Стан проблеми дослідження

Демократичні перетворення на нашій країні, призвели до появи «політичного ринку». Вихід Федерального Закону Російської Федерації політичні партії і усезростаюча роль партій, як структуроутворюючих елементів політичною системою сучасного російського суспільства, і навіть підвищення рівня політичної культури населення актуалізували питання вивчення процесів і психологічних феноменів сприйняття політичних партій та їх лідерів та формування ставлення до них. Проблема політичного іміджу вивчається розробляють з кінця різноманітних наукових дисциплін: політології, соціології, соціальної і політичною психології тощо.

Імідж - це особливий вид психічного образу. Тому вивчення феномена іміджу полягає в базисних дослідженнях психології образу загальної психології (>Б.Г.Ананьев,В.П.Зинченко,А.Н.Леонтьев,Б.Ф.Ломов,Д.А.Ошанин,С.Л.Рубинштейн,С.Д.Смирнов, та інших.). Також теоретичну основу досліджень становлять теорії та концепції соціальної і політичною психології, мають принципове значення розуміння суті Доповнень і змісту психологічних особливостей іміджу політичних партій (>Г.М.Андреева,Г.Г.Дилигенский,Б.Д.Паригин,Т.Шибутани,П.Н.Шихирев та інших.).

У соціальній і політичною психології визначено предметне і об'єктне полі вивчення політичного іміджу - психологічні аспекти, закономірності формування та функціонування ефективної політичної іміджу. Нині є чимало досліджень політичного іміджу, які концентруються в кількох напрямах.

Перше детально вивчене і розроблене напрям політичного іміджу - імідж політичного лідера, що з вивченням психологічних моделей і технологій, формування ефективного іміджу політичного лідера (>Е.В.Егорова-Гантман,В.М.Шепель,В.Г.Зазикин,Г.Г.Почепцов,Р.Ф.Фурс та інших.). Розроблено різні технологій і психологічні моделі політичних іміджів, переважно, для політичним лідерам, значно коротші досліджень іміджу політичних партій.

У другому напрямі комплексно розглядаються різні аспекти іміджу політичною системою з погляду філософського, соціологічного і політологічного аналізу (>С.Е.Ананьева,О.П.Березкина, ПроА.Малаканова,Н.В.Трошина та інших.).

Третій напрям - вивчення технологій формування іміджу політичну партію і розширення політичних рухів у електоральному процесі, у передвиборних кампаніях, переважно, розроблялася в політології (>А.В.Гармонова,З.М.Зотова,Г.Г.Почепцов та інших.).

У політичній психології вивчена проблема психологічного змісту поняття «партія» (>А.И.Юрьев,Г.В.Голосов,З.М.Зотова та інших.),психосемантический аналіз позицій, програм, тож ціннісних орієнтирів російських політичних і громадських рухів (>В.Ф.Петренко,О.В.Митина,М.В.Новикова-Грунд та інших.), «соціально-психологічні проблеми сучасного політизованої руху» (>Г.М.Швец та інших), дослідження іміджу політичних партій та об'єднань в електоральному процесі (>А.В.Гармонова), дослідження іміджу політичним лідерам (>С.Голдмен,Е.В.Егорова-Гантман,В.Г.Зазикин,Р.Ф.Фурс,И.Э.Белоусова,Е.Б.Шестопал,Г.Г.Почепцов,Л.Я.Гозман та інших.), психологічна концепція спілкування, і механізмів соціальної перцепції (>Б.Г.Ананьев,Г.М.Андреева,А.А.Бодалев,В.Н.Мясищев та інших.), положення промифологизированности і політизованості сучасного суспільного свідомості (>А.К.Уледов) [8].

Отже, політичний імідж вивчається представників різних дисциплін, але пряме і центральне місце все-таки претендуєимиджелогия і його новий напрям – політичнаимиджелогия. З огляду на зростаючих потреб у розвитку політичної теорії та практики політичнаимиджелогия покликана дати систематизовані даних про феномен політичного іміджу, розкриваючи її сутність, особливості, механізми й умови розвитку. Особливе місце у політичної іміджелогії займають прикладні аспекти, розуміння яких дозволяє ефективно впливати на політичний імідж [8].

Мистецтво формування необхідного іміджу – мистецтво цілеспрямованого управління враженням з'явилося разом із класової диференціацією суспільства. Виділення інституту влади вимагало розвитку певних механізмів впливу покупців, безліч формування відмінного від звичайного образу високопоставлених персон. Затребуваними виявилися і спеціальні помічники, здатні посилити необхідні враження. З мистецтвом такого впливу були вже у старовинному Єгипті та у старовинному Римі (згадати сценарій в'їзду Клеопатри до Рима). Будь-який монарх під час нової історії містив штат, спеціально займається із розробкою та обслуговуванням певних церемоній взаємодії царської особи з підданими.

По-своєму, вершини, мистецтво формування іміджу політичного лідера в найновішої історії, припав на XX столітті в фашистської Німеччині й у в Радянській Росії. Імідж Сталіна, сформований офіційної пропагандою, досі багатьом людей старшого покоління залишається незмінною, попри всі наступні викривальні публікації.

Отже, мистецтво управління враженням у політиці з допомогою коштів політичну агітацію і потужної пропаганди значно випередило сучасні наукові пошуки у сфері управління іміджем.

87. Роль і місце етнонаціональних відносин у політичному житті. Сам факт існування у світі понад двох тисяч етнонаціональних спільнот свідчить про те, що між ними складаються певні відносини. Етнонацюнальні відносини - це відносини між суб'єктами етнонаціонального розвитку, - націями, народностями, національними групами та їхніми державними установами. Проблема етнонаціональних відносин займає важливе місце в політичному житті багатонаціональних країн, оскільки немає жодного принципового питання, яке можна було б вирішити без огляду на національний склад населення. Етнонаціональні відносини - складна соціально-політична категорія, одна із специфічних форм соціальних відносин. Вони не існують у чистому вигляді, а виявляються як складова економічних, політичних та духовних відносин. У етнонаціональних відносинах відбивається вся сукупність соціальних відносин, специфіка яких зумовлена реальним існуванням національних спільностей. У системі етнонаціональних відносин політичні аспекти є ключовими, визначальними. Це зумовлено, насамперед, тим, що держава є важливим чинником формування і розвитку націй, а також внутрішнім зв'язком національних і класових проблем. До сфери державної політики належать такі питання етнонаціональних відносин: національне самовизначення; поєднання національних та загальнолюдських інтересів; рівність прав націй; створення умов для вільного розвитку національних мов і культур; підготовка й представництво національних кадрів у структурах державної влади; відродження народних традицій, звичаїв, обрядів, ремесел і художніх промислів, місць їх історичного становлення. Оскільки політика - це діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, то, по суті, усі аспекти взаємовідносин націй і народностей мають політичний характер. Історія розвитку відносин між націями свідчить про те, що вони можуть бути трьох типів: рівноправність, панування та підкорення, знищення однією нацією інших. Ідеальним для національних відносин є тип рівноправності. На жаль, не тільки в минулому, а і в теперішній час є реальністю відносини національної нерівності, національної експлуатації та пригнічення. Проблема вирішення національного питання не залишилась в минулому, а має свої аспекти і сьогодні. Національне питання - це відносини національне національної нерівності, поділ націй непривілейовані та неповноправні, пригнічені, це неоднаковий рівень економічного та культурного розвитку різних націй, це атмосфера національної ворожнечі, національного розбрату, чвар на національному ґрунті тощо. Кожний із названих елементів національного питання може мати різний ступінь напруження, масштабності виявів. Іноді на перший план виходять суто політичні моменти. А іноді національні проблеми виявляються передусім у питаннях економіки та культури, оскільки дискримінація за національною ознакою має в таких випадках не тільки формально-правовий, а й фактичний характер. Національне питання завжди має конкретно-історичний зміст, що полягає в сукупності національних проблем на даному етапі розвитку тієї чи іншої країни. Причому з вирішенням одних проблем виникають інші, часто навіть складніші, що зумовлюється постійним розвитком самих націй. Атому не може бути повного і остаточного розв'язання національного питання в усіх його аспектах та соціальних вимірах, немає і не може бути рецептів, однакових для всіх етапів суспільного розвитку для всіх країн. Найбільш гостра форма вияву національного питання - міжнаціональні конфлікти, що періодично спалахують або перманентне існують у різних регіонах світу. Причини виникнення і існування міжнаціональних конфліктів дуже різноманітні. Охарактеризуємо найбільш суттєві. Історичне минуле - це об'єктивна причина, пов'язана із взаємовідносинами народів протягом історії їх розвитку. Існує чимало країн-сусідів, які багато років перебували між собою у стані війни, протиборства, недовіри, або одна країна (як правило, численніша нація) пригнічувала іншу тощо. Минуле пригадується особливо в період ускладнення соціально-економічного стану, коли починаються пошуки «винних» та відновлюються минулі національні забобони. Територіальні причини. Це перш за все конфлікти, в основі яких лежать домагання тієї чи іншої держави на частку території сусідньої держави (прагнення Естонії і Латвії приєднати до себе ряд районів Псковської області, які були включені до складу цих двох держав під час проголошення незалежності, а в 40-ві рр. перейшли до РРФСР); це конфлікти, пов'язані з відновленням територіальних прав депортованих народів (наприклад, кримськими татарами та іншими народами Криму); це конфлікти, які породжені незбігом етнічних кордонів з політичними (тобто з кордонами держав, окремих регіонів). Соціально-економічні причини пов'язані з фактичною нерівністю у різних проявах життя націй, представництва в органах влади, престижних професіях тощо. За цих умов «скривджені» нації намагаються «зрівняти» відмінності шляхом звільнення від «чужих», «центру». Ці причини породжують сепаратистські рухи. Етнодемографічні причини, які спричиняються міграційними процесами, що особливо посилилися після Другої світової війни, а в Україні - після розпаду СРСР. У багатьох європейських країнах місцеве населення виявляє незадово­лення іммігрантами з афро-азіатських країн, а останніми роками - з колишніх соціалістичних країн. У країнах, які входили до складу колишнього СРСР, цей процес пов'язаний із поверненням на батьківщину насильно виселених у воєнні роки, міграцією російськомовного населення зі знов створених національних держав до Росії та ін. Національно-культурні, мовні причини. У виникненні етнополітичних конфліктів провокаційну роль можуть відіграти гіпертрофований страх за долю етносу, його мову, культуру, традиції, хвороблива реакція з приводу всього, що відноситься до самопочуття «своєї» нації. Міжнаціональні конфлікти можуть тривати протягом різного часу, мати різну долю та власну специфіку. Різняться методи й шляхи їх подолання. Проте існує загальний чинник їх врегулювання - демократизм, повага і дотримання прав людини. На цих засадах і повинна реалізуватися етнонаціональна політика держави.

88. Політична влада -публічні, вольові (керівництва - підкорення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.

Особливості політичної влади:

1. Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю.

2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів.

3. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність.

4. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб.

5. Забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта політичної влади.

6. Різноманітність ресурсів - політичних, економічних, соціальних, культурних, силових, суб'єктних та ін.

Існує дві точки зору співвідношення політичної та державної влади:

· «політична влада» і «державна влада» - поняття тотожні, оскільки політична влада походить від

держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

· «політична влада» і «державна влада» - поняття не тотожні, однак усяка державна влада є політичною.

Дійсно, політична влада нерозривно пов'язана із владою державною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада - головний, типовий засіб здійснення політичної влади.^[2]

Поиск по сайту: