Національні інформаційні ресурси складаються з інформаційних ресурсів різної належності та форми власності

До складу національних інформаційних ресурсів входять:

- інформаційні продукти, що створені органами державної влади або місцевого самоврядування в порядку здійснення основної діяльності цих органів (в обов’язковому порядку);

- результати завершення державного замовлення в цілому або його етапу (згідно умов державного замовлення);

- результати інших робіт, які виконуються із залученням державного бюджету (після завершення виконання цих робіт в цілому або їх етапів);

- інформаційні продукти, створені за рахунок позабюджетних коштів їх власників або виробників (на основі угоди з останніми);

- міждержавні та міжнародні інформаційні продукти (на основі відповідних міждержавних та міжнародних угод).

Включення зазначених інформаційних продуктів до складу національних інформаційних ресурсів фіксується шляхом обов’язкового внесення їх реквізитів до Національного електронного реєстру інформаційних ресурсів України. Після чого вони вважаються складовими частинами Національних інформаційних ресурсів.

Інформаційні продукти додаються до складу Національних інформаційних ресурсів на підставі експертизи, яка визначає їх відповідність вимогам забезпечення національних інтересів України. Інформаційні продукти вилучаються із складу Національних інформаційних ресурсів України тоді, коли їх якісні характеристики перестають відповідати існуючим вимогам або коли в них зникає потреба. Критерії визначення відповідності, порядок проведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Основу Національних інформаційних ресурсів складають:

- інформаційні ресурси Верховної Ради України, Адміністрації президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного суду України, Верховного суду України, Національного банку України;

- інформаційні ресурси органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних організацій і підприємств;

- інформаційні ресурси національної системи науково-технічної інформації;

- Національний архівний фонд;

- Музейний фонд України;

- Національний електронний реєстр інформаційних ресурсів України;

- інші організовані сукупності інформаційних продуктів, що мають національний статус, визначений чинним законодавством.

Інститут правового режиму в праві застосовується до різних сфер правового регулювання та різних об’єктів правових відносин. Цей інститут має найбільше розповсюдження в адміністративному праві, де правовий режим визначається як нормативно встановлені правила відносно визначеного предмету відносин або ситуацій, яких обов’язково повинні дотримуватися учасники відносин з приводу цього предмету або ситуації.

В інформаційному законодавстві України визначено склад правового режиму інформаційних ресурсів. До нього відносяться норми, які визначають порядок документування інформації, право власності на окремі документи і окремі масиви документів, категорії інформації з точки зору доступу до неї, порядок правової охорони та захисту інформації.

Розглянемо складові правового режиму інформаційних ресурсів більш докладно.

1. Документування інформації.

Закон України “Про інформацію” визначає документування обов’язковою умовою включення інформації до інформаційного ресурсу тому, що цей закон присвячено виключно документованій інформації.

Документування інформації здійснюється у порядку, встановленому відповідними органами державної влади.

Громадяни, органи державної влади та місцевого самоврядування, організації та об’єднання громадян повинні надавати документовану інформацію органам та організаціям, які відповідають за формування державних інформаційних ресурсів, згідно з чинним законодавством.

2. Режим доступу до інформації.

Відповідно до Закону України “Про інформацію” вся документована інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. В основі такого поділу лежить передбачений нормами права порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. Контроль за режимом доступу до інформації здійснюється державою і покладається на спеціальні органи, які визначають Верховна Рада та Кабінет Міністрів України.

Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну. Віднесення інформації до таємної здійснюється на основі закону “Про державну таємницю”, який регулює правила встановлення грифу секретності на документах, правила допуску до державної таємниці тощо.

Конфіденційна інформація визначається як відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи її належність до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему захисту. Виняток з цього правила становить інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів України, та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров’ю людей.

Питання 3.