Мета і завдання прокурорського нагляду тісно взаємопов'язані

Під метою прокурорського нагляду слід розуміти ті результати, на досягнення яких спрямована вся діяль­ність прокуратури в цілому, і зокрема її прокурорського нагляду. Мета прокурорського нагляду визначається статусом прокуратури, її місцем і роллю в державі. У кінцевому рахунку вона визначається Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру" та іншими законодавчими актами, які регламентують діяльність органів прокуратури.

Найбільш конкретно мета прокурорського нагляду визначена в Законі "Про прокуратуру". Згідно з ч. 1 ст. 4 цього Закону метою прокуратури є:

а) всемірне утвердження верховенства закону;

б) зміцнення правопорядку;

в) забезпечення захисту прав і свобод людини й гро­мадянина;

г) забезпечення захисту охоронюваних законом інте­ресів суспільства і держави.

На досягнення цієї мети спрямована вся діяльність прокуратури. Конкретні види діяльності прокуратури закріплено в Законі" Про прокуратуру":

1) прокурорський нагляд;

2) кримінальне переслідування;

3) координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю;

4) участь у розгляді кримінальних, цивільних, гос­подарських та адміністративних справ;

5) участь у правотворчій діяльності.

Основним засобом досягнення вказаної в Законі "Про прокуратуру" мети є прокурорський нагляд. Завдання прокурорського нагляду в порівнянні з метою більш конкретні, їх вирішення забезпечує досягнення мети прокурорського нагляду. Вони відрізняються за рівнем, змістом, способом їх вирішення, компетенцією органів прокуратури.

Завдання прокурорського нагляду можуть бути поділені на три види: загальні, спеціальні й окремі.

Загальні завдання прокурорського нагляду визна­чаються Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру", КПК, ЦПК, ГПК та інших законодавчих актів. Так, ст. 4 Закону України "Про прокуратуру" визначає завдання як захист від неправомірних посягань:

• закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

• Гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

• основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Загальні завдання вирішуються кожним прокурором, який виконує наглядові функції прокуратури. Про­курорський нагляд має декілька галузей (напрямків), які відрізняються змістом законодавства, на виконання якого здійснюється нагляд. Тому загальні завдання, які стоять перед прокурорським наглядом в цілому, є одночасно і завданнями кожної з цих галузей (напрямків).

Спеціальні завдання - це завдання, які стоять перед конкретною галуззю (напрямком) прокурорського нагляду, їх сутність випливає із загальних завдань і визначається компетенцією прокурора в кожній галузі прокурорського нагляду.

До спеціальних завдань можна віднести:

а) своєчасне виявлення всіх незаконних актів, що видаються на об'єктах, де здійснюється нагляд;

б) виявлення осіб, що порушують закони на тих же об'єктах нагляду й ін.

Тому одним із спеціальних завдань прокурорського нагляду в кожному напрямку є своєчасність перевірки законності актів, що видаються, і виявлення фактів порушення виконання законів на піднаглядових об'єктах.

Вирішення загальних і спеціальних завдань проку­рорського нагляду здійснюється шляхом застосування прокурором правових засобів нагляду, під час яких прокурор визначає окремі (конкретні) завдання і вирішує їх.

Окремі завдання прокурорського нагляду значно більш різноманітні та чисельні, ніж загальні та спеціальні. Перерахувати всі окремі завдання прокурорського нагляду складно, оскільки вони не є постійними і виникають при здійсненні конкретних дій прокуратури. Наприклад, витребування прокурором правових актів для перевірки, своєчасне внесення подання на незаконний вирок та ін. Окремі (конкретні) завдання допомагають прокуророві вирішувати загальні та спеціальні завдання прокурорського нагляду.

3. Прокурорський нагляд як наука. Прокурорський нагляд як самостійна частина юридичної науки розробляє теорію прокурорського нагляду, вивчає його чинну нормативну базу в цілому й окремі його інститути та норми, практику їх застосування органами прокуратури, а також історію прокуратури України та інші питання.

Метою цього вивчення є пізнання соціальної та правової суті й призначення прокурорського нагляду у сучасному українському суспільстві, запозичення досвіду законодавчого регулювання окремих прокурорсько-наглядових функціональних інститутів у зарубіжних країнах, надання допомоги прокурорам, слідчим, суддям і адвокатам у правильному розумінні, тлумаченні й застосуванні норм прокурорсько-наглядового права тощо.

У науці прокурорського нагляду, за аналогією з іншими юридичними науками, застосовуються відповідні методи пізнання об'єктів дослідження. Методику науки прокурорського нагляду не потрібно ототожнювати з методикою прокурорського нагляду, як виду діяльності. Про останню ми ще будемо вести мову, коли розглядатимемо окремі галузі цього нагляду. До методів наукового пізнання прокурорського нагляду можна віднести такі групи методів:

1. Загальний діалектико-матеріалістичний метод пізнання.

2. Загальнонаукові методи пізнання (спостереження, порівняння, моделювання, описування, розпитування - група так званих чуттєво-раціональних методів. Індукція, дедукція, абстрагування та узагальнення, аналогія та конкретизація - група формально-логічних методів. Група кібернетичних та математичних методів).

3. Спеціальні методи, що поділяються на власні та запозичені з інших наук: соціологічні, психологічні, філософські тощо.

4. Прокурорський нагляд як навчальна дисципліна. Предмет і система курсу „Прокурорський нагляд в Україні”. Прокурорський нагляд як навчальна дисципліна - це частина освітянської програми вищих і середніх юридичних навчальних закладів. За змістом вона поділяється на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині розглядаються завдання, функції, принципи прокурорського нагляду, система органів прокуратури, повноваження прокурорів та ін.

Прокурорський нагляд в Україні –галузева юридична наука, яка вивчає сукупність взаємопов’язаних положень загальнотеоретичного, правового та методичного характеру діяльності прокурора щодо забезпечення законності у державному управлінні.

Курс “Прокурорський нагляд в Україні” поділяється на Загальну та Особливу частини. У Загальній частині розкривається місце та роль прокуратури як державно-правового інституту у структурі органів державної влади. Спеціальне місце посідають правові засади, принципи організації та діяльності органів прокуратури, конституційні функції прокуратури. Також визначаються поняття та характеристика системи органів прокуратури, її організаційна структура.

Важливе значення має дослідження особливостей проходження служби в органах прокуратури, специфіки правового положення та умов служби прокурорських працівників.

У Особливій частині курсу послідовно розкриваються поняття, правове та організаційно-методичне забезпечення функцій прокуратури. Зокрема, це стосується нагляду за додержанням і застосуванням законів; нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство; нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян; підтриманню державного обвинувачення в суді; представництву інтересів громадянина або держави у суді у випадках, визначених законом.

Вперше у зміст курсу введено розділ, присвячений міжнародному співробітництву органів прокуратури України з органами та установами зарубіжних країн та міжнародними організаціями.

5. Прокурорський нагляд як галузь права. Як самостійна галузь права прокурорський нагляд обумовлю­ється тим, що у законодавстві України реально існує сукупність пра­вових норм, які регламентують систему і структуру органів прокура­тури, принципи та умови їх організації та напрями діяльності, пов­новаження щодо виявлення й усунення порушень законності, засоби прокурорської діяльності та реагування на ці порушення тощо.

Потрібно зауважити, що позицію щодо визнання за прокурор­сько-наглядовим правом самостійного місця у системі права поділяє небагато науковців. В українській правовій науці це питання майже не розглядається, оскільки в останні роки питання прокурорської діяльності не актуальне через наявне суддівське наукове та полі­тичне лоббі. Окрім того, пріоритетною є традиційна, але, як вида­ється, консервативна позиція у тому, що оскільки багато норм, які регулюють прокурорський нагляд, містяться в різних галузях права і відносяться до їх правових інститутів (зокрема до інститутів криміналь­но-процесуального, цивільно-процесуального права тощо), то немає достатніх підстав для виділення прокурорсько-наглядового або, по-іншому, прокурорського права у самостійну галузь права.

Які контраргументи?

По-перше, вже наголошувалось, що не потрібно діяльність про­куратури звужувати тільки наглядовими функціями. Якщо з цим пого­дитись, тоді стає очевидним факт існування самостійної відокремле­ної системи правових норм, які регламентують цілу сферу суспільних відносин, породжених діяльністю органів прокуратури.

По-друге, серед визнаних галузей права України майже немає таких, норми яких містилися б тільки в одному законодавчому дже­релі, що має лише одне місце застосовної приписки і щоби їх правові інститути не носили міжгалузевого характеру.

Тому є підстави і норми прокурорської діяльності, у тому числі наглядової, розглядати комплексно у рамках своєї самостійної правової галузі. Звичайно потрібно попрацювати над назвою галузі права. Можна називати або "Прокурорсько-наглядове право" або "Проку­рорське право". Хоча можливі й інші варіанти.

На основі викладеного, прокурорський нагляд як галузь права - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, які вини­кають між учасниками державного та суспільного життя, одним з яких завжди виступає прокурорський працівник.

6. 6. Історія розвитку прокуратури в Україні. Етап зародження української прокуратури (XIV ст. – 1722 рік) У спеціальній літературі виділяють такі етапи становлення та розвитку прокуратури України:

1) Етап становлення та розвитку прокуратури в Україні як складовій території російської імперії часів Петра І і до лютнево-жовтневих подій 1917 року (1722 - 1917 рр.).

2) Етап розвитку прокуратури України часів існування:

а) Української Центральної Ради (листопад 1917 р. - квітень 1918 р.),

б) Гетьманату (квітень 1918 р. - листопад 1918 р.),

в) Директорії (листопад 1918 р. - лютий 1919 р.).

3) Етап розвитку прокуратури на Україні в часи радянської доби (лютий 1919 р. - листопад 1991 р.).

4) Сучасний етап діяльності прокуратури в радянській Україні.

слово "прокурор" походить від латинського слова, що означає "турбуватися". Уперше прокуратуру було створено в XIII столітті у Франції для захисту інтересів королівської влади в судах, а пізніше - для переслідування злочинців і поновлення правопорядку.

Зародження первинних функцій прокуратури відноситься до часів Стародавнього Риму. За правління імператора Августа важливого значення набула діяльність прокураторів (від лат. procurator управитель, представник), яким доручався збір податків, управління невеликими провінціями; вони виконували різноманітні господарські функції. Прокуратори призначалися із вершників, а також вільновідпущеників. Із імператорських вільновідпущеників та рабів комплектувалися нижчі чини імператорської бюрократії, яка набула згодом виняткового значення в державі. Імператор Клавдій розширив права прокураторів, вони одержали право виносити судові рішення.

За глибокої давнини почалося формування правової системи, а з нею і певних функцій прокуратури, і на території сучасної України.

На етапі розвитку звичаєвого права також на рівні звичаю формувалася наглядова функція деспотійних володарів скіфської держави. Норми права у скіфів захищали життя, майно, привілеї царської сім’ї та родоплемінної знаті. Цар встановлював чіткий порядок використання пасовищ, адже йому належала верховна власність на землю. А коли існувала наглядова функція, то звісно, існували і наглядачі.

У VIIV століттях до н. е. скіфи зустрілися з грецькими поселенцями. У Північному Причорномор’ї елліни заснували свої міста-держави: Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Херсонес та ін. Основними джерелами права в них були закони та рішення народних зборів і рад міст, постанови колегій, а також місцеві звичаї. Законодавча ініціатива належала народним зборам, радам міст, їх головам, колегіям, а також своєрідним попередникам сучасних прокурорів? номофілакам (стражам законів), які повинні були стежити за оформленням законів, поведінкою людей та посадових осіб і вимагали від них виконання законів. Крім номофілаків, існувала колегія продиктів (юридичних радників), які також виконували наглядові функції.

У Х ст. почало формуватися князівське законодавство давньоруської держави Київської Русі. Ще княгиня Ольга, встановивши норми і пункти збору данини, посилила функції нагляду. Вона також прийняла закон, який оберігав життя княжих дружинників. Статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. Боротьба з прибічниками старих традицій, що не бажали підкорятися новим звичаям, суворе покарання їх стали суттю наглядових повноважень великого князя. Велике значення у формуванні правової системи мало прийняття зводу великокняжих законів, що отримав назву «Руська правда». Суттєва роль у «Руській правді» відводилась нормам кримінального процесу та права, хоча такого поділу ще не існувало. А оскільки цей процес належало контролювати то, ймовірно, це було черговим кроком у розвитку наглядової функції. У судовій практиці Київської Русі панував змагальний процес за активної участі сторін, які називалися позивачами. Суд виконував функцію посередника, хоча іноді застосовувалися форми розшукового процесу. Головну роль при цьому відігравав позивач, з ініціативи якого розпочиналося судочинство. Формально саме він був обвинувачем. Доказове значення мали зовнішні ознаки злочину, речові докази, власне зізнання, показання «видоків» та «послухів». Рішення суду оголошувалося усно, а вирок виконувався негайно.

У 1578 році на сеймі Речі Посполитої було утворено Луцький трибунал – вищий суд України, дія якого поширювалася на Київське, Волинське та Брацлавське воєводства, офіційною ж мовою визнавалася українська. Вже наступного, 1579 року, в Батурині утворено Український трибунал, який складався із семи департаментів. Депутати трибуналу щорічно обирали прокурора (інстигатора), котрий наглядав за чинністю подання позовів до трибунальського суду.

Посада прокурора збереглася в Україні і в XVII ст. В Українському трибуналі разом із гетьманом, генеральним писарем, генеральним возним, генеральними суддями та іншими вищими чинами засідав і прокурор

7. Прокуратура на українських землях, що входили до складу Російської імперії (1722-1917 роки) Походження Української прокуратури можна ототожнювати з по­ходженням російської, оскільки Україна, на час виникнення проку­ратури входила до складу російської імперії.

Російський цар Петро І у 1722 році запровадив французьку мо­дель спеціального контролюючого державного органу "государевого ока" - прокуратури, яка повинна була наглядати за центральними та місцевими адміністративними органами.

Прокурор безпосередньо підпорядковувався імператору і зо­бов'язаний був наглядати, окрім іншого, за діяльністю сенату та колегій.

Історію прокуратури України можна поділити на чотири етапи, починаючи з етапу розвитку прокуратури Російської імперії. У Росії прокуратуру було створено Указом Петра І від 12 січня 1722 року. В Указі Урядовому Сенату зазначалося: "Надлежит быть при Сенате Генерал-Прокурору и Обер-Прокурору, а также во всякой коллегии по прокурору, которые должны будут рапортовать Генерал-Прокурору".

Прокуратура створювалась у Росії як представницький орган влади імператора. Цей орган мав здійснювати від її імені та за її дорученням постійний нагляд і контроль за діями й рішеннями Урядового Сенату, інших центральних і місцевих установ. Суть самої посади прокурора її засновник Петро І висловив так: "Сей чин яко око наше!".

Функції прокуратури були занадто широкі, але періодично вони змінювались, особливо після судової реформи 1864 року.

Починаючи з 1802 року Генерал-прокурор став водночас і міністром юстиції. Посаду Генерал-прокурора, установлену Петром І у 1722 році, за весь час її існування -до жовтня 1917 року, тобто два століття - займали 33 чоловіки3. Першим Генерал-прокурором Російської імперії був П.І. Ягужинський, один із видатних діячів імперії, а останнім - П.М. Малянтович, з 25 вересня до 25 жовтня 1917 року. На посаді Генерал-прокурора перебували різні особи. Серед них були талановиті державні діячі, такі як П.І. Ягужинський, уродженець України Д.П. Трощинський, славні юристи Н.В. Замятін, Н.В. Муравйов, російський поет Г.Р. Державін та інші.

Органи прокуратури, які знаходилися на території тодішньої України, входили до прокурорської системи Росії. Свою діяльність прокурори губерній здійснювали відповідно до закону 1775 року "Учреждения для управлений губерний", де передбачалося, що губернська прокуратура здійснювала нагляд за виконанням указів, розглядом справ у конторах колегій. Прокурори та стряпчі здійснювали нагляд за швидким і законним проходженням справ у судових місцях.

Основною функцією органів прокуратури Російської імперії з 1722 року був нагляд за виконанням законів та інших нормативних актів, а з 1864 до жовтня 1917 року прокуратура виконувала функцію державного обвинува­чення в судових процесах, нагляд за дізнанням і попереднім слідством слідчого апарату окружних судів, а також нагляд за місцями позбавлення волі.

Поиск по сайту: