Ситуаційний підхід

Ситуаційний підхід - означає методи, заходи незалежно від конкретної ситуації. Під ситуацією розуміється сукупність або конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації у певний період часу. За ситуаційного підходу процес управління розглядається як комплекс принципів, методів, прийомів і правил, які застосовуються в конкретній ситуації протягом певного періоду часу.

Ситуаційний підхід концентрується на ситуаційних відмінностях між організаціями і всередині самих організацій. Методологію ситуаційного підходу можна пояснити як чотирикроковий процес:

1. Керівник повинен працювати із засобами професійного управління, які довели свою ефективність. Це означає досягнення процесу управління, індивідуальної і групової поведінки, системного аналізу методів планування, контролю і кількісних методів ухвалення рішень.

2. Кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони, або порівняльні характеристики у разі, коли вони застосовуються до конкретної ситуації. Керівник повинен уміти передбачити ймовірні наслідки - як позитивні, так і негативні, від застосування певної методики або концепції. Наведемо простий приклад. Пропозиція подвоїти зарплату всім службовцям у відповідь на додаткову роботу, ймовірно, викличе значне підвищення мотивації на якийсь час. Але порівнюючи приріст витрат з отриманими вигодами, ми бачимо, що такий шлях може призвести до банкрутства організації.

3. Керівник повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необ­хідно безпомилково визначити, які чинники є найбільш важливими в цій ситуації і який вірогідний наслідок може спричинити за собою зміна однієї або декількох змінних.

4. Керівник повинен уміти пов'язувати конкретні прийоми, які викликали б якнайменший негативний ефект і мали б найменше недоліків, з конкретними ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах обставин, що склалися.

Ситуаційний підхід ( 60-ті роки XX ст.) спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою найефективнішого досягнення цілей організації. Прицьому менеджер повинен: знати процес управління, особливості індивідуальної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивування і контролювання, кількісні методи прийняття рішень; вміти оцінювати переваги і недоліки; правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у конкретній ситуації, та ефект від змінних величин; —обирати прийоми менеджменту, застосування яких матиме найменший негативний ефект.

Поиск по сайту: