 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Тема № 1. Об’єкти інформаційного права. Поняття інформації та інформаційного простору
З навчальної дисципліни: «Інформаційне право»
Категорія слухачів: студенти-магістри
Навчальна мета: поглибити уявлення про основні передумови виникнення та формування інформаційного права як науки та навчальної дисципліни, його місця в системі правових наук; поняття інформаційного простору, основних об’єктів інформаційного права та інформаційних правовідносин.
Виховна мета: поглиблення у студентів ціннісних орієнтирів правознавців сучасного рівня; привиття відповідальності за прийняття відповідних юридичних рішень, виховання поваги до дотримання законності шляхом проведення занять в умовах емоційної напруженості, побудові методики проведення занять з послідовним підвищенням їх складності та використання різноманітних форм їх проведення.
Розвивальна мета: формування навчальних інтересів до застосування методів інформаційного права у суспільних відносинах.
Обсяг навчального часу: 2 години.
Навчальне обладнання, ТЗН: персональний комп’ютер (ноутбук), мультимедійний проектор.
Наочні засоби: спеціальна презентація за темою, традиційна класна дошка.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: інформатика, конституційне право, цивільне право, адміністративне право, кримінальне право та процес; інші галузі права.
Навчальні питання:
1. Передумови виникнення та формування інформаційного права. Завдання та структура навчальної дисципліни.
2. Предмет, методи та функції інформаційного права.
3. Система інформаційного права.
4. Інформація як об’єкт інформаційного права. Інформаційне суспільство та єдиний інформаційний простір.
Література:
1. Конституція України // Урядовий кур’єр, № 129-130 від 13.07.96 р. - К., 1996.
2. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. Ст. 651.
3. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 1. Ст.3.
4. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради україни. – 1993. - № 13.
5. Бачило И.Л., Лопатин В.Н., Федотов М.А. Информационное право: Учебник. – СПб.: Из-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 789 с.
6. Бачило И.Л. Глобальная информатизация и право // Проблемы информатизации. - 1999. - № 3. - С. 10-19.
7. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации. Монография. – К.:”КВІЦ”, 2001. – 308 с.
8. Європа на шляху до інформаційного суспільства // Матеріали Європейської Комісії 1994-1995 р. р. – К.: Держкомзв’язку та інформатизації України, 2000. – С. 3.
9. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації:організаційно-правові питання теорії і практики / Калюжний Р.А., Шамрай В.О., Швець М.Я. та ін. – К.: Академія держ. податкової служби України, 2002.
10. Калюжний Р.А., Хахановський В.Г., Цимбалюк В.С. Структура науки і навчальної дисципліни “Інформаційне право” // “Правова інформатика”, № 1 / 2003. – К.: НДЦПІ АПН України, 2003. – С. 22-25.
11. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - M.: Юристь, 2002.
12. Кохановська О.В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин - К.:НАВСУ, 2001.
13. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Грищенко та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельника – К.: Знання, 2004. – 274 с.
14. Хахановський В.Г., Мартиненко І.В. Смаглюк В.М., Інформаційне право та правова інформатика: навчальна програма (спеціальність 7.060101 – правознавство). - К.: НАВСУ, 2004.
15. Хахановський В.Г., Мартиненко І.В. Смаглюк В.М., Інформаційне право та правова інформатика: навчально-методичний комплекс (спеціальність 7.060101 – правознавство для студентів Юридичного факультету).- К.: НАВСУ, 2004.
16. Хахановський В.Г., Шевчук Р.М. Зміст поняття “інформація” у правовій науці та в чинному законодавстві України // Науковий вісник КНУВС, № 2, 2006. – К., КНУВС, 2006. – С. 65-72.
Методичні поради з викладання теми:
Питання 1.
При підготовці до першого питання семінарського заняття особливу увагу студентам слід приділити з’ясуванню поняття інформаційного права як комплексної галузі права та одночасно міжгалузевої юридичної науки.
Інформаційне право як галузь права має свій предмет правового регулювання – інформаційні відносини і свої принципи, чітко обмежену сферу правового регулювання – інформаційну сферу.
Сьогодні діяльність людства, яка пов’язана з інформацією, набула такий вплив на суспільні відносини, який дає право виділити її в ряд самостійних предметів правових відносин. Формування інформаційного суспільства викликало потребу формування нової галузі законодавства – інформаційного права.
Актуальність дисципліни “Інформаційне право” і необхідність її вивчення визначається ще й тим, що ця дисципліна є правовим підґрунтям інформаційного суспільства XXI століття, яке сьогодні активно формується як в окремих країнах, так і в рамках міжнародного співтовариства.
Головні цілі та завдання спеціалізованого курсу:
- надати комплекс знань про систему інформаційного права, його сутність, поняття та зміст;
- розглянути поняття “інформація” як основного об’єкту інформаційного права;
- вивчити такі поняття, як: “інформаційний простір”, “об’єкти інформаційного права”, “інформаційні ресурси”, “джерела інформаційного права”, “інформаційно-правові норми і інформаційні правовідносини”, “суб’єкти інформаційних правовідносин” тощо;
- знати права та обов’язки учасників інформаційних відносин;
- розглянути інформацію як інтелектуальну власність, права людини і захист персональних даних, конфіденційну інформацію та державну таємницю;
- мати уявлення про особливості правового регулювання інформаційних відносин в сфері масової інформації, в бібліотечній та архівній справах;
- розглянути правові проблеми глобальної мережі Інтернет, а також Державну політику і державне управління в інформаційній сфері.
Питання 2.
При розгляді цього питання студентам треба враховувати, що у науковій літературі є декілька визначень інформаційного права. Зокрема, Ю. А. Тихомиров вважає, що інформаційне право – це «система соціальних норм і відносин, що охороняються силою держави, які виникають в інформаційній сфері, – сфері виробництва, перетворення і споживання інформації». M. M. Рассолов розглядає інформаційне право як галузеву юридичну науку: «...інформаційне право – це галузева юридична наука, що вивчає сукупність норм права, які регулюють інформаційні відносини у суспільстві і містять вказівки, які відносяться до інформаційній діяльності у цілому».
Отже, інформаційне право – це комплексна галузь права, система соціальних норм і відносин, що виникають в інформаційній сфері – сфері виробництва, перетворення і споживання інформації та охороняється державою.
Предметом інформаційного права є інформація, процеси, які пов’язані з її отриманням (створенням), обробкою, зберіганням, розповсюдженням тощо, тобто, інформаційні відносини, інформаційні права і свободи.
Найбільш тісно інформаційне право взаємодіє з конституційним правом. Суттєвий зв’язок простежується з цивільним правом, перш за все, при регулюванні майнових відносин і особистих немайнових відносин щодо інформації і інформаційних об’єктів в інформаційній сфері. Інформаційне право також активно використовує методи адміністративного права, в першу чергу – при регулюванні відносин, що виникають при здійсненні органами державної влади і місцевого самоврядування обов’язків у галузі масової інформації, з формування інформаційних ресурсів і видачу інформації з них широкому колу споживачів.
Студентам слід звернути увагу на те, що при дослідженні інформаційного права застосовуються головним чином методи правової науки, а саме: формально-догматичний; метод порівняльного правового дослідження. Для дослідження інформаційного права ефективно застосовуються і природничі науки, наприклад, інформатика, правова інформатика і правова кібернетика, семіотика і семантика. Метод системного підходу може застосовуватися на всіх стадіях вивчення інформаційного права, його елементів і частин як універсальний комплексний метод, заснований на повному дослідженні всіх способів і варіантів вирішення задачі, а також наслідків використання методів і способів вирішення задачі дослідження.
Провідними функціями інформаційного права на основі загальних функцій права визначаються: нормативна; комунікативна; регулятивна; охоронна; захисна; інтегративна.
Питання 3.
Система інформаційного права існує об’єктивно, тому що відображає реальні суспільні відносини, що є предметом цієї галузі. Ця система отримує вираження в інформаційному законодавстві, в науці інформаційного права і у навчальному процесі.
Структурно система інформаційного права поділяється на дві частини – загальну і особливу.
У загальній частині інформаційного права зосереджені норми, які встановлюють основні поняття, загальні принципи, правові форми і методи правового регулювання діяльності в інформаційній сфері. Викладається зміст предмета і метода правового регулювання інформаційних відносин, дається характеристика джерела інформаційного права. Дається характеристика системно-утворюючих начал інформаційного права, правове регулювання відносин при здійсненні права на пошук, отримання і використання інформації; при самостійному обігу інформації; при обігу документованої інформації; при встановленні правового режиму інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, а також інформаційної безпеки. Формулюються правові проблеми Інтернет як віртуальної інформаційної сфери.
Особлива частина включає в себе окремі інститути інформаційного права, в яких згруповані близькі за смисловим змістом інформаційні правові норми. Це дві групи інститутів. Інститути, що містять норми, які регулюють суспільні відносини з приводу обігу відкритої, загальнодоступної інформації (інститут інтелектуальної власності стосовно інформаційних об’єктів, інститут масової інформації, інститути бібліотечної і архівної справи), і інститути інформації обмеженого доступу (державної і комерційної таємниці, персональних даних).
Інформаційне право як система норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері, має на меті дослідження інформаційної сфери як сфери правового регулювання суспільних відносин, виявлення об’єктів і суб’єктів інформаційних правовідносин, підготовку проектів нормативних правових актів у галузі дії інформаційного права, оцінку ефективності проектів цих актів з використанням інформаційних технологій.
Питання 4 .
До кінця 40-х рр. XX ст. під інформацією розумілись “повідомлення і відомості”, які передаються людьми усним, письмовим або іншим способом. З середини XX ст., з моменту розвитку кібернетики, інформація визначається як загальнонаукове поняття, яке включає обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, між автоматами; обмін сигналами у тваринному, рослинному світі; передачу сигналів від клітки до клітки, від організму до організму. Так К. Шеннон, – один з розробників кібернетики, запропонував розуміти інформацію як засіб зменшення невизначеності.
З розвитком засобів зв’язку і телекомунікацій, обчислювальної техніки і їх використанням для обробки і передачі інформації виникла необхідність вимірювати кількісні характеристики інформації. З’явились різні теорії, і поняття “інформація” почало наповнюватися різним змістом.
І. Л. Бачило виділяє такі основні ознаки інформації: системність; селективність; субстанційна несамостійність; спадкоємність; невичерпність; масовість; трансформованість; універсальність; здатність до обмеження; якість.
Сьогодні є загальновизнаним той факт, що в історії суспільного розвитку відбулося декілька інформаційних революцій, пов’язаних з кардинальними змінами у сфері виробництва, обробки й обігу інформації, які призвели до радикальних перетворень суспільних відносин.
Перша інформаційна революція пов’язується з винаходом писемності. Друга інформаційна революціявикликана винаходом друкарства. Третя інформаційна революція обумовлена винаходом електрики, завдяки якій з’явились телеграф, телефон, радіо. Четверта інформаційна революція пов’язана з винаходом обчислювальної техніки та появою персонального комп’ютера, створенням мереж зв’язку і телекомунікацій.
Сьогодні ми переживаємо п’яту інформаційну революцію, пов’язану з формуванням і розвитком транскордонних глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж. Приклад і результат п’ятої революції – Інтернет.
У статті 1 Закону України “Про інформацію” виписана загальна дефініція категорії “інформація” – як будь-які дані або відомості на матеріальних носіях та можуть бути представлені у електронному вигляді. Тобто інформація є специфічним об’єктом інформаційних відносин, а значить і правових відносин, які виникають при цьому.
І. Л. Бачило пропонує розуміти під єдиним інформаційним простором сукупність інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, яка дозволяє на основі загальних правил забезпечувати небезпечну інформаційну взаємодію держав, установ та громадян за умов їх рівних засад доступу до відкритих інформаційних ресурсів, а також максимально повне забезпечення їх інформаційних потреб на всій території держави за умов збереження інтересів на вхід у світовий інформаційний простір та збереження національного інформаційного суверенітету.
За ступенем доступу інформація розділяється на відкриту і інформацію обмеженого доступу, розповсюдження якої можливо в умовах конфіденціальності чи секретності.
Питання 5 .
При підготовки цього питання студенти звертають головну увагу на те, що сьогодні не існує єдиного поняття, яке б визначало середовище, в якому відбуваються процеси, пов’язані з інформацією. Його називають інформаційною сферою, інформаційним середовищем, інформаційним простором, інформаційним полем, інформаційним потенціалом. На наш погляд, назва “інформаційна сфера” найбільш вдало визначає зміст поняття, тому будемо користуватися саме цим терміном.
І. Л. Бачило визначає інформаційну сферу як сферу обігу інформації, під час якого суб’єкти реалізують свої потреби і можливості по відношенню до інформації.
До основних об’єктів інформаційної сфери науковці одностайно відносять: інформацію, інформаційні ресурси; інформаційну інфраструктуру.
І.Л. Бачило виділяє три складові інформаційної сфери: область виробництва інформації, область розповсюдження інформації та область інформаційного споживання.
В.А. Копилов для дослідження суспільних відносин, пов’язаних з інформацією та її обігом, пропонує таку модель інформаційної сфери.
Інформаційна сфера, виходячи з видів і способів представлення інформації, особливостей її обігу, умовно може бути розділена на дві частини – основну (частину власне обігу інформації) і частину, що забезпечує обіг інформації. Кожна з частин, у свою чергу, поділяється на області. Основна частина включає три, а забезпечувальна – дві області.
Інформаційний ресурс, згідно ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації” – це сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо).
У науковій літературі поки що немає єдиного підходу до визначення поняття “інформаційна система”. Проте практичні рекомендації з розробки, використання і оптимізації інформаційних систем існують вже декілька десятків років.
Так В.А. Копилов під “інформаційною системою” розуміє організаційно упорядковану сукупність документів (масивів документів) і інформаційних технологій, у тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв’язку, що реалізують інформаційні процеси.
У І.Л. Бачило знаходимо:
“Інформаційна система - це технологічна система, яка являє собою сукупність технічних, програмних та інших засобів, які об’єднані структурно і функціонально для забезпечення одного чи декількох видів інформаційних процесів та надання інформаційних послуг.”
Автоматизована інформаційна система – це система, що здійснює автоматизовану обробку даних і до складу якої входять: технічні засоби обробки даних (засоби обчислювальної техніки і зв’язку); методи і процедури обробки інформації; програмне забезпечення.
Укладач: Хахановський В. Г. – доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри інформаційних технологій НАВС.
Поиск по сайту: