 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Інформаційна діяльність, основні види та напрямки
Література:
1. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. Ст. 651.
2. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 року № 3322-ХІІ.
3. Венгеров А.Б. Право и информация в условиях автоматизации управления. (Теоретические вопросы). – М.: Юрид. лит., 1978. – 208 с.
4. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. - M.: Юристь, 2002.
5. Основи інформаційного права України: Навч.посіб./ В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін. – К.:Знання, 2004. – 274 с.
6. Рассолов М.М. Проблемы управления и информации в области права. –М.: Юрид. лит., 1991. – 124 с.
Питання 1.
Загальновідомо, що джерела права – це способи формування та форма закріплення правових норм. Тобто, першоосновою будь-якої галузі права є норма права.
Норма права – це сформульоване правило поведінки, яке дозволяє учасникам суспільних відносин визначеного виду юридичні права та передбачає їх обов’язки.
Основою для формування норм права є мораль, звичаї, що визнані державою, тобто представлені у вигляді офіційного документа, який склала компетентна особа або державна структура, та забезпечені примусовою силою державних інститутів і включені у структуру чинного законодавства.
Правова норма – це правило поведінки, яке має два джерела своєї сили:
1) владно-волеву природу, що забезпечується компетентністю суб’єкта, який створив норму, та примусовою силою державних інститутів;
2) інформаційно-доступну форму вираження, що забезпечується доступністю для всіх суб’єктів, які повинні це правило поведінки виконувати.
Норми інформаційного права, як і інших галузей права, різні за своїм змістом. Вони можуть встановлювати, дозволяти, забороняти певні права та обов’язки учасникам інформаційних відносин.
Норми інформаційного права, як і інших галузей права, складаються з гіпотези, диспозиції і санкції.
Гіпотеза визначає умови, обставини, при яких можуть виникати певні види інформаційних правовідносини, і вказує на коло суб’єктів – учасників цих правовідносин (наприклад, у Законі України “Про інформацію” умови доступу громадян до інформації про них).
Основу інформаційно-правової норми складає диспозиція, яка містить вказівку про те, як повинні діяти суб’єкти правовідносин, встановлюються їх права і обов’язки (Закон України “Про інформацію” вказує на дії державних органів та організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування під час звернення громадян до них).
Захист прав учасників інформаційних відносин і забезпечення виконання виписаних в нормах правил поведінки проводяться за допомогою санкцій (Законом України “Про інформацію” передбачено судове оскарження відмови у доступі громадян до інформації про них або її приховуванні, незаконному збиранні, використанні, зберіганні чи поширенні). Види санкцій залежать від розміру нанесених збитків і можуть тягнути за собою цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність.
У науковій літературі пропонується декілька засад для класифікації інформаційно-правових норм.
Залежно від їх змісту інформаційно-правові норми можуть бути матеріальними і процесуальними.
Матеріальні інформаційно-правові норми встановлюють структуру елементів і частин інформаційної сфери. Вони визначають зміст державної політики в інформаційній сфері, закріплюють основні права та обов’язки учасників інформаційних правовідносин, а також їх відповідальність за порушення. Ці норми встановлюють правовий статус суб’єктів в інформаційній сфері у частині їх обов’язків і відповідальності за організацію і забезпечення процесів обігу інформації, формування інформаційних ресурсів і надання споживачам права користування ними відповідно до чинного законодавства визначає зміст державної інформаційної політики, її головні напрями і способи, суб’єктів – її розробників і здійснювачів).
Процесуальні інформаційно-правові норми регламентують порядок реалізації прав і обов’язків суб’єктів інформаційної діяльності, які встановлюються матеріальними інформаційними нормами щодо певних видів інформаційних відносин. Так, цими нормами встановлюється порядок ліцензування і сертифікації в інформаційній сфері, формування інформаційних ресурсів, пошуку і отримання інформації з цих ресурсів тощо (Закон України “Про інформацію” регламентує порядок доступу громадян, державних органів, юридичних осіб, представників громадськості до відкритої інформації).
Залежно від виду і форми подання інформації, суб’єктів, які діють в інформаційній сфері, особливостей їх поведінки, інформаційно-правові норми поділяють на імперативні і диспозитивні.
Імперативні інформаційно-правові норми – це норми, які встановлюють поведінку суб’єктів інформаційних правовідносин (Закон України “Про інформацію” встановлює обов’язки учасників інформаційних відносин).
Диспозитивні інформаційно-правові норми застосовуються при регулюванні відносин в області захисту майнових та немайнових прав в інформаційній сфері: честь та гідність особи, недоторканість особистого життя, особиста і сімейна тайна, авторське право та інші права, які пов’язані з обігом інформації в інформаційній сфері (наприклад, Закон України “Про інформацію” закріплює засади права власності на інформацію, яка належить юридичним та фізичним особам, державі).
За сферою застосування інформаційно-правові норми поділяються на норми державного рівня і норми органів місцевого самоврядування.
За обсягом регулювання інформаційно-правові норми поділяються на норми:
- загальної дії, що поширюють дію на всі сфери і галузі правового регулювання, регламентуючі найважніші сторони інформаційної діяльності. Це, в першу чергу, статутні норми, що встановлюють обов’язки органів державної влади і місцевого самоврядування з виконання ними конституційних обов’язків по наданню інформації споживачам;
- міжгалузеві, що регулюють інформаційні відносини, які виникають між групами державних органів, із забезпечення інформаційних процесів;
- галузеві, що діють у межах сфери ведення конкретного органу державної влади;
- на рівні органу місцевого самоврядування, що діють у межах територій.
Аналізуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що інформаційно-правовим нормам притаманні всі основні характерні риси норм будь-якої галузі права. Вони містять описання правил поведінки, які встановлюються державою у визначеному порядку, формі і вводяться в дію у встановлений законодавцем термін. Інформаційно-правові норми задають зміст прав і обов’язків суб’єктів – учасників правовідносин, виконання яких забезпечується примусовою силою держави.
Питання 2.
Відмінність інформаційно-правових норм від норм інших галузей права у тому, що вони регулюють відносини, які виникають в унікальній сфері – інформаційній – у зв’язку з реалізацією інформаційних правовідносин.
Основним завданням інформаційного права є регулювання особливого виду суспільних відносин, пов’язаних зі створенням, розповсюдженням, використанням та зберіганням інформації, які називаються інформаційними правовідносинами.
Особливість інформаційних правовідносин визначають властивості об’єктів, у зв’язку з якими ці відносини виникають, та особливості тієї сфери, в якій ці відносини виникають.
Особливістю сфери, в якій виникають інформаційні відносини є те, що ці відносини тісно пов’язані з процесом обігу інформації. Вони розпочинаються з моменту створення інформації і відбуваються з урахуванням особливостей і властивостей інформації.
В науковій літературі існує декілька класифікацій інформаційних правовідносин. Так, В. А. Копилов пропонує виділяти відносини, які пов’язані зі створенням та розповсюдженням вихідної та похідної інформації; з формуванням інформаційних ресурсів, підготовкою інформаційних продуктів та наданням інформаційних послуг; отриманням, передачею та споживанням інформації.
М. М. Рассолов виділяє активні і пасивні інформаційні правовідносини, посередницьку інформаційно-правову роботу, допоміжні інформаційні дії, організаційні майнові та немайнові правовідносини.
О. Б. Венгеров виділяє право на доступ до інформації, на ознайомлення з інформацією, роз’яснення інформації, отримання копій документів, довідок.
Інформаційне право як наука має на меті розробку способів найбільш ефективного і повного забезпечення інформаційних процесів в Україні, захисту громадян, суспільства, держави від шкідливої, небезпечної інформації, захист прав і свобод споживачів інформації в інформаційній сфері.
На виконання цієї мети, розроблена система правового регулювання інформаційних відносин, яка складається з двох частин:
1) приватно-правове регулювання, що здійснюється на рівні звичаїв, угод, традицій, норм суспільної моралі тощо;
2) публічно-правове, державне регулювання, що здійснюється на рівні держави у вигляді інформаційного законодавства України.
Отже, інформаційні правовідносини – це врегульовані інформаційно-правовою нормою інформаційні суспільні відносини, сторони якого виступають як носії взаємних прав і обов’язків, встановлених і гарантованих інформаційно-правовою нормою.
У Законі України “Про інформацію” законодавцем розроблені основні принципи інформаційних правовідносин:
- гарантованість права на інформацію;
- відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
- об’єктивність, вірогідність інформації;
- повнота і точність інформації;
- законність одержання, використання, поширення та збереження інформації.
До основних елементів інформаційних правовідносин належать:
а) суб’єкти, що вступають у правовідносини при здійсненні інформаційних процесів;
б) поводження (діяльність, бездіяльність) суб’єктів при здійсненні ними інформаційних правовідносин (наприклад, придбання виключних прав, передача майнових прав, купівля-продаж інформаційних об’єктів, тиражування і розповсюдження інформаційних об’єктів та інші аналогічні дії);
в) об’єкти, у зв’язку з якими суб’єкти вступають в інформаційні правовідносини.
Прикладами об’єктів інформаційних правовідносин (інформаційних об’єктів) є: документована інформація, інформаційні продукти і послуги; виключні права; елементи інформаційної безпеки (інформаційні права і свободи особи, стан захищеності особи, захищеність інформації, інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів і т.п.); інформаційні технології і засоби їх забезпечення (в тому числі програми для ЕОМ), інші об’єкти в інформаційній сфері; права, обов’язки і відповідальність суб’єктів правовідносин при здійсненні інформаційних процесів.
Суб’єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава. Суб’єктами інформаційних відносин відповідно до Закону України “Про інформацію” можуть також бути інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.
Аналізуючи інформацію як об’єкт правовідносин, треба розглянути інформацію, яка заходиться у обігу, і з приводу чи у зв’язку з якою і виникають суспільні відносини, що підлягають регулюванню нормами права.
Така інформація поділяється на три групи:
1) інформація, яка заходиться у цивільному обігу, тобто та, з приводу якої виникають в першу чергу майнові відносини;
2) інформація, яка заходиться в адміністративному обігу, тобто та, за допомогою якої регулюються суспільні відносини, в тому числі і в інформаційній сфері (зокрема, інформація, що міститься у нормах права);
3) інформація, яка знаходиться у суспільному (публічному) обігу, що являє собою відомості інформаційного характеру, чи масова інформація, призначена для інформування населення.
Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності. Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.
Учасники інформаційних відносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом.
Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:
- діяльність органів державної влади;
- діяльність народних депутатів;
- діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої адміністрації;
- те, що стосується його особисто.
Учасники інформаційних відносин зобов’язані:
- поважати інформаційні права інших суб'єктів;
- використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);
- забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, передбачених Законом України “Про інформацію”;
- забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених чинним законодавством або угодою;
- зберігати інформацію в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;
- компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію.
Питання 3.
Під інформаційною діяльністю розуміється сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних. Порядок їх створення, структура, права та обов’язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування.
Основні напрями інформаційної діяльності визначені Законом України “Про інформацію”. Це:
- політичний;
- економічний;
- соціальний;
- духовний;
- екологічний;
- науково-технічний;
- міжнародний напрями тощо.
Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім фізичним та юридичним особам в межах їх прав, функцій, повноважень і свобод. Держава постійно дбає про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків даних, баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.
Законодавцем визначені основні види інформаційної діяльності. До них відносяться: одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Одержання інформації – це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.
Використання інформації – це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
Поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
Зберігання інформації – це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.
Зазначені види інформаційної діяльності здійснюються у порядку, передбаченому Законом України “Про інформацію” та іншими законодавчими актами в галузі інформації.
Для забезпечення успішного функціонування і розвитку національних інформаційних систем в Україні здійснюються фундаментальні наукові дослідження в галузі інформаційної діяльності, створюються умови для здобуття професійної освіти через систему навчальних закладів. В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в галузі інформаційної діяльності через систему її навчальних закладів. Порядок створення навчальних закладів інформаційного напряму (журналістики, статистики, бібліотечної та архівної справи, науково-інформаційної діяльності, інформатики та обчислювальної техніки) та принципи їх діяльності визначаються Законом України “Про освіту” та іншими законодавчими актами.
Для забезпечення успішного функціонування і розвитку національних інформаційних систем в Україні створюються наукові установи, науково-виробничі підрозділи, об’єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій тощо, в тому числі за участю зарубіжних партнерів.
Фінансування пошукових і фундаментальних наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовника.
Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як правило, на договірній або контрактовій основі, а їх результати можуть бути об’єктом товарних відносин.
Під науково-інформаційною діяльністю тут, згідно ст. 1 Закону України “Про науково-технічну інформацію”, розуміється сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави в науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.
Україною в галузі інформації та інформаційної діяльності проводиться політика на співробітництво з іншими державами, зарубіжними і міжнародними організаціями.
Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами і об’єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.
Згідно із Законом України “Про інформацію” громадяни України мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу.
Правове становище і професійна діяльність акредитованих в Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних засобів масової інформації, а також інформаційна діяльність дипломатичних, консульських та інших офіційних представників зарубіжних держав в Україні регулюються законодавством України, відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.
Створення і діяльність спільних організацій в галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України.
Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною.
Укладач: Хахановський В. Г. – доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри інформаційних технологій НАВС.
Поиск по сайту: