Існуюча податкова система України підлягає реформуванню. Слід значно зменшити частку в системі загальнодержавних податків і збільшити частку місцевих та регіональних податків

Для реалізації стимулюючої функції податкової системи, її реформування, з огляду на викладене, має ґрунтуватись на засадах:

ü спрощення податкової системи розумним скороченням кількості податків та перенесенням їх на більш прозору та зручну для платника податкову базу, скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

ü звільнення від оподаткування прибутку, який інвестується в межах України;

ü обґрунтованого зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування;

ü трансформації механізму "транзитного" ПДВ;

ü збереження економічно обґрунтованих пільг для стимулювання обмеженого кола пріоритетних галузей та видів діяльності.

Слід враховувати потенційний ефект взаємодії реформування окремих видів податку. Зокрема збільшення неоподатковуваного мінімуму для прибуткового податку, навіть беззміни прогресивної шкали, дозволяє очікувати збільшення обсягів споживання. Це, в свою чергу, сприятиме зростанню надходжень від ПДВ та акцизу, що дозволяє здійснювати їхнє реформування у другу чергу.

Завдання “стратегії зростання” потребують запровадження в Україні селективної податкової політики. Тому невід’ємною складовою податкової стратегії має стати встановлення чітких та прозорих критеріїв та методик надання податкових преференцій.

На нашу думку, найбільш адекватним стратегії зростання є функціональний підхід до податкового регулювання. Йдеться про надання податкових пільг не за галузевим принципом (чи безпосередньо окремому підприємству), як це, переважно, відбувається за існуючої системи, а як “компенсації” за виконання суб’єктами господарювання певних суспільно важливих функцій відповідно до завдань державної економічної стратегії. Пільги не завжди повинні бути незмінними протягом тривалого часу, варто з часом коригувати або встановлювати регресивні (змінні) пільги.

Першочерговими завданнями бюджетно-податкової політики є запровадження механізмів податкового стимулювання інвестиційних процесів за спрощення доступу до них і забезпечення прозорості їх надання, а також допомога в одержанні належних пільг та відстрочок. Слід повністю або частково звільнити від податків прибуток, що реінвестується, та запровадити “податкові канікули” на повернення підприємством інвестиційного кредиту (прибутки, що використовуються на повернення кредиту, не повинні обкладатися податком). Поряд з іншим це сприятиме скороченню терміну повернення кредитів, більш швидкій окупності інвестиційних проектів та, відповідно, можливості точніше планувати інвестиційну діяльність. Це дозволить банкам знизити кредитні ставки у відповідь на зменшення ризику кредитування. Потрібно запровадити суворий контроль за обсягом та результатами використання інвестиційних податкових пільг.

Серед можливих податкових пільг, які відповідають функціональному принципу пільгового оподаткування, слід також відзначити наступні:

застосування пільг в оподаткуванні прибутку інноваційних підприємств згідно чинного законодавства (показово, що практично перша спроба запровадження пільг функціонального типу, передбачена Законом України “Про інноваційну діяльність”, у 2003 р. була призупинена з метою бюджетної консолідації);

звільнення від оподаткування коштів підприємств, спрямованих на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо) з прирівнюванням їх до інвестицій в людський капітал;

звільнення від оподаткування коштів підприємств, які спрямовуються на фінансування наукових досліджень (з прирівнюванням їх до інвестицій у інтелектуальний капітал);

податкові пільги підприємствам, які здійснюють експортне та імпортозаміщуюче виробництво, діють у трудонадлишкових чи депресивних регіонах тощо - в межах та за напрямами, визначеними відповідними державними програмами (у цьому напрямку могла б еволюціонувати політика щодо СЕЗ та ТПР)

звільнення від оподаткування коштів комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових установ, які інвестуються в інноваційні підприємства, та встановлення пільг з оподаткування коштів, отриманих внаслідок цих інвестицій, зокрема - диференціювання ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів шляхом зниження їх в разі довгострокового кредитування високотехнологічних проектів, пільгове оподаткування прибутків від страхування інноваційних підприємств тощо;

надання пільг в оподаткуванні комерційних банків, які здійснюють довгострокове інвестиційне кредитування;

вилучення з бази оподаткування особистих витрат на заходи з охорони та зміцнення здоров’я, освіту для себе та членів сім’ї, виплат до фондів пенсійного та медичного страхування, індивідуальне житлове будівництво чи купівлю житла (можливості цього закладено у відповідному законі, проте практична методика надання податкового кредиту ще потребує розробки).

запровадження податкових стимулів до інвестицій у самозайнятість: розвиток особистого підсобного господарства в сільській місцевості, придбання капітальних товарів для ведення індивідуального підприємництва, здійснення внеску у створення малого підприємства чи господарського товариства та ін.

дослідженні доведено, що фіскальне пристосування, яке скорочує непродуктивні видатки і захищені державні інвестиції, є більш сталим і більш ймовірно може вести до бажаного результату з швидшим розвитком. Ці результати корелюють з механізмами, запропонованими Кейнсом в частині видатків. Шляхи дефіцитного фінансування видатків також є важливими для економічного зростання: в фіскально вразливих країнах фіскальне пристосування, що базувалося на скороченні внутрішнього фінансування видатків, мало приблизно в півтора рази кращий ефект на зростання, ніж пристосування, що базувалися на скороченні одночасно внутрішнього та зовнішнього фінансування. Результати Балдаччі здебільшого відрізняються для фіскально вразливих країн та тих, які перебувають у стані макроекономічної стабільності.

У дослідженні перехідних економік Лі щодо ефективності фіскальної експансії Китаю проаналізовано дію довгострокових та короткострокових мультиплікаторів бюджетно-податкової політики на даних економіки Китаю та доведено кейнсіанські ефекти. Для того, щоб підтримувати високий рівень економічного зростання, тимчасові зростання видатків бюджету повинні використовуватися як основний інструмент бюджетно-податкової політики для того, щоб скористатися перевагою більшого впливу мультиплікатора в Китаї, ніж в добре розвинених ринкових економіках.

Як і в більшості досліджень перехідних економік в період економічного зростання, у дослідженні І.Г. Лук’яненко економіки України у період 1996-2003 рр. виявлено наявність кейнсіанських ефектів в економіці України, оскільки зниження податкового навантаження веде до зростання ВВП.

Бланшар та Перотті дійшли до висновку, що в економіці США позитивні шоки в державних видатках мають позитивний вплив на випуск продукції, а позитивні податкові шоки мають негативний вплив, що співпадає з кейнсіанською моделлю. Проте також існують некейнсіанські ефекти. Як зростання податків, так і державних видатків носить сильний негативний ефект на інвестування.

Фатас та Міхов, аналізуючи стан економіки країн єврозони та США у 1999- 2007 рр., прийшли до висновку про те, що попри значні інституційні зміни в країнах єврозони, зумовлені запровадженням євровалюти та значних економічних обмежень згідно з Пактом про стабільність та зростання, поведінка бюджетно-податкової політики є дещо про-циклічною і не набула значних змін після введення нової валюти, порівняно з періодом починаючи з 1970 р. В США, на противагу, в цей період, що характеризувався економічним зростанням, бюджетно-податкова політика була виражено антициклічною, що мало місце в першу чергу завдяки дискреційним змінам в податковій складовій бюджетно-податкової політики. Проте, вбудований стабілізатор бюджетної складової реагує сильніше в економіках єврозони, ніж в США. Також в більшості країн єврозони спостерігалося значне зниження волатильності дискреційної бюджетно-податкової політики, при цьому відмінності між країнами скоротилися втричі порівняно з 1999 р.

Перотті на прикладі економіки США виявив, що наслідки змін в податках та видатках для стану економіки мають властивість змінюватися з часом. Перотті показує позитивний вплив підвищення державних видатків на споживання в 1960- тих та 1970-тих рр., проте цей вплив стає статистично незначимим в 1980-тих та 1990-тих рр.

Аналізуючи взаємозв’язки між бюджетно-податковою політикою та економічним розвитком в період економічного спаду, що розпочався в 2008 р., було виявлено низку результатів.

На основі міжчасової моделі загальної рівноваги та принципів економіки добробуту на прикладі економіки США в період фінансово-економічної кризи Менк’ю і Вайнцірль, враховуючи дані 2009 р., виявили взаємозв’язки та склали послідовність інструментів бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики, які мають застосовуватися державою при зниженні рівня достатку та сукупного попиту. Оцінка ефективності застосування економічної програми стимулювання, запропонованої Б. Обамою у 2009-2011 рр., показала, що вона не мала очікуваного ефекту. Згідно з дослідженням антициклічна бюджетно-податкова політика повинна застосовуватися після того, як центральний банк знизив короткострокові ставки до нуля та вжив заходів щодо майбутньої експансійної грошово-кредитної політики, зокрема зниження довгострокових ставок, що свідчить про очікування вищого рівня зростання ВВП з боку уряду. Допоки можливості інструменту відсоткових ставок не вичерпано, бюджетно-податкова політика повинна базуватися на класичних принципах аналізу витрат і вигод. Державне споживання повинно бути на рівні, який зрівноважує його граничну корисність з граничною корисністю приватного споживання. Рівень державних інвестицій повинен відповідати граничному продукту від приватного споживання. В разі, коли грошово-кредитна політика не може підтримувати повне використання продуктивних ресурсів економіки, повинна вступати в дію бюджетно-податкова політика з кейнсіанськими ефектами. Якщо видатки бюджету є єдиним доступним інструментом, то підвищення їх рівня з метою стимулювання попиту на незадіяні продуктивні ресурси є оптимальним інструментом, навіть якщо гранична вартість суспільних благ є низькою. Бюджетно-податкова політика повинна застосовуватися таким чином, щоб стимулювати зростання тих складових витрат на споживання, які є чутливими до відсоткових ставок (зокрема інвестиції).

На противагу, у дослідженні Корреіа, Фархі, Ніколіні та Телес виявлено, що нульова відсоткова ставка не є обов’язковою умовою для того, щоб бюджетно-податкова політика була ефективною. За умов зниження відсоткових ставок в економіці до нуля, для стимулювання економіки найбільш ефективним є використання податкових інструментів. Збільшення видатків при цьому призводить до небажаного зростання інфляції. Пожвавлення економіки досягається за допомогою комбінування тих податкових інструментів, які можуть впливати на заробітну плату, споживання та доходи від капіталу.

У дослідженні Оєрбаха та Городніченко при оцінюванні величини фіскального мультиплікатора в умовах рецесії економіки та на різних етапах бізнес-циклу економіки США в період з 1945 р. до середини 2009 р., виявлено, що бюджетно-податкова політика є значно ефективнішою при застосуванні за умов рецесії, ніж економічного зростання. Загалом результати дослідження співпадають з ефектами згідно з кейнсіанською та новою кейнсіанською теоріями. Також Оєрбах та Городніченко, виокремлюючи основні складові бюджету США, серед яких видатки на оборону та інші видатки, а також видатки на споживання та видатки наінвестиції, приходять до висновку, що видатки на оборону мають найбільший мультиплікативний вплив на економіку.

Щодо реакції економічної системи перехідних економік в періоди економічних спадів, то Камінський, Райнхарт та Вег у своєму дослідженні виявили, що бюджетно-податкова політика в перехідних економіках здебільшого була проциклічною як в періоди зростання, так і в періоди спаду. Талві та Вег у дослідженні 56 економік на основі моделі оптимальної бюджетно-податкової політики виявили, що бюджетно-податкова політика в країнах «великої сімки» (G7) є ациклічною, тоді, як в економіках, що розвиваються – проциклічною, тобто експансійною в періоди зростання та контракційною – в періоди спаду. В попередні періоди економічного спаду (до 2008 р.) перехідним економікам були притаманні значні недоліки фінансової системи, внаслідок чого політика була проциклічною, що включало зростання відсоткових ставок, скорочення видатків бюджету або підняття податкового навантаження для того, щоб компенсувати відтік капіталу, валютний тиск та низький рівень міжнародних резервів.

Проте, на думку Гурінчаса та Обстфельда, зміна цих тенденцій відбулася наприкінці 2000-них рр. Гурінчас та Обстфельд виявили, що причинами криз як в перехідних економіках, так і в розвинених частково є зростання національного та внутрішнього левереджу прямих та непрямих гарантій уряду перед лібералізованим фінансовим сектором, а також переоцінка валюти, що як наслідок, знижує конкурентоздатність економіки на міжнародній арені. На їх думку, перехідні економіки подолали наслідки кризи 2008-2009 рр. частково завдяки економічним та інституційним реформам (зокрема, більшій відкритості економічної системи), що могли змінити тенденції ХХ століття.

Дідьєр, Левія та Шмуклер виявили, що антициклічна політика в перехідних економіках виявилася більш ефективною, ніж в попередні кризові періоди, коли перехідним економікам бракувало інструментів, доступних розвиненим економікам, для проведення антициклічної політики. Негативні зовнішні шоки призводили до більшого падіння перехідних економік також через низький рівень інституційного розвитку, зокрема через відсутність доступу до міжнародного ринку капіталів.

Протягом кризи 2008-2009 рр. на фоні дії автоматичних стабілізаторів, що знизили рівень доходів бюджету, велика частина країн застосовувала дискреційну політику фіскальних стимулів, а також здійснювала фіскальну підтримку фінансовому сектору. У звіті МВФ зазначається, що ключовою передумовою економічного відновлення після кризи є обізнаність ринку в кредитоспроможності держави, що передбачає зокрема такі умови: пакети фіскальних стимулів не повинні носити постійного впливу на дефіцит бюджету; необхідне здійснення структурних реформ для стимулювання економічного зростання.

5. Державний фінансовий контроль як метод впливу на боргову політику держави.

Система управління державним боргом складається з:

— об'єктів управління державним боргом;

— суб'єктів управління;

— боргової політики;

— боргового механізму;

— кадрового забезпечення;

— систем обліку та контролю.

Об'єктами управління державним боргом є:

· Випущені та непогашені боргові зобов’язання держави

· Запозичені кошти, що надійшли у розпорядження уряду та суб’єктів господарювання з внутрішніх та зовнішніх джерел

· Кошти, отримані урядом за міжнародними угодами від міжнародних та іноземних інвесторів

Суб'єктами системи управління державним боргом є органи, організації, установи, на які відповідно до чинного законодавства покладено зобов'язання здійснювати заходи, пов'язані з управлінням державним боргом; а також юридичні особи (позичальники гарантованих кредитів), міжнародні фінансово-кредитні організації та уряди іноземних держав, що виступають кредиторами держави.

· Верховна Рада України

· Кабінет Міністрів України

o Виступає гарантом кредитів, які надаються Україні

o Визначає банки-агенти Кабінету Міністрів України

o Приймає рішення про обсяги та умови випуску облігацій

· Рахункова палата України

· Міністерство фінансів України: розробляє та здійснює єдину в державі фінансову, бюджетну та податкову політику; формує і здійснює інвестиційну політику; розробляє державний бюджет

· Національний банк України Здійснює операції з розміщення, обслу­говування та проведення платежів за зовнішніми борговими зобов’язаннями Уряду

· Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції: розробляє пропозиції щодо формування державної економічної політики у сфері інвестицій і кредитів

· Державна фінансова інспекція України (КРУ)

· фінансові агенти уряду.

Фінансовий агент – это специальный субъект договора, коммерческая организация, профессионально оказывающая факторинговые услуги (банки или небанковские кредитные организации).

У процесі реорганізації системи управління державним боргом можливе розширення кількості банків як фінансових агентів уряду для обслуговування державного боргу.

Таким агентом, який здійснює обслуговування іноземних кредитів, наданих МФО під гарантію уряду є Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк). Сьогодні ВАТ «Укрексімбанк» – це відкрите акціонерне товариство, 100 % акцій якого належить державі в особі Кабінету Міністрів. Як єдиний діючий фінансовий агент Кабінету Міністрів України з багаторічним досвідом, Банк професійно супроводжує чинні внутрішні та зовнішні кредитні угоди надані під гарантію Уряду. Його завдання:

o планування поточних виплат за отриманими під гарантію уряду іноземними кредитами,

o здійснення агентських зв’язків з банками-бенефіціарами,

o надання інформації Мінфіну України про здійснення виплат.

Системи обліку та контролю

Верховна Рада здійснює контроль за розмірами дер­жавних запозичень та станом державної забор­гованості при затвердженні бюджетної резолюції, Державного бюджету на поточний рік та під час розгляду та затвердження звітів уряду

Міністерство фінансів України контролює абсолютні та відносні показники заборгованості держави, зіставляє національні фактичні показники боргового навантаження держави з критичними показниками

Національний банк України контролює надходження і використання кредитних ресурсів Державного бюджету

Державна фінансова інспекція України (КРУ) контролює цільове використання та своєчасне повернення кредитів

Рахункова палата України контролює систему управління державним боргом

Державна казначейська служба України здійснює бухгалтерський облік надходжень і витрат Державного бюд­жету та контроль за дотриманням правил ведення обліку, за відповідністю платежів взятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням

Метою фінансового контролю, що здійснюється органами Державної казначейської служби України, є зменшення кількості та обсягів порушень бюджетного законодавства, а саме використання бюджетних коштів не за призначенням.

Особливістю фінансового контролю, що здійснюється органами ДКСУ, полягає в тому, що вони є єдиними виконавцями фінансових функцій при виконанні державного бюджету і не здійснюють перевірок вибірково, а тільки на регулярній основі.

Внутрішній казначейський контроль - це сукупність процедур які забезпечують достовірність і повноту інформації, а також дотримання вимог нормативних документів при здійсненні операцій Казначейства по виконанню бюджетів.

Поиск по сайту: