Теорії вартості

Розробку теорії трудової вартості було почато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та ін. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, до­слідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, роз­крив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його еко­номічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній тео­рія додаткової вартості займають центральне місце. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.

Крім трудової вартості до "витратних" концепцій належать та­кож теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробни­цтва. Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Се-ніор, Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох та ін.) розглядають витрати ви­робництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Вони виходять з того, що оскільки величина витрат вироб­ництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутво­рення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елемен­ти витрат. Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французькі економісти першої половини XIX ст. Ж. Б. Сей і Ф. Бастіа трактува­ли формування вартості в процесі виробництва як результат ви­трат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів "створює" відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля — ренту. Виведення доходів з продуктивності факторів означало, що власники капіталу і землі привласнюють відсоток і ренту. При наявності усуспільненої власності на ці фак­тори виробництва такі доходи належать широким верствам суспіль­ства. К. Маркс у першому томі "Капіталу", широко абстрагуючись при розгляді теорії вартості, припускав участь всіх факторів вироб­ництва у створенні лише споживної вартості. У третьому томі, в якому йдеться про конкретні економічні явища, щодо теорії ціни виробництва (а також ренти) він визнавав вплив факторів вироб­ництва на мінову вартість і ціну. За К. Марксом, величина капіталу впливає на ціну через перерозподіл прибутку і перетворену форму вартості — ціну виробництва. Остання утворюється за допомогою вирівнювання норми прибутку в різних галузях у процесі перели­вання капіталу в результаті міжгалузевої конкуренції. В останній третині XIX ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості — з позиції теорії граничної корисності. Її прихильники (У. С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас, Дж. Б. Кларк та ін.) вважали неприйнятним зведення вартості до витрат праці або трьох факторів виробництва. На їх думку, вартість (цінність)* визначається мірою корисності резуль­тату. Вони розмежували сукупну корисність блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ) і граничну корисність блага (тобто корисність останньої оди­ниці цього запасу або доступної кількості благ). Цінність розгляда­лась ними як суб'єктивна за своєю природою категорія, як суджен­ня так званої економічної людини про важливість благ, наявних в й розпорядженні, для підтримання життя і добробуту. Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє нео­класична теорія англійського економіста кінця XIX — початку XX ст. А. Маршалла. Відкинувши принцип монізму у з'ясуванні джерела вартості, він поєднав теорію класиків політекономії про визначаль­ну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності, по­питу і пропозиції у формуванні і русі цін. А. Маршалл виходив з того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взає­модії попиту і пропозиції та пов'язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції — з вирішальним впливом ви­трат виробництва. Він вважав, що витрати виробництва, інтенсив­ність попиту, межа виробництва і ціна продукту взаємно регулю­ють одна одну, і тут не виникає ніякого порочного кола при твер­дженні, що кожна з них частково регулюється іншими. У XX ст. відбулась еволюція теорії вартості. По-перше, в країнах ринкової економіки розробці теорій вартості перестали надавати тієї вирішальної ролі, яку вона мала в XVIII—XIX ст. Це пов'язано з утвердженням підприємницької ринкової системи і поворотом представників економічної думки країн розвинутої ринкової еко­номіки до розробки переважно теорії ціни як категорії, яка знахо­диться на поверхні економічного життя і найтісніше пов'язана з господарським механізмом. В результаті такого повороту розроб­ка теорії вартості відійшла на другий план, а на перший вийшла розробка саме теорії ціни. Спочатку таке дослідження велось на мікрорівні, а з 30-х років XX ст. під впливом економічної теорії Дж. М. Кейнса та у відповідь на об'єктивні реалії економічних по­трясінь в ринковій економіці поширилось і на макрорівень. По-друге, на мікрорівні економіки отримали розвиток теорії не лише досконалої (вільної) конкуренції, а й теорії недосконалої (об­меженої) конкуренції (Е. Чемберлін, Дж. Робінсон), які досліджува­ли ціноутворення в умовах обмеженої конкуренції. По-третє, на відміну від класичної і марксистської теорії вар­тості функціональна теорія висунула на перше місце внесок кож­ного елемента відтворювального процесу (живої і втіленої в засо­бах виробництва праці, природних ресурсів) у виробництво і до­бробут людини. Нині на противагу традиційним уявленням про альтернативність і взаємовиключність теорій трудової вартості і граничної корис­ності висунута гіпотеза про здійснення саме автентичним марксизмом органічного синтезу теорії витрат виробництва і суспільної корисності і виявлення ним головного змісту вартості з загальноіс­торичної точки зору*. У "Начерках до критики політичної економії" щодо визначення вартості витратам виробництва (школа Д. Рікар-до) чи корисністю речей (школа Ж. Б. Сея) Ф. Енгельс писав: "Спро­буємо внести ясність у цю плутанину. Вартість речі включає в себе обидва фактори, насильно і, як ми бачили, марно роз'єднувані сто­ронами, що сперечаються. Вартість є відношення витрат вироб­ництва до корисності. Найближче застосування вартості має місце при роз'ясненні питання про те, чи слід взагалі виробляти дану річ, тобто чи покриває її корисність витрати виробництва. Тільки після цього може йти мова про застосування вартості для обміну. Якщо витрати виробництва двох речей однакові, то корисність буде вирі­шальним моментом у визначенні їх порівняльної вартості"**. Визна­чення вартості як відношення витрат виробництва до корисності вважається вираженням суті позиції марксизму з питання про еко­номічний зміст вартості з загальноісторичної точки зору. При цьому йдеться про загальноісторичний елемент, який визначається внут­рішньою метою, властивою виробництву, і полягає "в створенні достатку, який містить в собі як кількість споживних вартостей, так і багатоманітність їх, що, в свою чергу, зумовлює високий роз­виток людини як виробника, всебічний розвиток її продуктивних здібностей". Один з напрямів (перший) загального перегляду трудової теорії вартості співзвучний з тією економічною думкою, яка століття тому запропонувала синтезувати "витратну" і "результатну" сторони єдиної теорії економічної цінності (вартості). Початок цьому поклав видат­ний український економіст М. 1. Туган-Барановський, який ще в 1890 р. зазначав, що теорія граничної корисності не спростовує погля­дів Д. Рікардо чи К. Маркса, а навпаки, якщо правильно її розуміти, то несподівано підтверджуються вчення названих економістів. Така позиція суперечила поглядам більшості соціал-демократів (К. Каутсь-кого, Р. Гільфердінга, Г. В. Плеханова, М. 1. Бухаріна та ін.), які вбачали в теорії граничної корисності прямий виклик марксизму. Цьому чимало сприяли й твердження самих творців теорії граничної корисності К. Менгера, Ф, Візера, Е. Бем-Баверка про принципову відмінність її як від вчення класиків політекономії, так і від еконо­мічної теорії марксизму. На думку М. 1. Туган-Барановського, теорія граничної корисності висвітлює цінність (вартість) з іншого боку, а тому не спростовує, а доповнює трудову теорію вартості, утворю­ючи з нею органічну єдність. М. 1. Туган-Барановський зауважував, що можна було думати про невідповідність між оцінкою блага за його господарською корисністю і його ж оцінкою за трудовою вар­тістю, але теорія граничної корисності доводить, що обидва принци­пи оцінки узгоджені. Ступінь узгодженості тим більший, чим більше розподіл праці підкоряється господарському принципу. Чимало російських і українських економістів (В. К. Дмитрієв, Р. М. Орженцький, А. Д. Білімович та ін.) також виступали за орга­нічний синтез трудової теорії вартості і теорії граничної корис­ності виходячи з "господарського принципу". Останній вони виво­дили з досвіду внутрішніх переживань господарюючого суб'єкта, що виявляються в його вчинках. Прибічники пропонованого син­тезу виходили з принципу релятивізму (відносності). Вони вважа­ли, що жодна з відомих економічній думці теорій вартості, цінності не є абсолютною. В кожній з цих теорій містяться раціональні за­сади, елементи. Другий напрям загального перегляду трудової теорії вартості виходить з того, що в питанні про вимірювання корисності осново­положники марксизму не пішли далі загального визнання його необхідності й практично не помітили теорії граничної корисності. Це пояснюється тим, що абстрагування, до якого вони вдавалися під час аналізу підприємницької експлуатації, не могло бути засто­соване під час аналізу функціональної сторони відтворювального процесу. Категорії, які потрібні для розуміння останньої, могли б поставити під сумнів абсолютизацію додаткової вартості як єдино­го джерела прибутку капіталу. Прихильники другого напряму вважають догматичним визна­чення вартості виключно втіленою в товарі суспільною працею і усунення від розгляду корисності. На їх думку, вартість (цінність) є синтезом результатів і витрат виробництва, де перші є єдністю кон­кретної та абстрактної корисності, а другі — єдністю конкретної та абстрактної праці (ширше — всіх відтворюваних і невідтворюва­них ресурсів, які мають альтернативні можливості застосування). При цьому в поняття "конкретна корисність" вкладався той самий зміст, що й у сучасне поняття "споживна вартість". У 80-х роках XX ст. у західній економічній літературі набула поширення теорія постіндустріального, інформаційного суспіль­ства. Вона виходить з того, що у високорозвинених країнах світу інформаційний сектор за темпами зростання почав помітно випе­реджати традиційні галузі, і за прогнозами, ця тенденція посилюва­тиметься в майбутньому. В США, наприклад, у середині 80-х років в інформаційному секторі було зайнято 46,6 відсотка економічно активного населення, тоді як у сфері послуг — 28,8 відсотка, у промисловості (без виробництва комп'ютерного і комунікаційного устаткування) — 22,5; сільському господарстві — 2,1 відсотка. Це свідчить про виникнення в сучасних умовах нового основного дже­рела вартості, яке пов'язане насамперед з інтелектуальним потен­ціалом, знаннями працівника, а не з його психофізичними зусилля­ми, як у минулому. В зв'язку з цим у межах теорії постіндустрі­ального, інформаційного суспільства з'явилася принципово нова концепція вартості — інформаційна, згідно з якою домінуючим типом у структурі суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знання­ми праця. "Якщо знання у своїй системній формі, — пише один із засновників цієї концепції Д. Белл, — застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів... то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають як джерело вартості".

Як бачимо з викладеного, обидві властивості товару— спожив­на вартість і вартість — тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого — індиві­дуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єк­тивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбува­ється поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначен­ня ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості. Виготовлення тих чи інших товарів — особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників — власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розви­вається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і рин­кової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку від­бувається процес суспільного обліку праці.

3. Дослідження питання в Україні

Поиск по сайту: