Інформаційна програма на ТБ

Інформаційна програма на телебаченні, так само як і інформаційна про­грама на радіо, покликана дати розширену інформацію з приводу суспільно значимих подій на основі різних інформаційних джерел і відповідь на запитан­ня хто? (що?), що зробив?, де?, коли?, яким чином? (у який спосіб?), чому? і як? за допомогою добірки фактів.

Традиційно інформаційна добірка на телебаченні, так само як і на радіо, розглядається як окремий жанр - інформаційна програма. Крім добірки фактів, вербального тексту ведучого, відеоряду та звукового тла може містити короткі інтерв'ю та репортажі.

Визначення основного повідомлення. Особливістю інформаційної добір­ки на телебаченні є те, що хоч інформаційна програма так само, як на радіо, виступає окремим жанром, сама програма не містить основного повідомлення подібно до того, як відбувається із такими жанрами як факт чи замітка у пресі. Основне повідомлення добирається індивідуально до кожного сюжету, який становить собою або факт, або факт з елементами репортажу чи інтерв'ю. Роль же основного повідомлення в цілому для інформаційної програми на те­лебаченні носить, як і на радіо, головна новина, або, як її ще означують, нови­на дня. При цьому головна новина тісно пов'язана з поняттям інформаційного приводу, інакше кажучи, визначаючи головний інформаційний привід, редакція чи журналіст визначає тим самим головну новину.

Визначення головного інформаційного приводу для інформаційної програми на телебаченні так само, як і на радіо, відбувається індивідуально - журналіст і реда­ктор самостійно визначають, варто чи не варто висвітлювати ту чи іншу подію та в якому форматі це робити. Коли таке рішення вже прийнято, це має відбуватися згідно з вимогами, які ставляться до новинної журналістики.

Головним інформаційним приводом для інформаційної програми може бути як подія, так і ситуація чи навіть проблема. Однак на відміну від аналітичної журналі­стики чи публіцистики, інформаційна програма подає з цього приводу лише факти та їхні коментарі учасниками події, експертами чи фахівцями без аналізу чи комен­тування з боку ведучих, журналістів, які беруть інтерв'ю та репортерів.

Визначення ключових слів. Ключові слова для інформаційної програми до­бираються індивідуально до кожного сюжету, який становить собою або факт, або факт з елементами репортажу чи інтерв'ю. При цьому слід звернути особливу ува­гу на добір ключових слів головного повідомлення, оскільки вони опосередковано відіграють роль ключових слів усієї інформаційної програми. Ключові слова у те­левізійній програмі відіграють важливішу роль, ніж у факті в газеті, однак менш ва­жливу, ніж в інформаційній програмі на радіо, оскільки те, що радіожурналіст по­винен розповісти, тележурналіст може показати. Таким чином, на відміну від про­грами на радіо, де на підставі ключових слів слухач визначає чи варто йому далі слухати цю передачу, ключові слова у телевізійній програмі можуть бути або вер­бальні, або у вигляді картинки чи візуального образу, або ж двоскладовими, коли

вербальний текст, що містить ключові слова, поєднується з картинкою чи візуаль­ним образом. Так само, як і з інформаційною програмою на радіо, складність фор­мулювання ключових слів у телевізійній програмі полягає в тому, що на відміну від факту, переданого газетним текстом, журналіст не має змоги виділити їх графічно. Однак на відміну від радіо, де журналіст повинен робити це інтонаційно чи за до­помогою звукового тла тележурналіст може поєднати вербальний текст, звукове тло та картинку чи візуальний образ

Усі інші вимоги до ключових слів для інформаційної програми на телеба­ченні аналогічні з вимогами до ключових слів до факту.

Роль основного повідомлення для інформаційної програми на телебачен­ня, так само як на радіо, може відіграти також анонс. Він подається на самому початку програми у вигляді:

1) однієї-двох фраз ведучого у студії на тлі студійної заставки.

2) однієї-двох фраз ведучого у студії на тлі відеокартинки:

3) частина вербального тексту передається від ведучого у студії на тлі студійної заставки, а частина - на тлі відеокартинки.

Ці фрази добираються на основі основних повідомлень і. таким чином, представляють головні матеріали випуску. При цьому в анонсі основну увагу звертають на анонсування головної новини.

Визначення кута подачі. Кут подачі інформаційної програми на телеба­ченні, так само як і на радіо, добирається окремо для кожного матеріалу, з яко­го складається випуск. Водночас необхідно враховувати, що кут подачі голо­вної новини може справити вплив на сприйняття інформаційної програми в ці­лому. Уданому разі, так само як це має місце з фактом, кут подачі безпосере­дньо залежить від хронометражу - чим більше часу, тим ширший кут подачі і, відповідно, чим менше часу, тим кут подачі вужчий.

7.Сценарій інформаційної програми. Сценарій інформаційної програми безпосередньо пов'язаний із її форматом та тими рисами телекомланії. які від­різняють її від інших І все ж, незалежно від формату та авторського бачення, основні вимоги, що ставляться до процесу підготовки сценарію інформаційної програми на телебаченні, дещо подібні до того, як це відбувається на радіо. Готуючи інформаційну програму на телебаченні, журналіст і редактор повинні:

1. Дати документальне означення факту, події, проблеми, показати в чому вона полягає і зацікавити аудиторію конкретним прикладом, давши при цьому візуальну картинку

2. Дати роз'яснення факту, події, проблеми, на фактах чи коментарях фа­хівців, поданих окремим сюжетом, де інтерв'юер є в кадрі, чи дати частину йо­го відповіді в кадрі, а частину чи повністю все інтерв'ю на тлі відеокартинки чи студійної заставки.

При цьому слід враховувати, що короткий інформаційний матеріал не ви­магає особливих прийомів драматургії. У той же час матеріал, який містить елементи репортажу, повинен передбачати певну драматургію: мати добре продуману зав'язку, середину і закінчення. Особливе значення мають саме се­редина і закінчення.

Поняття підводки та її застосування. Підводкою для сюжету інформаційної програми на телебаченні означуються елементи інформаційної програми, які фактично становлять собою дещо розширений анонс і покликані втримати увагу глядача після того, як він прослухав анонс. Даючи підводку, журналіст тим са­мим ніби укладає з глядачем неформальну угоду про те. про що буде йти мова в

сюжеті. При цьому особливу роль відіграє картинка - від кількох кадрів, що три­вають лічені секунди, залежить, чи буде глядач і надалі дивитися цю програму. Складність роботи над підводкою полягає в тому, що вона повинна надати гля­дачу засобами вербального тексту, звукового тла, картинки чи візуального обра­зу детальніше і більше інформації, ніж анонс, але при цьому у підводці не можна розказати і показати все, інакше дивитися програму далі стане нецікаво. Таким чином, як і на радіо, завдання підводки - не лише представити новину, але й у разі необхідності показати і розповісти що відбувалося раніше, допомагаючи, та­ким чином, глядачу, глибше зрозуміти суть і зміст сюжету.

Узгодження часів. Так само, як на радіо, в інформаційній програмі на те­лебаченні оптимальними є дієслова у майбутньому чи теперішньому часі і не­бажаними - дієслова в минулому часі. Дієслова у майбутньому часі забезпе­чують прогностичність, дають змогу глядачу задуматися над наслідками події, у тому числі для нього особисто.

Архітектоніка інформаційної програми на телебаченні та використан­ня інформаційних ланцюжків. Архітектоніка інформаційної програми на те­лебаченні та використання інформаційних ланцюжків майже аналогічні архіте­ктоніці інформаційної програми на радіо. Особливості полягають знову ж таки у наявності в розпорядженні журналіста не лише вербальних засобів передачі тексту, але й можливостей для передачі інформації і за допомогою звукового тла, візуального образу та відеокартинки.

Архітектоніка новинної програми телекомпанії. так само як і ра­діокомпанії, розрахованої на масову аудиторію, може будуватися таким чином, аби головною новиною виступала новина, яка стосується катастрофи, стихійного лиха і довільно може подаватися в комбінації форматів подачі, кожна з яких може розглядатися як головна новина: сюжет, присвячений безпосередньо катастрофі, містить елементи репортажу та інтерв'ю з причетними особами; головна новина починається з представлення конкретних доль і портретів людей, які постраждали внаслідок катастрофи; головна новина починається з подачі офіційної реакції. Від­так наступні сюжети можуть становити довільну комбінацію економічних новин, новин міжнародного життя, новин культури і спорту.

Нині в Україні, на відміну від спеціалізованих радіокомпаній., аналогічних телекомпаній вкрай небагато. У тому разі, коли йдеться про формат інформа­ційної програми для телекомпанії, що працює на вузькоспеціалізовану аудито­рію, - у такому разі за будь-яких можливих комбінацій загальна архітектоніка інформаційної програми передбачатиме головну новину, якою, так само, як і в попередньому випадку, виступає новина, яка стосується катастрофи, стихійно­го лиха і довільно може подаватися в комбінації форматів подачі, кожна з яких може розглядатися як головна новина: сюжет, присвячений безпосередньо ка­тастрофі, містить елементи репортажу та інтерв'ю з причетними особами; го­ловна новина починається з представлення конкретних доль і портретів лю­дей, які постраждали внаслідок катастрофи; головна новина починається з по­дачі офіційної реакції. Після головно/ новини інформаційна програма спеціалі­зованої радіопрограми повинна продовжитися інформаційним сюжетом відпо­відно до спеціалізації радіокомпанії - спорт, культура, сільське господарство. Після цього подаються всі інші неспеціалізовані новини.

Інформаційний ланцюжок. Інформаційний ланцюжок в інформаційній про­грамі на телебаченні - це, так само як на радіо, елемент, покликаний забезпечити логічно вмотивований перехід від одного сюжету до іншого. Чимало інформацій­них програм, особливо тих, чий темп подачі інформації особливо високий, не ви­користовують якихось спеціальних прийомів для створення інформаційних лан­цюжків між сюжетами. Крім того, практика заангажованої необ'єктивної журналіс­тики показала, що інформаційні ланцюжки можуть бути використані для маніпуля­ції інформацією та надання їй певного оціночного забарвлення.

У першому сюжеті урядовець звинувачений у нецільовому використанні кредитів і повідомлення подається як від ведучого у студії, так і через аудіоряд на тлі відеоряду, що підсилює ефект сприйняття цієї інформації як правдивої. Другий сюжет нібито спростовує інформацію першого сюжету, але подається виключно у вигляді відеоряду. Тим самим ведучий нібито відмежовується від цієї інформації. Третій сюжет, де відеоряд показує момент затримання урядо­вця сусідньої держави, а ведучий розповідає про це за кадром, демонструє ні­бито об'єктивну інформацію.

Остання фраза ведучого вимовляється в кадрі на тлі студійної заставки, чим не просто проводиться паралель між двома абсолютно не пов'язаними між собою подіями, але й дається своєрідний висновок ведучого. Даний приклад демонструє, що маніпулювання за допомогою відеоряду виглядає в інформаційній програмі на телебаченні значно переконливіше, ніж навіть на радіо.

Застосування правил наближення інтересів та "перевернутої піраміди" для інформаційної програми на телебаченні. Застосування цих правил в інформацій­ній програмі на телебаченні практично тотожне їхньому застосуванню в інформацій­ній програмі на радіо і передбачає, що ці правила застосовуються як до кожного окремого сюжету, так і через добір та виклад головної новини до програми в цілому.

8. Тональність, темп викладу та вербально-інтонаційний образ ведучого (диктора). При всій подібності мова на телебаченні має низку принципових відмінностей. Як уже зазначалося, мова телевізійної програми стисла і концен­трована. При цьому відеоряд за оптимальних обставин залишається головним носієм інформації. Саме мова кадрів, графічні зображення, образи та інші при­йоми можуть повністю замінити те, що радіожурналіст повинен переповідати засобами вербального тексту.

Переважна більшість ведучих користуються суфлером - екраном, розташованим трохи нижче об'єктива. При цьому вони нерідко роблять паузи і заглядають у свої записи. Це дає змогу витримати невимушений і природній тон викладу.

Крім вправного володіння голосом та його інтонуванням, що досягається спеціальними заняттями (наприклад, вони повинні передбачати спеціальні вправи для дихання, аби брак повітря чи сильні вдохи-видохи не перешко­джали правильному інтонуванню), ведучий представляє в ефірі і своє візуаль­не зображення - візуальний образ. Цьому сприяє як одяг самого ведучого, так і оформлення студії. У цьому сенсі на основі узагальнень Еріка Фіхтеліуса мо­жна сформулювати кілька основних вимог:

1. Одяг повинен бути зручним, плечі піджака чи жакета не можуть бути підняті чи опущені.

2. Комірці сорочок чи блуз бажано використовувати правильної форми.

3. Не варто використовувати тісні в талії брюки, це буде помітно як у кар­тинці, так і за тембром голосу.

4. Горловина светра не може бути надто високою - тоді здаватиметься, що голова відірвана від тулуба, так само не може бути надто низькою, особли­во, коли у ведучого (ведучої) дуже тонка шия - глибока горловина справляти­ме такий візуальний ефект, що шия виглядатиме ще тоншою і довшою.

5. Кольори одягу мають бути поєднуваними. Яскравий колір оживляє кар­тинку, однак не варто використовувати в кадрі пістряві візерунки.

6. Такі аксесуари як краватка чи хустинка, на відміну від традиційного кос­тюма, де вони підбираються таким чином, аби бути трохи темнішими чи яскра­вішими порівняно з брюками чи спідницею, для телеведучого підбираються під піджак, жакет, сорочку чи блузку. Вони не повинні бути темними та містити дріб­ний візерунок. Оптимальне поєднання напівтонів, коли аксесуари відрізняються від піджака, жакета, сорочки чи блузки на один-два тони. Традиційно небажано використовувати контрастні з одягом аксесуари яскраво-червоного чи зеленого кольорів. Якщо аксесуари містять візерунок, він має бути крупним, а не дрібним. Дрібний візерунок "змивається" і може викликати небажані візуальні ефекти.

7. Якщо ведучий використовує краватку чи хустинку, ці аксесуари повинні бути бездоганно зав'язані, інакше створюється ефект неохайності чи старомодності.

8. Не бажано використовувати чорний піджак чи жакет - він виглядає як темна пляма. Небажаним для телебачення є червоний чи яскраво синій одяг.

9. Так само не бажано використовувати білі сорочки чи блузи - вони ускладнюють освітлення та змінюють колір обличчя. Доцільніше використання сорочок і блуз пастельних тонів.

10.Дрібний візерунок піджака чи жакета викликає ефект пістрявості усього зображення на екрані.

11.Для роботи у студії необхідно застосовувати грим. Він не тільки маскує дрібні вади, але й надає обличчю природного кольору.

Ці особливості забезпечення певного образу ведучого слід застосовувати і до запрошених у студію. Наприклад, доцільно заздалегідь нагадати запроше­ному, у яких тонах він має бути одягнутим.

Темп подачі інформації в інформаційній програмі на телебаченні може бути як високий, так і середній. Однак останнім часом перевагу надають динаміч­ному варіанту подачі новин.

Звукоефекти та графіка. Звукові ефекти в інформаційній програмі на те­лебаченні використовуються, однак за рахунок наявності відеоряду вони є не самостійним носієм інформації, а супроводжують текст ведучого чи відеоряд. Як правило, для забезпечення повноцінного звукового супроводу відеоряду використовують спеціальний відеоархів чи цифрові записи на комп'ютері, де є людський гомін, вуличний шум, шум води і т. д. На відміну від інформаційної програми, де під час монтажу необхідно подолати ефект штучного звукового тла, в інформаційній програмі на телебаченні одна з головних проблем- уник­нути німих кадрів. Недоцільно показувати вулицю, якщо глядач не почує її шум. Останнім часом для розв'язання цієї проблеми широко застосовуються звукоефекти. Водночас можуть бути використані і німі кадри - наприклад, коли на екрані кадри катастрофи, якоїсь сенсаційної події, які не потребують ані звукового тла, ані коментаря. У таких випадках німий кадр може сказати біль­ше, ніж документальне відтворення шумів. При цьому також може бути засто­соване мікшування, коли німий кадр переходить у звуковий супровід.

Особливу увагу в інформаційній програмі слід приділити музичному супроводу. Традиційно вважається, що музичний супровід доцільно використовувати на поча­тку, у кінці та між блоками інформаційної програми - скажімо між економічним бло­ком та подіями за кордоном. У такому разі звуковий супровід поєднується із засто­суванням спеціальних заставок. Музичний супровід може бути застосований і під час роботи над сюжетом. Однак при цьому необхідно звернути пильну увагу на те, аби не допустити маніпуляцій за допомогою музичного супроводу, оскільки є разі їхньої неадекватності можна змінити емоційну картину сприйняття новин.

Прямий ефір. Інформаційна програма на телебаченні у прямому ефірі не­залежно від формату ставить ще складніші завдання, ніж аналогічна програма на радіо. Загалом вимоги до неї подібні до тих, які ставляться до програми на радіо. При цьому, безперечно, враховується наявність в ефірі відеоряду. Ска­жімо, ведучий на радіо може вести програму в прямому ефірі одягнутим, як йому заманеться, поправляти одяг, витирати чоло і так далі. А тепер уявімо, як телеведучий поправляє деталі туалету чи колупається в носі.

Так само, як і на радіо, інформаційна програма на телебаченні вимагає ду­же чітких стиків між частинами сюжету, включенням кореспондентів. Підводки в інформаційній програмі в прямому ефірі, як правило, лаконічні і забезпечу­ються як ведучим, так і відеорядом.

Для забезпечення чітких стиків між частинами сюжету, особливо якщо йдеться про включення кореспондента, ведучий та кореспондент користуються прийомом, аналогічним для радіопрограми: після формулювання свого запи­тання до кореспондента, ведучий дає йому команду про його включення, нази­ваючи кореспондента по імені, а кореспондент після того, як дав відповідь, по­відомляє про закінчення свого блоку і про те, ідо тепер має включитися веду­чий, так само називаючи того по імені.

У тому разі, коли у програмі використовуються елементи інтерв'ю, запрошені розташовуються або в студії, або знаходяться біля кореспондента. У першому разі стики забезпечує ведучий, а в другому - ведучий та кореспондент.

Інформаційна програма у запису, Інформаційна телевізійна програма у запису, незалежно від формату програми, також має свої особливості. У ціло­му вони зводяться до кількох:

1. Ведучий має змогу виправити мовні помилки та помилки інтонаційні за допомогою монтажу.

2. Інформаційна телепрограма у запису, так само як програма на радіо, дозво­ляє зробити стики між частинами сюжету чи включенням кореспондентів якісніше.

3. Підводки в інформаційній програмі у запису можуть бути як лаконічни­ми, так і розлогішими та продуманішими.

4. Для забезпечення чітких стиків між частинами сюжету, особливо якщо йдеться про включення кореспондента, ведучий та кореспондент користуються таким самим прийомом, як і в прямому ефірі, однак при монтажі передачі стики за допомогою імен, як правило, вирізаються.

5. У тому випадку, коли у програмі використовуються елементи інтерв'ю чи репортажу, запис може бути зроблений окремо і потім відповідно вмонтований у програму.

6. Загалом інформаційна програма у запису дає змогу для широко викори­стання монтажу.

Як на радіо, так і на телебаченні виготовлення інформаційної програми в запису дає змогу підвищити її якість, однак вона вимагає більше часу і тому це позначається на оперативності інформування, тому в разі екстрених подій як на радіо, так і на телебаченні вдаються до спеціальних інформаційних випусків у прямому ефірі з подальшим повтором у запису з доданням нових сюжетів у прямому ефірі. При цьому спеціальна інформаційна програма, як правило, присвячена одній події. За цих умов також передбачається, що наступні випус­ки додають нове до того, що містилося у першому чи попередніх випусках.

Режисура монтажу. Сучасна техніка дає змогу значно спростити монтаж сучасної інформаційної програми. У цифровому режимі запис-оригінал прохо­дить обробку на комп'ютері, після цього будь-який співробітник редакції може паралельно опрацювати звуковий ряд та відеоряд.

Під час роботи над монтажем інформаційної програми на радіо варто па­м'ятати, що сценарій інформаційної програми пишеться ще ретельніше, ніж інформаційної програми на радіо.

Однак, незважаючи на технічні засоби, радіомонтаж вимагає застосування специфічних професійних прийомів:

1. Текст за кадром має збігатися з тим, що показується на екрані.

2. Текст, присвячений одній темі, і який упродовж усієї тривалості сюжету звучить за кадром, є прикладом журналістського прорахунку. У такому разі найкращий спосіб зістикувати вербальний текст та відеоряд - коли журналіст пише свій вербальний текст під час монтажу, перебуваючи у монтажній. Це дає змогу зробити кілька спроб та добитися найкращого поєднання тексту та відеоряду. Аналогічні можливості відкриває сучасна цифрова техніка, коли за допомогою спеціальної програми на комп'ютері, журналіст має змогу працюва­ти одночасно з відеорядом та звуковим тлом, самостійно здійснювати монтаж та накладати на відеоряд власний вербальний текст.

Мікшування частин сюжету. Мікшування частин сюжету інформаційної програ­ми на радіо та телебаченні має суттєві відмінності. Основна причина полягає в тому, що коли на радіо працюють із аудіозаписами, які містять натурні шуми, та записами, зробленими у студії, то в інформаційній програмі на телебаченні мікшуванню підда­ють насамперед відеоряд, а вже потім звукове тло. Мікшування якого здійснюється практично аналогічно до прийомів, що застосовуються під час роботи над інформа­ційною програмою на радіо. Для мікшування відеоряду є різноманітні способи. Уся суть полягає в тому, що, як відомо, відеоряд складається із 24-х кадрів, тому один із найпоширеніших варіантів мікшування відеоряду- тонування одного кадру в інший, яке відбувається від 0,01 до 2,5 с. При цьому може бути застосований ще один при­йом - ще під час зйомки вийти з кадру, повільно розмиваючи зображення за допомо­гою зміни фокусу. У такому разі вдасться полегшити монтаж.

Сучасна цифрова техніка, про яку йшлося вище, дає змогу застосувати найрізноманітніші прийоми та спецефекти мікшування:

1. Перегортання.

2. Відкат.

3. Наплив.

4. Шторка.

Так само важливу роль при мікшуванні відіграє звук. Однак, наприклад, згада­ний Ерік Фіхтеліус стверджує, що не обов'язково, щоб він перебував в одній фазі із зображенням, Навпаки, можна починати вкраплювати тони звукозапису, що су­проводжує подальші кадри ще наприкінці попереднього сюжету.

Як правило, два кадри з передачею руху не можуть бути змонтовані встик. Якщо план зйомки, напрям і швидкість руху не збігаються, це викликає ефект "екранного дрижака". У такому разі обидва рухомі кадри мікшують.

Якщо в кадрі об'єкт інтерв'ю, то ці кадри можна мікшувати між собою. Це буде наочною демонстрацією того, що дійсно проведено монтаж. Альтернативні варіан­ти - "білий" або "чорний" кадр, вставки, що приховують монтажні розрізи.

Ще один варіант - прямий монтаж. Це коли один кадр монтується встик за ін­шим без мікшування. Однак цей спосіб може бути застосований далеко не завжди. Справа в тому, що рух різних об'єктів зйомки, погляди людей були спрямовані на­зустріч один одному, а не в один бік. Це ж правило залишається актуальним під час роботи з інтерв'ю чи його елементами. Для того, щоб полегшити процес мон­тажу експрес-інтерв'ю, респондентів слід розташувати таким чином, аби вони ди­вилися вправо і вліво через одного і знімати їх під одним планом крупності, тоді на екрані виглядатиме так, нібито вони дивляться один на одного. Крім того, для пря­мого стику треба забезпечити статичність зображення, однакове освітлення та яс­кравість. Таким чином прямий монтаж створить ефект документальності.

На вже згаданих прикладах порівняємо, як виглядає друкований текст замі­тки у пресі, аудіотекст сюжету інформаційної програми на радіо та вербальний і візуальний тест інформаційної програми на телебаченні.

Поиск по сайту: