|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Психофізичні основи зв’язку мови і мислення. Внутрішнє мовлення. ПсихолінгвістикаЦентри, що керують мовленнєвою діяльністю людини, розташовані в мозковій корі лівої півкулі. Залежно від специфіки розумової діяльності людини її мислення може протікати в різних зонах кори головного мозку. Так, зокрема, з правою півкулею пов'язане чуттєво-образне, конкретне мислення, а з лівою, де розташовані мовленнєві зони, — абстрактне мислення. У задніх відділах великих півкуль здійснюється приймання, перероблення і зберігання інформації. Зона Брока, яка знаходиться в задньому відділі нижньої лобної звивини, керує усним мовленням. Зона Верніке, що розташована в першій висковій звивині, забезпечує сприйняття й розуміння усного мовлення. Тім'яно-потилична частина лівої півкулі керує логіко-граматичними зв'язками мови, забезпечує дотримання семантики мовлення. Пошкодження певних центрів мозку, пов'язаних з мовленнєвою діяльністю, призводить до мовленнєвих розладів, які називають афазією. Залежно від того, яка зона головного мозку ушкоджена, розрізняють такі види афазії: 1) моторна, що полягає в утраті здатності виражати думку в усній формі. Моторна афазія пов'язана з ушкодженням зони Брока; 2) сенсорна, яка полягає в утраті здатності розуміти усне мовлення; зумовлюється ушкодженням зони Верніке; 3) динамічна, що виявляється в утраті здатності зв'язного мовлення, головним чином у порушенні граматичних зв'язків; спричиняється ушкодженням лобних доль лівої півкулі; 4) семантична, яка виражається в утраті здатності знаходити в пам'яті потрібні слова для називання знайомих предметів, пов'язана з ушкодженням тім'яно-потиличної ділянки лівої півкулі. Важливою підмогою в розкритті механізму мислення є внутрішнє мовлення. Дослідження М. І. Жинкіна і А. Н. Соколова показали, що внутрішнє мовлення буває двох типів: 1 ) беззвучне вимовляння (органи мовлення рухаються, однак звук відсутній) і 2) зредуковане, максимально скорочене фрагментарне мовлення (мовлення майже без слів). Роль внутрішнього мовлення полягає в тому, що воно матеріально закріплює думку. Слухач використовує внутрішнє мовлення для узагальнення й запам'ятовування зовнішнього, звучного мовлення (людина запам'ятовує не всі слова, а зміст мовленого). Внутрішнє мовлення, таким чином, є проміжною ланкою між мисленням і зовнішнім (звучним) мовленням Психолінгвістика – це наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних та лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психічної діяльності суб'єкта в засвоєнні та використанні мови як організованої та автономної системи 9. Роль мови в процесі пізнання. Когнітивна лінгвістика. За Гумбольдтом, вивчення нової мови рівнозначне набуттю нового погляду на попереднє світосприйняття. Люди, що розмовляють різними мовами, бачать світ по-різному, бо кожна мова членує навколишній світ по-своєму і в кінцевому підсумку вона є своєрідною сіткою, що накидається на пізнаваний світ. Оскільки, за Гумбольдтом, мова — це орган, який утворює думку, то сприйняття й діяльність людини залежать від мови, зумовлюються мовою. Ще далі в питанні про вирішальну роль мови в процесах пізнання пішли американські вчені Едуард Сепір і Беджамін Уорф — автори так званої гіпотези лінгвальної відносності. Вивчаючи своєрідність культури і мов американських індіанців, вони дійшли висновку про глибокий вплив мови на становлення світоглядних категорій. На думку Сепіра, мова є не стільки засобом передачі суспільного досвіду, скільки способом визначення цього досвіду для всіх, хто розмовляє тією мовою. Когнітивна лінгвістика виникла в 70-ті роки XX ст. (у 1975 р. в назві статті американських мовознавців Дж. Лакоффа та X. Томпсона з'явився термін когнітивна граматика). Деякі вчені часом виникнення ког-нітивної лінгвістики вважають організований у 1989 р. Р. Дірвеном у Луйсбурзькому університеті (Німеччина) симпозіум, на якому було засновано журнал «Когнітивна лінгвістика». Когнітивна лінгвістика (від англ. со£піііоп «знання, пізнання», «пізнавальна здатність») — мовознавчий напрям, який функціонування мови розглядає як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища. Для когнітивної лінгвістики характерні такі загальні принципові настанови, як експансіонізм (виходи в інші науки), антропоцентризм (вивчення мови з метою пізнання її носія), функціоналізм (вивчення всього різноманіття функцій мови), експланаторність (пояснення мовних явищ).
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.) |