тісно примикає такий елемент, як податкова база, яка являє собоюкількісне вимірювання об’єкта оподатку-вання. Іншими словами, це той кількісний показник (вартісний, натуральний чи якийсь інший), до якого і застосовується податкова ставка. Податкова база може, як співпадати, так і не співпадати із об’єктом оподаткування.

Для встановлення розміру податкової бази необхідно знати її масштабну одиницю, тобто визначений законом параметр вимірювання об’єкта оподаткування. Таким чином, одиниця податкової бази є умовною одиницею, що застосовується для кількісного вираження податкової бази. Наприклад, при виборі масштабу податкової бази для розрахунку податку на прибуток використовується 1 тис. грн., податку на доходи фізичних осіб – 1 грн..

Для того, щоб забезпечити часову визначеність існування податку, необхідно встановити податковий період, тобто строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази і визначається розмір податкового зобов’язання. Податковим періодами можуть бути: рік, квартал, місяць і т.д..

Обчислення суми податку неможливо без застосування ставки податку – розміру податку, що припадає на одиницю податкової бази. Ставки податку, в залежності від конкретних завдань їх застосування, можуть бути:

– абсолютними (фіксованими) і встановлюватися в грошових одиницях незалежно від обсягу податкової бази;

– відносними (процентними, часткові, адвалерними), які встановлюються у відсотках або частках. Відносні ставки, у свою чергу, поділяються на такі види: пропорційні (при застосуванні однакової ставки для всіх платників податку незалежно від розмірів їх податкових баз), прогресивні (якщо ставки податку збільшується при збільшенні розміру податкової бази) і регресивні (якщо, навпаки, ставка податку зменшується при збільшенні податкової бази). Як відомо, прогресія і регресія можуть бути простими і складними (розклад-ними): у першому випадку збільшена (або зменшена) ставка застосовується до збільшеного розміру податкової бази, а складна прогресія (регресія) передбачає розподіл податкової бази на декілька часток і застосування збільшеної (зменшеної) ставки до кожної з цих часток бази оподаткування;

– комбіновані (змішані) – це будь-яка комбінація перших двох видів ставок. Як правило, такі ставки ускладнюють розрахунок податку, тому їх використовують не так часто і, як правило, при митному оподаткуванні.

При обчисленні податку, що підлягає перерахуванню до бюджету, необхідно враховувати і використовувати податкові пільги – законні засоби зменшення податкового навантаження на платника податку.

Надати весь перелік податкових пільг, що можуть використовуватися в оподаткуванні, практично неможливо або досить складно, тому що пільги використовуються в кожній країні і у кожний період відповідно до податкової політики держави, що у цей період реалізується; а коли змінюються пріори-тети в цій політиці – змінюються і податкові пільги. Найбільш поширеними пільгами є: звільнення від оподаткування, зменшення податкової бази, зменшення податкової ставки, відстрочка (або розстрочка) при сплаті податку і т. ін..

Якщо класифікувати пільги в залежності від того, на зміну якого із елементів податку спрямовані пільги, останні розділяють на три групи:

– вилучення – це податкові пільги, спрямовані на вивільнення від оподаткування окремих предметів (об’єктів) оподаткування. Можуть надаватися всім платникам або певній їх категорії, як на постійній основі, так і на визначений час;

– знижки – це пільги, спрямовані на зменшення податкової бази. Вони поділяються на: лімітовані (розмір знижки обмежений) і нелімітовані (податкова база може бути зменшена на всю суму витрат платника). Крім того, знижки можуть бути загальними (для всіх платників) і спеціальними (для окремих категорій суб’єктів);

– податкові кредити – це пільги, що націлені на зменшення податкової ставки або податкового окладу. Існують наступні форми надання кредитів: зниження ставки податку, вирахування із податкового окладу (валового податку), відстрочка або розстрочка сплати податку, повернення раніше сплаченого податку або частини податку (податкова амністія), залік раніше сплаченого податку, цільовий (інвестиційний) податковий кредит.

Розмір податкового зобов’язання фіксується у спеціальному податково-звітному документі, який називається податковим розрахунком. Обчислення суми податку здійснюється в податковому розрахунку за допомогою певної методики (формули), встановленої податковим законодавством, де відбиваються вимоги щодо заповнення відповідних рядків і граф.

Заповнений згідно з діючими вимогами податковий розрахунок треба подати до податкового органу у встановлений строк – строк подачі податкового розрахунку, наприклад: до 20 числа місяця, наступного за звітним: не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним і т.д..

Сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету, називається податковим окладом. Іншими словами, податковий оклад – це сума податку, розрахованого відповідно до діючого законодавства, яку платник повинен сплатити державі.

Законодавством обов'язково повинен бути встановлений і строк сплати податку, протягом якого платник податку зобов'язаний фактично внести податок в бюджет. Для регулярно діючих податків такий строк встановлюється з прив'язкою до строку подачі податкового розрахунку. По таким податкам, які сплачуються несистематично (нерегулярно), наприклад, мито чи державне мито, строк сплати передує строкам виконання державою якихось дій на вимогу платника податку.

Джерело сплати податку – це той резерв, за рахунок якого фактично сплачується податок в бюджет, наприклад: прибуток, фінансовий результат, будь–які накопичення тощо. Джерела сплати податку поділяються на зароблені та незароблені (накопичені).

Зароблене джерело виникає в тому випадку, якщо воно співпадає із об’єктом податку, наприклад: об’єкт податку – прибуток і джерело сплати податку на прибуток – той самий прибуток, тоді реально податок вилучається у платника податку як частина його об’єкта (оподатковуваного прибутку). Звісно, в такому випадку платник має більшу можливість виконати своє зобов’язання перед державою.

Н езароблені (накопичені) джерела застосовуються для сплати тих податків, по яких джерела не співпадають із об’єктами оподаткування. Це, перш за все, податки на майно, бо для їх сплати необхідно залучати інші (ніж об’єкт податку) накопичені кошти.

Для упорядкування процедури внесення податку в бюджет встановлю-ється порядок сплати податку, який уявляє собою нормативно встановлені способи і процедури сплати податку в бюджет. У податковій практиці існують чотири способи справляння податків:

– вилучення податку у джерела виникнення доходу. Податок вилучається посередником – збірником податку (податковим агентом) до отримання доходу самим платником, наприклад; розрахунок податку з доходів фізичних осіб обчислюється і утримується бухгалтерією юридичної особи, що сплачує дохід. Такий порядок сплати податку має суттєву перевагу, бо виключає можливість ухилення від його сплати;

– кадастровий спосіб передбачає використання кадастрів. Кадастр – це реєстр, який містить перелік типових об’єктів (земля, майно і т. і.), які класифікуються за зовнішніми ознаками, і встановлює середню доходність об’єкта оподаткування;

– вилучення податку після отримання платником доходу (по декларації). Цей спосіб передбачає подачу платником податку декларацію до податкового органу і в основному застосовується для справляння особистих податків. На жаль, цей спосіб створює умови для ухилення від сплати податків через недостатність фінансового контролю, наявності комерційної таємниці тощо;

– в процесі споживання (витрачання доходу). Цим способом збираються посередні податки, які перекладаються платником податку на його покупців. Саме покупець при купівлі оподатковуваних товарів відшкодовує платнику ту суму посереднього податку, яка була сплачена платником до бюджету.

Останнім елементом податку є одержувач податку. Це бюджет (може бути державний чи місцевий) або спеціалізований позабюджетний фонд.

Треба додати, що будь–який податок може діяти тільки за умови визначення усієї системи елементів податку, а основні елементи податку (суб’єкт, об’єкт та одиниця його вимірювання, ставки, пільги, строки і джерело сплати, одержувач) – обов’язково повинні бути визначені в податковому законодавстві.

По способу збирання податки поділяють на:

– прямі податки, які стягуються безпосередньо з майна або доходів платників податків. Платником прямих податків є власник цього майна чи доходу. Прямі податки, крім цього, мають ще одну особливість: вони прямо включаються в ціну (деякі з цих податків включаються навіть у собівартість) товарів і послуг, які підлягають продажу платником податку. В залежності від врахування платоспроможності платника, ці податки, у свою чергу, розділяються на:

– реальні прямі податки, які сплачуються з урахуванням не дійсного, а гаданого середнього доходу платника (тобто не враховують реальну платоспроможність платника податку);

– особисті прямі податки, які сплачуються з реально отриманого доходу і враховують фактичну платоспроможність платника податку;

– посередні податки, які включаються в ціну товарів і послуг. Кінцевим платником посередніх податків є споживач товарів (послуг), на котрого цей податок перекладається через систему перекладання податків. В залежності від об’єктів оподаткування посередні податки бувають:

– посередні індивідуальні, якими оподатковуються визначені групи товарів (акцизи на деякі групи та види товарів);

– посередні універсальні, якими оподатковуються в основному всі товари та послуги (наприклад, податок на додану вартість);

– фіскальні монополії, якими можуть оподатковуватися будь-які товари чи послуги, виробництво і реалізація яких зосереджені в державних структурах;

– мито, яким оподатковуються товари та послуги при здійсненні експортно–імпортних операцій з метою державного регулювання експорту та імпорту.

В залежності від органу, який встановлює та має право змінювати і конкретизувати податки, останні підрозділяються на:

– загальнодержавні податки, елементи яких визначаються законодавств-вом держави і є єдиними на всій її території. Їх встановлює і вводить у дію вищий законодавчий орган. Однак ці податки можуть надходити до бюджетів різних рівнів;

– місцеві податки, яківводяться місцевими органами влади у відповідності із законодавством держави. Вони вступають у дію тільки на підставі рішення, прийнятого на місцевому рівні, і завжди надходять у місцеві бюджети. Місцеві податки по порядку стягнення можуть бути:

- загальнообов’язковими, тобто обов’язково повинні бути введені місце-вими органами влади за наявності відповідних об’єктів оподаткування;

- факультативними, які передбачені основами оподаткування, але можуть бути введені (чи не введені) за розсудом місцевих органів влади.

За цільовою спрямованістю діючі податки поділяються на:

– абстрактні (загальні) податки, призначені для формування дохідної частини бюджету в цілому;

– цільові (спеціальні) податки, які вводяться для формування конкретного напрямку державних видатків. Для цільових платежів часто створюється спеціальний позабюджетний фонд.

В залежності від суб’єкта – платника податку виділяють наступні види податків:

– податки, що стягуються з фізичних осіб;

– податки, що стягуються з юридичних осіб (підприємств і організацій);

суміжні податки, які сплачують і фізичні, і юридичні особи.

За рівнем бюджету, до якого зараховуються податкові платежі, виділяють:

- закріплені податки, які безпосередньо цілком надходять в той чи інший бюджет або позабюджетний фонд;

- податки, що регулюються – різнорівневі, які надходять одночасно до різних бюджетів в певній пропорції, прийнятій згідно із бюджетним законодавством.

В залежності від напряму (об’єкта) податкового тиску податки поділяються на такі групи:

– податки на статику, класифікаційна ознака яких полягає в тому, що ці податки застосовуються для оподаткування майна та ресурсів платника і діють незалежно від того, як саме платник їх використовує. Ці податки, таким чином, мають стимулюючу спрямованість і спонукають платників до ефективного використання майна та ресурсів;

– податки на динаміку виникають тоді, коли платник здійснює будь-які господарські операції: створення доданої вартості, продаж товарів чи послуг;

– податки на результат господарської діяльності – податок на прибуток, який і є кінцевим результатом діяльності юридичних осіб.

Згідно з способом обчислення виділяють дві групи податків:

– кумулятивні, які обчислюються наростаючим підсумком з початку періоду (як правило, року);

– некумулятивні, при цьому оподаткування податкової бази здійснюється по часткам (по періодам).

В залежності від джерела сплати розділяють такі групи податків:

– податки, які сплачуються за рахунок валових доходів платників. Це, звісно, посередні податки, які перекладаються в кінцевому рахунку на покупців товарів чи послуг;

– податки, які сплачуються за рахунок валових витрат платника податку; до таких податків відносять нарахування на заробітну плату, податки на майно, місцеві податки та деякі інші;

– податки, що мають за джерело сплати прибуток до оподаткування (податок на прибуток);

– податки, що відносяться на чистий прибуток (це, наприклад, плата за природні ресурси, що належать державі і використовуються платником в його господарській діяльності поза встановлені ліміти).

За строками сплати податки розділяють на:

– строкові (разові), які сплачуються несистематично, і їх сплата здійснюється до надання державою платнику податку якихось прав чи здійснення якихось дій (мито, державне мито та т. ін.);

- періодично-календарні, які, у свою чергу, підрозділяються на декадні, щомісячні, щоквартальні, піврічні, річні.

ТЕМА 2: ПОДАТКОВА СИСТЕМА І ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА

Однак податки – це, перш за все, фінансово-економічна категорія. Це означає, що податки мають об’єктивний зв’язок із фінансовою системою держави, а цей зв’язок проявляється в тому, що основне місце в фінансовій системі будь-якої держави займає бюджетна система, за допомогою якої створюються загальнодержавні централізовані фонди.

Джерела і види державних доходів та значення кожного з них визначаються економічною і правовою системами держави. Умовно державні доходи, в залежності від форми платежів і методів стягнення можна розділити на три групи (джерела):

– державне майно, державні ресурси, за використання яких стягується плата;

– загальнообов’язкові платежі фізичних і юридичних осіб, що стягуються у вигляді податків і неподаткових платежів;

– притягнуті ресурси у формі державних позик, доходів від реалізації державних цінних паперів, лотерей, частки вкладів в державні банки і т. ін..

Основну найбільшу частку в доходах держав зараз відіграють саме податки; їх питома вага коливається від 75% (у Японії) до 95% (у Франції) в загальній сумі всіх надходжень в бюджети держав. При формуванні державного бюджету пріоритет зберігається за його видатковою частиною, яка, як довів ще у кінці XІX ст. німецький економіст А. Вагнер, закономірно і постійно зростає, у зв’язку з чим відбувається і постійне збільшення податкових надходжень (в розвинених ринкових країнах вони зростають у півтора і більш разів кожні 10 років).

Враховуючи найбільшу значущість податків у фінансовій системі держави, розглянемо фінансово-економічну сутність оподаткування.

Вартість всіх матеріальних благ, створених суспільством за визначений період (зазвичай за рік) і призначених для задоволення сукупних потреб в економіці, носить назву валового (сукупного) національного продукту (ВНП). У свою чергу, ВСП у вартісній формі складається з вартості спожитих засобів виробництва (c), сплаченої заробітної плати (v) і прибутку (m). Знову створена вартість (c + v) є валовим національним доходом (ВНД).

У своєму русі ВНП і ВНД проходять чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. В процесі розподілу знову створеної вартості, який відбувається без участі держави, усі суб’єкти цього процесу отримують свою частку. Однак потім через систему перерозподільних відносин відбувається мобілізація ресурсів до державної казни (рис. 3). Перерозподіл частини ВНП на користь держави здійснюється двома учасниками суспільного виробництва: від робітників (із v) у формі прибуткового податку і від господарюючих суб’єктів (із m) у формі податку на додану вартість, податку на прибуток і т. д..

а б в

ВНП = + + + +

І – державний бюджет;

ІІ – первинний розподіл ВНП;

а, б, в – перерозподільні відносини.

Рисунок 3 – Податки у перерозподільних відносинах

Розглядаючи зв’язок держави і оподаткування, треба зупинитися на категорії податкового тягаря (тиску).

На макроекономічному рівні податковий тягар (тиск) – це узагальнюю-чий показник, який характеризує роль податків в житті суспільства і визначається як відношення загальної суми податкових доходів держави у валовому національному продукту. Іншими словами, податковий тягар відображає ту частку виробленого суспільством продукту, яка перерозподіляється через бюджетні механізми. В розвинутих країнах цей показник варіює: 52% – у Швеції, 30% – у США, Туреччині і Японії, 5% – у Непалі, середній рівень податкового тиску складає 40–45%.

Для аналізу залежності податкових доходів держави від макроекономіч-них показників (ВНП, доходів населення, рівня роздрібних цін і т. і.) в макроекономіці застосовується такий показник, як коефіцієнт еластичності податків (Е):

де х – початковий рівень податкових надходжень;

Dх – приріст податкових надходжень;

y – початковий рівень фактору (наприклад, ВНП, доходів);

Dy – приріст досліджуваного фактору.

Коефіцієнт еластичності показує, на скільки процентів змінюються податкові надходження в бюджет при зміні впливового фактору на 1%.

Застосовуючи системний підхід до визначення сутності податкової системи, можна дати таке тлумачення: податкова система – це взаємо-пов’язана сукупність діючих у даний момент в державі суттєвих умов оподаткування, до яких відносяться: система діючих в державі податків, система податкових органів, система і принципи податкового законо-давства, принципи податкової політики, порядок розподілу податків по бюджетах, порядок і методи податкового впровадження і ін.. Таким чином, поняття “податкова система” є більш ємним, ніж поняття “система податків” та “система оподаткування”.

Податкова система характеризується економічними та політико-правовими показниками.

Економічна характеристика податкової системи включає наступні показники:

– податковий тягар (податковий тиск), за значенням якого можна порівнювати податкові системи різних країн;

– співвідношення податкових доходів від внутрішньої і зовнішньої торгівлі. В високо розвинутих країнах, які експортують в основному готову продукцію, експортне мито незначне, а основні надходження в бюджет здійснюються за рахунок оподаткування торгівлі всередині держави. В менш розвинутих країнах за рахунок мита на експортовану сировину велика частка доходів від зовнішньоекономічної діяльності;

– співвідношення прямого і посереднього оподаткування. Це співвід-ношення залежить від рівня розвитку держави, оскільки збирання посередніх податків не потребує розвитку податкового апарату і розвиненої системи розрахунків;

– структура прямих податків. Для високо розвинутих країн притаманна висока частка прибуткових податків, податків на майно і страхових зборів.

Важливішою політико-правовою характеристикою податкової системи є співвідношення компетенцій центральних і місцевих органів влади у справі регулювання податкової сфери. Існують три варіанти співвідношення компетенцій:

– варіант “ різні податки ”, що передбачає повний розподіл прав і відповідальності у встановленні податків або неповний розподіл, коли центральна влада встановлює вичерпаний перелік податків і вводить загальнодержавні податки, а місцеві податки вводять за своїм розсудом органи місцевої влади;

– співвідношення “ різні ставки ”, що означає введення центральною владою закритого переліку податків, а у свою чергу органи влади на місцях встановлюють конкретні ставки в межах, передбачених центральною владою;

– співвідношення “ різні доходи ” – полягає в тому, що суми вже зібраного податку між владними органами різних рівнів.

Зазвичай використовуються комбінації трьох або двох форм.

цілому складають систему принципів оподаткування.

Економічні принципи уперше були сформульовані в 1776 р. А. Смітом і представляють собою вимоги до формування податків як економічного явища.

В теперішній час вони включають:

– принцип господарської свободи і незалежності платника податку, оснований на праві приватної власності і неможливості з боку держави втручатися у діяльність платників податку;

– принцип справедливості, що полягає в рівних обов’язках всіх громадян сплачувати податки, як вважав А. Сміт, – відповідно до доходу, яким громадяни користуються під покровительством держави. При цьому виділяють:

– горизонтальну справедливість, при якій будь-які платники податку, якщо вони мають однакові доходи або інші об'єкти оподаткування, повинні сплачувати до бюджету однакові за розміром податки; тобто цей принцип враховує платоспроможність платників податків і забезпечує розподіл податкового тягаря відповідно до спроможності суб'єктів сплачувати податки;

– вертикальну справедливість, яка, навпаки, не враховує фінансових можливостей платників податків, а передбачає отримання платниками якихось благ від держави, кількісно домірних їх податковим внескам. В реально діючій податковій системі застосовуються різні за принципом справедливості податки: і з горизонтальною, і з вертикальною справедливістю;

– принцип визначеності, з якого виходить, що сума, спосіб, час платежу повинні бути заздалегідь відомі платнику податків;

– принцип зручності, згідно з яким податок треба стягувати в такий час і у такий спосіб, які мають найбільші зручності для платника;

– принцип економії (ефективності), відповідно до якого витрати на справляння податку повинні бути меншими, ніж самі податкові надходження;

– принцип домірності – передбачає збалансованість інтересів платника податку і держави. Цей принцип характеризується відомою кривою А. Лаффера (рис. 4), що показує залежність податкової бази від зміни ставок податку, а також залежність бюджетних доходів від податкового тягаря.

Рисунок 4 – Крива Лаффера. Залежність доходів бюджету від прогре–сивності оподаткування

Д – доходи; Б – податкова база; t ставка податку, %.

Юридичні (правові) принципи оподаткування, іншими словами – принципи податкового права, – впливають, перш за все, на формування подат-кового законодавства. В теперішній період, виходячи з тих систем закон ода-вства і правової податкової практики, які склалися в сучасних умовах, можна сформулювати шість основних юридичних принципів оподаткування:

– принцип рівного податкового тягаря (нейтральності) – передбачає загальнообов’язковість сплати податків і рівність усіх платників перед податковим законом. Згідно з даним принципом не допускається встанов-лення додаткових, а також підвищених податкових ставок і пільг в залежності від яких-небудь дискримінаційних підстав (форма власності, місце знаходження платника, вік, обсяги чи види діяльності тощо);

– принцип одноразовості, яким передбачається, що будь-які доходи чи їх джерела в обов’язковому порядку повинні бути обкладені якнайменш одним податком, але будь-яким податком тільки один раз;

– принцип встановлення податків законами, що законодавчо закріплено навіть у Конституціях деяких держав;

– принцип пріоритету податкового закону над неподатковими законами. Він означає, що якщо неподаткові закони містять норми, які стосуються якимсь чином податкової сфери, то їх можливо застосовувати тільки в тому випадку, якщо вони підтверджуються або відповідають нормам податкового законодавства. У разі колізії норм застосовуються положення податкового законодавства;

– принцип наявності усіх елементів податку в податковому законі, бо відсутність хоча б одного елементу дозволяє платнику не сплачувати податок чи сплачувати його зручним для себе способом;

– принцип заборони зворотної дії податкових законів, згідно з яким прийнятий закон, який приводить до збільшення розмірів податкових платежів, не розповсюджується на відносини, що виникли до його введення. До речі, якщо закон спрямований на поліпшення умов платника податків, то в цьому разі він має зворотну силу;

– принцип розповсюдженості податкових норм у просторі – забезпечує розширення просторових масштабів дії податкових норм за межі кордонів країни. Для цього застосовуються два принципово різних підходи:

– резидентства, згідно з яким усі платники поділяються на резидентів і нерезидентів, які, як було розглянуто у попередній темі, несуть різну податкову відповідальність стосовно доходів або майна, отриманого ними на території держави чи за її межами;

– територіальності, відповідно до якого платники не розділяються на групи залежно від того, на якій території вони отримують доходи або майно, а прирівнюються до нерезидентів, тобто несуть податкову відповідальність тільки на території даної держави.

До організаційних принципів податкової системи відносяться ті основні базові положення, у відповідності з якими здійснюється її побудова, розвиток, управління нею та структурна взаємодія між її елементами (податками), тобто сполучення різних податків у єдину податкову систему;

– принцип єдності податкової системи, згідно з яким податкова система діє на всій території країни, а встановлення податків, обмежуючих вільне переміщення товарів і фінансових потоків у межах країни, як і введення регіональних податків, які б наповнювали бюджети одних територій за рахунок інших, – забороняється;

– принцип рухомості (еластичності) податків, сутність якого полягає в тім, що податковий тягар і податкові відносини можуть бути оперативно змінені у відповідності з об’єктивними потребами держави. Крім того, еластичність податків застосовується також з метою контрзаходів держави проти ухилень від сплати податків;

- принцип стабільності – означає, що податкова система повинна функціонувати протягом тривалого періоду, майже до податкової реформи. Цей принцип взаємодіє із попереднім принципом, при чому стабільність передбачається протягом якнайменше одного року, а еластичність – у стратегічному часовому масштабі (більш, ніж на один рік);

- принцип множинності податків у податковій системі, згідно з яким будь-яка податкова система ефективна тільки у тому разі, якщо вона містить достатню множину різних податків. По-перше, це обумовлено необхідністю перерозподілу податкового тягаря між платниками. По-друге, за умови єдиного податку порушується принцип еластичності податкової системи. По-третє, дотримання даного принципу дозволяє реалізувати системне взаємодоповнення податків, при якому штучна мінімізація одного податку обов’язково приводить до росту другого податку – це так званий системний ефект синергії;

- принцип вичерпаного переліку регіональних і місцевих податків. Даний принцип означає обмеження введення додаткових податків або збільшення податкових ставок місцевими органами влади. На практиці це сприяє реалізації єдиної податкової політики у державі.

вання. Система оподаткування – це частина загальної податкової політики держави.

Податкова політика держави є система актів і заходів, здійснюваних державою у сфері податків і спрямованих на реалізацію тих чи інших завдань, які стоять перед суспільством.

За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства.

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно, зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. При збільшенні доходів повинен зростати й попит споживачів. Таке збільшення відбувається, але залежить від особливостей характеру споживачів. У цілому всі доходи населення поділяють на три типи: товарні витрати (або покупні фонди населення), обов’язкові платежі та заощадження. Залежно від того, як змінюється друга та третя частини всіх витрат споживачів, відбувається збільшення першої частини – споживчих фондів, які й відображають попит населення. Зміни обов’язкових платежів залежать передусім від цінової політики держави, загальної економічної та фінансової стратегії, а також від стану ринку послуг. Третя частина – заощадження – залежить від особливостей людини, бажання придбати речі в майбутньому або від її невпевненості в майбутньому, причому здійснюється в тих формах, які найбільше задовольняють населення (на жаль, не завжди в установах банку).

З другого боку, держава має можливість зменшувати податки з юридич-них осіб, товаровиробників з метою зниження загальних цін на товари та їх доступності для споживачів з низьким рівнем доходів. У цьому разі успіх залежить від того, наскільки виробники схильні до цих змін і яка стратегія для них прийнятніше (наприклад, в Україні в окремих випадках надання податкових пільг деяким товаровиробникам не супроводжується зменшенням цін на їхню продукцію, що не давало загального ефекту).

Але в державі може скластися й інша ситуація, коли попит значно перевищує пропозицію, тобто у населення накопичується велика грошова маса, з’являється дефіцит товарів і підвищується темп інфляції. Тоді держава збільшує податки з фізичних осіб і таким чином зменшує вільну грошову масу населення.

Однак у будь-якому разі така форма дискреційної політики має фіскальний характер.

Антидискреційна державна податкова політика пов’язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватися при зміні економічного циклу. Так, при збільшенні виробництва товарів і валового національного продукту автоматично зростає розмір податкових платежів до бюджету. Найбільший ефект досягається, коли загальна державна податкова політика має прогресивний напрям, тобто податки збільшуються залежно від зростання податкової бази об’єкта оподаткування. Але при цьому потрібно мати на увазі, що антидискреційна державна податкова політика має тимчасовий та неавтоматичний характер, тому не може тривати довгий час і тільки послаблює негативні наслідки, властиві конкретному циклу розвитку економіки держави.

У сучасних умовах у державах з різними рівнями економічного розвитку застосовуються різні підходи до здійснення державної податкової політики, які умовно можна поділити залежно від таких економічних теорій:

1) на підставі теорії Дж. Кейнса – “ ефективний попит ”;

2) на підставі теорії А. Лаффера – “ економія пропозиції ”.

Розглядаючи напрями податкової політики держави, можна виділити три її типа:

– перший тип – політика максимальних податків, яка характеризується принципом “взяти все, що можна”. При цьому державі уготована “податкова пастка”, коли підвищення податків не супроводжується ростом державних доходів;

– другий тип – політика розумних податків, яка сприяє розвитку підприємництва, забезпечує йому сприятливий податковий клімат;

– третій тип – податкова політика, що передбачає достатньо високий рі-вень оподаткування, але при значному соціальному захисті. Це забезпечує повернення платникам податків їх коштів через систему видатків бюджету.

зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином бу­ло закладено основи системи оподаткування, створено переду­мови для її наступного розвитку. У подальшому було внесено ряд змін та доповнень до Закону, що сприяло вдосконаленню системи податків, зборів та обов'язко­вих платежів, а також порядку їх стягнення до бюджету та цільових фондів.

Принципами побудови системи оподаткування є:

• стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямо-ваного на розвиток виробництва;

• обов'язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достові­рних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та вста­новлення відповідальності платників податків за порушення по­даткового законодавства;

• рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'яз­кових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших подат­ків і зборів (обов'язкових платежів) – на більші доходи;

• рівність, недопущення будь–яких проявів податкової дис­кримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів гос­подарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

• соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтрим­ки малозабез-печених верств населення шляхом запровадження еко­номічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диферен-ційнованого і прогресивного опо­даткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

• стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

• економічна обґрунтованість – встановлення податків і збо­рів (обов'язко-вих платежів) на підставі показників розвитку на­ціональної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансова-ності витрат бюджету з його доходами;

• рівномірність сплати – встановлення строків сплати подат­ків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності за­безпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фі­нансування витрат;

• компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюють­ся відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

• єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, дже­рела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податково­го періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), стро­ків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

• доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законода-вства для платників податків і зборів (обов'язкових пла­тежів).

В Україні справляються:

· загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);

· місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'яз­кові платежі):

⃰ податок на прибуток підприємств;

* податок на доходи фізичних осіб;

* податок на додану вартість;

* акцизний податок;

* збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

* екологічний податок;

* рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістраль-ними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспор-тування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

* плата за користування надрами;

* плата за землю;

* збір за користування радіочастотним ресурсом України;

* збір за спеціальне використання води;

* збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

* фіксований сільськогосподарський податок;

* збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

* мито;

* збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

* збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:

* податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

* єдиний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

* збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

* збір за місця для паркування транспортних засобів;

* туристичний збір.

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й роз­витку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні:

По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності.

По-друге, превалює фіскальне спрямування податкової сис­теми, недостатнє виявлення регулюючої функції податків.

По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окре­мих податків невиправдано ускладнені.

По-четверте, відсутні єдині та досить стабільні нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бю­джетів.

По-п'яте, відсутні єдині правила погодження доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також зрозу­мілі формули міжрегіонального перерозподілу доходів.

В плані дослідження взаємодії держави і податкової політики необхідно відзначити одну з характеристик державної податкової політики, яка була особливо сильною в радянський період і в зміненому виді зберігається і у сучасний період, – це етатизм. Характерними ознаками етатизму є: по-перше, пріоритет інтересів держави; по-друге, пріоритет обов’язків суб’єктів перед їх правами; по-третє, податкове свавілля держави, яке пояснюється її монополі-єю на правове регулювання податкових відносин. Крім того, в нашій країні, як і в інших, механізми оподаткування використовувалися не тільки в економіч-них цілях, а й в політичних (це, так звана, політизація податків), що, звісно, не сприяло створенню ефективної і справедливої податкової системи.

Найгострішою проблемою для економіки України є реформування існуючої податкової системи, надання їй нормальної, цивілізованої якості.

Підходи до реформування податкової системи різні. Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші – зовсім змінити модель податків.

Проблема може вирішуватись тим чи іншим методом, але вона не дасть якісних результатів, якщо оподаткування не буде справедливим. Адже нині одні сплачують непосильні податки, інші так чи інакше ухиляються від їх сплати.

Реформування податкової політики необхідно проводити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно, насамперед, знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку – необхідно полегшити податковий тиск.

Головними критеріями податкової політики повинні стати економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, ефективна податкова політика повинна забезпечити стійку фінансову базу держави, а з іншого, – залишити підприємствам досить коштів з метою здійснення виробничої діяльності і зацікавленості в результатах своєї діяльності

Поиск по сайту: