Критерії ефективності стратегії формування та виконання державного і місцевих бюджетів

· відповідність бюджетної політики національним інтересам;

· забезпечення суверенітету держави у здійсненні бюджетної політики;

· зміцнення держави на базі забезпечення фінансовими ресурсами реалізації її функцій у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики;

· реалістичність цілей бюджетної політики та створення умов для їх досягнення;

· забезпечення цілісності та єдності бюджетної системи як фінансової основи і передумови цілісності та єдності держави;

· здатність бюджетної системи забезпечити єдність економічного простору країни, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської та податкової систем;

· узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розвитку.

7. Зарубіжний досвід щодо формування бюджетно-податкової політики.

Протягом ХХ століття відбувалося постійне зростання впливу держави на економіку, що можна побачити із зростання частки державних видатків у ВВП в індустріально розвинених країнах з 1913 р. до 1995 р. в середньому від 12% до 45%

У кількісному співвідношенні існує певна межа, за якою державні видатки не можуть позитивно впливати на економічне зростання. Якщо державні видатки перевищують 40% ВВП, то зростання обсягів державного фінансування вже не викликає збільшення кількості і покращення якості одержаних послуг [43, с.203].

На думку Л. Фрідмана, критичним показником для державних видатків є розмір на рівні 45-50% до ВВП.

На сьогодні використання інструментів бюджетно-податкової політики в країнах з розвиненою економікою відрізняється залежно від країни, її соціально- економічного стану та устрою.

Відповідно до даних Євростату [44], станом на 2009 р. частка видатків бюджету до ВВП була найвищою та становила більше 50% в таких соціально орієнтованих економіках, як Данії, Франції, Швеції, Бельгії, Австрії, Італії, Нідерландах, де бюджетна система відіграє надзвичайно важливу роль в економічному зростанні та перерозподілі доходів. Ці показники є вищими за середні по Євросоюзу (27 країн) та єврозоні. Це свідчить про значну роль перерозподілу ресурсів економіки через бюджет держави та значну роль розподільчої функції бюджетної системи. Ці показники перевищують значення критичних показників, запропонованих Л. Фрідманом та Г. Колодком [43].

Найнижчим є рівень видатків бюджету до ВВП у Швейцарії (33,7% у 2009 р.), де ця частка є традиційно низькою, та в таких країнах, що нещодавно приєдналися до спільноти ЄС, як Болгарія (40,6%), Румунія (41,0%), Словаччина (41,5%). Щодо останніх, це здебільшого пов’язано з нижчою здатністю економік, що перебувають на етапі економічних трансформацій, генерувати доходи бюджету, а відповідно і використовувати ці ресурси для перерозподілу.

Загалом згідно з даними Євростату, у більшості розвинених країн протягом останнього десятиліття частка сукупних видатків бюджетів розвинених країн Європи до ВВП зросла [44]. До економік, частка видатків бюджету до ВВП яких з початку фінансово-економічної кризи 2007-2009 рр. зросла значно, належать Естонія, Ірландія, Греція, Іспанія, Фінляндія, Великобританія, Ісландія. Більшість з них – країни, борг яких станом на 2010 р. перевищив позначку 100% до ВВП, а також вартість боргу яких внаслідок погіршення макроекономічних показників зросла, внаслідок чого зростають витрати на обслуговування державного боргу за рахунок бюджету. Це свідчить про тісний зв’язок між борговою та бюджетно-податковою політикою. Таким чином, оскільки показник видатків бюджету частково акумулює показники стану боргу країни, він також потребує певних обмежень за часткою до ВВП, аналогічно до показників боргу та дефіциту бюджету в регулюваннях європейського законодавства.

Окрім частки перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему та їх обсягів, вагоме значення також відіграє структура державних витрат. Структура державних видатків та ступінь ефективності їх використання є важливими з точки зору створення адекватних умов для сталого економічного зростання та підвищення добробуту населення важливе значення. Якщо ж основна частина бюджетних ресурсів витрачається на бюрократію, оборону і субсидії неконкурентоспроможним галузям, то така політика стримує економічне зростання. Особливо небезпечною є комбінація значних обсягів державних видатків і низькоякісних державних інституцій.

При аналізі структури видатків виокремлюють частину видатків, що відповідають вкладенням в людський капітал і є чинником, що стимулює економічне зростання. До них відносяться освіта, охорона здоров’я, культура, а також економічні справи. Переважна роль цих видатків серед економічно розвинених країн, що відображають дані Євростату, свідчить про пріоритети та ефективне спрямування ресурсів державного бюджету країн з розвиненою економікою [44].

Проаналізуємо баланс бюджету в країнах з розвиненою економікою та з економікою. Протягом періоду 1998-2011 рр. в групі країн ЄС та єврозони сукупно переважав від’ємний баланс бюджету, тобто дефіцит. При цьому, профіцитним він був лише в 2000 р., тоді як у 2009 р. рівень дефіциту вдвічі перевищив найвищі показники попередніх років (-6,8% та -6,3% відповідно). Більшість розвинених країн Європи протягом 2009-2011 рр. звели бюджет з високими рівнями дефіциту бюджету, перевищивши 3%-ве обмеження, допустиме згідно з Маастрихтським договором

З метою сприяння довгостроковому розвитку економіки країни структура видаткової частини бюджету повинна містити видатки на інвестиції, що стимулюють економічний розвиток.

Для України доречним є запозичення практики обмеження бюджетних дефіцитів, вимірювання впливу окремих інструментів бюджетно-податкової політики на економічний розвиток, проведення ефективної видаткової політики, підвищення рівня розвитку інституцій, що є ключовим інструментом для підвищення дії механізмів ланцюгового впливу в економіці країни.

Аналізуючи взаємозв’язки між бюджетно-податковою політикою та економічним розвитком в період економічного спаду, що розпочався в 2008 р., було виявлено низку результатів.

Поиск по сайту: