 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ. Тема № 5. Суб’єкти інформаційних правовідносин
Тема № 5. Суб’єкти інформаційних правовідносин
З навчальної дисципліни: «Інформаційне право»
Категорія слухачів: студенти-магістри
Навчальна мета: поглибити знання про суб’єкти правовідносин в інформаційній сфері (людина та держава); основні інформаційні права та свободи; електронний цифровий підпис як інститут інформаційного права.
Виховна мета: поглиблення ціннісних орієнтирів правознавців сучасного рівня; привиття відповідальності за прийняття відповідних юридичних рішень, напрямів та форм реалізації одержаних результатів; виховання поваги до дотримання законності.
Розвивальна мета: розвиток у студентів юридичного мислення стосовно застосування методів інформаційного права у регулюванні суспільних відносин.
Навчальний час: 2 години.
Навчальне обладнання, ТЗН: персональний комп’ютер (ноутбук, нетбук), мультимедійний проектор.
Наочні засоби: спеціальна презентація за темою лекції.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
забезпечуючі дисципліни: інформатика, конституційне право, цивільне право, адміністративне право, кримінальне право та процес;
забезпечувані дисципліни: галузі права.
Навчальні питання:
1. Суб’єкти правовідносин в інформаційній сфері.
2. Людина як суб’єкт права в інформаційній сфері.
3. Держава як суб’єкт права в інформаційній сфері.
4. Основні інформаційні права та свободи. Право на інформацію.
5. Електронно-цифровий підпис як інститут інформаційного права.
Література:
1. Конституція України // Урядовий кур’єр, № 129-130 від 13.07.96 р. - К., 1996.
2.. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. Ст. 651.
3. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ.
4. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 року № 3855-ХІІ
5. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон України від 31 травня 2005 року № 2594-IV.
6. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 року № 74/98-ВР.
7. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 року № 3322-ХІІ.
8. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні (станом на 1 січня 2001 р.): Збірник нормативних актів / Держ. Ком. інформаційної політики та радіомовлення України. - К.: Юрінком Інтер, 2001.
9. Бачило И.Л., Лопатин В.Н., Федотов М.А. Информационное право: Учебник. – СПб.: Из-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 789 с.
10. Європа на шляху до інформаційного суспільства // Матеріали Європейської Комісії 1994-1995 р. р. – К.: Держкомзв’язку та інформатизації України, 2000. – С. 3.
11. Калюжний Р.А., Хахановський В.Г., Цимбалюк В.С. Структура науки і навчальної дисципліни “Інформаційне право” // “Правова інформатика”, № 1 / 2003. – К.: НДЦПІ АПН України, 2003. – с. 22-25.
12. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - M.: Юристь, 2002.
13. Кохановська О.В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин - К.:НАВСУ, 2001.
14. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Грищенко та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельника – К.: Знання, 2004. – 274 с.
15. Хахановський В.Г., Мартиненко І.В. Смаглюк В.М., Інформаційне право та правова інформатика: навчальна програма (спеціальність 7.060101 – правознавство). - К.: НАВСУ, 2004.
16. Хахановський В.Г., Мартиненко І.В. Смаглюк В.М., Інформаційне право та правова інформатика: навчально-методичний комплекс (спеціальність 7.060101 – правознавство для студентів Юридичного факультету).- К.: НАВСУ, 2004.
Питання 1.
При розгляді цього питання студентам треба головну увагу звернути на те, що інформаційні правовідносини – це інформаційні суспільні відносини, сторони яких виступають як носії взаємних прав та обов’язків, встановлених і гарантованих інформаційними нормами. Будь-які правовідносини (у тому числі інформаційні) мають своїх суб’єктів.
Суб’єктами інформаційних відносин в Україні є громадяни України, юридичні особи або держава. Суб’єктами інформаційних відносин також можуть бути інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства. Вони набувають передбачених законом прав і обов’язків у процесі інформаційної діяльності.
Основними учасниками інформаційних правовідносин в інформаційній сфері є виробники інформації (автори), споживачі інформації, поширювачі інформації, зберігачі (охоронці) інформації.
Учасники інформаційних відносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Забезпечення права на пошук і отримання інформації здійснюється нормами інститутів масової інформації, інтелектуальної власності, документованої інформації.
Питання 2.
При розгляді цього питання студентам треба головну увагу звернути на права людини як суб’єкта права в інформаційній сфері.
В інформаційній сфері громадянин набуває визначеного спеціального статусу, права і обов’язки завдяки службовим, виробничим, діловим зв’язкам. Інформаційна сфера, яка формується у межах загального та спеціального статусу громадянина, захищається державою, а свої права у сфері інформації кожний може реалізувати у відповідності зі своїм статусом і у рамках чинного законодавства.
Фізична особа стає суб’єктом авторського права з моменту створення твору. Для визнання особи суб’єктом авторського права в сфері інформаційних відносин непотрібна будь-яка реєстрація твору. На визнання особи суб’єктом авторського права не впливає її вік й те, що твір створено ним в порядку виконання службового завдання.
У ряді країн діють закони о моральності в умовах Інтернету, які дозволяють батькам відключати небажані для дітей інформаційні контакти.
Уваги потребують питання інформаційного характеру у сфері освіти. У ст. 53 Конституції України гарантується право кожного на освіту. Проте, кожний навчальний заклад має право створювати свої програми навчання, що уможливлює виникнення зловживань відносно міжнародних та державних стандартів на навчання.
Питання 3.
При розгляді цього питання студентам треба головну увагу звернути на правовий статус органів державної влади, який встановлюється Конституцією України та іншими законодавчими актами, в яких розглядаються питання роботи з інформацією в умовах виконання функцій органів законодавчої, виконавчої та правоохоронної діяльності.
Органи державної влади з особливим статусом (Центральний банк, Прокуратура України, Центральна виборча комісія) мають свою специфіку. Вони віднесені Конституцією до органів трьох гілок державної влади, виконують важливі державні функції і мають повноваження видавати нормативні правові акти, які є обов’язковими для органів державної влади, місцевого самоуправління, всіх юридичних та фізичних осіб.
Ці органи здійснюють інформатизацію своїх власних систем та використовують інформаційні ресурси і комунікації для отримання необхідної інформації, забезпечують виконання правового режиму інформації по ознаках власності, конфіденційності, здійснюють інформаційне обслуговування органів державної влади та інших споживачів.
Питання 4.
При розгляді цього питання студентам треба головну увагу звернути на те, що серед національних інтересів України особливе місце займає реалізація основних прав та свобод громадян в інформаційній сфері. Вона базується на принципах свободи інформації та заборонному принципі права – все, що не заборонено законом, дозволено. Цей принцип закріплено в міжнародних правових документах, Конституції України та інших законах.
У Загальній декларації прав людини, затвердженій Генеральною Асамблеєю ООН, кожна людина має право на свободу, право на свободу думки, право на свободу переконань та на вільне їх вираження.
Це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.
Ці права і свободи знайшли своє вираження у цілій низці міжнародних актів: у Європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод; у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. Ці права і свободи закріплені в Конституції України.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Питання 5.
Під час реалізації права на інформацію важливим питанням є забезпечення достовірності інформації. Особливо гостро це питання постало в нашій державі у зв’язку з процесом автоматизації документообігу, створенням та використанням електронного документа. Електронні документи потребують специфічних засобів і методів захисту від пошкодження, копіювання, модифікації, підробки. Одним з найпоширеніших у світі засобів підтвердження оригінальності електронного документу є електронний цифровий підпис.
22 травня 2003 року в Україні вступив в силу Закон “Про електронно-цифровий підпис”. Цей Закон визначає правовий статус електронного цифрового підпису та регулює відносини, що виникають при його використанні.
Електронний підпис – дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних;
Електронний цифровий підпис – вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.
Запитання до семінару (2 год):
1. Як класифікуються суб’єкти правовідносин в інформаційній сфері?
2. Особливості особи як суб’єкта права в інформаційній сфері.
3. Характеристика держави як суб’єкта права в інформаційній сфері.
4. Які основні інформаційні права та свободи?
5. Що являє собою електронно-цифровий підпис?
Завдання для самостійного вивчення (2 год):
1. Ознайомитися з лекційними матеріалами, рекомендованою літературою і методичними матеріалами з цієї теми у вигляді планшетів, слайдів та ін. матеріалів, які представлені в навчально-методичних кабінетах.
Укладач: Хахановський В. Г. – доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри інформаційних технологій НАВС.
Плани практичних занять
Поиск по сайту: