Тема. Діяльність адвоката в Європейському суді з Прав людини

1. Особливості судочинства в Європейському суді з Прав людини.

2. Участь адвоката в підготовці і розгляді справи Європейським судом з Прав людини.

3.Особливості рішень Європейського суду з Прав людини.

1. Європейський суд по правах людини був заснований у 1959 р. для забезпечення зобов'язань держав-членів, прийнятих відповідно до Конвенції Про основні права і свободи людини. У функції Суду входить розгляд скарг про порушення прав, гарантованих Конвенцією, поданих однією державою проти іншої, фізичною особою, групою чи неурядовою організацією. Рішення Європейського суду мають абсолютну юридичну чинність на території всіх держав учасниць й обов'язкові для виконання всіма органами державної влади. При цьому суд не є вищою інстанцією по відношенню до національних судів і не може змінювати чи скасовувати їхніх рішень.

Власне кажучи рішення Європейського суду зводяться до відповіді тільки на одне питання: було чи не було в конкретному випадку порушення положень Конвенції. Крім того, судом на користь заявника з держави, що порушили Конвенцію, може бути стягнені відповідна компенсація і відшкодування витрат по пред'явленню позову.

Європейська конвенція про захист прав людини була укладена в 1950 році в Римі. Для 15 урядів, що підписали її в той час, вона втілювала "перші кроки на шляху колективного забезпечення певних прав, сформульованих у Загальній декларації прав людини". За більш ніж сорок років, що минули з часу її вступу в силу (1953 рік), вона перетворилася у зрілий документ про права людини, можливо, самий радикальний і ефективний з нині діючих. Безсумнівно, своєю ефективністю вона значною мірою зобов'язана політичної волі держав-учасників та їх загальній системі цінностей. В даний час Конвенцію ратифікували 30 з 34 держав-членів Ради Європи, кожна з яких добровільно визнало обов'язкову юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, а також право на подачу індивідуальних петицій. Сама Конвенція являє собою міжнародний договір, згідно з яким держави-члени Ради Європи зобов'язалися гарантувати деякі основоположні права людини всім особам, які знаходяться під їх юрисдикцією. Її важливість обумовлена не тільки широтою закріплених в ній прав, а й механізмами захисту, створеними в Страсбурзі для розслідування передбачуваних порушень і для забезпечення виконання зобов'язань, передбачених Конвенцією. Ведеться постійний контроль за здійсненням Конвенції з метою розширити забезпечувану нею захист як шляхом розширення переліку гарантованих прав, так і шляхом вдосконалення діючих процедур. Однак ні сама Конвенція, ні передбачені нею механізми не призначені для підміни національних систем захисту прав людини. Їх мета - надати міжнародну гарантію на додаток до права на відшкодування шкоди, який існує в конкретних державах. У 27 з 30 держав-учасниць норми Конвенції стали внутрішньодержавним правом, завдяки чому будь-яка особа може подати в національний суд чи інший орган позов або апеляцію, засновані безпосередньо на її положеннях. Але і в тих країнах, де Конвенція не імплементована у внутрішнє право, не повинно виникати протиріч між практикою та положеннями Конвенції. Механізм міжнародного захисту може працювати в двох режимах. Перший дозволяє будь-якій державі-учасниці подавати скаргу в Європейський суд з прав людини, якщо вона вважає, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов'язань по Конвенції. Другий, більш відомий режим дозволяє будь-якій особі звертатися безпосередньо до Суду зі скаргою на будь-яку державу-учасниця, яка зробила особливу заяву про визнання компетенції Суду в даному питанні. Як вже зазначалося, такі заяви зробили всі 30 держав-учасників

Ратифікація Конвенції і визнання юрисдикції Європейського Суду означає також і те, що діяльність усіх органів державної влади держав-учасниць, особливо судових, їхні рішення і використовувані процедури, так само як і рішення законодавчих органів, не повинні суперечити положенням Конвенції.

Найбільшу складність у роботі з Європейським судом адвоката романо-германської системи права представляє та обставина, що власне кажучи Європейський суд працює в області прецедентного права. Тобто для правильного розуміння значення статей Конвенції адвокату необхідно також вивчити величезний перелік основних рішень Європейського суду. Буквальне тлумачення норм Конвенції без звертання до конкретних рішень Європейського суду може привести до вузького, а найчастіше неправильному розуміння положень, викладених у ній. Зазначена обставина є основним, на що необхідно звернути увагу українському адвокату, що зважився звернутися в Європейський суд.

Європейський Суд з прав людини, який не є постійним судом, має штаб-квартиру в Страсбурзі. Як правило, він засідає протягом тижня в кожному місяці. Суд складається з такого числа суддів, яке дорівнює числу держав-членів Ради Європи, і не може мати у своєму складі більше одного громадянина однієї й тієї ж держави-члена. Судді обираються на дев'ятирічний термін Парламентською Асамблеєю зі списків, що нараховують по три кандидата, що представляються державами. Протягом терміну своїх повноважень вони не повинні займати посад, не сумісних з незалежністю, неупередженістю і вимогами цієї посади. Суд може розглядати справи лише у відношенні держав, що визнали його обов'язкову юрисдикцію або погодилися на передачу конкретної справи до Суду. Справи може передавати до Суду держава. Після 1 жовтня 1994 р., коли набув чинності Протокол 9 до Конвенції, справу можуть передавати до Суду також особа, група осіб або неурядова організація. Якщо справу передає в Суд сам подавець скарги відповідно до Протоколу 9, то група у складі трьох суддів, включаючи суддю, обраного від зацікавленої держави, може прийняти одноголосне рішення про те, що справа не буде розглядатися Судом; в цьому випадку рішення в справі приймає Комітет міністрів. Заявник і його адвокат можуть брати участь у розгляді, проведеному Судом, і представляти пам'ятні записки й усні аргументи в ході слухань. Для розгляду справ Суд камери з дев'яти суддів. Членами камери ex officio стають голова або заступник голови, а також суддя - громадянин держави, що є стороною у спорі. Якщо "національний суддя" не може засідати або бере самовідвід, то відповідна держава може призначити суддю ad hoc. Імена інших членів камери визначаються за жеребом. Освічена таким чином камера може, а при деяких обставинах повинна відмовитися від своєї юрисдикції на користь Великої камери у складі дев'ятнадцяти суддів, яка у виняткових випадках, у свою чергу, може відмовитися від своєї юрисдикції на користь пленарного засідання Суду.

Суд розглядає справу на основі письмових зауважень і усних заяв учасників процесу. Спочатку процедура є письмовою і передбачає подання пам'ятних записок та інших документів; потім Суд зазвичай проводить слухання, які, в принципі, є відкритими.

Після слухань судді проводять дебати за закритими дверима і вирішують більшістю голосів, чи мало місце порушення Конвенції. Якщо порушення виявлене, то Суд може також надати справедливе відшкодування потерпілій стороні, включаючи компенсацію за моральний і матеріальний збиток і відшкодування витрат і витрат.

Судді можуть висловлювати особливі думки (зі згодою або незгодою), що додаються до рішення. Рішення зазвичай оголошується публічно головою Суду. Воно є остаточним і оскарженню не підлягає.

До теперішнього часу на розгляд Суду було винесено низку справ, що стосувалися широкого кола питань, включаючи наступні:

- Застосування тілесних покарань (у школах або за вироком суду);

- Різні форми утримання під вартою (осіб, які страждають психічними захворюваннями, підозрюваних в тероризмі, волоцюг);

- Право звернення до суду у цивільних і кримінальних справах;

- Різні процесуальні аспекти кримінального правосуддя;

- Спори з питань соціального забезпечення

- Правовий статус незаконнонароджених дітей і їх батьків;

- Доступ батьків до дітей, які перебувають під опікою держави;

- Заходи, пов'язані з імміграцією, депортацією та видачею;

- Прослуховування телефонних розмов і перлюстрація кореспонденції;

- Свобода участі в діяльності профспілок;

- Права власності (контроль за орендною платою, експропріація, націоналізація).

Та обставина, що держави-члени погоджуються виконати рішення Суду, зокрема шляхом зміни законодавства з метою уникнути порушень у майбутньому, вносить істотний внесок в створення того, що можна назвати європейським громадським порядком у галузі прав людини. Завдяки Конвенції досягнуті блискучі результати: прецедентне право Європейського Суду з прав людини чинить все більш глибокий вплив на закони та соціальні реальності в державах-учасницях. Можна послатися на деякі приклади. В Австрії, де Конвенція має ранг конституційного закону, довелося змінити кримінально-процесуальний кодекс у відповідності зі страсбурзьким прецедентним правом; це ж відноситься і до системи гонорарів, виплачуваних адвокатам за юридичну допомогу. У Бельгії були внесені поправки до кримінального кодексу, в законодавство про бродяжництво і до кодексу про цивільну відповідальність - з метою зрівняти в правах законних і незаконнонароджених дітей. У Німеччині були змінені положення кримінально-процесуального кодексу, що стосуються досудового утримання під вартою, прийняті різні заходи до прискорення розгляду кримінальних і цивільних справ і юридично визнана зміна статі. У Нідерландах, де більшості істотних положень Конвенції надано ієрархічно більш високий статус, ніж Конституції, були внесені зміни до кодексу про військові злочини та у законодавство про утримання під вартою осіб, які страждають психічними захворюваннями. В Ірландії спрощена процедура судового розгляду і створені системи цивільно-правової допомоги і консультацій. У Швеції прийняте законодавство, що регулює видачу дозволів на будівництво, і введений порядок судового перегляду рішень уряду. Швейцарія внесла зміни в свій кодекс про військових злочинах і повністю переглянула організацію судової системи і процедуру кримінального правосуддя стосовно федеральної армії, а також цивільний кодекс в частині, що стосується позбавлення волі у виправних центрах. У Франції довелося змінити закон про охорону таємниці телефонних переговорів. В Італії був введений в дію новий кримінально-процесуальний кодекс, згідно з яким було змінено закон, що регулює вміст під вартою підслідних. У Сполученому Королівстві, незважаючи на те що Конвенція не імплементована у внутрішньодержавне право (як і в Ірландії і в даний час - у Норвегії), безсумнівно її вплив на конституційне право, оскільки змінюються закони країни в таких областях, як свобода інформації, захист особистого життя, тюремні правила, законодавство про психіатричну допомогу і виплата компенсації за несправедливе відправлення правосуддя на адміністративному рівні. Але вплив Конвенції не обмежується контролем за виконанням рішень Суду, а також рішень Комітету міністрів про наявність порушень. Як вже зазначалося, передбачена Конвенцією процедура дружнього врегулювання також приносить значні результати. Дійсно, можна назвати більш двохсот випадків, коли проблема вирішувалася офіційно або неофіційно, нерідко з схвалення Суду, після того як відповідні уряди йшли на поступки. Взагалі національні суди в державах-учасницях Конвенції все частіше звертаються до Страсбурзької прецедентної практики, приймаючи рішення з питань прав людини, і застосовують стандарти і принципи, розроблені Судом; можна також згадати про багато випадків, коли держави, особливо ті, які нещодавно вступили в організацію, вносили зміни в своє законодавство і адміністративну практику, перш ніж ратифікувати Конвенцію.

Поиск по сайту: