ЗАСІДАННЯ ГУРТКА

1-виступаючий. Я хотів би зупинитись на проблемі утворення та облаштування полку та його бойовій діяльністі в середині – другій половині XVII-го століття.

Зазначимо, що з часів свого заснування Охтирка як місто і центр однойменного козацького полку відігравала важливу стратегічну роль у становлегнні Слобідської України. Ця величезна територія, розташована на схід від Полтави навколо сучасного Харкова, формально перебувала у межах Росії. Оскільки вона була малозаселеною й беззахисною перед наскоками татар, у середині XVII ст. царський уряд дозволив кільком хвилям українських втікачів (що рятувалися від безперервних воєн на батьківщині) осісти тут і встановити незалежне самоврядування на козацький кшалт. Під кінець століття населення регіону налічувало близько 86 тис. українців чоловічої статі, з них 22 тис. підлягали військовій службі у козацьких полках [41].

На місці нової своєї осідлості козаки завели той самий лад, до якого звикли то очевидно, що помітний вплив на формування козацького стану справили заходи, вжиті урядом Речі Посполитої по колонізації Подніпров’я та Лівобережжя. Роздача земель у власність з метою їх заселення практикувалася ще й за литовської доби. Більші можливості для встановлення польського панування на українських землях аж до кордону з Московською державою відкрила конституція, прийнята варшавським сеймом 1590 р. "Простори пустих місць на прикордонні за Білою Церквою,— зазначалося в цьому документі,— не приносять ніякої користі, ні державної, ні приватної, необхідно мати з них користь, щоб вони даремно не пустували. А тому за дозволом і повноваженням від усіх чинів сейму ухвалюємо, що ми будемо роздавати ті пустелі у приватну власність особам шляхетського стану за заслуги перед Річчю Посполитою по волі і розумінню нашому" [30. С. 83].

У 1647 р. було складено двосторонній розпис кордонів між Росією і Польщею на Лівобережній Україні. За цим розписом «… рубежъ идетъ до реки Ворскло, а Ворскломъ внизъ до Скельскаго городища который въ царскую сторону остаётся». У зв’язку з тим, що східний кордон українських володінь Польщі відсувався на захід в районі Куземина виникла польська таможня, яка контролювала дороги, які вели з Охтирки на Зіньків, Гадяч, Полтаву.

Також в 1647 році, маючи необхідність підтримки Росії проти кримських татар, Річ Посполита пішла і на деякі інші територіальні уступки. 25 травня 1647 року вільнівські межеві судді З. Леонтьєв, Ф. Мякинін та Г. П’ятов, доносили в Московський приказ про передачу польськими королевськими суддями А. Кисілем, С. Пончинським і Я. Соснициним чотирьох острогів – Охтирського, Олешнянського, Городненського та Кам’яного. В “Акте размежевания границ” від 23 червня 1647 року сказано, що “Ахтырский город” переданий Польщею Московському царю в наслідок бувшого перед цим договору. В описі, який був складений на час передачі, значиться острог окружністю в 354 сажені та посад, в якому налічувалося 46 дворів. Проте населення Охтирки було насильно вигнане польським урядом в землі, які входили до Речі Посполитої, залишивши тільки сторожові пости для охорони оборонних споруд. [51. С. 11-12].

Вважаючи на велике стратегічне значення Охтирки російський уряд зразу розмістив тут невеликий гарнізон в складі 49 чоловік, які були під наглядом олешнянського воєводи. В 1648 році путивльський воєвода направив сюди 20 путивльських служилих людей. 1650 року у зв’язку з національно-визвольною революцією в Україні та очікуваним нападом татар було наказано залишити Охтирський острог і навіть знищити його. Гарнізон спочатку скоротили до 20 чоловік, а потім і повністю вивели всіх людей.
З наказу Олексія Михайловича “стоялий острожок” зруйновано, а залогу переміщено в сусідні міста [13. С. 5].

Вирішальним моментом для формування Охтирського слобідського козачого полку стають події національно-визвольної революції 1648-1676 років. Деклароване її лідером Богданом Хмельницьким покозачення України приводить до суттєвих змін у її соціальному устрої та зміни системи управління. Хоча восени 1650 р. Б. Хмельницький і І. Богун розбивають армію польського князя Четвертинського під Житомиром, який, порушивши перемир’я, пройшов вогнем і мечем по українських землях, проте населення «…со многихъ селеній выезженныхъ и опустошенныхъ поляками» зібралося біля Хмельницького і вимагало допомоги.

Хоча роком формування Охтирського козачого полку вважається 1651 рік, реальне відновлення життя на Охтирщині розпочинається в 1654 році коли на Лівобережжя Ворскли прийшли переселенці з Правобережної України і на річці Охтирці заснували одноіменне поселення. Усіх охтирських переселенців було 445 чоловік, а у них було 109 жінок 634 дитини, 72 родичів і 18 дітей у цих родичів, а всього було 1587 чоловіків, жінок і дітей. Вони привезли з собою 605 коней, 618 волів, 479 корів, 1473 вівці, 1091 свиню, усього 4266 – більше ніж по 9 голів худоби на сім’ю з чотирьох чоловік. По реєстру, складеному в першій половині 1654 року, в місті було 1164 дорослих чоловіків, а разом з тими, хто знаходився в острозі – 1212, з них козаків – 651. Вже в квітні 1654 року воєвода Олешні повідомив в столицю, що “черкасы сделали в нашем заповедном лесу, на речке Ахтырке новый острог Ахтырский” [13. С. 5].

Фактично вважається, що Охтирський слобідський полк було сформовано між 1655-1658 роках. Професор В. Данилевич у своїй праці «Время образования Слободских казачьих полков» теж датував утворення Охтирського полку між 1655 – 1658 роками [32. С. 633]. Цю дату можна уточнити: у червні 1658 року охтирському воєводі наказано закликати до себе місцевого полковника і наказати йому готуватися до походу, але воєвода відповідав: «полковника въ Ахтырскомъ нетъ, есть атаманъ Дмитрей Ружинский». Отже Охтирський полк почав існувати з другої пол. 1658 року. Першим охтирським полковником був Іван Гладкий. Полковник затверджувався Бєлгородським воєводою. Полк поділявся на 20 сотень, 10 з яких розташовувалися безпосередньо на території міста. В місті жили полковник, полкова старшина, розташовувалося управління полком. На території полку існувало 13 містечок, 63 села, 23 слободи, 22 хутори.
В сотенних містечках мешкала сотенна старшина і містилося управління сотні Військово – адміністративним центром стала Охтирка [41].

Спочатку полк поділявся на 10 сотень, які знаходились на території міста. Згодом полк мав уже 20 сотень. На його території існували 13 містечок, 63 села, 23 слободи, 22 хутори. В Охтирці жили полковник, полкова старшина, розташовувалося управління полку. В сотенних містечках мешкала сотенна старшина і містилося управління сотні. Ще в 1657 році склали поіменну відомість всіх охтирчан. Їх налічувалося 1576 чоловік. Озброєння їх складалося із шаблів, пістолів, рушниць та списів. Їздили слобожани на конях різних порід, яких десь добули. Сідла у них були польські та черкеські [65. С. 90].

У 1668 році охтирські козаки одержали свою першу нагороду – «Похвальная грамота за верность» за те, що Охтирський полк не підтримав бунт гетьмана Брюховецького. У 1699 році Охтирський полк, на ім’я полковника Дем’яна Зінов’єва, одержав жалувану грамоту, якою скидалися чинші та недоїмки з винниць, броварень, шинків. Це розповсюджувалося лише на місто Охтирку. Пізнішими грамотами надавалося право без чиншу володіти землями і різними угіддями; мати різні промисли; вільно курити горілку і шинкарювати; не платити ніяких податків і мита; тримати млини, кузні, лавки.

Зазначимо,що бойова діяльність полку ділилась на два напрямки:

1) активний захист прикордонних рубежів від нападів татар;

2) участь у бойових діях та військових походах які вела Московська держава.

Слобідська Україна, як прикордонна територія Росії, приймала на себе перші удари татарських нападників. Кожне її місто мало сторожу, вартових і станичників. “А оберегают же станичники государевых украйных городов и уездов, чтоб воинские люди безвестно в Русь не прошли…”. Цим і пояснюється, що Слобідська Україна за своїм адміністративно-територіальним поділом була об’єднанням окремих полків і являла собою ніби єдиний своєрідний військовий табір.

Від часу переселення на нові місця козаки безперервно зазнавали нападів татар. Час для цього татари обирали, коли козаки ішли в похід. А що робилося у слобожан, ворогам було добре відомо. Зухвалість цих мисливців на людей іноді доходила до того, що вони вдень, підкравшись до селища або міста, хапали мешканців, які необережно виходили звідти. Татарам полонені були потрібні для продажу, для заробітку, для обернення на рабів. До того ж, татари живими в неволю не давалися, через що на обмін полоненими не можна було розраховувати. Правда, полонених часто відбивали, або викупали. Але за кого нікому було платити, той мусив доживати свій вік у неволі.

Поряд з цим Охтирський полк приймає активну участь у загальнодержавних військових операціях про ти турків і татар. Перший раз Москва поставила вимогу перед слобідськими полками – взяти участь у війні з Туреччиною у 1678 році. Цього року турки облягли Чигирин. Фортецю посилили: тут налічувалося до 10 тисяч росіян, гетьманців і слобожан. Та не зважаючи на відчайдушний опір, Чигирин упав. Бо турки влаштували підкопи. Хоча на допомогу поспішали війська князя Г. Ромодановського та гетьмана І. Самойловича, перешкодити туркам вони не змогли. Слобожани геройським захистом Чигирина укрили себе славою. В чигиринських баталіях взяли участь лише Сумський (300 чоловік) та Охтирський (1200 чоловік) полки. Наступного 1679 року ворожі стосунки між Росією і Туреччиною тривали, але війна була виключно оборонною. Слобідські полки залишалися дома, обороняючи свої кордони. У 1681 році був підписаний Бахчисарайський мир [27. С. 121].

Отже, в 50-х роках ХУІІІ-го століття на Слобідській Україні починає складатися військово-козацький полковий устрій. Охтирський слобідський полк, який сформувався в 1651-1658 роках, за кількістю населення (п ять тисяч чоловік) був третім після Харківського і Сумського. В його складі налічувалось 12 міст, 27 слобід та сіл, 22 хутори і слобідки. Особливістю формування Охтирського слобідського полку є те, що він не виникав на пустому незаселеному місті «Дикого поля».

З початком 30-х років ХУІІ століття на його майбутній території починає встановлюватись лінія розмежування між Річчю Посполитою та Московською державою, що повязувалась з будівництвом Білгородської засічної лінії. Її на противагу з польської сторони в 1641 році виникає укріплене містечко Охтирка яке за міждержавним договором 1647 року направленого на захист від татар передавалось Московії та деякий час діяло як укріплення для московських служивих людей.

Охтирський полк як і інші слобідські полки створювались як військові організації і одночасно територіально-адміністративні одиниці. Складалися вони, в свою чергу, з менших підрозділів – сотень, котрими визначалась не лише певна територія, а й кількість козаків. Служба у прикордонному краї була дуже важкою. Вона зводилась як до активного захисту прикордонних рубежів, а інколи й самої Слобожанщини від нападів татар та участі у бойових діях та військових походах які вела Московська держава особливо в кінці 70-х - 90-х роках ХVІІ століття.

2-виступаючий. Я хотів би звернути увагу на розвиток Охтирського козацького полку у першій половині – другій третині XVIIІ-го століття.

Час на зламі ХVII та XVIII ст. ознаменував собою нову епоху. Поряд зі значними реформами, цей період історії характеризується ростом феодально-кріпосницьких відносин, посиленням соціальної та економічної нерівності. Як справедливо відзначає російський дослідник історії козацтва кінця ХІХ століття М.П. Хорошхін, що з початком правління Петра І закінчилась самостійне життя всіх козацьких військ. Вони ввійшли як одна із складових частин держави, частина на яку покладалися спеціальні обовязки.. [73. С.26 ]. Водночас царською грамотою 1700 року чисельність слобідського козацтва обмежується всього 3500 особами. [73. С.23 ]. Інший відомий російський дослідник історії козацтва Ф. Головінський змушений також був визнати, що народ неприязно віднісся до цього нововведення, втікав на Дон і в Запорізьку Січ. [27. С. 31 ].

Насамперед цар Петро І вирішив повернути східне узбережжя Балтійського моря, захоплене Швецією. 19 серпня 1700 року була оголошена Північна війна “за многие неправды Свейского короля”. Як наслідок, грамотою 8 лютого 1700 року, даною на ім’я полковника Івана Івановича Перекрестова, постановлено для Охтирського полку: “быть в конской службе указанному числу 820 человек, которые выбранны и написаны”, разом з тим підтверджувалися давні привілеї полку. Цар своїм указом звелів слобідським полкам виступити в похід на далеку північ.

В умовах необхідності мобілізації всіх сил й відзначаючи бойові заслуги слобідських полків, цар Петро І своїм указом від 1703 р. підтверджував давні козацькі привілеї та вольності. Наказувалось збільшити чисельність виборних козаків за рахунок «свойственников» та заможних підпомічників. Іншим указом від 15 вересня 1705 р. Петро І скасував звання військових воєвод і всю повноту влади повертав полковникам. Водночас усі слобідські полки поверталися в місця своєї постійної дислокації.

Очевидно, що це було продиктовано перенесенням театру військового протистояння на південний захід Московської держави, до якого приєднались і внутрішні проблеми. Зокрема, в жовтні 1707 р. на Дону і на півдні Слобожанщини вибухнуло антиурядове повстання під проводом К. Булавіна, який закликав донську «голитьбу» вирушати «за зіпунами» в грабіжницький похід на Слобожанщину. Слобідські козаки на чолі з бригадиром Р. Шидловським в лютому 1708 р. взяли під охорону селітряні заводи Охтирського полку, розташовані частково на спірних з донцями землях. [56. С. 16 ].

Після вступу шведських військ на територію Гетьманщини восени 1708 року ситуація на Слобожанщині суттєво загострилась. Зважаючи на це, полк увесь час перебував у підвищеній бойовій готовності, тому що Охтирка займала дуже важливе значення. Ось що писав відомий історик українського козацтва О.І. Рігельман: “…когда неприятель расположился по квартирам в Ромнах, Рашевке и Гадяче, тогда и царь обратился в ту же сторону. Он отправился из Глухова 16 ноября (1708 г.) на Хорунжевку и Комаровку в Лебедин…, а одтель направился с полками к Гадячу, чтобы атаковать неприятеля, которого в Гадяче было до 6000. Король из Ромен поспешил на помощь. Но мороз был так лют, что остановил все покушения Карла. Шведы падали на дороге от холода”.

27 червня 1709 року під Полтавою відбулася битва, яка вирішила весь хід Північної війни. Відповідно до розпорядження царя від 26 травня 1709 року Охтирський полк разом з іншими слобідськими полками в цей час був розташований на кордонах Гетьманщини, тому участі в Полтавській битві не брав. Після Полтавської битви велику кількість полонених шведів розіслали по різних містах України та Росії. В Охтирку було відправлено 2223 полонених шведа. Шведи таки ввійшли у Охтирку, але як переможені. Після завершення боротьби за вихід до балтійського моря Петро І в 1722 р. розпочинає походи вздовж західного узбережжя Каспійського моря для забезпечення торговельних зв’язків Російської імперії зі східними країнами шляхом захоплення прикаспійських володінь Персії [13. С. 14 ].

За Петра І був проведений у слобідських полках перший поголовний перепис населення. Позитивним є те, що в цей час на Україні і в слобідських полках почала помалу розповсюджуватися писемність. Створювалися школи, де діти козацькі училися церковному читанню і письму. У 1732 році в Охтирському полку налічувалося 25 шкіл: в Охтирці – 4, Коломаку і Краснокутську по 2, по одній школі було в Тростянці, Кам’янці, Богодухові, Більці, Кириківці, Жигайлівці, Ясенці, Новій Рябині, Матвіївці, Яблучному, Олексіївці, Куп’євасі, Каплунівці, Губарівці, Городному, Козіївці та Микитівці [41].

За царювання Анни Іоанівни, що припало на 1730-1740 роки на слобідські полки звалилася ціла низка реформ та інших нещасть, що повністю розладили їх. У полках були проведені претворення, які принесли лише шкоду слобожанам. Полковники та старшини були усунуті від керівництва полком, частина козаків була обернута на регулярних солдатів, кращі були одібрані до драгунського полку. Полковник був позбавлений своєї влади: одне підлягало йому, інше стало залежать від бригадира – начальника всіх слобідських полків, третє від начальника Української дивізії.

Також, у 1732 році в усіх слобідських полках було проведено перепис. В цьому ж році для керівництва слобідськими полками в Сумах створюється “Комісія заснування слобідських полків” на чолі з князем О.Шаховським. Були утворені полкові канцелярії, головами яких були полковники, а членами – чини полкової старшини, а коли полк перебував в поході, в канцелярії засідав полковий суддя з писарем. При полковій канцелярії була створена контора, де записувалися усі документи землевласників, які засвідчували їхні права на землю. Цмм самим була знищена найголовніша перевага козаків – вільне заняття земель. Полковник уже не міг роздавати її козакам. Чин слобідського полковника було зрівняно з чином прем’єр-майора, сотники призначалися військовою колегією.

Водночас для охорони південних кордонів від татарських нападів у 1731 році було вирішено створити нову захисну лінію. Будівництво за назвою Української лінії почалося в 1731 році на південному заході нинішньої Полтавщини, на території, що лежала північніше кордону з Туреччиною, який було встановлено у 1713 році. Починалася вона біля міста Орлика на Дніпрі і закінчувалося неподалік від Ізюму на Сіверському Дінці, довжиною близько 300 верст. Укріплення являли собою земляний вал з ровом і були посилені в необхідних містах палісадами, засіками, колючим чагарником. Лінія включала 18 фортець бастіонного типу, 57 редутів, 87 реданів, ряд люнетів, а також укріплення прикордонних містечок та слобід. На території фортець розміщувалися пороховий льох, цейхауз, казарми, колодязь і інші будівлі. План будівництва порядкувався на місцях з врахуванням природних рубежів. Перед українською оборонною лінією розміщувалися сторожові пости та бекети з редутами, блокгаузами і сигнальними баштами. Від кожного із полків вимагалося для будівництва 340 козаків по одному з 10 дворів, від усіх полків призначалося на цю роботу 2 тисячі чоловік [13. С. 16 ].

Після вступу на престол дочки Петра І, Єлизавети Петрівни, слобожани звернулися до неї з проханням звільнити їх від тих страшних тягарів, які були запроваджені князем О. Шаховським. Зокрема, полковники слобідських полків в 1742 році подали до сенату прохання про скасування драгунського полку, утримання якого лягало особливим тягарем на їх полки. До нього відбиралися кращі козаки, утримувався він за рахунок полків, а російським офіцерам, які служили в ньому, надавались у власність містечка, села та хутори з їхніми землями та мешканцями. Під час коронації Єлизавети, 25 квітня 1742 року, слобідська делегація брала участь в урочистостях, що тривали кілька днів. Після закінчення святкувань депутати подали на ім’я імператриці прохання, де виклали той жалюгідний стан, в якому перебуває Слобідська Україна, прохали скасувати нововведення князя О. Шаховського.

Стан справ після походів на кінець царювання Єлизавети Петрівни був дуже важким. Тому козаки, не бачачи іншого виходу, вирішили звернутися за допомогою до Єлизавети Петрівни. Імператриця одного разу вже виконала їхні прохання, але це не принесло бажаних наслідків. Полки перебували в жалюгідному стані. Їх могло врятувати лише одне – докорінна реформа. Прохання до імператриці повезли Острогозький полковник Тевяшев і Сумський полковий писар Вартановський. Три роки депутація просиділа в Петербурзі, але так і не дочекалася аудієнції – імператриця Єлизавета Петрівна померла, нічого не зробивши для вдоволення прохання козаків [21. С. 80].

Після вступу на престол імператриці Катерини ІІ, у зв’язку з підготовкою її коронації, було наказано створити в слобідських полках депутацію для вітання “по долгу рабства”. Відповідно до наказу, кожний полк мусить вибрати по одному “хорошему” старшині. Депутатам, після одержання паспортів, треба було їхати до Москви, для зустрічі з Острогозьким полковником Тевяшовим, який досі сидів у столиці з писарем Сумського полку Вартовським в очікуванні резолюції на подані від полків прохання. Слобідська депутація після закінчення коронації подала імператриці прохання, в якому просила її зупинити “народные изнеможения”.

Отже зі створенням Петром І жорсткоцентралізованої системи управління державою розгортається процес обмеження й поступової ліквідації вільностей слобідського козацтва. З початком Північної війни охтирські козаки змушені виювати далеко ві місця розташування на далекій Півночі та Прибалтійському узбережжі відстоюючи російські інтереси. Водночас вони також втягуються в придушення антицарського повстання під проводом К. Булавіна. Проте вірність охтирських козаків царизму не стала на заваді розпочатому відбиранню земель у козацької старшини та передачі їх московським сановникам.

З перенесенням театру військових дій Північної війни на території Гетьманщини та Слобожанщини територія Охтирського полку стала ареною жорстоких боїв. Пробиваючись в глибинні райони Росії шведські війська жорстоко розгромили сотенні містечка-гарнізони Олешня, Красний Кут, Коломак, Опішню. Лише Бог і доля спасли слобідське козацтво від протистояння з Гетьманщиною наслідком чого мала стати братовбивча війна.

Однак, лояльність слобідського козацтва в подіях Північної війни не змінила загальної тенденції обмеження його прав. Зміни почали торкатися не дише верхівки, а і рядового козацтва. Починаючи з 1719 року охтирських козаків починають задіювати на виконання раніше невідомих їм повинностей. Зокрема, починаючи з 1719 і по 1723 роки їх направляють за власний кошт на будівництво Ладожського каналу, де вони масово гинуть. Також розпочате в 1731 році будівництво Української укріпленої лінії, що продовжувалось до 1740 року теж лягло на охтирських козаків.

Мабуть найбільшої шкоди слобідським козакам було завдано у 1732 році в усіх слобідських полках було проведено перепис. Для керівництва слобідськими полками в Сумах створюється “Комісія заснування слобідських полків” на чолі з князем О.Шаховським. Були утворені полкові канцелярії, головами яких були полковники, а членами – чини полкової старшини. При полковій канцелярії була створена контора, де записувалися усі документи землевласників, які засвідчували їхні права на землю. Цим самим була знищена найголовніша перевага козаків – вільне заняття земель. Полковник уже не міг роздавати її козакам. І внаступні чотири роки комісія провела ряд реформ, загальний зміст яких зводився до ліквідації козачої незалежності та перетворення полків в складову частинку регулярної російської армії. Лише прихід до влади в 1742 році цариці Єлизавети Петрівни призупинив процес ліквідації слобідського козацтва, але царська «лояльність» була оплачена життям козаків під час Ліфляндських походів та війни з Прусією.

3-виступаючий. А я хотів би звернути увагу на часи гусарські, що припадають на останню третину XVIIІ-го - початок XХ-го століття.

Зазначимо, що формування Охтирського гусарського полку розпочалося в березні 1765 року і закінчилося в 1766 році. В цьому ж році було встановлено полкове свято – 2 липня на честь Чудотворної Ікони Охтирської Божої Матері (Додаток). Першим командиром полку був граф І.М. Підгоричани, серб за національністю. Історія охтирських гусар - це історія військових походів, мужності і звитяги. Фактично всі військові і мирні дороги Охтирського гусарського полку пролягали мало не по всій території України, теперішньої Молдови, Росії.

Гусари (з угорської мови - однина), huszar), рід кавалерії. Вперше найменування гусари з'явилося в Угорщині в 1458 як назва особливих кінних загонів дворянського ополчення. В основу обмундирування цих формувань ліг красивий національний одяг угорців. Але ця красива форма виконувала й іншу роль. Накинута на ліве плече куртка (ментик, ментия), обшита хутром, пом¢якшувала шабельний удар. Кріпилася вона шнуром, який проходив через праве плече і шию. Ця куртка слугувала також зимовим одягом. Таку ж захисну функцію виконувала і густа розшивка грудей шнурами. Друга куртка (доломан, дулама) носилася «в рукава». Вузькі суконні штани (чакчири) теж були розшиті шнурами. Короткі чоботи (ботики) були з шерстяними китичками. Головним убором була хутряна шапка – ківер із шликом. Пояс (кушак), як декоративна частина мундира, спершу являв собою плетену з шерстяних шнурів сіть, якою при необхідності можна було ловити птахів або рибу. Кріпився пояс за допомогою гомбів. Плоска шкіряна сумка (ташка) носилася біля коліна на довгих пасиках. На озброєнні в гусар були шабля, карабін, два сідельних пістолета, котрі знаходились в ольстрах, прикріплених до сідла.

28 липня 1765 року вийшов маніфест імператриці Катерини П, за яким відбулася реорганізація слобідських козацьких полків у гусарські. Різниця полягала в тому, що козаки, крім військової справи, займалися ще й господарством на своїй землі, а гусари лише несли службу. Всього в Росії налічувалося 12 гусарських полків, з яких 9 були укомплектовані українцями. Разом із зміною статусу відчутно змінився й зовнішній вигляд колишніх козаків. Про красу військової форми гусарів і сьогодні можна судити по художніх зображеннях тієї пори. Одяг їх складався з двох курток. Дія холодної пори слугували ментики. Роль мундирів виконували доломани - короткі куртки, розшиті шнурами. Вбрання також включало чакчири - вузькі штани, короткі чобітки та головний убір - ківер. Кожен полк мав свій колір доломанів. У охтирських гусар цей колір спершу був зелений, згодом коричневий. Гусарське озброєння - це шабля і два прикріплених до сідла пісто­лети. Частина рядових військових мала ще й карабіни чи мушкетони (короткі рушниці, з яких стріляли крупним дробом) [36. С. 3 ].

Вже навесні 1766 року, як тільки зійшли сніги, колишні козаки стали виїжджати в степи під Охтиркою і навчатися діяти по командах офіцерів, ходити в атаки шеренгами, а не лавою, як це було раніше, виконувати повороти і заїзди поескадронно. Навчання гусар велося по Кавалерійському статуту 1763 року, але особливі завдання легкої кінноти вимагали і особливого гусарського статуту. Написати такий статут поручили командиру Охтирського гусарського полку бригадиру, графу І.М.Підгорічани. Але відважний рубака, наїздник, був лише “по нужді грамотний” і з цим завданням не справився, так гусарські полки залишилися без статуту [36. С.4].

Починаючи з 1783 року розпочинається чергова хвиля реорганізацій. Спочатку полк був перейменований в Охтирський гусарський полк Української кінноти, а в 1784 р. - в Охтирський легкокінний полк. У1787 р. почалася друга російсько-турецька війна. Охтирці беруть активну участь в облозі Очакова, у битвах при Фокшанах та на річці Римник, а також в облозі Кілії у 1790 р. У цьому ж році полк тимчасово втратив свою історичну назву та був приєднаний до Харківського легкокінного єгерського полку. При полку була заснована команда кінних єгерів (1788 р.). У 1792 р. Охтирському полку повернено назву "Гусарський". З 1796 р. полк став носити ім'я свого керівника - гусарського бригадира Лінденера. Він був доведений до 10 ескадронів, і гусарам було предписано носити форму кольору "прілої вишні", тобто коричневого. Лише, із 31 березня 1801 р. полк знову став Охтирським гусарським [36. С.6].

Вітчизняна війна 1812 р. стала зоряним часом в історії охтирських гусар. На початку ХІХ століття хвиля французької революції винесла на гребінь світової слави Наполеона Бонапарта, вихідця з бідної дворянської сім'ї. У 1793 році 24-річний капітан став бригадним генералом, згодом першим консулом Французької республіки, а в 1804 році - імператором з великими амбіціями. Однак його військова експансія викликала зрозумілу протидію європейських держав. Та на той момент сили були нерівними. Тому в 1806-1807 роках Наполеон розбив війська коаліції (Росія, Прусія, Швеція) [64. С. 8-9 ]. Тоді у воєнних діях проти наполеонівської Франції брали участь й охтирські гусари.

Недарма кажуть, що солодкий смак перемоги п'янить. Зібравши майже 600-тисячне військо, Наполеон у червні 1812 року почав похід на найбільшу імперію, яка займала значну територію Європи та Азії - на Росію. Так почалася Вітчизняна війна 1812 року, яка принесла заслужену славу як воїнам охтирського гусарського полку, так і його командирам. Насамперед, це участь полку в битві при Бородіно, а також партизанська слава спочатку командира підрозділу в полку, а згодом і полку Д.В. Давидова.

Наступні роки для охтирських гусар були мирними. Гірким видався лише 1825 рік, коли після смерті імператора Олександра І на Сенатську площу у Петербурзі декабристи вивели близько 3 тисяч солдат і матросів. То послужило поштовхом і до військового повстання в Україні. За задумом учасників змови почати його мав Охтирський гусарський полк, але замість нього зі зброєю проти царату виступив Чернігівський полк. Це було повязано з тим, що військові походи 1813-1814 рр. сприяли поширенню вільнодумства в Росії. Передова освічена молодь прагнула змін: відміни кріпосного права, прийняття конституції, різних громадянських свобод. Вже у 1815 році група офіцерів Семенівського полку організувалигурток, членів якого єднали не лише матеріальні інтереси, а й ідейні погляди.

1882 р. відбулася загальна реорганізація кавалерії, всі гусарські і уланські полки були перейменовані в драгунські із зміною форми. Імператор Олександр III вступив на престол під девізом "Самодержавіе, православіе и народность". Саме "народность" лягла в основу зовнішнього вигляду всієї армії в одязі. Це напівкафтан, кольорові кушаки, широкі шаровари. Гусари неохоче розлучалися із своїми красивими мундирами. Багато офіцерів пішло у відставку, не бажаючи носити "мужицький" одяг. У звязку з цим Охтирський полк став називатися 36-м драгунським Охтирським Його Королівської Високості принца Фрідріха-Карла Пруського полком.

Після невдалої російсько-японської війни 1904-1905 рр. керівництво, для підняття бойового і морального духу, повернуло гусарам їхню форму часів Олександра II. Так, у 1907 р. в російській армії знову з'явилися гусарські та уланські полки. Охтирці стали називатися «12-м гусарським Охтирським її Імператорської Високості Великої Княгині Ольги Олександрівни полком». Водночас, в 1912 р., у 100-літній ювілей Бородінської битви, було увічнено ім'я прославленого командира охтирців Дениса Васильовича Давидова - полку назавжди було присвоєно його ім'я. Повна назва полку стала «12-й Гусарський Охтирський генерала Дениса Давидова її Імператорської Високості Великої Княгині Ольги Олександрівни полк» [20. С. 260 ].

Отже, реформаторська діяльність в Російській імперії, яку продовжила цариця Катерина ІІ корінним чином відобразилась на долі Охтирського слобідського козацького полку. Розгорнутий в кінці 1750-х років експеримент по створенню військових формувань легкої кінноти – гусар, потреба в яких дуже гостро відчувалась в російській армії проходив дуже непросто.

Полкова старшина не співчувала реформі, яка обмежувала їх владу та прибутки і практично повністю ігнорувала цей почин. Негативно віднеслись до переведення в гусари і рядові козаки, оскільки це суттєво порушувало традиційний козацький устрій слобожан – поєднання військової служби з господарською діяльністю. Лише політична воля царицї Катерини ІІ направлена на реорганізацію збройних сил Російської імперії після вивчення їх стану спеціальною комісією в 1763-1765 роках привело до збільшення кількості регулярної легкої кавалерії шляхом перетворення в гусарські всіх п’яти слобідських полків.

Охтирський гусарський полк веде родовід від Охтирського Слобідського козацького полку. Формування його закінчилося в 1766 році і знаменувало собою перехід до регулярної армії. З того часу полк втрачає безпосередній звя’зок з територією формування і використовується для ведення як гарнзонної служби, так і бойових дій на різних територіях країни та зкордонних походах. Полк був одним із кращих в російській кавалерії, вкрив свої знамена славою під час Вітчизняної війни 1812 року. Полку була надана честь відкривати парад перемоги союзницьких військ у столиці Франції – Парижі. В Охтирському гусарському полку деякий час проходили службу поет М.Ю.Лермонтов, композитор О.О.Алябєв. Серед імен офіцерів і рядових кавалеристів, гідних пам яті і слави є ім я поета Дениса Давидова. Значна частина офіцерів полку та його командування підтримали декабристський рух, лише випадково це з’єднання не стало його центром в Україні.

Але діючи в руслі політики російського самодержавства на розширення території Російської імперії насамперед за рахунок земель контрольваних колишньою Османською імперією охтирські гусари беруть участь і в найбільш ганебних акціях влади. Зокрема, це участь у розгромі Запорізької Січі в 1775 році та придушенні польського національно-визвольного руху. Полк проіснував до 1920 року. На прикінці цього року залишки Охтирського гусарського полку на завжди залишили Росію і емігрували в Румунію, а згодом в Югославію і Францію.

Підведення підсумків засідання учителем Отже, важливу ланку еволюції українського суспільства пізнього середньовіччя та початку нової доби становила козацька верства, що позначилося на всіх сторонах його життя: економічному, політичному та соціальному розвитку, етнокультурних процесах. В умовах іноземного панування козацтво виступило захисником українського етносу перед загрозою фізичного знищення і духовної асиміляції. Сформувавшись із представників різних соціальних станів, воно стало виразником загальнонародних інтересів, мало визначальний вплив на становлення національної свідомості українців.

Охтирка та Охтирський район це славетний козацький край. Початок Охтирському слобідському козацькому полку поклав масовий переселенський рух на Схід на початку 50-х років ХVII ст. Переселення було необхідне для укріплення захисту південних рубежів Російської держави. Роком формування Охтирського полку вважається 1651 рік, але фактично він був створений у 1655 році. Процес формування полку відбувався у складний для України час національно-визвольних змагань та громадянського конфлікту, що отримав назву «Руїни». Охтирський полк брав участь у закордоних походах на Османську імперію та Кримське ханство, має заслуги в боях у Північній войні, створював захисну лінію на південних кордонах від татарських нападів.

В 1732-1737 рр. царським урядом на Слобожанщині було здійснене реформування всього віськогового, господарського та адміністративного устрою. Наслідком цієї реформи було змешення кількості реєстрових козаків. З числа козаків створювався Слобідський драгунський полк, який своїм коштом мали утримувати слобожани. Полковники слобідських полків в 1742 році подали до сенату прохання про скасування Слобідського драгунського полку та отримали згоду. Того ж року особовий склад слобідських полків отримав однотипові однострої. Після завершення боротьби за вихід до Балтійського моря в 1725 році найскладнішим для слобідських полків стало відправлення у так званий Низовий, або Гілянський похід. Останніми війнами в яких брали участь слобідські полки були персидський та ліфляндський походи та кримська семилітня війна.

28 липня 1765 р. маніфест Катерини ІІ проголосив ліквідацію слобідських полків і полково-сотенного устрою та створення на їх основі гусарських полків і відповідно Слобідсько-Української губернії. Охтирський гусарський полк веде родовід від Охтирського Слобідського козацького полку. Формування його закінчилося в 1766 році і знаменувало собою перехід до регулярної армії. Ліквідація козацтва, покріпачене селянство ось що дали Слобожанщині реформи Катерини ІІ. Позбавлена власної військової сили, і отже автономії Слобожанщина на тривалий час втратила перспективу національного розвитку.

Охтирський гусарський полк був одним із кращих в російській кавалерії, вкрив свої знамена славою під час Вітчизняної війни 1812 року. Полку була надана честь відкривати парад перемоги союзницьких військ у столиці Франції – Парижі. В Охтирському гусарському полку деякий час проходили службу поет М.Ю.Лермонтов, композитор О.О.Алябєв. Серед імен офіцерів і рядових кавалеристів, гідних пам яті і слави є ім я поета Дениса Давидова.

Але діючи в руслі політики російського самодержавства на розширення території Російської імперії насамперед зарахунок земель контрольваних колишньою Османською імперією охтирські гусари беруть участь і в найбільш ганебних акціях влади. Зокрема це участь у розгромі Запорізької Січі в 1775 році та придушенні польського національно-визвольного руху. Полк проіснував до 1920 року. На прикинці цього року залишки Охтирського гусарського полку на завжди залишили Росію і емігрували в Румунію, а згодом в Югославію і Францію.

Поиск по сайту: