 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Загальне визначення касти
Касти – це замкнені соціальні або етнічні групи, характерні для всіх давньосхідних суспільств, вільне населення яких не було однорідним, а мали різні комплекси прав та обов”язків. Найяскравішими прикладами давньосхідних каст є касти в Індії. Касти у Давній Індії виникли з варн, об”єднавши представників певних професій, станів, етнічні меншини. 3. Авілум і мушкенум Месопотамії
В епоху Хаммурапі суспільство складалось з двох основних верств: вільних і невільників, або рабів. Вільних людей за своїм соціальним станом поділяли на різні категорії. На вершині соціальної драбини стояли так звані авілум (у перекладі "людина, син людини"). Це була верхівка суспільства, рабовласницька і землевласницька світська знать. Вони посідали найвищі пости в центральному, державному апараті, у війську, були царськими намісниками на місцях — в областях, містах тощо. Особа, життя, здоров'я, честь, сім'я, майно авілум охоронялися дуже суворо.
Другу групу вільних, про яку часто згадують джерела, становили мушкену (''дрібний люд"). Вони стояли на нижчому щаблі, ніж авілум. Нерівноправність їхнього становища стверджували правові акти. Наприклад, винних, якщо потерпілим був авілум, карали суворіше, ніж за скривдженого мушкену. За тілесні пошкодження, коли обидві сторони належали до групи авілум, винний відповідав за принципом талону („око за око”, „зуб за зуб”). Якщо авілум вчинив такий злочин проти мушкену, то платив штраф (статті 196, 197, 198, 206 законів Хаммурапі). Винного ж мушкену карали значно суворіше і навіть за ляпас, завданий знатній особі, били публічно 6атогом (ст. 202). При випадковому, ненавмисному вбивстві (у бійці) за мушкену платили менший штраф, ніж за авілум. Мушкену, як людина бідніша, платив менше лікареві за лікування, а також, дружині при розлученні (ст. 139, 140). При одруженні раба мушкену з вільною жінкою діти від цього шлюбу ставали вільними. Коли ж власником раба був авілум чи жерці, то діти від подібного шлюбу ставали рабами. Система варн в Стародавній Індії У середині III тисячоліття до н.е. на територію Індії проникають кочові племена аріїв, які частково відтіснили місцеве населения у гори, а частково знищили його. Арії запозичили у туземців осілий землеробський побут. „Арій” на санскриті означає аристократ, шляхетний у протилежність «анарія» — нижний, яке застосовувалося до корінного населения. Для суспільного ладу Індії епохи аріїв характерним було існування сімейної і сільської громади, у якій зростала і зміцнювалась влада патріарха. Громади управлялись радами на чолі із старостою. Розвиток продуктивних сил вів до майнової дифе-ренціації, до появи прошарку заможних людей. З них відокремлюються люди, що керували господарством громади і відправляли релігійні обряди — брахмани, а також військові вожді — кшатри. Ці групи становили прошарок заможної громадської аристократії. Прагнення цієї аристократії зміцнити свое привілейоване становище призвело до появи особливої соціальної системи, так званої кастової системи, системи варн.
Індійська система варн поділяла все суспільство на чотири основні групи, своєрідні стани:1) варна жерців (брахманів);2) варна воїнів (кшатріїв);3) варна землеробів, ремісників і торговців (вайшіїв);
| 6) До основних джерел права у країнах Стародавнього Сходу підносилися: 1. звичаї, які були тісно пов’язані з міфічними приписами та релегійними нормами; 2. закони; 3. правові збірники; 4. судові рішення правителів; 5. адміністративні розпорядження вищих посадових осіб; 6. збірники релігійно-моральних та правових приписів (наприклад, у Індії - дхармашастри); 7. міжнародні договори. Особливостями джерел права країн Стародавнього Сход були: 1. примітивна правова (юридична) техніка; |
| 2. казуїстичність норм права; 3. формалізм норм права; 4. символічний характер норм права (наприклад, символічність) проявлялася в тому, що у кормилиці, яка підмінила дитину, відрізали груди); 5. відсутність системи викладення правових норм (норми кримінального права були змішані з нормами процесуального, цивільного та ін.); 6. відсутність розподілу норм права на галузі права. |
7. За царя Хаммурапі приватна власність на землю досягла найвищого рівня розвитку. У Вавилоні існували наступні види земельної власності:царські;храмові;общинні;приватні.Царським і храмовим господарством управляв цар.
З розвитком приватної власності на землю скорочувалися общинні землі, відбувався занепад громади. Тому землі могли вільно продаватися, здаватися в оренду, передаватися в спадщину, жодних обмежень на подібні угоди з боку громади не існувало.
Великі землевласники використовували працю рабів і найманих робітників, дрібні землевласники обробляли свою землю самі. Земельні наділи воїнів, а також майно солдатів підпорядковувалися особливому правовому режиму
Поиск по сайту: