Вплив автоматичних стабілізаторів на коливання ділової активності

Отже, ключовими інструментами автоматичних стабілізаторів є:

· Податки;

· державні витрати;

· пропозиція грошей;

· відсоткова ставка;

· адміністративні заходи.

Система вбудованих стабілізаторів, завдяки вилученню з ринку частини ефективного попиту під час буму та перенесенню його на стадію спаду, зменшує амплітуду циклічних коливань, але не в змозі забезпечити перехід від рівня депресії до справжнього відновлення, росту доходів та зайнятості.

Недоліком використання тільки автоматичних стабілізаторів є те, що вони частково згладжують коливання ділового циклу, але усунути більшість диспропорцій та забезпечити повну стабілізацію економіки не можуть.

Дискреційна, або активна, бюджетно-податкова політика передбачає, що зміни в видатках або податкових надходженнях бюджету не виникають автоматично і є результатом рішень уряду [3, c.215].

Дискреційна бюджетно-податкова політика передбачає внесення змін до системи оподаткування та державних видатків. Її використовують у тому випадку, коли механізми недискреційної політики не спрацьовують або мають незадовільний ефект. У такому разі парламент та уряд приймають рішення, які мають за мету справляння впливу на соціально-економічний розвиток країни. До них, зокрема, можна віднести збільшення (або зменшення) державних видатків, посилення (або послаблення) податкового навантаження, залучення коштів для фінансування дефіциту бюджету.

У періоди формування ринкових відносин та неузгодженості рівних напрямків фінансової політики складнощі як недискреційної, так і дискреційної бюджетно-податкової політики зростають. Як правило, автоматичні стабілізатори не забезпечують належного регулювання економічних процесів. У періоди кардинальних соціально-економічних перетворень помітно зростає роль дискреційної політики. Поточні рішення парламенту та уряду мають забезпечити ті програми, які не розв’язуються при застосуванні недискреційних механізмів.

4. Податкова політика та її роль в регулюванні соціально-економічного розвитку суспільства.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Класифікацію податкової політики відображено в Додатку А [4, c.80].

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Держава використовує податки як регулятор ринкової економіки. Завдяки фіскальній функції податків формуються державні доходи, а, виконуючи регулятивну функцію податків, держава впливає на весь відтворювальний процес, стимулює його темпи, посилює або послаблює накопичення капіталу, поширює або зменшує платоспроможний попит населення.

Урядові витрати відповідають тій частці національного продукту, яка надходить у сумісне користування всіх верств населення. Вони впливають на динаміку валового національного продукту (ВНП).

Суб'єкти податкової політики:

· органи податкової служби, що діють від імені держави,

· юридичні та фізичні особи (платники податків).

Цілі податкової політики:

· стимулювання динамічного розвитку економіки;

· структурна перебудова економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності;

· стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості;

· підвищення добробуту населення та розвитку людського капіталу.

Податкова політика має бути спрямована на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові.

Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні щодо внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності.

Поиск по сайту: