Сучасна інституційна модель бюджетної політики має поєднати соціальні й інноваційні бюджетні складові, що забезпечить якісне функціонування фінансово-економічної системи країни

3. Формування бюджетної політики в контексті пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку.

Бюджетно-податкова політика використовується з метою згладження економічних коливань. Залежно від економічних умов уряд для досягнення поставлених цілей може застосовувати різні

Види бюджетно-податкової політики:

· експансійна;

Відповідно до кейнсіанської теорії випуск продукції зросте згідно з мультиплікативним ефектом, який підсилює початкове зростання видатків державного сектору. Сукупна пропозиція автоматично і пасивно пристосує зміни в попиті.

Припускається, що фіскальне стимулювання не спричиняє інфляції, коли задіюються ресурси, які в іншому разі залишалися б незадіяними.

Характер бюджетно-податкової політики зумовлює структурні зміни у державному бюджеті, включаючи можливість утворення дефіциту (профіциту) бюджету. З економічної теорії випливає, що використання дефіцитного фінансування в окремих ситуаціях цілком виправдане, хоча варто брати до уваги і його негативний вплив. [1, с.52]

Теорія дефіцитного фінансування державних витрат стає більш актуальною з розвитком неокейнсіанського напряму. Зокрема, вважається, що дефіцит бюджету, викликаючи розширення грошового обігу, зумовлює зростання виробництва. Заміщення приватного попиту на гроші державним досягається через реальне зростання економіки, низькі відсоткові ставки за кредитами та розширення пропозиції грошей.

Контраргументом неокласиків щодо стимулюючого ефекту експансійної політики є ефект витіснення. Він є похідним від того, яким чином відбувається фінансування бюджетного дефіциту. Джерелами фінансування можуть бути державні запозичення зокрема через емісію облігацій або через грошову емісію. В результаті здійснення державних запозичень відсоткові ставки на ринку можуть зростати внаслідок вищого попиту на кредит. Цей ефект веде до зниження приватного споживання, і таким чином, нижчого сукупного попиту на ринку, що є протилежним до мети бюджетного дефіциту.

Нециклічний дефіцит бюджету — це такий дефіцит, який є початковою причиною коливань економіки і може бути інтерпретований, як індикатор політики дискреційного пристосування, тобто використання дискреційних методів при проведенні бюджетно-податкової політики.

Протидіюча бюджетно-податкова політика націлена на обмеження негативних ефектів перегрітої економіки. Її інструментами є скорочення державного споживання або підвищення податків через використання інструменту бюджетного профіциту.

Протидіюча політика може бути ефективною, коли сукупний попит є завищеним, наприклад коли виникає інфляція попиту і необхідно її контролювати шляхом обмеження сукупного попиту. Згідно з Макконелом і Брю [3, c.216], акумулювання бюджетного профіциту є більш антиінфляційним, ніж його використання з метою погашення державного боргу. Відповідно до вбудованого стабілізатора, податкові доходи автоматично зростають з розширенням виробництва в періоди економічного зростання, і внаслідок зростання податків витрати домогосподарств та підприємців скорочуються, розширення економіки обмежується, що, в свою чергу, рухає бюджет від дефіциту до профіциту. Таким чином, високий рівень виробництва автоматично генерує протидіючий бюджетний профіцит. [3, c.216-219].

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) у звіті «Відновлення та реформа» за 2010 р. виокремлює:

· політику фіскального пристосування (fiscal adjustment),

· політику фіскальної консолідації (fiscal consolidation)

· політику фіскальних стимулів (fiscal stimulus).

Політика фіскального пристосування передбачає скорочення державою дефіциту бюджету, що може бути результатом скорочення державних видатків або/та підвищення податкових доходів. Фіскальне пристосування – це рух від бюджетного дефіциту до збалансованого бюджету протягом тривалого періоду часу для забезпечення сталих показників. Таким чином, цей вид політики характеризується двома основними ознаками: довжиною періоду (часовим горизонтом) та композицією її елементів – пропорцією між скороченням видатків та підвищенням доходів.

Більшість країн Європи проводили політику фіскального пристосування протягом 1990-тих рр. з метою виконання вимог так званих маастрихтських критеріїв для вступу до Економічного та Монетарного Союзу (ЕМС). Згідно з угодою, з якою оцінювання показників країн розпочалося з 1997 р., дефіцит бюджету країни, що хоче вступити до євро-зони, не повинен перевищувати 3% від ВВП.

Політика фіскальної консолідації, відповідно до ОЕСР, – це політика, націлена на скорочення дефіциту бюджету та скорочення накопичення боргу. Таким чином, фіскальна консолідація включає в себе фіскальне пристосування та проведення збалансованої боргової політики.

У 2010 р. ЄБРР ввів показник оцінки потреби в фіскальній консолідації.

Так, потреба в консолідації державних фінансів розраховується як різниця між балансом бюджету, що стабілізує борг, та фактичним балансом бюджету на основі формули:

Consolidation need = Bt – B* = Bt – D (i-g)/(1+g),

де Сonsolidation need – потреба в консолідації державних фінансів;

Bt – фактичний баланс (профіцит або дефіцит) бюджету у відсотках до ВВП;

B* – баланс бюджету, що стабілізує борг у відсотках до ВВП;

D – державний борг у відсотках до ВВП;

i – реальна відсоткова ставка;

g – норма зростання ВВП.

На противагу, політика фіскальних стимулів передбачає підвищення видатків бюджету та скорочення податкових доходів.

Нейтральна бюджетно-податкова політика має нейтральний вплив на рівень економічної активності, оскільки вона застосовує збалансований бюджет, де видатки дорівнюють доходам бюджету.

Залежно від застосування механізмів впливу на соціально-економічний розвиток бюджетно-податкова політика може бути впроваджена двома шляхами.

Відповідно до цього бюджетно-податкова політика може бути

· дискреційна (активна),