Концепція публічної сфери (Юрген Хабермас)

У світі існує група аналітиків, котрі займаються проблемою інформаційного суспільства, які, хоча і погоджуються з тим, що сьогодні в суспільстві циркулює значно більше інформації, аніж коли-небудь раніше, але ставляться до концепції інформаційної епохи без особливого ентузіазму. На їх думку, інформація, яка циркулює, зіпсована, а також існують ті, хто спеціально вибирає певний спосіб її подачі. З точки зору цих аналітиків, інформаційне суспільство – це таке суспільство, в якому створення і поширення інформації підкорене цілям рекламних кампаній, справа спеціалістів по дезінформації із міністерства оборони, експертів по зв’язкам з громадськістю, парламентських лобістів.

Така інтерпретація дійсності, доведена до крайності, змушує поставити питання: а чи можлива в суспільстві, де так маніпулюють суспільною інформацією, сама демократія, як в ньому можна вимагати від електорату відповідального, осмисленого ставлення до виборів? На початку ХIХ ст. Джеймс Медісон (1756-1836), четвертий президент Сполучених Штатів і один із авторів американської конституції, маючи на увазі подібну засторогу, зазначив: „уряд народу без доступної народу інформації… це шлях до фарсу або до трагедії, а скоріше, до того і іншого. Знання завжди будуть управляти невіглаством, а якщо люди бажають своїми справами управляти самі, то їм потрібна така влада, яку може дати тільки знання”.

Поширення Інтернету, телебачення та інших засобів інформації приводить до зниження громадянської активності, небажання людей брати участь в демократичному процесі і спроб сховатись у власному замкненому світі інфотейнмента (infotainment) – інфорозваг. Наші предки мало читали, хіба що Біблію, Шекспіра і від випадку до випадку яку-небудь брошуру, але брали участь у виборах значно активніше.

В основі такого роду критики лежить скептичне ставлення до інформації, особливо тієї, яка адресована широкій публіці. Легко погодитись з тим, що інформація, яка міститься в базах даних, що відображають біржові справи з цінними паперами, або перетворюється в корпоративних мережах передачі даних значно краща тієї, що була раніше. Однак аналітики стверджують, що така велика кількість інформації, яку отримує широка публіка тепер, не обов’язково краща, аніж раніше, оскільки вона створюється скоріше всього для того, щоб відволікти, розважити, приховати істинний стан речей або навіть просто обманути. Іншими словами, значна її частина – це дезінформація, яка формується (принаймні так можна підозрювати) в інтересах певних груп і з певними корисливими цілями. Ці групи інтересів впливають на формування цієї інформації і надають їй потрібної спрямованості.

Група аналітиків, серед яких і Юрген Хабермас, відкидають ідею виникнення нового інформаційного суспільства, хоча і погоджуються з різким зростанням значення інформації для сучасного світу. Саме вплив поглядів цього німецького філософа на сферу публічної інформації і сформували певний підхід. На сьогодні Хабермас є найбільш впливовим теоретиком у сфері соціальних наук, який продовжує традицію франкфуртської школи, до якої належали такі вчені, як Теодор Адорно і Макс Хоркхаймер. Протягом своєї кар’єри Ю. Хабермас був захоплений дослідженням передумов існування в суспільстві відкритої і вільної комунікації, що чітко пов’язано з його дослідженнями піднесення і занепаду публічної сфери інформації. На думку дослідника, зростання кількості інформації призводить до появи більш інформованого суспільства. Крім того, дослідник ставить запитання: чи завжди „більше” означає „краще” (а, можливо, більше – це гірше?).

Хабермас розглядає концепцію публічної інформації в одній із своїх ранніх робіт „Структурна трансформація публічної сфери”. У своїй праці дослідник показує, переважно на матеріалі, що відноситься до Великобританії ХVIII і ХIХ ст., як в епоху зародження капіталізму виникла публічна сфера, а потім – в середині і наприкінці ХХ ст. – вона зазнала занепаду. Ця сфера була незалежна не тільки від держави (хоча і фінансувалась нею), але і від основних економічних сил. Це була сфера, яка дозволяла будь-якому бажаючому раціонально обговорити проблему, приєднатись до цієї дискусії і познайомитись з її матеріалами. Саме в цій сфері і формувалась суспільна думка.

Хабермас викладає історію розвитку публічної сфери, і наголошує на тому, що буржуазна публічна сфера виникла саме в ХVIII ст. у Великобританії. Важливим було те, що під впливом розвитку капіталістичного підприємництва, клас підприємців став достатньо заможнім, щоб добитись самостійності і позбавитись опіки держави і церкви. До цього в сфері суспільного життя домінували канони церкви, підкреслювалась прихильність феодальним звичаям, поки зростаюче багатство нових капіталістів не підірвало панування традиційної знаті. Одним із проявів цього багатства стала зростаюча підтримка підприємцями всього, що було пов’язано з літературою і літераторами: театрів, романів і літературної критики. Потім, у свою чергу, послабла залежність літератури від покровителів, і, звільнившись від традиційних залежностей, вони сформували середовище, критично налаштоване стосовно традиційної влади.

Другим джерелом зростаючої підтримки свободи слова і реформи парламенту став розвиток ринкових відносин. У міру того як капіталізм зростав і міцнів, він набував все більшої незалежності від держави, все частіше вимагав змін його інститутів і не в останню чергу – інститутів представницької влади, більш широка участь в яких дозволила би йому продовжити експансію ринкових відносин. Боротьба за реформу парламенту була одночасно і боротьбою за свободу преси, оскільки ті, хто виступав за цю реформу, домагались і більшої відкритості в політиці. Слід зазначити, що в середині ХVIII ст. вперше з’явились повні звіти про засідання парламенту.

Паралельно йшла боротьба за незалежність преси від держави. Цій боротьбі сприяла апатія держави, але немало – і низькі видавничі витрати. Як виявилось, преса ХVIII-ХIХ століття, в якій був представлений дуже широкий спектр думок, при цьому дуже повно відображала діяльність парламенту, що свідчить про існування тісного зв’язку між розвитком преси і парламентською реформою (відомо, що саме в 1832 р. щодо преси почали вживати вислів „четверта влада”, маючи на увазі, що її місце – після влади знаті (лордів), князів церкви і палати громад). І, звичайно, важливу роль у боротьбі різних сил відіграло формування політичної опозиції, яке стимулювало і боротьбу думок, що в результаті привело до виникнення того, що Хабермас називає раціонально-прийнятною політикою.

Підсумком розвитку стало створення до середини ХIХ ст. „буржуазної публічної сфери”. Її характерними рисами була відкрита дискусія, критика дій влади, гласність і незалежність діючих осіб від економічних інтересів і контролю держави. Хабермас підкреслює, що боротьба за незалежність від держави стала важливою складовою буржуазної публічної сфери. Ранній капіталізм був змушений чинити опір державі, звідси боротьба за свободу преси, за політичні реформи і за більш повне представництво капіталу при владі.

У своєму історичному аналізі Хабермас вказує і на парадоксальні особливості буржуазної публічної сфери, які він називає рефеодалізацією деяких сфер життя. Одна із них пов’язана із тривалим зростанням капіталізму. Тривалий час, відзначає Хабермас, відбувалось „взаємопроникнення” відносин приватної власності і публічної сфери, але протягом останніх десятиліть ХIХ ст. рівновага між ними поступово стала порушуватись на користь приватної власності. Зі зростанням могутності та впливу капіталізму, його прихильники переходили від закликів до реформ державних інститутів, до їх захоплення і використання у своїх цілях. Коротше кажучи, виникла капіталістична держава, а її прихильники почали все частіше переходити від дебатів і агітації до використання держави, в якій вони тепер домінували, в боротьбі за приватні інтереси. В результаті члени парламенту одночасно виявились і членами управління приватних компаній, політичні партії стали отримувати від бізнесу пряме фінансування, виникли центри розробки партійних стратегій, в парламенті почались систематична лобістська діяльність і обробка громадської думки, публічна сфера втрачала свою незалежність.

Хабермас не стверджує, що відбувається повернення безпосередньо до попередньої епохи. Навпаки, поширення лобіювання і технологій піару – особливо протягом ХХ століття – доводить, що життєво важливі елементи публічної сфери збереглися. Те нове, що внесли технології піару в публічну сферу, – маскарад, до якого учасники дебатів вдаються, щоб приховати свої справжні інтереси, дискутуючи про „державу благоденства” або про „національні інтереси”, а це, у свою чергу, перетворює дискусію в сучасному суспільстві на „підробку” під справжню публічну сферу. Тому, використовуючи термін „рефеодалізація”, Хабермас має на увазі скоріше повернення до силового протистояння, чогось подібного до середньовічної боротьби замість чесного суперництва різних поглядів і думок.

Ще одне свідчення рефеодалізації пов’язане із перебудовою системи масових комунікацій в суспільстві. Слід мати на увазі, що ця система відіграє важливу роль у публічній сфері, оскільки ЗМІ відслідковують події, що відбуваються в ній, і тим самим забезпечують суспільству широкий доступ до неї. Проте в ХХ столітті ЗМІ перетворились на монополістичні організації і в меншій мірі стали виконувати свою важливу функцію – подавати до відома громадськості достовірну інформацію. Чим більше ЗМІ стають виразником інтересів класу капіталістів, тим більше вони не стільки поширюють інформацію, скільки формують суспільну думку.

У цього процесу є багато аспектів, але висновок полягає в тому, що коли преса стає засобом реклами і бере на себе функцію пропаганди (навіть в тому випадку, коли публікує, здавалось би лише репортажі), публічна сфера зазнає занепаду. Основними причинами цього процесу є зростаюча комерціалізація і експансія корпоративного капіталу, водночас скорочується роль літератури, її функції стають переважно розважальними, тепер це бестселери і блокбастери, які пишуться не для того, щоб їх критично обговорювали, а для того, щоб споживали.

У той же час Хабермас з’ясував, що з моменту зародження „буржуазної публічної сфери” в ній знайшлось місце для людей, які опинились між ринком і державою, між буржуазією і владними особами. Це була та суспільна сила, котра чинила опір спробам держави підкорити собі публічну сферу. Із зміцненням капіталістичної системи представники цієї групи підштовхували державу підтримати ті інститути публічної сфери, які ще не повністю підпали під капіталістичне панування, і добились в цьому певного успіху. Хабермас вказує, зокрема, на виникнення організацій суспільного мовлення, які були створені державою, „оскільки в іншому разі вони не могли би виконувати свої функції і не були би достатньо захищені від капіталістичного впливу”. Так само можна пояснити, як вдалось у сучасному суспільстві зберегти ще декілька важливих інститутів: публічні бібліотеки, державну статистичну службу, музеї і художні галереї і навіть систему вищої освіти. Капіталістична система робила настільки енергійні спроби включити їх в систему своїх відносин, що держава змушена була виступити гарантом збереження важливих елементів інфраструктури публічної сфери.

Дослідник звертає увагу на те, що медійні корпорації турбуються перш за все про ринок збуту, вироблена ними продукція спрямована лиш на те, щоб зібрати максимально велику аудиторію для рекламодавців і підтримувати підприємництво. В результаті вони створюють лише різні види розважальної продукції. Все це притягує до себе і непогано продається, але інформації у всьому цьому дуже мало. Автори цієї продукції не ставлять перед собою більш серйозних завдань, аніж „непомітно підштовхнути аудиторію до безперервного споживання”.

На думку Хабермаса, публічна сфера не тільки ослаблена вторгненням реклами і притаманної їй етики, але їй ще нанесений суттєвий удар технологіями піару. Він наголошує на тому, що відбувається відмова від „критеріїв раціональності”, що лежали в основі публічної дискусії. Політичне життя перетворюється на шоу, що розігрується перед обманутими „глядачами, які вже готові до нього приєднатись”.

Хабермас з глибокою тривогою міркує про сьогоднішній стан справ. Усі ми отримали виборчі права, проте, який сенс в тому, що люди голосують, якщо вони не можуть зрозуміти, за що вони голосують? Для чого потрібна додаткова інформація, якщо вона використовується для обману? Висновок Ю. Хабермаса такий: „просвітництво стає наглядом, інформація – рекламою, виховання – маніпулюванням”.

Слід зазначити, що погляди Хабермаса стали об’єктом гострої критики. Серйозні заперечення висувались щодо викладення фактів, на яких базується його концепція інформаційної сфери. Деякі дослідники не погоджуються з тезою про „повний занепад” цієї сфери, тоді як інші сумніваються, чи може під словами „публічна сфера” бути яка-небудь реальність. А ще зазначають, що Хабермас забув, що жінки не допускались в публічну сферу, і що існувала „публічна сфера плебсу”, тобто робітничий клас так само боровся за те щоб бути представленим при владі. Крім того, Хабермас, як виявилось, не врахував корисних інтересів професіоналів, які обслуговували публічну сферу.

Незважаючи на усі ці недоліки, ідея публічної сфери має велике значення і фіксує увагу на зв’язках між інформацією і демократичним способом управління. Якщо припустити, що суспільна думка повинна формуватись в результаті відкритого обговорення, то ефективність цього процесу виявиться обумовленою кількістю інформації, її доступністю і способом доведення до споживача. Ю. Хабермас намагається показати, яка інформація була доступна в минулому, як вона змінилася і в якому напрямі йдуть подальші зміни.

Необхідно зауважити, що концепція інформаційної сфери була використана для аналізу змін у трьох взаємопов’язаних сферах. Першою стали такі інститути публічної сфери, як Бі-Бі-Сі і мережа бібліотек, причому автори, які розглядали це питання, стверджували, що інформаційним функціям цих закладів був нанесений удар внаслідок спроб змусити їх підкорятись ринковим правилам. Друга сфера пов’язана із спільним хвилюванням, зумовленим перетворенням інформації на товар. Ця тема користується великою популярністю серед критичних теоретиків. Вони передбачають крах публічної сфери, оскільки простежується ставлення до інформації як до чогось такого, чим торгують заради прибутку. Вважається, що це призводить до зниження якості політичного дискурсу і, відповідно, рівня участі в політичному житті. Третя сфера – це системи комунікацій в сучасному суспільстві, в якій, на думку аналітиків, з огляду на різні причини створюється і поширюється все більше недостовірної і перекрученої інформації. В поле їх зору потрапляє нова система комунікацій, яка робить ставку на комерційні принципи і не сприяє поширенню майже нічого, окрім розваг; поширення таких форм фінансування інформації, як спонсорство, реклама і піар; все більшого поширення набувають технології маніпулювання інформацією, котрі використовують політичні партії, корпорації та інші групи.

Поиск по сайту: